5.4. Механізм функціонування сучасного ринку праці

У сучасних умовах господарювання, коли економічна система не може вирішити низки економічних і соціальних проблем, ство­рюється механізм функціонування ринку праці з елементами дер­жавного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів і засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім’ї), які визначають пропозицію робочої сили, та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм — роботодавці в особі керівни­ків підприємств і організацій.

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців і вираз­ників господарсько-трудових Інтересів.

Носії господарсько-трудових інтересів — це соціальні групи, які відрізняються один від одного майновим станом, доходами, про­фесіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це влас­ники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумов­лені їхнім соціально-економічним станом.

Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об’єд­нання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців — фермерів, різних торговців, банківських установ і т. ін.

Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та одна на одну. Вони мають свої друковані видання, значні кошти, центри підготовки кадрів і зв’язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання, як консультації, пора­ди, рекомендації, меморандуми тощо.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати в життя програму державної економічної політики.

Останнім часом помітна тенденція злиття суб’єктів державної та приватної економічної політики і поява в результаті цього но­вих регулятивних органів. Наприклад, створюється орган із пред­ставників спілок підприємців, профспілок і виконавчої влади для регулювання тарифних угод між підприємцями і трудящими. Він служить для узгодження інтересів головних суб’єктів праці — роботодавців і найманих працівників.

Носії та виразники використовують різні способи впливу на державну економічну політику: засоби масової інформації, де­монстрації, маніфестації, збирання підписів, звернення в суди, кампанії громадянської непокори тощо. Своєю чергою, органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв і виразників господарсько-тру­дових інтересів: трудове й господарське законодавство, оподат­кування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи.

---

Об’єкти державного регулювання ринку праці — це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають труд­нощі, які не розв’язуються автоматично, тоді як їх розв’язання терміново потрібно для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві. До них від­носять:

• соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

• трудові відносини між роботодавцями і найманими працівни­ками, зокрема оплату та охорону праці, найм і звільнення праців­ників;

• зайнятість із регулюванням попиту і пропозиції робочої сили;

• допомогу з безробіття;

• підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації пра­цівників;

• розподіл і перерозподіл робочої сили.

Види державного регулювання ринку праці:

• Захисне, призначене для обмеження дій, які призводять до не­захищеності різних верств населення.

• Заохочувальне, направлене на створення умов, в яких можуть створюватись і розвиватися певні форми діяльності.

• Обмежувальне, яке здійснюється для виключення дій окремих осіб або їх групи таким чином, щоб вони не могли одержати пере­ваг перед іншими.

• Директивне регулювання, яке передбачає вплив уряду на ри­нок праці з урахуванням інтересів населення.

• Регулювання за допомогою економічних, фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту пропозиції на ринку праці або зростанню зайнятості.

5.5. Функції та сегментація ринку праці

Ринок праці впливає на розвиток економіки, діє в певних напрямах, проявляється в різноманітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід і вид діяльності. Сучас­ний ринок праці виконує такі з них:

• Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

• Інформаційну. Дає учасникам процесу купівлі-продажу товару „робоча сила” інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, про­позиції робочих місць, якості робочої сили і т. ін.

• Посередницьку. Ринок праці встановлює зв’язок між робото­давцями та найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

• Ціноутворюючу. Це — основна функція ринку праці, яка вста­новлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнання затрат праці на від­творення товару „робоча сила” і визначається його вартість.

• Стимулюючу. Завдяки механізму конкуренції ринок праці сти­мулює ефективніше використання трудових ресурсів з метою під­вищення прибутковості виробництва, також стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

• Оздоровлюючу. Завдяки конкуренції суспільне виробництво звільнюється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з найвищими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце, в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стиму­лює їхні ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

• Регулюючу. Певною мірою ринок впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші, ефек­тивніші. Ринок праці регулює надлишки трудових ресурсів, їх оп­тимальне розміщення, а отже, ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки перебуває на стадії розвитку.

---

Сегментація ринку праці

Ринок праці обмежується певним економічним простором, який має чіткі територіальні, галузеві, демографічні, соціальні, національні та інші параметри. Сегментація ринку праці — це роз­поділ, розбивання ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ринок праці сегментується за такими принципами: територіаль­ний (географічний), професіонально-кваліфікаційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількісним співвідношен­ням покупців і продавців товару „робоча сила”, за умовами конку­ренції.

З точки зору територіального підходу виділяють такі ринки праці:

• внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

• зовнішній — транснаціональний і світовий.

Залежно від професій виділяють ринок:

• робочих кадрів (працівники переважно фізичної праці), на­приклад, ринок верстатників, зокрема токарів, шліфувальників;

• спеціалістів і керівників (працівників переважно нефізичної праці).

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

• внутрішньофірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи, організації;

• галузевий;

• національний. Цей тип ринку праці збігається з однойменним типом ринку за територіальною ознакою.

Залежно від кількісного співвідношення покупців і продавців товару „робоча сила” ринок праці, подібно до товарного, може бути:

• монополією, монопсонією, олігополією, поліполією.

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці;

• необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

• обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноутво­рення залежно від співвідношення попиту і пропозиції.

Донедавна за умов адміністративно-командної економіки в Україні ринок праці виступав у формі монопсонії, за якої всім працівникам протистояв, власне, один покупець — держава, що була єдиним власником засобів виробництва. У рамках державних підприємств держава диктувала умови найму.

Нинішня ситуація виглядає дещо інакше: здійснюються прива­тизація, роздержавлення підприємств, завдяки чому відбуваються економічні, політичні, соціальні та моральні зміни щодо зайня­тості, соціальної захищеності, розподілу прибутків тощо. З'явилися нові форми власності й господарювання: малі підприємства, спі­льні підприємства, кооперативи, селянські (фермерські) господар­ства, різні форми господарських товариств. В результаті формують­ся нові категорії роботодавців. Тому вже можна говорити про перехід до такої форми ринку праці, як олігополія, за якої обмеже­ній кількості роботодавців протистоїть велика кількість претен­дентів на робочі місця. Ця форма ще близька до абсолютної моно­полії, без ліквідації якої неможливо сформувати дійовий, повно­цінний, високоефективний ринок праці.

---

Контрольні запитання

1. Опишіть суть чотирьох підходів до визначення ринку праці.

2. Дайте визначення поняттям „ринок праці”, „робоча сила”, „праця”.

3. Сформулюйте умови виникнення ринку праці.

4. Якими є умови ефективного функціонування ринку праці?

5. Назвіть основні елементи ринку праці та охарактеризуйте їх.

6. У чому виражається механізм функціонування ринку праці?

7. Які є види державного регулювання ринку праці?

8. Опишіть основні функції ринку праці.

9. Що таке сегментація ринку праці?

---

ТЕМА 6. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

6.1. Поняття і види зайнятості населення.

6.2. Державне регулювання зайнятості населення в Україні.

6.3. Види безробіття.

6.4. Природний рівень безробіття. Закон Оукена.

6.5. Світові структурні зрушення у сфері зайнятості.

Основні категорії та поняття

Повна, неповна, часткова, основна, додаткова, глобальна зайнятість, раціональна, оптимальна, ефективна зайнятість, неформальна, тіньова, кримінальна зайнятість, самозайнятість, допомога з безробіття, гарантії зайнятості, пільги вивільненим, державна служба зайнятості, держав­ний фонд зайнятості, безробіття, фрикційне, структурне, циклічне без­робіття, інституціональне, технологічне, регіональне, економічне, кон­версійне, молодіжне, тимчасове, тривале, застійне безробіття, прихова­не безробіття, природний рівень безробіття, закон Оукена, наслідки безробіття.

6.1. Поняття і види зайнятості населення

Зайнятість — одна з найскладніших і найважливіших економіч­них категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту — основу життєдіяльності люд­ського суспільства, а з іншого — відображає потреби людини в самореалізації через участь у суспільно корисній праці. Отже, зайня­тість — надзвичайно важливе соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволення потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належ­ного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб пра­цівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Зайнятість населення — це діяльність, пов’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить дохід у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних ви­плат і т. ін.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукуп­ність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечу­ють можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці та виробництва.

Залежно від тривалості й режиму зайнятості виділяють такі її форми:

Повну зайнятість розглядають на рівні працівника та на рівні держави. На рівні окремого суб’єкта ринку праці повна зайня­тість — це діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід у нормальних для даного регіону розмірах. На рівні держави під повною зайнятістю розумі­ють стан найбільшого залучення працездатного населення в суспільне виробництво. Тобто, зайнятість вважається повною, якщо фак­тичне безробіття дорівнює природному його рівню. Виділяється також поняття глобальної зайнятості — зайнятості, яка враховує всі види корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним, тобто зайнятість веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість.

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc