ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 998
Скачиваний: 2
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА НОРМАЛЬНОЇ І ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ
С. - Г. ТВАРИН
В.В.СЕНТЮРІН, Е.В.ЄСІНА
Методичні рекомендації до самостійного вивчення загальної патологічної анатомії
СМЕРТЬ ТА ПОСМЕРТНІ ЗМІНИ.
НЕКРОЗ. АТРОФІЯ
Дніпропетровськ – 2012
Смерть та посмертні зміни. Некроз. Атрофія / Дніпропетр. держ. аграрн. ун-т. – Дніпропетровськ, 2012. – 33 с.
Методичні рекомендації призначено для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладах ІІІ – IV рівнів акредитації із спеціальності «Ветеринарна медицина».
Укладачі: кандидати ветеринарних наук, доценти В.В.Сентюрін, Е.В.Єсіна
Рецензент: В.М.Сухін, кандидат ветеринарних наук, доцент.
Методичні рекомендації розглянуто і схвалено на засіданні кафедри нормальної і патологічної анатомії с.-г. тварин
П
ротокол
№ 14 від “31” травня 2012 року.
Методичні рекомендації розглянуто і схвалено до друку науково-методичною радою факультету ветеринарної медицини ДДАУ
Протокол № 5 від “ 07 ” червня 2012 року.
©, Сентюрін В.В., Єсіна Е.В. 2012 р.
СМЕРТЬ ТА ПОСМЕРТНІ ЗМІНИ
Основні відомості про структурні зміни, що розвиваються при хворобах, патологічна анатомія отримує при розтині тварин, загиблих від різних захворювань або при вивченні органів і тканин тварин убитих з експериментальною метою після відтворення тих або інших патологічних станів. Тобто, патологоанатому доводиться піддавати дослідженню тканини тварин після смерті. Поза сумнівом є той факт, що смерть викликає зміни, які потрібно чітко відрізняти від прижиттєвих, викликаних хворобою.
Тому для теоретичної підготовки і практичної діяльності лікаря ветеринарної медицини важливого значення набуває вивчення причин смерті, механізмів поступового згасання життєдіяльності органів і тканин і характеру і послідовного розвитку посмертних змін в них. Цими питаннями займається наука – танатологія (від грец. thanatos — смерть і logos – вчення).
Смерть – безповоротне припинення життєвих функцій організму – є природним і неминучим закінченням життя. З настанням смерті тварина перетворюється в труп (грец. cadaver).
Відповідно до сучасних уявлень смерть підрозділяють на природну, або фізіологічну і смерть передчасну, або патологічну.
Фізіологічна смерть наступає в глибокій старості без дії патологічних факторів внаслідок поступового природного згасання всіх життєвих процесів, є неминучим завершенням життя, кінцевою запрограмованою стадією розвитку. Фізіологічна смерть навіть в найсприятливіших умовах у тварин дуже рідкісне явище, оскільки навіть в глибокій старості вони частіше гинуть від хвороб або внаслідок зовнішнього насильства. Крім того, більшість видів тварин є джерелом продукції для людини і вбивається з економічною метою не досягаючи глибокої старості.
-
Вид тварини
Тривалість життя (років)
Велика рогата худоба
20–35
Кінь
40–60
Вівці
15–20
Свині
15–20
Патологічна смерть може бути насильницькою і ненасильницькою.
Насильницька смерть – загибель життєздатного організму, зумовлена грубою дією зовнішніх причин: забій (для одержання продукції), вбивство (умертвіння тварини людиною без використання продукції, або умертвіння тварини іншою твариною), нещасний випадок (аварія, електричний струм, блискавка і т.д.)
Ненасильницька смерть – загибель тварин від різних захворювань. Вона може бути поступовою (звичайною) та раптовою (миттєвою).
Звичайна (поступова) смерть – загибель тварин після більш менш тривалого періоду агонії в зв’язку з різними захворюваннями, які мали клінічний прояв.
Раптова смерть – несподівана загибель зовнішньо здорової тварини в результаті ураження життєво важливих органів (при травмах, внутрішніх кровотечах, інфарктах, інсультах і т.п.). Раптова смерть може настати при блискавичному перебігові інфекційних (сибірка, пастерельоз та ін.) або паразитарних (цистицеркоз головного мозку та ін.) хвороб.
Причини смерті
Причини смерті умовно розділяють на визначаючі (основні) та безпосередні (найближчі).
Визначаючі причини смерті – це дії зовнішнього середовища або пороки розвитку організму які самі собою або через ускладнення призводять до смерті. Це можуть бути механічні (травма…), хімічні (кислоти, луги…), фізичні (висока або низька температура…) фактори, біологічні агенти (збудники інфекційних та інвазійних захворювань).
Безпосередні причини смерті – це припинення діяльності життєво важливих органів. У відповідності з вітальним трикутником Біша до них відносять: параліч судинно-рухливого центра (зупинка серця), параліч дихального центра (зупинка дихання) та загальний параліч центральної нервової системи.
Танатогенез та його періоди
Танатогенез – механізм процесу смерті. Його умовно розділяють на три періоди: агонія, клінічна смерть та біологічна смерть.
Агонія (від грец. agon – боротьба) — сукупність останніх проявів життєвих функцій, що безпосередньо передують смерті. Агонія може продовжуватися від декількох хвилин до декількох годин (коротка і довга). Вона характеризується глибокими порушеннями регулюючих систем організму: появою судом, розладом ритму дихання, серцевих скорочень, втратою або різким ослабленням рефлекторних реакцій. Закінчується агонія з останнім ударом серця і розвитком клінічної смерті.
Клінічна смерть наступає після зупинки дихання і припинення серцебиття, проте органи і тканини після цього якийсь час ще зберігають свою життєздатність. Зміни, що розвиваються в ранні терміни після припинення життєдіяльності організму є зворотними і при проведенні спеціального комплексу лікувальних заходів організм у ряді випадків може бути повернений до життя. Сукупність таких заходів, які направлені на відновлення життєдіяльності організму (штучне дихання, непрямий або прямий масаж серця, імплантація іншого серця та ін.), називається реанімацією.
Тривалість періоду клінічної смерті в звичайних умовах складає 5–6 хвилин. Це пов'язано з тим, що через цей проміжок часу в нервових клітинах, дуже чутливих до кисневої недостатності, розвиваються незворотні ультраструктурні зміни.
Проте при охолоджуванні організму клінічна смерть може бути продовжена до 15–20 хвилин і навіть більше, про що свідчать численні дані.
Після закінчення періоду клінічної смерті зміни в організмі і перш за все в нервовій системі – головній тканині, що координує всі функції організму – стають вже незворотними і наступає біологічна смерть.
Біологічна смерть – безповоротне припинення всіх життєво важливих функцій організму з послідовним відмиранням клітин, тканин і органів. Якщо в нервових клітинах незворотні зміни виникають через 5–6 хвилин, то в інших органах і тканинах цей процес розтягується на декілька годин і навіть діб. Іноді при розтині трупів загиблих тварин в перші години після смерті можна спостерігати перистальтику кишечника. Добре відомі факти про ріст волосся і нігтів, що продовжується після смерті.
У штучних умовах, користуючись методами перфузії живильних розчинів можна відновити життєдіяльність окремих органів і тканин загиблих тварин і людини (серця, нирок, рогівки, шкіри) і підтримувати її протягом довгого часу. Це явище знаходить все більше застосування при трансплантації органів і тканин трупів в медицині.
Деякий період після смерті органи і тканини зберігають не тільки свою структуру, але і всі характерні для них хімічні, фізичні і біологічні властивості. Це свідчить про наявність посмертного переживання органів і тканин. Спочатку відмирають найбільш диференційовані тканини: нервові клітини, залозистий епітелій, потім м'язова тканина і останніми різні види сполучної тканини.
Ознаки смерті
Їх розподіляють на три групи: первинні (клінічні), вторинні (трупні) та третинні (ознаки розкладу).
Первинні ознаки смерті визначають момент настання біологічної смерті. Ці ознаки використовують для констатації факту смерті. До них відносять припинення серцевої діяльності, припинення дихання та припинення діяльності центральної нервової системи.
Припинення дихання визначають методом аускультації та по відсутності рухів грудної клітини.
Припинення серцевої діяльності встановлюють по відсутності пульсових і серцевих поштовхів на протязі декількох хвилин, кровотечі з надрізів шкіри і можливо за допомогою електрокардіограми.
Припинення діяльності центральної нервової системи визначають по зникненню безумовних рефлексів: зіниця не реагує на світло, при її здавлюванні вона не відновлює своєї форми (“око кішки”), відсутня реакція на грубі подразнення, негативні показники енцефалограми.
Вторинні і третинні ознаки смерті називають посмертними змінами.
Знання характеру і особливостей розвитку посмертних змін має важливе значення в практичній діяльності лікаря при постановці патологоанатомічного діагнозу для визначення основного захворювання. Посмертні зміни можуть затушовувати прижиттєві патоморфологічні процеси, утрудняти з'ясування причини смерті, тому потрібно уміти відрізняти посмертні зміни від прижиттєвих.
Особливо важливу роль аналіз посмертних змін виконує у випадках судово-ветеринарного обстеження трупів, коли по ступеню їх вираженості до певної міри можна визначити час, що пройшов з моменту загибелі тварини, а іноді і обставини смерті тварини.
Вторинні ознаки смерті – це фізичні і хімічні зміни в органах і тканинах після припинення життєдіяльності: охолодження трупа, висихання, задубіння (заклякання), розвиток трупних плям, утворення кров’яних згустків в порожнинах серця і судинах.
Трупне охолодження (algor mortis) настає після смерті тварини у зв'язку з припиненням біологічного обміну речовин і вироблення тепла в тілі і воно з часом набуває температури навколишнього середовища. Тоді кажуть про повне охолодження трупа тварини. Швидкість охолоджування трупа і час вирівнювання температури його з температурою навколишнього середовища залежить від температури тіла до моменту смерті, температури і вологості середовища, швидкості його руху (вітру), характеру шерстного покриву, товщини підшкірного жиру, часто від причин смерті. При температурі навколишнього середовища 18–20°С температура трупа корови знижується приблизно на 1°С за кожну годину. Повне охолоджування наступає при цьому через 2 – 3 доби, у дрібних тваринних на протязі 1,5–2 діб, тоді як охолодження шкіри закінчується через 2-3 години.. В деяких випадках, наприклад при септичних захворюваннях, або при хворобах, що супроводжувалися ураженням центральної нервової системи (сказі отруєнні стрихніном, правець) температура трупа в першу годину після смерті може навіть декілька підвищуватися (до 42–44°С). Вимірювання температури трупа може використовуватися в деяких випадках для встановлення приблизного часу смерті тварини. Температура трупа визначається обмацуванням зовнішніх покривів, або термометром, що вводиться в пряму кишку.