ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.06.2020
Просмотров: 1434
Скачиваний: 3
3) за змістом діяльності: консультування; тлумачення (тлумачення текстів нормативно-правових актів); виступи в юридичних установах; ведення юридичної справи тощо:
4) за кількістю уповноважених осіб, що здіііснюють розгляд юридичної справи: індивідуальна (одноособова), колегіальна (колективна);
5) за професійною спеціалізацією або за суб'єктами здійснення: адвокатська, слідча, прокурорська, судова, нотаріальна тощо;
6) за змістом інтелектуальної роботи: пізнаЗально-пошукова, організаційна, реконструктивна, реєстраційна, комунікативна (Ці види будуть розглянуті у модулі 4 блоку 3 рівня 3),
Найбільш поширена класифікація за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії. Така класифікація найбільш зрозуміла.
2.4. Поняття юридичної справи та порядок її ведення
Значне місце в діяльності юристів займає ведення юридичних справ. Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка вимагає розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом. Ведення юридичної справи:
- включає в себе пошук, аналіз, узагальнення і оцінку юридичних фактів;
- тягне за собою правові наслідки;
- має офіційний характер;
- здійснюється уповноваженими на це органами й посадовими особами держави, а також приватними юристами, які мають відповідну компетенцію, діяльність яких суворо регламентується законом, здійснюється у певних процедурах.
Ведення справ має декілька стадій. Які саме — про це студент дізнається в недалекому майбутньому з дисципліни процесуального права: кримінальний процес, цивільний процес, господарський процес.
Наприклад, кримінальний процес — це порядок провадження кримінальних справ. Він має вісім стадій:
1. Порушення кримінальної справи.
2. Попереднє розслідування.
3. Віддання обвинуваченого до суду.
4. Судовий розгляд.
5. Касаційне провадження.
6. Виконання вироку.
7. Наглядне провадження.
8. Відновлення справ за нововиявленими обставинами.
2.5. Система юридичної діяльності
Система юридичної діяльності має такі складові елементи:
суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції.
Суб'єкти юридичної діяльності — юристи та їх державні і недержавні об'єднання, організації, які залежно від виду професійної діяльності, кола питань, що розглядаються, мають за законом певні права та обов'язки, професійні юридичні знання, вміння їх реалізувати. Суб'єктами вважаються і учасники. Це окремі особи або їхні групи, які сприяють діяльності юристів чи компетентних органів у процесі вирішення юридичних справ (свідки, експерти).
Об'єкти юридичної діяльності — це явища, дії суб'єктів права, процеси та предмети навколишнього світу, стосовно яких здійснюється правовий вплив. Серед об'єктів виділяються загальні та безпосередні.
Засобами юридичної діяльності є перш за все норми права, правові категорії, юридична техніка та різного роду предмети, які допомагають у досягненні мети юридичної діяльності. Це засоби збору та обробки інформації, засоби захисту, охорони -а нападу (ПЕОМ, зброя, аудіо-, відеотехніка, речові докази).
Форми здійснення юридичної діяльності — це освітня, наукова, практична, усна (вербальна), письмова, а також установча, право-творча, правоохоронна та інші.
Можуть бути і неправові форми: інформування, виховання, фінансування, організація співробітництва та взаємодії тощо.
Методи здійснення — це способи та прийоми, які використовують для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основні методи впливу на суспільні відносини: метод примусу та заохочення. Хоча в окремих випадках застосовуються методи попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, метод іроведення обшуку чи допиту тощо.
Функції юридичної діяльності. Традиційним є поділ функцій на загально-соціальні та спеціально-юридичні. Це необхідно для виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно значущих побічних напрямів впливу цих функцій на відповідну ситуацію.
Загально-соціальні функції завдяки багатог ранності, багато-аспектності юридичної діяльності впливають на еко-іомічні, політичні, культурні, ідеологічні відносини.
Спеціально-юридичні, це перш за все регулятивна і охоронна функція, а в рамках цих двох функцій виділяються ще й дослідницька, виховна, судова, захисна тощо
Основні поняття
Соціалізація, соціалізація юриста, соціальна діяльність, юридична діяльність, юридична справа, система юридичної діяльності.
Необхідно запам ятати
Соціалізація в перекладі з латини (сосіаііз) означає суспільний. Це процес залучення індивида до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей.
Соціалізація юриста — це віддзеркалення діалектики його становлення як особистості, усвідомлення службового обов'язку, вироблення почуття правової поведінки та моральної відповідальності, сприяння правовому вихованню громадян.
Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого шляхом перетворення та споживання навколишнього світу набувається задоволення життєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів.
Юридична діяльність — це різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.
Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка вимагає розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.
Система юридичної діяльності має такі складові елементи:-суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції.
Визначення кожного з елементів слід також знати.
МОДУЛЬ 3. Соціальне регулювання юридичної практичної діяльності
3.1. Поняття і види соціального регулювання
Соціальне регулювання'— це складне суспільне явище, що має багато різних аспектів: соціологічних, економічних, психобіологічних та ін.
Сама сутність людського суспільства, яке складається з багатьох осіб, вимагає соціального регулювання. Колективна діяльність людей у суспільстві породжує необхідність погоджувати їхню поведінку у всіх сферах суспільного життя, що і досягається за допомогою соціального регулювання.
Мета соціального регулювання — приведення поведінки індивідів, їхніх груп відповідно до об'єктивної закономірності, яка існує в суспільстві. Тобто завдяки соціальному регулюванню досягається оптимально можливе співпадання між діями суспільних законів і життєдіяльністю людей.
Соціальне регулювання в суспільстві існувало завжди. Його можна поділити на два основні види: індивідуальне і нормативне.
Нормативне регулювання на відміну від індивідуального має загальний характер. За допомогою загальних правил є можливість досягти єдиного безперервно діючого порядку в суспільних відносинах. Забезпечується приведення поведінки людей до загальних умов, викликаних вимогами економіки, усім соціальнім життям. Значно зменшується можливість сваволі.
Однак, нормативне регулювання виконує свою зегулюючу дію на суспільні відносини через посередництво індивідуального, яке, в свою чергу, без нормативного практично не може існувати, оскільки спочатку створюється модель поведінки (нормативне регулювання), а потім уже на неї орієнтується реальна поведінка конкретного індивіда чи групи індивідів.
Але нормативне регулювання ні в якому разі не можна ототожнювати з правовим регулюванням.
Нормативне регулювання в суспільстві здійснюється за допомогою різних видів нормативних систем. Це моральні норми, звичаї, етичні норми, релігійні норми, корпоративні норми (чи норми громадських організацій), а також норми права.
Норма права — це офіційне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлюються або санкціонується державою, охороняється нею від порушень, спрямоване на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом установлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів права.
Поняття всіх цих норм даються в теорії права. Мета цього матеріалу — з'ясувати, як же відбувається соціальне регулювання взагалі в суспільстві і соціальне регулювання діяльності юриста.
Слід чітко для себе уяснити, що нормативне регулювання включає в себе і правове регулювання, тому що взагалі всі норми, які існують в суспільстві, можна поділити на дві групи. Перша — технічні норми, які регулюють порядок експлуатації різноманітної техніки і технологій. І друга група — це соціальні норми, які регулюють суспільні відносини між людьми. А вже соціальні норми поділяються на наступні види: моральні норми, звичаї (побутові), етичні норми, естетичні норми, релігійні норми, корпоративні норми (чи норми громадських організацій), а також норми права.
3.2. Поняття моралі
Велике значення в соціальному регулюванні мають моральні норми. Мораль охоплює сферу відносин набагато ширну за сферу відносин, що регулюються правом. Більшість взаємовідюсин людей у побуті, колективі, родині є об'ктом моралі, але не підлягають правовому регулюванню.
Моральні вимоги відрізняються більш широким змістом, дають більший простір для тлумачення і застосування.
Мораль є родовою діяльністю людини, внутрішньо властивою процесу еволюційного розвитку людства. У моралі оцінюються не лише практичні дії людей, а й їхні мотиви, прагнення та наміри.
Мораль і моральність не існують поза суспільством, без взаємодії людей. Вони значною мірою залежать від особливостей розвитку суспільства, насамперед від соціально-економічного ладу, що панує в ньому. Тобто, моралі притаманна така якість, як колективність.
Ще понад 2500 років тому Платон помістив ідею блага на вершину "піраміди" ідеальної держави, вважаючи мораль, що пронизує всі форми суспільних відносин, головним сенсом характеристики будь-якої держави.
В давньоруському літописі "Повесть временньїх лет", складеному монахом Києво-Печерського монастиря Нестором, подано своєрідний образ "колективної моралі", або, точніше, колективної моральної відповідальності. Логіка цієї відповідальності така, що всі люди, які живуть і страждають разом, мають жити праведно.
З часів християнізації Русі церква почала розмежовувати такі поняття як "злочин" і "гріх". Якщо гріх — це моральна несправедливість або порушення божого закону, то злочин — це порушення закону загальнолюдського.
Своєрідним моральним кодексом є "Повчання" князя Володимира Мономаха. Відомі такі його вимоги: "Не лінуйся", "Стережися брехні, пияцтва і блуду", "До старшого ставитися треба як до батька, а до молодих як до братів" тощо.
Моральним нормам не властива детальна регламентація, вони створюються століттями і передаються з покоління в покоління, тобто моральним нормам властива еволюційність.
Засобами забезпечення моральних норм є громадська думка, громадський осуд. Це забезпечує альтернативу вибору поведінки залежно від свідомості особи. Важливе значення для юридичної діяльності є довіра з боку клієнтів і членів колективу.
Діяльність юриста глибоко втручається у сферу моралі і тому повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності.
В деонтологічному кодексі правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського Союзу, наприклад, є норма, яка так і називається "Довіра і моральна недоторканість", в якій визначається, що відносини довіри не можуть існувати, коли є с/мніви в чесності, порядності, справедливості чи щирості адвоката. Названі властивості є професійно обов'язковими.
Ступінь моральності у кожної людини є різною і залежить не стільки від інтелекту, скільки від бажання, волі, розуміння змісту життя на Землі.
3.3. Нормативне регулювання за допомогою різних видів нормативних систем
Нормативні системи часто переплітаються і доповнюють одна одну. Так, наприклад, релігійні норми як нормативна система мають в собі за змістом багато норм моралі, естетики, звичаїв, а також норм права, і одночасно релігійні норми виступають джерелом названих норм. Ці норми, які закріплені у відповідних "священних книгах" (Біблія, Талмуд (в перекладі з др.-єврейського — вивчення: збірник релігійно-етичних і правових положень іудаїзму — складалося з 4 ст. до н. е по 5 ст. н.е.), Коран (збірник проповідей, обрядових і юридичних настанов, молитв, притч, проголошених Мухаммедом - головна священна книга мусульман) та інших, мають силу впливу через почуття морального обов'язку і вірогідності покарання з боку зовнішньої сили — Бога.
Різні нормативні системи, будучи витоками для індивідуального І регулювання, у сукупності здійснюють нормативне соціальне регулювання.
Історично це був дуже тривалий процес формування соціальних | регуляторів. І в результаті сьогодні ми маємо три рівні, три пласти соціальних регуляторів.
Знизу лежать первинні біологічні інстинкти людини. Вони успадковуються генетичне і визначаються фізіологічною структурою людини. Потім своє місце займають залишки звичаїв, традицій, інших правил історичної давнини. Вони склалися несвідомо на основі першого рівня і поширилися завдяки їх доцільності, яка сприяла нормальній життєдіяльності людських колективів. Зверху знаходиться тонкий пласт свідомо вибраних норм з другого рівня — удосконалених та спеціально створених державою у вигляді юридичних (правових) норм для Досягнення певної мети.
Соціальне регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою єдиної соціальної політики держави, яка складається з економічної, зовнішньоекономічної, бюджетної, податкової, митної, монетарної, антиінфляційної політики та інших.
Складовою частиною єдиної соціальної політики держави є правова політика. Адже упорядкування суспільних відносин (управління та регулювання) здійснюється за допомогою права.
Тепер від загального поняття соціального регулювання ми повинні перейти до особливостей соціального регулювання юридичної діяльності.
Соціальне регулювання діяльністю юриста — це впорядкування поведінки юриста шляхом надання йому прав, повноважень, обов'язків, встановлення заборон, передбачених соціальними нормами.
Але соціальне регулювання діяльності юриста може бути як неправовим (громадським), так і правовим (державним) прощо мова піде в наступному модулі.
Юридична практика — її поняття та співвідношення юридичної практики з юридичною діяльністю.
Термін «практика» грецького походження, що означає дію, діяльність, діяльне життя, досвід.
На відміну від юридичної діяльності (поняття якої ми вже добре знаємо), яка здійснюється у визначено-конкретний час, юридична практика має більш широкий зміст: основними елементами Ті' структури є минула, теперішня й майбутня юридична практична діяльність.