Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

434

Гіпс зберігають у герметичній упаковці, тому що через значну гігроскопічність він швидко зволожується й 
стає непридатним для використання. Зволожений гіпс  можна відразу прожарити, але при температурі не 
вище 140 °С, після чого він відновлює свої властивості. 

Перед тим, як гіпсувати бинти для накладання гіпсової пов'язки, слід перевірити якість гіпсу. Спочатку 

його  оцінюють  органолептично.  Якісний  гіпс  являє  собою  порошок  білого,  частіше  злегка  жовтуватого 
кольору, розсипчастий, без грудочок. При стискуванні в долоні не утворює, грудки, а легко "протікає" крізь 
пальці. 

Для  перевірки  головної  властивості  гіпсу,  яка  використовується  при  накладанні  гіпсових  пов'язок,  - 

здатності затвердівати в короткий проміжок часу і набувати достатньої міцності, можна використати один із 
двох простих методів. 

Перший  метод  полягає  в  тому,  що  до  невеликої  кількості  гіпсу  додають  однакову  або  трохи  меншу 

кількість води, перемішують  і отримують  гіпсову  кашку. Далі її тонким шаром наносять  на  гладеньку  й 
чисту  поверхню  (тарілка,  скло).  Через  5-7  хв  така  плівка  повинна  затвердіти,  а  при  знятті  вона  має 
відділятися у вигляді невеликих лусок, а не кришитись. 

При другому методі з отриманої аналогічним чином гіпсової кашки скочують гіпсову кульку діаметром 

до 1 см. Якщо через 7-10 хв при падінні з висоти 1 м на тверду підлогу чути металевий звук і кулька не 
розпадається, такий гіпс вважається придатним для використання. 

Наступний  етап  підготовки  до  накладання  гіпсової  пов'язки  передбачає  приготування  нагіпсованих 

марлевих бинтів або лонгетів. Залежно від форми й величини ушкодженої ділянки, ширина бинтів може 
бути  різна  -  від  4-х  до  20  см,  але  довжина  їх  не  повинна  перевищувати  3-3,5  метрів.  При  недотриманні 
останньої  умови  в  подальшому  може  порушуватись  рівномірність  просочування  бинтів  водою.  Це 
призводить до змивання гіпсової кашки з верхніх шарів бинта або до передчасного затвердіння недостатньо 
зволожених внутрішніх його шарів. 

Для гіпсування використовують бинти, виготовлені із середньо- петлястої марлі. При цьому найбільш 

поширеними є два наступні методи. 

Ручний метод. Бинт розгортають на столі, вкритому клейонкою, посипають гіпсом і втирають порошок 

шпателем,  добиваючись  рівномірного  його  розподілу  (рис.  169;  1).  Порошку  наносять  стільки,  щоб  він 
тільки  заповнював  вічка  бинта.  Потім  бинт  пухко  скручують.  Таким  же  способом  можна  приготувати 

гіпсові лонгети, нагіпсовую- чи й скручуючи смуги марлі потрібної ширини. 

лежні бокові

 СТІНКИ ЯКОГО

 Рис 169. Гіпсування бинтів: 1 - за допомогою 

на 2—3 MM не прилягають

 шпателя; 2 - за 

допомогою машинки Боброва 

до дна. Через утворені щілини по дну ящика протягують розправлений бинт, таким чином нагіпсовуючи 
його (див. рис. 169; 2). 

Використання 

ма-

шинки  Боброва.  Остання 
являє 

собою 

невеликий 

заповнений 

гіпсом 

де-

рев'яний ящик, дві проти- 

435

Нагіпсовані бинти і лонгети краще готувати незадовго до використання, в крайньому випадку їх можна 

зберігати в закритих ексикаторах або в щільно зав'язаних поліетиленових пакетах. Також можна придбати в 
аптеках готові нагіпсовані бинти різної ширини в герметичній целофановій упаковці. Вони досить зручні в 
користуванні й мають довгий термін зберігання. 

При  накладанні  гіпсової  пов'язки  слід  звернути  особливу  увагу  на  забезпечення  надійної  фіксації 

тварини, релаксації м'язів пошкодженої ділянки і знеболювання, старанне проведення репозиції при виви-
хах суглобів і переломах кісток. 

На час накладання пов'язки тварин коротко прив'язують у станку з підтримуючим апаратом, дрібних 

тварин фіксують у лежачому положенні. У деяких випадках (агресивні тварини, значна зона пошкодження) 
для  знеболювання  використовують  поверхневий  наркоз,  вводять  нейролептики,  міорелаксанти.  Перед 
повалом на ушкоджену ділянку обов'язково накладають шинну пов'язку. 

Перш,  ніж  приступити  до  репозиції,  застосовують  інфільтраційну  анестезію.  Для  цього  в  ділянку 

перелому  вводять  15-50  мл  1-2,5  %-  ного  розчину  новокаїну.  Репозицію  здійснюють  після  старанного 
обстеження  ушкодженої  ділянки,  з  урахуванням  виду  перелому,  ступеня  зміщення  кісткових  відламків, 
даних рентгенологічного дослідження. При цьому потрібно добитися правильного співставленім уламків 
переламаних кісток та їх діафізів. 

Для того, щоб розпочати накладання гіпсових пов'язок, необхідно підготувати робоче місце. Готують 

підкладковий  матеріал,  марлеві  нагіпсовані  бинти  й  лонгети,  шини,  посудини  для  води  і  приготування 
гіпсової кашки, ножиці тощо. 

Правила накладання зсітвердіваючих іммобілізуючих пов'язок: 

а)  пов'язку накладають на чисту й суху поверхню тіла тварини; 
б)  ушкоджена ділянка фіксується в її природному, дещо зігнутою в суглобах, положенні; в) на кінцівках 
іммобілізують  як  мінімум  два  суглоби  -  вище  і  нижче  місця  пошкодження;  г)  пов'язка  повинна  за-
безпечувати  максимально  можливу  іммобілізацію  органа;  д)  необхідно  уникати  надмірного  стискування 
пов'язкою  поверхні  тіла  тварини,  що  може  призвести  до  порушення  крово-  і  лімфообігу,  виникнення 
некрозу (пролежнів); е) вінчик у копитних і м'якуш у м'ясоїдних тварин бажано залишати відкритими, що 
дасть змогу контролювати правильність накладання пов'язки; є) у коней при накладанні гіпсової пов'язки на 
ділянку пальця, в її склад включають і копито, але для контролю правильності накладання пов'язки в ділянці 
над вінчиком залишають віконце. 

Слід пам'ятати, що іммобілізація кінцівки в стані повного розгинання, особливо на тривалий час, 

може  призвести  до  розтягування  зв'язок,  підвищення  внутрішньосуглобового  тиску,  появи  болю  і 
ригідності  м'язів!  Виявлення  в  ділянках  нижче  гіпсової  пов'язки  холодного  набряку,  синюшності 
м'яких тканин означає, що пов'язка накладена надто щільно і потребує негайної її заміни! 

Застосовують  безпідкладкові  гіпсові  пов'язки  і  гіпсові  пов'язки  з  використанням  підкладкового 

матеріалу. 

При використанні підкладкового матеріалу ділянку тіла, яка підлягає іммобілізації, покривають рівним 

шаром сірої вати, щоб вона заходила на см за межі (нижня і верхня) затвердіваючої пов'язки. У місцях, де 
поверхнево  проходять  судини  і  нерви,  або  є  великі  кісткові  виступи,  необхідно  додатково  робити  ватні 

436

подушки,  щоб  не  було  пролежнів.  Підкладковий  матеріал  фіксують  повзучою  пов'язкою.  Починають  і 
закінчують повзучу пов'язку, відступивши З—4 см від краю підкладкового матеріалу. 

Перед  застосуванням  безпідкладкової  гіпсової  пов'язки  на  потрібну  ділянку  тіла  накладають 

спіралеподібну або спіралеподібну з перегинами бинтову пов'язку. Тонкі шари сірої ваги (до 0,5 см) розта-
шовують лише по краях пов'язки. Вата має виступати за її межі на З— 4 см. Це роблять для того, щоб не 
порушувати крово- і лімфообіг, щоб краї пов'язки не травмували шкіру. 

Така  пов'язка  забезпечує  щільне  прилягання  гіпсу  до  тіла,  більш  повну  й  надійну  іммобілізацію 

пошкодженого органа. Але безпідклад- кова гіпсова пов'язка потребує бездоганної техніки накладання, тому 
що  існує  загроза  надто  щільного  її  прилягання  і,  як  наслідок,  здавлювання  судин,  утворення  пролежнів. 
Тому  такі  пов'язки  на  поверхню  тіла  без  різких  кісткових  виступів  повинні  накладати  лише  досвідчені 
лікарі. 

Залежно 

від 

виду 

й 

місця 

ушкодження 

застосовують: 

циркулярну, 

шинно-гіпсову, 

лонгетно-циркулярну, а також глуху, вікончасту, мос- топодібну і стулчасту гіпсові пов'язки. 

Накладання гіпсової пов'язки включає підготовку кінцівки тварини, змочування нагіпсованих бинтів, 

накладання їх на ділянку тіла тварини, надання пов'язці форми ділянки тіла (моделювання), укладання шин 
(у шинно-гіпсових пов'язках), полірування. 

Підготовка кінцівки тварини. Після фіксації тварини і відновлення природного положення кінцівки 

(репозиції), на чисту й суху шкіру накладають шар сірої вати товщиною 0,5-1 см. Додаткову кількість вати 
кладуть у ділянках кісткових виступів, а також на верхньому і нижньому краях гіпсової пов'язки, виходячи 
за  їх  межі  на  3^1  см.  Фіксують  вату  повзучою  бинтовою  пов'язкою.  Суглобам  надають  злегка  зігнуте 
положення. 

Змочування нагіпсованих бинтів. Нагіпсовані бинти змочують у теплій воді (температура 30-35 °С). 

Але коли виявиться, що гіпс твердіє повільно, даний процес можна прискорити, користуючись водою вищої 
температури,  1-2  %-ними  розчинами  галунів,  3  %-ним  розчином  натрію  хлориду.  У  випадках,  коли 
необхідно  сповільнити  швидкість  затвердіння  гіпсу,  беруть  концентрований  (до  10  %)  розчин  натрію 
хлориду, холодну воду або додають до неї столярний клей, желатину, крохмаль, гліцерин. Воду або розчин, 
у яких намочують нагіпсовані бинти, потрібно часто міняти, тому що насичуючись гіпсом, вони поступово 
втрачають властивість швидко проникати всередину бинта. 

Намочують  по  одному  прогіпсованому  бинту.  Кожний  наступний  бинт  змочують  під  час  або  після 

накладання попереднього бинта. Перед опусканням у воду кінець бинта (10-15 см) залишають вільним, щоб 
не витрачати часу на його пошуки після змочування. Утримуючи бинт руками з обох сторін, його повільно й 
повністю опускають у воду. Тримають бинт у воді до припинення виділення з нього

437

бульбашок повітря, що вказує на закінчення просочування. Потім бинт витягують, пальцями або долонями 
обох  рук  злегка  стискують  з  боків,  щоб  видалити  зайву  воду  в  окрему  посудину  (рис.  170).  Частину 
залишеного кінця бинта, з якої змився гіпс, відрізають ножицями. 

Накладання  прогіпсованих  бинтів.  Бинт  накладають  з  рівномірним,  помірним  натягуванням 

спіральними турами знизу доверху і в зворотному напрямі. Кожен наступний тур 
наполовину  має  перекривати  попередній.  Не  допускають  перекручування  бинта, 
утворення складок. Для того, щоб гіпсова пов'язка рівномірно тиснула на поверхню 
і  відповідала  контурам  кінцівки,  проводять  моделювання  пов'язки.  Починаючи  з 
2-3-го туру, долонями рук за ходом бинта постійно погладжують поверхню нижче і 
вище кісткових виступів, проміжки між ними, западини. Під час моделювання на 
поверхню  кожного  шару  наносять  гіпсову  кашку,  яку  помічник  готує,  змішуючи 
рівні об'єми гіпсу і води безпосередньо перед використанням. 

У дрібних тварин накладають всього 4-6, а у великих - 6-8 турів прогіпсованого 

бинта.  Після  накладання  половини  турів  прогіпсова-  ного  бинта  підкладковий 
матеріал  знизу  і  зверху  загинають  на  поверхню  гіпсової  пов'язки  та  покривають 
наступними  турами.  Таким  чином,  проксимально  і  дистально  від  пов'язки 
залишаються ватні валики, вільні від гіпсу на 0,5-1 см, що попереджує травмування 

шкіри краями гіпсової пов'язки (рис. 171). 

Завершують накладання гіпсової пов'язки проведенням 

її  полірування.  Всі  нерівності  і  шорсткості  на  поверхні 
пов'язки  згладжуються  втиранням  у  напрямі  турів  бинта 
додаткової кількості гіпсової кашки. Поверхню пов'язки ви

Рис. 170. Змочування 

нагінсованих бинтів (1) і 

видалення зайвої води з 

нього (2) 

Рис. 171. Гіпсові пов'язки: 1 - стулчаста; 2 - 

мостоподібна; 3 - вікончаста; 4 - глуха 

438

рівнюють і закругляють її краї. Потім на вологу ще гіпсову пов'язку наносять і втирають сухий тальк. Він 
сприяє більш швидкому висиханню гіпсової пов'язки, зміцнює і робить гладенькою її поверхню. 

Таким чином накладають  глуху гіпсову пов'язку (див. рис. 171; 4). Гіпсова пов'язка твердіє в перші 

5-10  хв.  Достатньої  міцності  вона  набуває  після  підсихання,  на  що  потрібно  1-2  години.  Після  цього  на 
пов'язку простим олівцем наносять дату, а в деяких випадках діагноз або контури місця ураження. 

Для  того,  щоб  пов'язка  не  відволожувалася,  її  поверхню  можна  покривати  розтопленим  парафіном, 

воском,  каніфоллю  або  лаком.  Повне  висихання  всіх  країв  гіпсової  пов'язки  триває  одну  добу.  Така 
пов'язка-називається  глухою  гіпсовою  пов'язкою  і  характеризується  відсутністю  будь-якого  доступу  до 
тканин, що лежать під нею. 

Шино-гіпсові  пов'язки.  У  гіпсові  пов'язки,  які  накладають  великим  тваринам,  як  правило, 

вмонтовують шини. Шини служать для надання міцності монолітній масі гіпсової пов'язки, точно відмоде- 
льованої за формою органа. їх бажано виготовляти з матеріалу, який може легко змінювати форму (металеві 
сітки, пластинки, дріт). Дрібним тваринам можна застосовувати картон. Імпровізованих шин потрібно як 
мінімум чотири, стандартних - дві. Кожній шині надають контурів тієї ділянки тіла, для накладання на яку 
вона призначена. 

Після накладання перших 3—4-х турів нагіпсованих бинтів пов'язці дають затвердіти (10-15 хв), інакше 

шини  можуть  деформувати  незатверділу  ділянку  гіпсу,  що  сприятиме  виникненню  некроти-  зованих 
ділянок шкіри. Далі на пов'язку накладають шини. Гіпсовою кашкою старанно заповнюють всі щілини 
між шинами і пов'язкою! Поверх шин загортають краї підкладкового матеріалу і накладають ще 3-4 тури 
нагіпсованого бинта. 

Лонгетні  гіпсові  пов'язки.  При  наявності  великих  за  площею  пошкоджень  шкіри,  набряку  м'яких 

тканин в ділянці накладання пов'язки, при необхідності накладання пов'язки на плечовий пояс, стегно, круп 
можна застосовувати лонгетні гіпсові пов'язки. Замість бинтів використовують нагіпсовані марлеві лонгети 
(6-12 шарів). 

Після змочування їх накладають на пошкоджене місце з двох боків (зовнішнього і внутрішнього), а в 

деяких випадках - переднього і заднього. Ширина лонгетів повинна бути такою, щоб між ними залишилися 
щілини до 2-3-х см. Даті їх старанно моделюють і після затвердіння гіпсу фіксують кількома турами сухого 
марлевого бинта. 

Лонгетно-циркулярна гіпсова пов'язка. Після просочування водою гіпсовий лонгет трохи стискують, 

щоб  видалити  зайву  воду,  розгортають,  розтягують  за  кінці  і  розгладжують.  Потім  його  накладають  на 
ушкоджену ділянку тіла, швидко моделюють і фіксують двома-трьома турами нагіпсованого бинта. 

Вікончаста  гіпсова  пов'язка.  У  випадках  наявності  на  поверхні  тіла,  на  яку  будуть  накладати 

іммобілізуючу пов'язку, ран, нориць та інших патологічних процесів, що потребують постійного доступу 
для  проведення  лікування,  застосовують  вікончасті  гіпсові  пов'язки.  їх  можна  виготовляти  двома 
способами: а) до затвердіння звичайної глухої гіпсової пов'язки в ній вирізають вікно за розмірами рани, 
краї  його  покривають  розтопленим  парафіном;  б)  вікно  в  гіпсовій  пов'язці  можна  залишати  під  час 
накладання пов'язки, уражене місце попередньо покривають шматком марлі, компресом чи тампоном, на які 
ставлять відповідного розміру скляну чи фарфорову посудину (стакан, флакон). У подальшому тури бинтів