ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3849
Скачиваний: 1
16
Лекція
№
3
Тема
:
Основи
правового
статусу
людини
і
громадянина
План
:
8.
Поняття
правового
статусу
людини
і
громадянина
.
Принципи
правового
статусу
9.
Громадянство
України
10.
Підстави
набуття
громадянства
України
.
11.
Підстави
припинення
громадянства
України
12.
Повноваження
органів
та
організацій
,
які
беруть
участь
у
вирішенні
питань
громадянства
.
1.
Поняття
правового
статусу
людини
і
громадянина
.
Принципи
правового
статусу
Становище
особи
в
суспільстві
визначається
правовими
та
іншими
видами
соціальних
норм
і
позначається
терміном
«
суспільний
статус
».
Правовий
статус
особи
–
це
юридично
закріплене
становище
особи
в
державі
і
суспільстві
,
він
становить
частину
її
суспільного
статусу
,
відноситься
до
якості
особи
як
людини
і
громадянина
і
характеризує
зв
'
язки
особи
з
державою
та
державно
організованим
суспільством
.
В
юридичній
літературі
виділяють
кілька
видів
правового
статусу
:
1)
конституційний
(
загальний
)
статус
людини
і
громадянина
;
2)
спеціальний
статус
окремих
категорій
громадян
;
3)
індивідуальний
статус
,
що
характеризує
стать
,
вік
,
національність
тощо
;
4)
загальний
статус
іноземців
,
спеціальний
статус
окремих
категорій
іноземців
;
5)
галузеві
правові
статуси
тощо
.
Конституційний
статус
людини
і
громадянина
–
єдиний
і
однаковий
для
всіх
людей
і
громадян
, -
він
відіграє
роль
базового
,
вихідного
для
всіх
інших
статусів
.
Норми
,
які
разом
визначають
конституційний
статус
людини
і
громадянина
,
в
сукупності
складають
загальний
конституційно
-
правовий
інститут
«
Основи
правового
статусу
людини
і
громадянина
».
За
своєю
структурною
цей
інститут
складається
з
таких
головних
конституційно
-
правових
інститутів
:
1)
конституційні
принципи
правового
статусу
людини
і
громадянина
;
2)
громадянство
;
3)
загальна
правосуб
'
єктність
;
4)
основні
права
,
свободи
й
обов
'
язки
;
5)
гарантії
правового
статусу
.
В
історії
політико
-
правової
думки
,
юридичній
практиці
,
звичаєвому
праві
різних
народів
склалися
чотири
основних
підходи
до
розв
’
язання
проблеми
прав
людини
,
правового
статусу
особи
.
Принципи
правового
статусу
людини
і
громадянина
–
це
вихідні
начала
,
на
основі
яких
визначаються
зміст
і
умови
реалізації
прав
,
свобод
і
обов
’
язків
людини
і
громадянина
.
Конституція
України
згідно
із
загальнолюдськими
цінностями
та
міжнародно
-
правовими
стандартами
в
галузі
прав
людини
,
які
визначені
Загальною
декларацією
прав
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro
17
людини
(1948
р
.),
Міжнародним
пактом
про
економічні
,
соціальні
і
культурні
права
(1966
р
.),
Міжнародним
пактом
про
громадські
і
політичні
права
(1966
р
.),
Європейською
конвенцією
про
захист
прав
людини
і
основних
свобод
(1950
р
.),
іншими
міжнародно
-
правовими
документами
,
закріплює
щодо
правового
статусу
людини
і
громадянина
такі
принципи
:
-
свободи
людини
;
-
рівності
людей
у
своїй
гідності
та
правах
;
-
невідчужуваності
та
непорушності
прав
і
свобод
людини
;
-
гарантованості
прав
,
свобод
і
обов
’
язків
людини
і
громадянина
;
-
невичерпності
конституційного
переліку
прав
і
свобод
людини
і
громадянина
;
-
рівності
конституційних
прав
і
свобод
громадян
України
та
рівності
їх
перед
законом
;
-
єдності
прав
людини
та
її
обов
’
язків
перед
суспільством
.
Принцип
свободи
людини
(
ст
.
ст
. 21, 23)
відтворює
стрижневу
ідею
сучасної
ліберальної
концепції
прав
людини
про
свободу
як
природний
стан
людини
: «
подібно
до
того
,
як
людина
народжується
на
світ
з
головою
,
руками
,
ногами
,
розумом
і
серцем
,
так
вона
народжується
і
вільною
».
Конституційний
принцип
свободи
людини
обумовлює
її
право
на
вільний
розвиток
своєї
особистості
,
а
межею
індивідуальної
свободи
є
права
і
свободи
інших
людей
.
Принцип
рівності
людей
у
своїй
гідності
та
правах
(
ст
.21)
означає
,
що
права
і
свободи
визначаються
за
будь
-
якою
людиною
(
якщо
володіння
ними
не
обумовлюється
належністю
до
громадянства
України
,
тобто
в
ст
. 21
Конституції
України
йде
мова
про
права
,
що
випливають
із
природного
права
),
забороняється
дискримінація
в
користуванні
правами
за
будь
-
яких
підстав
,
пов
’
язаних
із
природними
особливостями
особи
та
її
соціальним
статусом
.
Під
гідністю
людини
,
як
правило
,
розуміють
визнання
за
людиною
цінності
як
істоти
,
яка
наділена
розумом
,
волею
та
почуттями
,
незалежно
від
того
,
що
вона
про
себе
думає
і
як
її
оцінюють
інші
.
Згідно
Преамбули
Міжнародного
пакту
про
громадянські
і
політичні
права
гідність
особи
є
властивістю
,
притаманною
«
всім
членам
людської
сім
’
ї
»,
визнання
гідності
людей
,
їх
рівних
і
невід
’
ємних
прав
є
«
основою
свободи
,
справедливості
і
загальному
миру
».
Принцип
рівності
конституційних
прав
і
свобод
громадян
України
і
їх
рівності
перед
законом
(
ст
. 24)
означає
,
що
забороняються
будь
-
які
форми
обмеження
прав
громадян
за
расовою
,
політичною
,
релігійною
,
статевою
,
етнічною
,
соціальною
,
мовною
чи
іншими
ознаками
.
Цей
принцип
імплантовано
до
Конституції
України
із
Загальної
декларації
прав
людини
,
ст
. 2
якої
стверджує
: «
Кожна
людина
повинна
мати
всі
права
і
всі
свободи
,
проголошені
цією
Декларацією
,
незалежно
від
раси
,
кольору
шкіри
,
статі
,
мови
,
релігії
,
політичних
або
інших
переконань
,
національного
чи
соціального
походження
,
майнового
,
станового
або
іншого
становища
».
Принцип
невідчужуваності
та
непорушності
прав
і
свобод
людини
(
ст
. 21)
стосується
основних
прав
і
свобод
людини
,
які
мають
природний
,
природжений
характер
,
тобто
лише
тих
,
що
зафіксовані
в
конституції
України
.
Людина
має
основні
права
від
народження
,
а
не
від
держави
,
яка
згідно
етатистським
теоріям
може
«
дарувати
»
чи
«
відбирати
»
права
.
В
зв
’
язку
з
цим
можна
зробити
висновок
,
що
невідчужуваність
та
непорушність
основних
прав
і
свобод
людини
означає
:
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro
18
1)
людина
не
може
бути
позбавлена
цих
прав
і
свобод
:
жодне
із
зафіксованих
у
Конституції
України
прав
людини
не
може
бути
вилучене
державою
;
2)
відмова
людини
від
своїх
основних
прав
і
свобод
є
юридично
недійсною
;
3)
у
разі
будь
-
яких
порушень
прав
і
свобод
людини
вони
повинні
бути
поновлені
відповідними
органами
державної
влади
або
законними
діями
особи
,
права
якої
були
порушені
;
4)
основні
(
конституційні
)
права
і
свободи
людини
і
громадянина
не
можуть
бути
обмежені
,
крім
випадків
,
передбачених
Конституцією
України
,
ч
. 2
ст
. 64
якої
забороняє
навіть
в
умовах
воєнного
або
надзвичайного
стану
обмежувати
принцип
рівності
конституційних
прав
і
свобод
та
інші
права
і
свободи
:
право
на
громадянство
та
право
змінити
громадянство
;
право
на
життя
;
право
на
повагу
до
його
гідності
;
право
на
свободу
та
особисту
недоторканність
;
право
направляти
індивідуальні
чи
колективні
петиції
;
право
на
житло
;
право
на
шлюб
;
рівність
всіх
дітей
у
своїх
правах
;
право
на
судовий
захист
;
право
на
відшкодування
матеріальної
та
моральної
шкоди
,
завданої
незаконними
рішеннями
,
діями
чи
бездіяльністю
органів
державної
влади
,
органів
місцевого
самоврядування
,
їх
посадових
і
службових
осіб
при
здійснені
ними
своїх
повноважень
;
право
знати
свої
права
і
обов
’
язки
;
заборона
зворотної
сили
закону
;
право
на
правову
допомогу
;
право
не
виконувати
явно
злочинні
розпорядження
чи
накази
;
заборона
повторного
притягнення
до
юридичної
відповідальності
;
право
на
презумпцію
невинності
:
гарантія
проти
самообвинувачення
(
ст
.
ст
. 24, 25, 27, 28/, 29, 40, 47, 51, 52,
55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63
Конституції
України
).
Принцип
гарантованості
прав
,
свобод
і
обов
’
язків
людини
і
громадянина
(
ч
. 2
ст
. 22)
означає
,
що
вони
мають
бути
забезпеченими
відповідними
засобами
,
які
б
сприяли
повній
і
ефективній
реалізації
прав
,
свобод
і
обов
’
язків
кожною
людиною
і
громадянином
.
Принцип
невичерпності
конституційного
переліку
прав
і
свобод
людини
і
громадянина
(
ч
. 1
ст
. 22)
означає
,
що
в
майбутньому
Конституція
України
доповнюватиметься
положеннями
,
в
яких
фіксуватимуться
нові
права
і
свободи
людини
і
громадянина
.
Це
пов
’
язано
з
тим
,
що
в
міру
розвитку
суспільства
усвідомлюються
все
нові
й
нові
права
і
свободи
,
іманентно
притаманні
людині
від
народження
або
необхідні
для
повно
крокової
участі
громадянина
в
суспільному
та
державному
житті
.
На
певному
етапі
виникає
необхідність
їх
фіксації
в
Основному
Законі
з
метою
їх
гарантування
,
забезпечення
надійного
захисту
з
боку
держави
.
Принцип
єдності
прав
людини
і
її
обов
’
язків
перед
суспільством
знаходить
відображення
:
-
по
-
перше
,
в
наявності
у
кожного
одночасно
і
прав
,
і
обов
’
язків
;
-
по
-
друге
,
у
тому
,
що
багато
конституційних
прав
несуть
в
собі
якості
обов
’
язку
(
правового
або
морального
).
2.
Громадянство
України
Громадянство
України
–
це
стійкий
,
необмежений
в
просторі
правовий
зв
’
язок
особи
з
Українською
державою
,
заснований
на
юридичному
визнанні
державою
цієї
особи
громадянином
України
,
внаслідок
чого
особа
і
держава
набувають
взаємних
прав
і
обов
’
язків
в
обсязі
,
передбаченому
Конституцією
і
законами
України
.
Ознаками
громадянства
як
певного
зв
’
язку
особи
з
державою
є
:
1)
правовий
характер
;
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro
19
2)
необмеженість
у
просторі
та
часі
;
3)
максимальний
характер
взаємних
прав
та
обов
’
язків
.
Цей
зв
’
язок
знаходить
своє
виявлення
в
розповсюдженні
на
відповідну
особу
суверенної
влади
держави
незалежно
від
місця
її
проживання
–
на
території
держави
чи
за
її
межами
.
Система
конституційно
-
правових
норм
,
що
регулюють
питання
громадянства
складає
головний
конституційно
-
правовий
інститут
–
інститут
громадянства
.
Джерелами
цього
інституту
є
:
1.
Конституція
України
.
2.
Закон
України
«
Про
громадянство
України
»
в
редакції
Закону
від
16
квітня
1997
року
.
3.
Чинні
міжнародні
договори
України
з
питань
громадянства
.
4.
Підзаконні
акти
.
Норми
цих
актів
,
виходячи
з
визнання
права
на
громадянство
як
природного
права
людини
,
закріплюють
принципи
громадянства
та
регламентують
порядок
набуття
і
припинення
громадянства
,
повноваження
органів
державної
влади
та
інших
організацій
,
які
беруть
участь
у
вирішенні
питань
громадянства
та
порядок
їх
вирішення
.
Принципи
громадянства
–
це
ті
вихідні
положення
,
які
визначають
істотні
риси
відносин
громадянства
.
Конституція
України
та
Закон
України
«
Про
громадянство
України
»
закріплюють
принципи
громадянства
України
:
1)
принцип
єдиного
громадянства
-
громадянин
України
не
повинен
бути
одночасно
громадянином
іноземної
держави
.
Тим
самим
заперечується
інститут
подвійного
громадянства
.
Враховуючи
важливість
цього
принципу
Конституція
України
віднесла
його
до
засад
конституційного
ладу
(
ст
. 4);
2)
принцип
рівності
громадянства
–
громадяни
України
мають
рівні
конституційні
права
і
свободи
та
є
рівними
перед
законом
незалежно
від
підстав
і
порядку
набуття
громадянства
;
3)
принцип
збереження
громадянства
України
у
разі
одруження
та
розірвання
шлюбу
–
одруження
громадянина
України
з
особою
,
яка
перебуває
в
іноземному
громадянстві
,
або
з
особою
без
громадянства
(
апатридом
),
а
також
розірвання
такого
шлюбу
не
змінюють
їх
громадянства
;
4)
принцип
збереження
громадянства
України
особами
,
які
проживають
за
межами
держави
–
сам
факт
проживання
громадянина
України
за
межами
держави
не
припиняє
його
громадянства
.
Проте
Закон
вимагає
,
щоб
така
особа
протягом
семи
років
стала
на
консульський
облік
.
В
противному
разі
особа
розглядається
як
така
,
що
фактично
втратила
зв
’
язок
з
Українською
державою
і
вона
втрачає
громадянство
України
;
5)
принцип
захисту
державою
громадян
України
за
кордоном
–
громадянам
України
,
які
проживають
або
перебувають
за
межами
України
гарантується
піклування
та
захист
(
ч
. 3
ст
. 25
Конституції
України
);
6)
принцип
неприпустимості
депортації
та
екстрадиції
громадян
України
-
громадянин
України
не
може
бути
вигнаний
за
межі
України
або
виданий
іншій
державі
(
ч
. 2
ст
. 25
Конституції
України
);
7)
принцип
невід
’
ємності
громадянства
–
громадянин
України
не
може
бути
позбавлений
громадянства
(
ч
. 1
ст
. 25
Конституції
України
).
Цей
принцип
Конституція
України
закріплює
відповідно
до
положень
ч
. 2
ст
. 15
Загальної
декларації
прав
людини
:
«
Ніхто
не
може
бути
безпідставно
позбавлений
громадянства
або
права
змінити
своє
громадянство
»;
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro
20
8)
принцип
невизнання
за
громадянами
України
належності
до
іноземного
громадянства
–
громадянин
України
,
який
добровільно
набув
громадянства
іншої
держави
,
втрачає
громадянство
України
.
До
прийняття
рішення
про
втрату
громадянства
України
відносини
з
такою
особою
будуються
так
,
якби
вона
була
лише
громадянином
України
,
її
належність
до
громадянства
іншої
держави
не
враховується
.
Згідно
Закону
України
«
Про
громадянство
України
»
належність
до
громадянства
України
визначається
за
такими
категоріями
осіб
:
1)
усіма
громадянами
колишнього
СРСР
,
які
на
момент
проголошення
незалежності
України
(24
серпня
1991
року
)
постійно
проживали
на
території
України
;
2)
особами
,
які
на
момент
набрання
чинності
Законом
України
«
Про
громадянство
України
» (13
листопада
1991
року
)
постійно
проживали
в
Україні
,
незалежно
від
раси
,
кольору
шкіри
,
політичних
,
релігійних
та
інших
переконань
,
статі
,
етнічного
та
соціального
походження
,
майнового
стану
,
місця
проживання
,
мовних
або
інших
ознак
,
і
які
не
є
громадянами
інших
держав
;
3)
особами
,
які
народилися
або
постійно
проживали
на
території
України
,
а
також
їх
нащадками
(
діти
,
онуки
),
якщо
вони
на
13
листопада
1991
року
проживали
за
межами
України
,
не
перебувають
у
громадянстві
інших
держав
і
до
31
грудня
1999
року
подали
у
встановленому
цим
Законом
порядку
заяву
про
визначення
своєї
незалежності
до
громадянства
України
;
4)
особами
,
які
набули
громадянства
України
відповідно
до
цього
Закону
.
3.
Підстави
набуття
громадянства
України
Ст
. 11
Закону
«
Про
громадянство
України
»
встановлює
,
що
громадянство
України
набувається
за
такими
підставами
:
1.
За
народженням
(
філіація
від
лат
. filius –
син
).
Філіація
поряд
з
натуралізацією
є
основними
способами
набуття
громадянства
України
.
Громадянство
за
народженням
набувається
на
основі
принципів
«
права
крові
»
або
«
права
ґрунту
».
В
першому
випадку
дитина
набуває
громадянства
батьків
незалежно
від
місця
народження
,
в
другому
–
дитина
стає
громадянином
тієї
держави
,
на
території
якої
вона
народилася
,
незалежно
від
громадянства
батьків
.
У
Законі
«
Про
громадянство
України
»
закріплено
принцип
крові
-
дитина
,
батьки
якої
на
момент
її
народження
перебували
в
громадянстві
України
,
є
громадянином
України
незалежно
від
того
,
чи
народилася
вона
на
території
України
,
чи
за
її
межами
(
ст
. 12
Закону
).
В
окремих
випадках
застосовуються
і
елементи
принципу
ґрунту
:
а
)
при
різному
громадянстві
батьків
,
один
з
яких
на
момент
народження
дитини
перебував
у
громадянстві
України
,
дитина
є
громадянином
України
:
1)
якщо
вона
народилася
на
території
України
;
2)
якщо
вона
народилася
за
межами
держави
,
але
батьки
або
один
з
них
у
цей
час
постійно
проживали
на
території
України
.
При
різному
громадянстві
батьків
,
один
з
яких
на
момент
народження
дитини
перебував
у
громадянстві
України
,
якщо
в
цей
час
обоє
з
батьків
постійно
проживали
за
межами
України
,
громадянство
дитини
,
яка
народилася
за
межами
України
,
визначається
за
письмовою
згодою
батьків
(
ст
. 13
Закону
);
б
)
дитина
,
яка
народилася
на
території
України
від
осіб
без
громадянства
,
які
постійно
проживають
в
Україні
,
вважається
громадянином
України
(
ст
. 14
Закону
);
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro