ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3943
Скачиваний: 1
6
Еміль
Дюркгейм
(1858-1917)
засновник
і
видавець
“
Социологического
еженедельника
” (1896-1913).
Був
прихильником
позитивістської
контовської
традиції
.
Досліджував
різні
форми
колективної
свідомості
(
мораль
,
право
,
релігія
)
і
наділяв
суспільство
рисами
фізичної
та
моральної
переваги
над
індивідами
.
Георг
Зіммель
(1858-1918)
засновник
формальної
соціології
,
основними
поняттями
якої
вважав
: “
зміст
” –
історично
зумовлені
цілі
та
мотиви
людської
діяльності
;“
форма
” –
універсальний
спосіб
втілення
і
реалізації
історично
-
перемінливих
змістів
.
Саме
в
їх
сукупній
взаємодії
реалізується
суспільство
.
Г
.
Зіммель
дав
багато
цінних
ідей
для
соціологічного
аналізу
міста
,
релігії
,
культури
,
пізнання
.
Вільфредо
Парето
(1848-1923)
створив
концепцію
нелогічних
дій
,
підкреслював
ірраціональний
і
алогічний
характер
поведінки
людини
,
яка
зумовлюється
її
психічним
станом
.
Специфічне
людське
полягає
в
здатності
використовувати
розум
у
корисних
цілях
.
Рушійною
силою
прогресу
вважав
почуття
людини
.
Розподіляв
суспільство
на
здатну
до
управління
еліту
та
не
еліту
,
вважав
це
суттєвою
рисою
будь
-
якого
суспільства
.
Підкреслював
активну
роль
ідеології
в
суспільстві
,
розкрив
механізм
маніпулювання
масовою
свідомістю
.
Фердінанд
Тьонніс
(1855-1936)
був
широко
відомий
як
організатор
статистичних
досліджень
.
Він
поділив
соціологію
на
:
·
загальну
,
яка
повинна
вивчати
всі
форми
співіснування
людей
загальні
з
формами
життя
тварин
;
·
спеціальну
,
яка
у
свою
чергу
,
поділяється
на
чисту
(
теоретичну
)
і
прикладну
(
емпіричну
)
соціографію
,
що
вивчає
власно
соціальне
життя
.
Основу
соціального
зв
’
язку
складає
воля
.
Саме
Ф
.
Тьонніс
у
своїй
праці
“
Община
и
общество
”
вперше
використовує
поняття
волюнтаризм
і
виділяє
два
типи
волі
:
-
суттєвий
(
сутність
)
представлений
у
формах
інстинктивних
захоплень
,
звичок
,
пам
’
яті
;
-
вибірковий
–
вільна
поведінка
взагалі
,
окремі
дії
.
Макс
Вебер
(1864-1920)
надавав
великої
уваги
обґрунтуванню
категорійного
апарату
соціологічної
теорії
,
зокрема
,
розробці
понять
,
раціоналізації
,
соціальній
структурі
,
пануванню
влади
,
соціальній
дії
тощо
.
Він
виділяє
чотири
типи
соціальної
дії
:
традиційна
,
афектна
,
ціннісно
-
раціональна
,
ціле
раціональна
.
Традиційна
соціальна
дія
може
бути
віднесена
до
категорій
соціальної
дії
лише
з
рядом
застережень
,
оскільки
вона
часто
лежить
за
межами
того
,
що
можна
вважати
осмисленими
вчинками
.
Майже
на
межі
усвідомленого
перебуває
і
більшість
афективних
вчинків
,
що
виникають
як
реакції
на
несподівані
незначні
подразники
.
Ціннісно
-
раціональна
поведінка
індивіда
пов
’
язана
,
насамперед
,
зі
свідомою
і
наперед
планованою
орієнтацією
не
на
досягнення
мети
,
а
,
перш
за
все
,
на
свої
власні
переконання
про
честь
,
гідність
,
обов
’
язок
,
красу
,
віру
в
Бога
та
ін
.
Цілераціональна
–
поведінка
,
коли
прораховуються
всі
можливі
наслідки
дії
і
засоби
їх
досягнення
.
Така
поведінка
не
емоційна
і
не
традиційна
,
оскільки
побудована
на
свідомому
виборі
і
розрахунку
.
Карл
Маркс
(1818-1883)
та
Фрідріх
Енгельс
(1820-1898)
визнавали
виробничі
відносини
матеріальною
основою
суспільства
.
Розвиток
суспільства
сприймали
як
історичний
процес
природно
-
історичної
заміни
суспільно
-
7
економічних
формацій
.
Намагались
науково
довести
неминучість
заміни
капіталізму
соціалізмом
.
Питирим
Сорокін
(1889-1968)
розробив
вчення
про
інтегральну
соціологію
,
тобто
таку
,
що
охоплює
всі
соціальні
аспекти
широко
зрозумілої
культури
.
У
світовій
соціології
визначається
як
видатний
дослідник
соціальної
стратифікації
.
М
.
Добролюбов
(1836-1860)
доводив
,
що
людське
суспільство
потрібно
вивчати
як
сукупність
внутрішньо
-
пов
’
язаних
процесів
,
які
підпорядковуються
об
’
єктивній
закономірності
.
Сутність
історичного
прогресу
бачив
у
суспільстві
,
в
якому
не
буде
рабів
,
панів
,
капіталістів
і
пролетарів
,
а
лише
трудовий
народ
.
Політичну
та
ідейну
боротьбу
класів
,
соціальних
груп
вважав
відображенням
їх
матеріальних
інтересів
.
М
.
Добролюбов
погоджується
з
тим
,
що
окрема
особистість
впливає
на
хід
подій
,
але
це
відчувається
тому
,
що
її
задуми
відповідають
потребам
тих
,
хто
її
підтримує
.
М
.
Чернишевський
(1828-1889)
спирався
на
соціологію
при
визначенні
основних
завдань
революції
і
демократії
,
в
обґрунтуванні
неминучості
народної
революції
як
засобу
корінної
перебудови
суспільства
,
у
визначенні
шляхів
Росії
до
соціалізму
.
Для
нього
соціологія
була
полем
боротьби
з
реформізмом
лібералів
.
Л
.
Толстой
(1828-1910)
намагався
розібратися
в
законах
суспільного
прогресу
;
з
’
ясувати
різні
тенденції
капіталістичних
відносин
взагалі
і
,
в
Росії
,
зокрема
.
Значну
увагу
приділив
проблемі
держави
і
церкви
;
висловив
своє
ставлення
до
революції
,
своєрідно
розглянув
питання
про
роль
особистості
і
народних
мас
в
історії
.
Вищеназвані
соціологічні
проблеми
розглядав
під
кутом
зору
концепції
сенсу
життя
.
Позитивний
момент
його
суджень
–
протиставлення
свавілля
особистостей
діяльності
народу
як
вирішальної
сили
історії
.
Л
.
Толстой
шукав
відповіді
в
підсвідомих
пробудженнях
та
стихійних
діях
народної
маси
,
основою
яких
є
божественне
провидіння
.
Через
це
його
концепція
отримала
фаталістичне
забарвлення
.
П
.
Лавров
(1823-1900)
в
основу
розуміння
як
природного
світу
,
так
і
соціального
життя
ставить
людську
особистість
–
суб
’
єкт
пізнання
і
реальну
зброю
прогресу
(“
Очерки
вопросов
практической
философии
”).
Він
вказував
,
що
історія
створюється
людьми
обов
’
язково
зацікавленими
,
які
керуються
своїми
ідеалами
.
У
цьому
полягає
сутність
його
суб
’
єктивного
методу
,
який
відобразив
помічену
соціологами
особливість
суспільної
науки
:
події
історії
завжди
отримували
суперечливі
оцінки
,
бо
залежали
від
політичних
поглядів
сучасників
і
послідовників
,
від
ідеалів
,
яких
люди
намагаються
досягти
її
цілей
,
які
вони
ставлять
перед
собою
.
П
.
Ткачев
(1844-1885)
виклав
свої
погляди
в
чисельних
статтях
журналу
“
Набат
”.
Вважав
,
що
пригнічений
народ
Росії
ненавидить
своїх
гнобителів
,
але
через
свої
рабські
звички
не
здатен
самостійно
діяти
,
тому
не
народ
,
а
групи
мислячих
людей
(
інтелігентів
)
повинні
взяти
у
свої
руки
справу
його
визволення
.
Тактика
діяльності
–
це
змова
і
блискавичне
захоплення
влади
.
Визнає
первинність
“
економічного
фактору
” (
або
інтересів
),
під
впливом
якого
в
людей
визрівають
ідеї
,
роль
видатної
особистості
,
яка
залишає
позитивний
або
негативний
слід
в
історії
.
Вважав
,
що
сама
діяльність
особистості
не
безпричинна
,
а
обґрунтована
,
бо
визнає
волю
тих
чи
інших
суспільних
сил
.
8
М
.
Михайловський
(1842-104)
розробив
вчення
про
прогрес
,
основний
зміст
якого
бачив
у
боротьбі
за
індивідуальність
.
Суттєвим
у
його
соціології
є
поняття
простої
і
складної
кооперації
.
Проста
кооперація
,
головна
ознака
якої
–
солідарність
,
це
такий
суспільний
союз
,
в
якому
всі
люди
виконують
однакові
функції
.
Це
кооперація
рівних
,
які
мають
однакові
соціальні
інтереси
,
незалежно
від
різномаїття
професій
.
Складна
кооперація
,
головна
ознака
якої
–
боротьба
взаємопов
’
язаних
груп
,
передбачає
помітну
різницю
людей
за
їх
роллю
і
місцем
у
суспільному
житті
.
Вона
об
’
єднує
людей
різного
соціального
становища
,
багатьох
соціальних
груп
.
Вона
різнорідна
,
її
головна
ознака
–
боротьба
взаємопов
’
язаних
груп
.
У
залежності
від
співвідношення
особистості
і
суспільства
виділив
три
етапи
розвитку
людства
:
·
об
’
єктивно
-
антропоцентричний
–
доісторичний
,
коли
не
було
соціальної
диференціації
.
В
основі
стосунків
була
проста
кооперація
;
·
ексцентричний
–
люди
живуть
зараз
,
через
розподіл
праці
людина
перетворилася
в
приватне
суспільство
й
існує
загроза
її
деградації
;
·
суб
’
єктивно
-
антропоцентричний
–
майбутній
період
,
людина
стає
мірилом
суспільства
.
Це
буде
панування
простого
співробітництва
.
М
.
Бакунін
(1814-1876)
заперечував
необхідність
будь
-
якої
держави
,
тому
в
центрі
його
соціології
боротьба
за
анархію
,
обґрунтування
ідеї
руйнування
держави
завдяки
якій
людина
є
рабом
,
об
’
єктом
насилля
та
експлуатації
.
М
.
Бакунін
вважав
,
що
політична
боротьба
і
пропаганда
не
потрібні
,
бо
пригнічений
народ
вже
готовий
до
бунтів
і
повстань
.
Визволившись
від
гніту
держави
і
релігії
,
народ
організується
на
добровільних
принципах
федералізму
і
автономного
самоуправління
громад
.
Л
.
Мечніков
(1838-1888)
позитивізм
,
доповнений
дарвінізмом
,
використовував
для
обґрунтування
демократичних
і
революційних
поглядів
,
свого
анархістського
ідеалу
.
Був
проти
механічного
перенесення
принципу
боротьби
за
існування
з
природи
в
суспільне
життя
.
На
його
думку
,
соціальний
прогрес
частково
повторює
ті
стадії
еволюції
,
через
які
пройшли
організми
,
тільки
не
на
основі
боротьби
,
а
на
основі
кооперації
об
’
єднаної
праці
.
Л
.
Мечніков
був
оригінальним
представником
географічного
напряму
в
соціології
і
вважав
,
що
різні
історичні
долі
народів
повинні
пов
’
язуватися
з
різними
властивостями
географічного
середовища
,
яке
визначає
їх
психічний
склад
(
характер
,
темперамент
тощо
),
що
виступає
двигуном
історії
.
На
його
думку
історична
цінність
того
чи
іншого
середовища
передбачає
,
що
у
фізичному
відношенні
,
воно
залишається
незмінним
,
але
буває
різним
у
різні
історичні
епохи
,
що
залежить
від
ступеня
здатності
мешканців
до
добровільної
солідарно
-
кооперативної
праці
.
Тому
технічний
прогрес
–
це
одна
із
складових
елементів
суспільного
прогресу
.
Головним
природним
фактором
,
що
вплинув
на
суспільне
життя
,
Л
.
Мечніков
вважав
“
воду
” –
ріки
,
моря
,
океани
,
які
в
найбільшій
мірі
сприяють
зародженню
цивілізації
,
пояснюють
її
нерівномірний
розподіл
на
землі
.
Він
виділяє
три
періоди
історії
з
притаманними
їм
формами
соціально
-
політичного
життя
,
на
яких
відбивається
географічне
середовище
:
·
ріки
(
річкові
цивілізації
) –
характеризуються
переважанням
деспотичного
ладу
(
єгипетська
,
китайська
,
вавілонська
,
асіро
-
вавілонська
цивілізації
);
·
період
морів
–
широко
розповсюджується
олігархічне
правління
;
9
·
океанічна
епоха
–
все
більше
намагаються
втілити
в
життя
принципи
великої
французької
революції
.
М
.
Ковалевський
(1851-1916)
був
під
впливом
двох
джерел
:
позитивізму
і
марксизму
.
Соціологія
,
в
його
розумінні
,
це
наука
про
організацію
та
еволюцію
суспільства
,
яка
не
бореться
за
вирішення
конкретних
проблем
,
залишає
осторонь
“
місцеві
та
часові
причини
”.
Її
завдання
ширше
і
складніше
–
вказати
загальні
напрями
розвитку
,
основні
етапи
суспільної
еволюції
,
встановити
взаємозв
’
язок
між
усіма
частинами
соціологічного
організму
,
пояснити
умови
поступового
розвитку
суспільства
.
М
.
Ковалевський
широко
використовував
порівняльно
-
історичний
метод
,
звертався
до
співставлення
,
встановлював
ступінь
подібності
та
різниці
одно
типових
явищ
.
П
.
Кропоткін
(1842-1921)
був
прихильником
біолого
-
антропологічної
теорії
,
ототожнював
суспільні
закони
розвитку
із
законами
природи
,
а
головною
силою
суспільного
прогресу
вважав
,
біологічний
принцип
взаємної
допомоги
і
солідарності
.
З
позиції
анархізму
П
.
Кропоткін
відкидав
державу
,
бо
для
нього
вона
ворожа
суспільному
прогресу
сила
.
3.
Українська
соціологічна
думка
М
.
Драгоманов
(1841-1895)
прийшов
у
соціологію
через
історично
-
філософський
,
фольклорний
напрям
.
У
всіх
питаннях
:
історичних
,
державних
,
політичних
–
на
перший
план
висував
людину
,
а
потім
суспільство
,
громаду
.
М
.
Драгоманов
вивчав
історичний
процес
як
соціолог
політики
.
Відомий
його
вислів
:
“
Політика
потребувала
історію
,
як
медицина
–
фізіологію
”.
Він
поділив
історичний
процес
на
господарський
і
державний
,
виділяв
у
суспільній
структурі
економічні
та
соціальні
відносини
.
Б
.
Кістяковський
(1869-1920)
дійшов
до
висновку
,
що
перенесення
методів
природознавства
в
соціологію
має
значні
недоліки
.
В
історичному
процесі
є
стихійність
і
свідома
дія
людей
,
яка
,
у
свою
чергу
,
залежить
від
рівня
соціальної
культури
того
часу
та
людей
,
що
в
ньому
виконують
певну
роль
свідомо
,
напівсвідомо
чи
стихійно
.
Деякі
стихійні
дії
переростають
у
звичаї
,
традиції
,
правила
,
яким
свідомо
і
несвідомо
підкоряються
в
суспільстві
.
Б
.
Кістяковський
зробив
свій
внесок
у
соціологію
права
,
пояснюючи
його
за
допомогою
психологічних
феноменів
,
які
пов
’
язує
з
культурою
.
Культурна
людина
більш
дисциплінована
,
вона
живе
за
загальнолюдськими
принципами
та
правилами
.
Поділяє
індивідів
на
соціальні
типи
в
залежності
від
ставлення
до
права
.
Різні
люди
мають
різну
свідомість
і
напрями
в
житті
,
можуть
бути
високої
культури
,
естетично
розвинуті
,
але
разом
з
тим
,
і
революційними
.
Дія
проти
держави
притаманна
революційній
поведінці
і
веде
до
порушення
норм
і
актів
держави
.
Тому
держава
будь
-
якої
форми
приймає
такі
закони
,
які
охороняють
її
як
ззовні
,
так
і
всередині
.
Але
революційна
дія
вступає
всупереч
з
культурою
,
як
наслідок
–
із
правом
.
10
Б
.
Кістяковський
вважає
,
що
немає
єдиної
схеми
для
всіх
народів
тому
,
що
культура
,
традиції
,
закони
і
норми
в
них
різні
,
зумовлені
природними
,
економічними
та
іншими
факторами
.
М
.
Грушевський
(1866-1934)
досліджував
не
тільки
історичний
процес
,
але
й
саму
українську
національність
.
У
праці
“
Хто
такі
українці
і
чого
вони
хочуть
”
зроблено
соціологічний
аналіз
громадянства
України
,
релігійних
відносин
,
державного
устрою
і
становлення
до
влади
,
стратифікації
суспільства
,
дано
характеристику
правових
відносин
.
Його
цікавить
соціологія
політики
,
де
в
центрі
уваги
–
проблема
прийняття
політичних
рішень
як
з
боку
уряду
,
так
і
з
боку
виборців
.
М
.
Грушевського
цікавить
проблема
стосунків
різних
соціальних
груп
у
суспільстві
в
різні
періоди
історії
.
Він
аналізує
конфлікт
з
релігійної
точки
зору
,
знаходить
соціально
типові
риси
60-
х
років
ХІХ
ст
.
М
.
Грушевський
заснував
у
Відні
(1919)
Український
соціологічний
інститут
(
УСІ
),
який
за
три
роки
видав
12
книг
багатьма
мовами
.
Програмою
діяльності
УСІ
передбачено
дослідження
сучасних
соціальних
рухів
,
пропаганду
досягнень
соціологічних
центрів
у
вивченні
українського
суспільства
;
підтримку
стосунків
з
міжнародними
соціологічними
організаціями
;
інформування
міжнародних
і
соціологічних
організацій
про
соціальні
рухи
в
Україні
та
українські
соціологічні
винаходи
.
Інститут
припинив
своє
існування
в
1924
році
в
зв
’
язку
з
переїздом
М
.
Грушевського
в
Україну
,
де
його
задум
щодо
створення
соціологічного
інституту
чи
філії
не
здійснився
.
М
.
Шаповал
(1882-1932)
розкрив
фундаментальні
засади
будови
суспільства
,
його
структуру
,
розробляв
класифікацію
соціальних
спільностей
,
висвітлював
рушійні
сили
суспільного
процесу
.
Був
членом
Української
Центральної
Ради
,
генеральним
секретарем
і
міністром
урядів
Української
народної
республіки
.
Свого
часу
одержав
визнання
в
колі
найвідоміших
учених
Європи
й
Америки
як
засновник
вітчизняної
соціологічної
науки
,
перший
директор
Українського
соціологічного
інституту
в
Празі
і
автор
першого
українського
підручника
“
Загальна
соціологія
”.
У
попередні
часи
соціологія
як
наука
розвивалась
досить
специфічно
.
Лише
після
ХХ
з
’
їзду
партії
вона
була
легалізована
,
проте
,
розвивалась
дуже
мляво
:
у
ній
вбачали
конкурента
консервативно
налаштовані
представники
історичного
матеріалізму
,
відзначаючи
в
соціології
підривний
потенціал
щодо
тогочасного
суспільствознавства
.
Українська
соціологія
розвивалась
як
частина
єдиної
радянської
соціології
і
розглядалася
скоріше
як
емпіричне
забезпечення
і
підтвердження
комуністичної
ідеології
.
Єдиною
методологічною
засадою
радянської
соціології
був
офіційно
проголошений
матеріалізм
.
Це
означало
,
що
результати
соціологічних
досліджень
мусили
“
втиснути
”
під
уже
наперед
відомі
схеми
,
концепції
типу
“
зтирання
соціальних
відмінностей
між
містом
і
селом
”.
Наприкінці
60-
х
років
у
Києві
публікується
перший
спеціалізований
збірник
“
Соціологія
на
Україні
”,
створюється
соціологічний
відділ
у
структурі
інституту
філософії
АН
України
.
Тільки
на
початку
90-
х
років
українська
соціологія
сформувалася
остаточно
.
Вихід
із
всесоюзної
соціологічної
асоціації
і
організація
власної
,
заснування
самостійного
інституту
соціології
в
системі
АН
України
восени
1990
року
остаточно