Під юридичною практичною діяльністю не слід розуміти рішення конкретного судді, слідчого чи прокурора. Юридична практика — це позиція, що формується протягом тривалого часу в результаті досвіду юридичної діяльності не одного покоління і є стабільною, типовою для більшості працівників визначеної галузі юридичної праці.

Отже, юридична практика — це специфічна сфера нормативне закріплено/' практично/'діяльності юриста щодо прийняття, тлу­мачення і застосування правових приписів, як єдність вже накопи­ченого і такого, що ще накопичується, соціально-правового досвіду.

Основні поняття

Соціальне регулювання. Соціальні норми. Моральні норми. Норми права. Соціальне регулювання діяльності юриста. Юридична практика.

Необхідно запам'ятати

Соціальне регулювання — це складне суспільне явище, що має багато різних аспектів: соціологічних, економічних, психобіологіч- користовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб.

Стаття З

Суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 4

Суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя.

Стаття 5

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні.

Стаття 6

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати е засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні :уду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

Стаття 7

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначе­них процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Стаття 8

Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.

Стаття 9

Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів Неправовв (громадське) регулювання здійснюється на основі норм моралі, традицій, корпоративних норм. Наприклад, на основі норм Статуту колегії адвокатів.

В правовому (державному) регулювані розрізняють норми: доз­воляючі, забороняючі, зобов'язуючі, рекомендаційні. Ці норми містять­ся майже у всіх нормативно-правових актах.

---

Дозволяючі норми^ своєму тексті містять слова "має право", "може" (наприклад, суддя має право займатися педагогічною діяльністю).

Забороняючі норми містять слова "не може", "не повинен" (на­приклад, адвокат не може використовувати конфіденційну інформа­цію у своїх інтересах).

Зобов'язуючі норми містять слова "зобов'язаний", "повинен дот­римуватися" (наприклад, слідчий не повинен брати участь у страйках).

Рекомендаційні норми містять слова "повинен" у розумінні "ба­жано" або "доцільно утриматися" (наприклад, суддя повинен утриму­ватися від фінансових і ділових стосунків, що можуть кинути "тінь" на його неупередженість, перешкоджати належному виконанню судових обов'язків).

Правове (державне) регулювання здійснюється на підставі внутрішніх державних і міжнародних правових актів.

Існує цілісна система органічних законів, що регламентують діяльність суду, прокуратури, адвокатури, міліції, нотаріату, а на­явність системи процесуальних законів і норм свідчать про відповідну регламентованість здійснення правової процедури.

4.2. Внутрішні і зовнішні державні акти, що регулюють юри­дичну діяльність

Внутрішніми державними актами, що регулюють юридичну, в тому числі процесуальну діяльність, є:

Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси;

Цивільний і Цивільно-процесуальний кодекси;

Господарський процесуальний кодекс;

Адміністративний та інші кодекси;

Закон про прокуратуру;

Закон про адвокатуру;

Закон про статус суддів та багато інших.

Так, наприклад, норми кримінально-процесуального кодексу мо­жуть застосовуватися для ведення судового процесу з кримінальної справи. Відповідно до Конституції правосуддя в Україні здійснюється тільки судом, однак, якість розгляду справи багате' в чому залежить від організаційних здібностей судді.

Наведемо зміст 264 статті Кримінально-процесуального кодексу (КПК) Цю норму можна вважати деонтологічною, тому що вона про­голошує, що прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і вис­ловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розг­ляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він пови­нен відмовитися від обвинувачення і у своїй постанові викласти моти­ви відмови.

А в частині третій статті 323 КПК встановлюється, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на все­бічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Норми (статті) кримінального кодексу (КК) можуть застосовува­тися в будь-якому виді діяльності, наприклад — притягнення до крим­інальної відповідальності керівника підприємства за невиплату зароб­ітної плати або керівника навчальної установи за невиплату стипендії — у вигляді сплати штрафу у розмірі від ста до трьохсот неоподаткова­них мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати пев­ну посаду (ст. 175 КК України).

---

Інший приклад. Нормами кримінального кодексу передбачаєть­ся відповідальність також за терористичний акт, а це вважається зло­чином проти громадської безпеки. Цим питанням можуть займатися як державні органи, так і міжнародні. І тут уже застосовуються як державні законодавчі акти, так і міжнародні.

4.3. Норми міжнародного права і порядок їх застосування

Національне законодавство поєднується з праЕіом інших держав та міжнародними договорами і угодами. Принципи і норми міжнарод­ного права регулюють відносини між державами з політичній, еко­номічній, культурній та інших сферах. І при цьому відносини на міжна­родному рівні не повинні суперечити основним принципам міжнарод­ного права.

Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті 00Н, прийнятому 26 червня 1945 року. Всесвітній декларації прав людини, прийняті 00Н в 1948 році. Міжнародному пакті про економічні соціальні та культурні права. Міжнародному пакті про цивільні та політичні права, прийнятих Генеральною Асамблеєю 00Н 19 грудня 1966 року.

За юридичною силою норми міжнародного права мають пріоритет стосовно національного законодавства. Якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені пра­вила, які відрізняються від українського законодавства, то застосову­ються правила міжнародного договору чи міжнародної угоди.

Діяльність юриста також пов'язана з дотриманням міжнародних стандартів, і цьому сприяють міжнародні організації, в яких успішно співробітничають представники різних держав світу. Прикладом може бути Інтерпол (див. нижче: види юридичної практики).

4.4. Кадрова політика держави

Крім міжнародних організацій, праця юристів застосовується в багатьох інших сферах. Відповідну роль тут відіграє кадрова політика держави.

Для більш чіткого уявлення, що означає собою кадрова політи­ка, почнемо із самого поняття, яке в перекладі з французької Сасіге означає рамка, що пішло від латинського — чотирикутник, кадр, куди вносився список працівників державних установ. Кадрова пол­ітика держави у сфері юридичної практики — це система пов'я­заних між собою процесів професійно-правової орієнтації: прогно­зування і планування кадрових потреб, добору, підготовки, пере­підготовки, розстановки, виховання юристів-спеціалістів.

Кадрова політика в правовій державі є важливою умовою ефек­тивності юридичної' практики, тобто роботи судів, прокуратури, міліції, нотаріату, адвокатури і т.п., що повинна проводитися відпо­відно до чіткого й однозначного принципу, закріпленого у ст. З Конституції України: «Людина, Ті' життя та здоров'я, честь, гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Політика держави повинна включати комплексний підхід щодо вирішення кадрових проблем. При комплектуванні кадрів необхідно враховувати:

---

1) інтереси різних державних служб вищого і регіонального рівнів у забезпеченні юридичними кадрами;

2) індивідуальні особливості спеціаліста, його професіональну і морально-психологічну підготовку;

3) умови, в яких буде здійснюватися юридична діяльність;

4) пріоритетність завдань, що стоять перед тим або іншим право­охоронним органом — службою безпеки, прокуратуро о, судом, міліцією, а також перед іншими державними, громадськими і приватними об'єднан­нями юристів, які обслуговують громадян, охороняють і захищають їхні права і свободи (аудиторські фірми, нотаріат, адвокатура та ін.).

У різних сферах обов'язково повинні працювати юристи-профес­іонали. І тому держава у своїй кадровій політиці керується формулою "Професіонали вирішують усе".

Праця юристів застосовується:

1) в центральних і регіональних (місцевих) органах законодавчої виконавчої влади, державних адміністраціях;

2) в органах центральної представницької влади та органах місце­вого самоврядування;

3) в юридичних відомствах — прокуратурі, судовій системі, сис­темах МВС, СБУ, Міністерства юстиції, Державній податковій адміні­страції, Державній митній службі тощо;

4) в різноманітних державних службах (органг.х Державної кон­трольно-ревізійної служби, органах реєстрації актів громадянського стану, органах соціального забезпечення тощо);

5) в комерційних організаціях (фірмах, корпораціях, банках і т.п.);

6) в союзах (колегіях) осіб вільної професії (наприклад, колегії адвокатів) і спеціалізованих юридичних фірмах;

7) в закладах інформаційного і кадрово-ресурсного забезпечен­ня (наукових й освітніх закладах, юридичній пресі, інформаційних фондах та ін.).

З попереднього матеріалу ми вже знаємо, що за основними формами здійснення діяльність юристів поділяють на: практич­ну, наукову і освітню.

В правовій державі у разі наявності сформовано-о громадянського суспільства використовується ефективна юридична практика, яка має особ­ливу цінність. Вона підтверджує законність і стабільним правопорядок.

Юридична практика зацікавлена у високо<валіфікованих кадрах, що постачаються освітою.

Юридична практика сприяє розвитку процесів, що відбуваються в суспільстві, якщо вона професійна, тобто якщо приймаються якісні закони, акти (законодавча практика), якщо вони правильно роз'ясняються (інтерпретаційна практика), якщо вони своєчасно і пра­вильно впроваджуються в життя суспільства (правозастосовна, пра­воохоронна, судова та інші практики}.

4.5. Основні види юридичної практики та їх характеристика

Перелік основних видів юридичної практики включає:

- практика суду загальної юрисдикції;

- практика господарського суду;

- оперативно-розшукова практика;

- слідча практика;

- практика прокурорського нагляду;

- адвокатська практика;

- нотаріальна практика;

---

- практика юридичної' служби;

- практика державної виконавчої служби;

- Інтерпол як міжнародна організація кримінальної поліції.

Всі ці та інші (не перелічені тут) види юридичної практики будуть вивчатися за допомогою різних юридичних дисциплін протягом усьо­го навчання. Тому в даному модулі зупинимося лише на основному призначенні кожного із видів юридичної практики.

Основне призначення судів загальної юрисдикції — здійснення правосуддя в ході карного, цивільного, адміністративного судочин­ства: відновлення порушеного права, відшкодування збитку, притяг­нення до відповідальності винних осіб, подолання перешкод на шляху реалізації права або законного інтересу.

Основне призначення господарських су дів —розгляд господарсь­ких спорів, що виникають між юридичними особами, державними орга­нами і підприємствами, комерційними і некомерційними організаціями, а також громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Крім господарських спорів, розглядаються також справи про банкрутство та деякі інші, визначені Господарським процесуальним ко­дексом.

Основне призначення оперативно-розшукової практики — по­шук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп (як правило, негласного характеру), розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та притягнення винних до кримінальної відпо­відальності.

Основне призначення слідчої практики — проводити досудове роз­слідування кримінальних злочинів для наступного їх розгляду в судах. Дізнання і досудове слідство — дві форми досудового розслідування.

Основне призначення прокуратури — нагляд .за законністю, за­стосування заходів щодо усунення порушень закону, відновлення по­рушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці правопорушення.

Основне призначення адвоката — виконання обов'язків у про­цесі дізнання і попереднього слідства, захист підсудного в суді, юри­дичні консультації та складання документів правове-о характеру, пра­вове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб.

Основне призначення нотаріуса — складання й оформлення нотаріальних актів та інших документів, передбачених законодавством, яким громадяни або організації хочуть надати достовірний характер.

Основне призначення юридичної' служби - забезпечення право­вими послугами потреб державного управління, господарської діяль­ності комерційних і некомерційних підприємств, установ, організацій.

Основне призначення державної виконавчої' служби — своє­часне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (нотаріату, господарських, товариських і третейських судів та ін.) відповідно до законів України.

---

Смотрите также файлы

• Moduli_pitannya(1).doc

• конфессиональное право.doc

• курсова ЕУП2011.doc

• 32-35.doc

• 24-27.doc