Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

439

постійно обводять навколо цього предмета, внаслідок чого утворюється ділянка, яка не покрита гіпсом (див. 
рис. 171; 3). 

Мостоподібна гіпсова пов'язка застосовується при відкритих враженнях у ділянці суглоба, коли для 

спостереження  за  перебігом  запального  процесу  та  його  лікування  потрібен  більший  доступ,  ніж  при 
вікончастих гіпсових пов'язках. Спочатку нижче і вище ураженого суглоба накладають окремо дві гіпсові 
пов'язки, які складаються з 4-6-х шарів. Далі їх з'єднують між собою металевими пластинками, вигнутими 
посередині відповідно до форми суглоба. Закріплюють такі пластинки, дотримуючись правил для фіксації 
шин.  Поверх  пластин  накладають  ще  4-6  турів  нагіпсованого  бинта.  Останні  тури  можна  накладати  у 
вигляді глухої гіпсової пов'язки. У таких випадках до затвердіння пов'язки між металевими пластинками 
вирізують віконця потрібних розмірів. Також можна застосовувати накладання глухих турів бинта нижче 
суглоба. У ділянці суглоба нагіпсований бинт обводять кілька разів навколо металевої пластинки, а вище 
суглоба - знову глуха гіпсова пов'язка. Так за кожним туром нагіпсованим бинтом покриватиметься одна з 
металевих пластин (див. рис. 171; 2).

Стулчаста гіпсова пов'язка. Як і лонгетні, стулчасті гіпсові пов'язки забезпечують широкий доступ до 

ділянки тіла, на яку накладають гіпс. їх також накладають у випадках, коли існує загроза розвитку або вже 
виник набряк м'яких тканин в ушкоджених ділянках. Стулчасту пов'язку виготовляють шляхом розсікання 
каудальної по

441

верхні по всій довжині і на всю товщину глухої гіпсової пов'язки до її затвердіння. З краніальної поверхні її 
розрізають лише на половину товщини пов'язки, причому розріз проводять у формі літери "V". Для фіксації 
такої  пов'язки  накладають  звичайну  спіралеподібну  бинтову  пов'язку  (див.  рис.  171;  1).  Таким  чином, 
отримують дві з'єднані між собою стулки, які можуть розкриватися і закриватися. 

У  разі,  якщо  є  набряк  тканин  і  він  зменшився,  гіпсова  пов'язка  перестає  виконувати  іммобілізуючу 

функцію. Тому на задній поверхні стулчастої пов'язки вирізають смужку за всією її довжиною на необхідну 
ширину, після чого пов'язку повертають на попередню ділянку тіла і фіксують її спіральною пов'язкою. Так 
діють до того часу, поки набряк повністю не розсмокчеться. 

Зняття  гіпсової  пов'язки.  Мінімальні  терміни,  на  які  накладають  гіпсові  пов'язки  у  дрібних  тварин, 

становлять 4-5, а у великих - 6-8 тижнів. їх знімають за допомогою спеціальних інструментів. З цією метою 
застосовують  гіпсові  ножі,  пилки  Колена,  ножиці  Стілля  (рис.  172).  Перед  зняттям  пов'язки  в  ділянці 
розрізу  гіпс  бажано  змочувати  гіпертонічним  гарячим  розчином  натрію  хлориду  (15-20  %)  або  міцним 
розчином оцтової кислоти. 
Коли даними розчинами змочують всю поверхню гіпсової пов'язки, то її розрізають звичайними ножицями 
або навіть розбинтовують. 
Гіпсову  пов'язку  терміново  знімають  при  виникненні  набряку,  болючості,  посиніння  прилеглих  м'яких 
тканин.  Причинами  передчасного  зняття  пов'язки  також 

можуть  бути  порушення  її 

цілісності,  різке  погіршення  загального  стану  тварини, 

рухливість  кінцівки  в  межах 

гіпсової пов'язки. 
Крім  ретельних  клінічних  спостережень,  тварини  з 

гіпсовими 

пов'язками 

потребують  спеціального  догляду.  Особливу  увагу 

звертають  на  дотримання 

належних  параметрів  температури  і  вологості  в 

приміщеннях,  де  знаходяться 

тварини,  часто  прибирають  станки.  Великим  тваринам 

слід 

застосовувати 

підтримувальні апарати. 

Інші затвердіваючі пов'язки 

При 

необхідності 

застосування 

лікувальних 

іммобілізуючих  пов'язок  у 

дрібних тварин (котенята, цуценята, невеликі птахи) мож- 

1

5 3-129

Рис. 172. Зняття 

гіпсової пов'язки 

ножицями Стілля 

449 

442

на  накладати  пов'язки  з  використанням  як  затвердіваючого  матеріалу  -  клею  (клеол,  силікатний  клей, 

колодій, казеїновий клей), крохмального клейстеру. їх накладають з мінімальною кількістю підкладкового 

матеріалу або без нього. Як правило, тонкий шар сірої вати розміщують лише по краях наміченої пов'язки. 

Марлевий  бинт  намочують  в  одному  з  указаних  розчинів.  Ширина  бинта  дорівнює  довжині  всієї 

затвердіваючої  пов'язки.  Циркулярними  турами  з  помірним  натягом  бинтують  підготовлену  ділянку  тіла 

тварини. Одночасно моделюють пов'язку. При потребі після 2-3-х турів вмонтовують шини, виготовлені з 

дерев'яної стружки, картону, паперу. Поверх шин накладають ще 2-3 тури змоченого клеєм бинта.

Терапевтичні пов'язки 

Одним  із  суттєвих  місцево  застосовуваних  методів  при  лікуванні  ряду  хірургічних  захворювань  є 

терапевтичні  пов'язки.  їх  використовують  в  наступних  випадках:  а)  для  захисту  від  механічних  пошко-
джень; б) для попередження розвитку вторинної інфекції; в) для зупинки кровотечі; г) для всмоктування й 
видалення з рани крові та ексудату; д) для розсмоктування запальних інфільтратів. 

Дія  пов'язки  на  патологічний  процес  значною  мірою  залежатиме  від  виду,  форми,  черговості 

застосування різних форм перев'язувального матеріалу, його хімічних і фізичних властивостей, займаної 
площі, способу фіксації. 

Терапевтичні пов'язки застосовуються при закритих і при відкритих патологічних процесах. 

Пов'язки, які застосовують при закритих патологічних процесах 

При  закритих  процесах,  в  ділянці  розвитку  яких  збережена  цілісність  шкіри  й  слизових  оболонок, 

застосовують холодні компреси, гарячі компреси, зігрівальні компреси і тепле укутування. 

Холодний  компрес.  На  початкових  стадіях  розвитку  запальних  процесів  (асептичних,  серозних) 

безпосередньо  після  нанесення  закритих  травм  (інтерстиціальні  кровотечі,  випотівання  транссудату) 
застосовують  холодні  процедури.  При  місцевому  застосуванні  вони  звужують  кровоносні  судини, 
уповільнюють явища ексудації, діють протизапально. Найчастіше холод використовують у вигляді холод-
них компресів. Для цього беруть компрес або салфетку із складеної в кілька шарів бавовняної тканини й 
змочують  в  холодній  »оді,  злег  ка  стискують  і  прикладають  до  поверхні  тіла,  фіксуючи  однією  із  закрі-
плювальних  пов'язок.  Кожні  10-15  хв  змочування  холодною  водою  повторюють.  Залежно  від  гостроти 
прояву клінічних ознак, товщини шару м'яких тканин термін застосування холодних компресів може бути 
від 20 до 60 хв з інтервалом 0,5-2 год, протягом 12-36 год. 

Як  холодну  процедуру  також  застосовують  сухий  холод,  коли  заповнені  льодом,  снігом,  холодною 

водою гумові чи целофанові мішки закріплюють бинтом або шворкою до потрібної ділянки тіла. 

Гарячий  компрес.  На  більш  пізніх  стадіях  запалення  (кліткової  інфільтрації,  бар'єризації  і  початку 

утворення  абсцесів)  з  появою  ознак  хронізації  патологічного  процесу  ефективним  буде  застосування 
теплових  процедур.  Тепло  активізує  крово-  і  лімфообіг  в  ушкоджених  ділянках,  сприяє  відновленню 
нервово-трофічних функцій, прискорює завершення патологічного процесу. 

Найбільш  активним  тепловим  фактором  є  гарячий  компрес.  Гігроскопічну  вату  або  полотняний 

компрес намочують у гарячій воді (45- 50 °С ), злегка стискують, щоб видалити залишок води, а потім товс-
тим  шаром  накладають  на  ушкоджену  ділянку  тіла  тварини.  Зверху  такий  шар  покривають 
водонепроникним матеріалом і фіксують закріплювальною пов'язкою. Повторно компрес намочують через 

443

кожні 15-20 хв, але не більше 3^1-х разів. Після гарячого компресу виконують тепле укутування ділянки 
тіла або накладають зігрівальний компрес. 

Зігрівальний компрес. Принцип лікувальної дії зігрівального компресу полягає у створенні своєрідної 

мікротеплиці  в  ділянці  патологічного  осередку,  де  забезпечуються  умови  для  активного  випаровування, 
утримання  пари  й  тепла  між  водонепроникним  шаром  і  шкірою.  Цим  забезпечується  рівномірне  і 
довготривале розширення кровоносних судин, прискорюється крово- і лімфообіг у тканинах. Як результат, 
зменшується інфільтрація в зоні запалення, прискорюється "дозрівання" запального процесу. 

Зігрівальний  компрес  складається  із  чотирьох  шарів.  Кожен  наступний  шар  повинен  перекривати 

попередній  на  2-3  см.  Для  побудови  першого  шару  беруть  полотняний  компрес,  змочують  його  водою 
кімнатної температури, 40-50° етиловим спиртом або 5 %-ним водним розчином двовуглекислої соди (від 
вибору  розчину  залежатиме  активність  дії  компресу)  і  накладають  на  уражену  ділянку.  Другий  шар 
складається  із  водонепроникного  матеріалу  (клейонка,  целофан),  яким  надійно  перекривають  перший 
поверх. Потім накладають третій ізолюючий шар з матеріалу, який здатний утримувати тепло (сіра вата, 
сукно, байка, хутро), за ним четвертий шар - фіксуючий. Залежно від форми і величини ураженої ділянки 
тіла, для фіксації компресу накладають бинтову, пращоподібну або косинкову пов'язки. 

Зігрівальний компрес знімають через 4-6 год, при потребі повторюють після двогодинних інтервалів. 

Під  час  таких  інтервалів  і  після  повного  завершення  використання  компресу  на  дану  ділянку  тіла 
застосовують тепле укутування. 

Тепле  укутування.  Така  пов'язка  обов'язково  накладається  відразу  після  гарячого  або  зігрівального 

компресів,  а  також  як  самостійна  для  утримування  виділення  тепла  з  певних  ділянок  тіла  і,  отже,  їх 
зігрівання. Для застосування теплого укутування товстим шаром м'якого теплоутримуючого матеріалу (сіра 
вата,  хутро,  ковдра,  сукно)  покривають  потрібну  ділянку  тіла  з  усіх  боків.  Як  фіксуючу  можна 
використовувати бинтову або пращоподібну пов'язки. 

Пов'язки, які застосовуються для лікування ран 

Тиснучі  пов'язки  Головною  умовою  застосування  тиснучих  пов'язок  є  наявність  твердої

  кісткової

основи.  їх  накладають  для  зупинки  кровотечі  із  неглибоких  ран  в  ділянці  кінцівок,  голови,  хвоста. 
Показаннями  до  застосування  тиснучих  пов'язок  можуть  бути  і  ряд  закритих  патологічних  процесів  - 
гемартрози, гостре асептичне запалення суглобів, сухожильних піхв, слизових сумок, дисторсії сухожилків, 
зв'язок, капсул суглобів. 

На  рану  накладають  марлевий  компрес,  а  на  неушкоджену  шкіру  тонкий  шар  вати,  потовщений  в 

заглибинах.  Після  цього  ділянку  щільно  бинтують  марлевим  бинтом.  Для  підсилення  тиску  після  на-
кладання бинта зовнішній його шар змочують холодною водою або зверху додатково накладають

 гумовий

бинт. Тиснуча пов'язка не повинна спричиняти розладів кровообігу в забинтованій і периферичній ділянках. 
При  такій  умові  її  можна  витримувати  до  24  год  і  при  потребі  накладати  знову  після  2-3-х  годинного 
інтервалу. 

Пов'язки  першої  допомоги.  Пов'язка  першої  допомоги  накладається  як  тимчасовий  засіб  на  свіжі 

кровоточиві рани. Головне її призначення - попередження подальшого подразнення і забруднення рани та 
зупинка кровотечі.