Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

429

Еластичні  сітчасто-трубчасті  бинти  зберігають  свої  функціональні  властивості  після  прання  і 

стерилізації.  Перуть  бинти  в  теплій  воді  з  милом,  старанно  прополіскують,  не  викручують,  сушать  при 
кімнатній температурі. 

Бандаж  у  практиці  ветеринарної  медицини  використовують  як  для  закріплення  перев'язувального 

матеріалу,  так  і  для  попередження  випадання  органів  із  анатомічних  порожнин  (черевної,  грудної)  при 
проникних ранах, вправних грижах, пролапсах, у післяопераційний період. 

Використовують  рушники,  простирадла  та  інший  цупкий  матеріал,  яким  обгортають  ділянку  тіла 

два-три рази і щільно закріплюють за допомогою зв'язування поворозок, застібок. 

Суспензорій (підтримувальна пов'язка) використовують при запаленні периферичних органів і захисту 

органів, що випали (запалення молочної залози, мошонки, випадіння петель кишечнику, матки, великі за 
розміром невправні грижі, пролапси тощо). Така пов'язка попереджує розвиток подальших ускладнень при 
даних  патологіях  (забруднення,  механічні  травми,  збільшення  об'єму).  Для  накладання  суспензорію 
використовують  мішковину,  брезент,  клейонку  та  інший  міцний,  щільний  матеріал  чотирикутної  або 
трикутної  форми.  До  його  кінців  прив'язують  довгі  шворки.  Останні  зав'язують  в  ділянці  попереку  та 
крижів, фіксуючи таким чином суспензорій. 

Іммобілізуючі пов'язки 

Іммобілізуючі  пов'язки  застосовують  з  метою  забезпечення  спокою  та  нерухомості  пошкоджених 

ділянок  тіла  чи  органів  тварини  і  надання  їм  певного  положення.  їх  використовують  при  пошкодженні 
щільних  тканинних  структур:  переломи  та  тріщини  кісток,  вивихи  суглобів,  розриви  та  надриви  зв'язок, 
сухожилків  тощо.  Іммобілізуючі  пов'язки  можна  застосовувати  при  деяких  запальних  процесах  і  після 
операцій в ділянках сухожилкових піхв, бурс, суглобів тощо. 

Іммобілізуючі  пов'язки  мають  велике  значення  для  профілактики  додаткового  травматизму  м'яких 

тканин в ділянці ушкодження, зменшення болю й попередження шоку. 

Іммобілізуючі пов'язки поділяються на шинні (транспортні) і за- твердіваючі. (лікувальні). 
У більшості випадків, при виникненні потреби в застосуванні іммобілізуючих пов'язок нема показань і 

достатніх умов для того, щоб відразу накласти одну з лікувальних затвердіваючих пов'язок. Сама підготовка 
до накладання таких пов'язок потребує певного часу, часто виникає необхідність транспортування тварини 
до лікувального закладу. У таких випадках, як правило, використовують шинні пов'язки, які ще називають 
тимчасовими або транспортними. 

Шинні пов'язки 

Шинна пов'язка повинна забезпечувати нерухомість пошкодженої ділянки тіла на термін, необхідний 

для транспортування  тварини  в  лікувальний заклад або підготовки до  накладання лікувальної пов'язки з 
метою профілактики виникнення ускладнень. Такими ускладненнями можуть бути: при дисторсіях зв'язок, 
сухожилків, капсул суглобів їх повний розрив; при переломах кісток - пошкодження їх гострими кінцями 
прилеглих м'яких тканин, судин, нервових стовбурів і виникнення, відповідно, значного набряку тканин, 

430

кровотечі,  больового  шоку;  закриті  переломи  можуть  ускладнюватися  порушенням  цілісності  шкіри, 
слизових оболонок і переходити у відкриті; тріщини кісток - у повні переломи. 

Шинні  пов'язки  не  можна  застосовувати  з  лікувальною  метою, тому що  вони  не  забезпечують 

повної іммобілізації ушкодженої ділянки! Це пояснюється Тим, що шинам не можна надати тієї форми, 
яку має ділянка тіла, на яку накладають пов'язку. Це подовжує термін відновлення тканинного дефекту й 
може сприяти утворенню несправжніх суглобів при переломах кісток. 

Шинну пов'язку слід накладати якомога раніше після нанесення травми, тому що метою цього заходу є 

забезпечення  таких  умов,  при  яких  були  б  виключені  повторні  травми  і  найсприятливіше  положення 
пошкоджених тканин, що дуже важливо для попередження больового шоку й розвитку набряку. 

При накладанні шинних пов 'язок слід дотримуватися певних загальних правил: 1) пов'язку накладають 

на  чисту  й  суху  поверхню  тіла  тварини;  2)  пошкоджена  ділянка  фіксується  в  її  природному  положенні, 
наприклад,  суглоби  кінцівок  -  у  злегка  зігнутому  стані;  3)  у  ділянці  кінцівки  звичайно  іммобілізують  як 
мінімум два суглоби - вище і нижче місця пошкодження; 4) пов'язка повинна щільно прилягати до поверхні 
тіла  тварини,  щоб  забезпечити  максимально  можливу  іммобілізацію;  5)  одночасно  потрібно  уникати 
надмірного стискування пов'язкою органа в цілому чц ділянок, що виступають, щоб не

431

порушувати крово- та лімфообігу в стиснених тканинах і попередити розвиток некротичних процесів у них 
(пролежні); 6) бажано не використовувати знеболювальних препаратів при накладанні шинних пов'язок; 7) 
методи загального або місцевого знеболювання або ней- ролептаналгезію застосовують лише при значних 
травмах,  коли  існує  загроза  виникнення  больового  шоку;  8)  у  разі  проведення  знеболювання,  тварина, 
втративши  відчуття  болю,  може  збільшувати  навантаження  ушкодженого  органа,  що  призведе  до 
виникнення ускладнень, тому таких тварин після накладання шинної пов'язки утримують зафіксованими 
(1-2 год), до припинення дії анестетика. 

Кожна шинна пов'язка складається з трьох основних частин: внутрішній або підкладковий шар, власне 

шина і засоби фіксації. 

Кращим підкладковим матеріалом є сіра вата. Вона не гігроскопічна, добре зберігає м'якість і заданий 

об'єм,  не  збивається  в  грудки.  При  необхідності  також  можна  використовувати  ватин,  сукно  та  інші 
матеріали. 

Шини,  які  використовують  для  іммобілізації,  поділяються  на  стандартні  та  імпровізовані.  Серед 

стандартних  шин  у  ветеринарній  медицині  найбільш  широко  використовують  дротяні  сітчасті  шини  і 
дротяні  шини  Крамера  (рис.  166).  Вони  являють  собою  шматки  сплетеного  дроту  шириною  10  см  і 
довжиною 1 м: перша у вигляді сітки, а друга - драбини. Такі шини найбільше відповідають вимогам, які 
ставляться до них. Вони - легкі, міцні, здатні набувати форми органа, на який їх накладають. 

Імпровізовані  шини  виготовляють  з  підручного  матеріалу.  Вони  можуть  бути  дерев'яні  (гілки,  тонкі 

вузькі  планки,  дранка),  металеві  (дріт,  пластинки  з  алюмінію  або  заліза;  рис.  167),  картонні,  фанерні, 
лубкові (кора липи).

У іьи 

Рис. 167. Імпровізовані шини: 

1 - із сітки; 2 - дротяні

Рис. 166. Стандартні шини: а-сітчасті; б - 

Крамера; в - дротяна сітчаста 

ШШШШШІШШ 

432

Кращими  засобами  фіксації  є  накладання  бинтових  пов'язок  (спіральна).  Використовують  марлеві, 

гумові,  тканинні  бинти.  В  екстрених  випадках  можна  користуватися  косинками,  шарфами,  поясами, 
мотузками, м'яким дротом. 

Перед  накладанням  шинної  пов'язки  слід  забезпечити  належну  фіксацію  тварини.  Великих  тварин 

коротко прив'язують, обмежуючи їх рухи, дрібних - утримують у лежачому положенні. 

Після фіксації проводять огляд і механічне очищення поверхні пошкодженого органа. Видаляють бруд, 

при необхідності потрібну ділянку миють і висушують. 

Якщо на ділянці тіла, на яку накладають шинні пов'язки, є відкриті механічні пошкодження (рани), то 

проводять належну хірургічну обробку (зупинка кровотечі, видалення згустків крові, сторонніх предметів, 
антисептика).  Ранову  поверхню  закривають  марлевим  компресом  чи  ватно-марлевими  тампонами,  які 
фіксують бинтовими пов'язками. 

Наступний етап -  проведення репозиції ушкодженого органа. Репозиція  - це відновлення природного 

положення  органа,  тобто  правильного  співставлення  кінців  відламків  кісток.  Вона  досягається  шляхом 
згинання - розгинання, аддукції, абдукції, ротації чи витягування периферичної ділянки органа. При цьому, 
в разі необхідності, потрібно застосовувати знеболювання (інфільтраційна анестезія, нейролепт- аналгезія). 
Слід  уникати  додаткового  пошкодження  гострими  кінцями  кісток  прилеглих  м'яких  тканин,  нервових 
стовбурів і судин. 

Далі  ушкоджену  ділянку  покривають  рівним  шаром  підкладкового  матеріалу  товщиною  1-3  см, 

причому на кісткові виступи і западини накладають додаткову кількість підкладки. У заданому положенні її 
фіксують повзучою бинтовою пов'язкою. Починають фіксуючу пов'язку накладати, відступивши 4-5 см від 
краю  підкладкового  матеріалу  й  закінчують  на  тій  же  самій  відстані.  Якщо  в  процесі  накладання 
підкладкового матеріалу (особливо сірої ваги) він погано фіксується до тіла тварини, сповзає, то попередньо 
на поверхню шкіри можна накладати спіралеподібну чи спірачеподібну з перегинами бинтову пов'язку. Шар 
підкладкового матеріалу повинен перекривати намічену ділянку для накладання шинної пов'язки як зверху, 
так і знизу на 3-5 см. 

Після  цього  на  підкладковий  матеріал  накладають  шини.  Стандартних  шин  (сітчасті  шини,  дротяні 

шини Крамера) застосовують як мі

433

німум  дві,  а  імпровізованих  -  4  і  більше.  Шини  не  повинні  мати  гострих  кінців,  їм  слід  надавати  форму 
поверхні тіла, на яку їх накладають. Якщо останнє неможливо, то всі щілини між шинами і тілом тварини 
заповнюються  додатковою  кількістю  підкладкового  матеріалу.  Закріплюють  шини  накладанням 
спіралеподібної бинтової пов'язки. Її починають закріплювати в нижній частині шин циркулярними турами, 
фіксуючи  попередньо  загорнутий  знизу  доверху  виступаючий  вниз  підкладковий  матеріал.  Завершують 
також циркулярними турами, але у верхній частині пов'язки. При цьому фіксують загорнутий зверху донизу 
виступаючий  уверх  підкладковий  матеріал.  Таким  чином,  верхні  і  нижні  краї  шинної  пов'язки  матимуть 
вигляд валика зі складеного удвоє підкладкового матеріалу, що попередить травмування шкіри кінцями шин 
(рис. 168). 
При  іммобілізації  нижніх  відділів  кінцівки  (п'ястка,  плесна,  фаланги  пальців)  шинну  пов'язку  потрібно 
накладати  і  на  ділянки  копит  і 

копитець включно. У коней, 

наприклад, 

металеві 

пластинчасті  чи  дротяні 

шини  можна  закріплювати  до 

гілок підкови. 

Затвердіваючі пов'язки 

Лікувальну 

іммобілізацію 

органів 

здійснюють 

виконанням 

операцій 

остеосинтезу 

(з'єднання 

відламків  кісток  оперативним 

шляхом  за  допомогою  дроту, 

металевих 

пластин, 

шурупів, 

гвинтів, штифтів), або шляхом 

застосування 

затвердіваючих 

пов'язок. 

Для 

накладання 

затвердіваючих 

пов'язок 

використовують  гіпс,  рідке 

скло (силікатний клей), крохмальний клейстер та інші матеріали, які здатні швидко затвердівати, набувати 
достатньої міцності й зберігати ту форму, яка їм була надана. 

Гіпсові  пов'язки  найбільш  широко  використовуються  як  затвердіваючі.  Гіпс  -  досить  поширений  в 

природі мінерал. За своїм хімічним складом - це кальцію сульфат. Прожарений при температурі 130 °С, під 
час змішування з водою він швидко, протягом 5-10 хв, твердіє. 

Рис. 168. Шинні пов'язки: 1 - з фанери; 2 - з  

лубка; 3 - з дроту