ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.06.2020
Просмотров: 1437
Скачиваний: 3
6. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити ті складні нестандартні ситуації, які виникають в діяльності юриста, але ця свобода може бути тільки в межах закону.
7. Це відповідальна робота, тому що вона завжди пов'язана з долею людей, і помилок тут не повинно бути.
Префесія юриста має свої специфічні особливості, що пред'являє високі вимоги до ділових і моральних якостей працівника цієї сфери, \ зобов'язує його знати право, інші соціальні норми, які регулюють | службову діяльність юриста. Правознавець покликаний здійснювати ' благородну функцію захисту прав людини, його гідності і честі, інтересів держави, виховувати у громадян повагу до закону. Він - знавець права і правового життя суспільства, відданий своїй справі, морально стійка людина. Чесність, непідкупність, принциповість, громадянська мужність, справедливість — невід'ємні його якості.
Невід'ємною властивістю юридичної діяльності і юридичної практики (поняття юридичної діяльності і юридичної практики будуть розкриті в модулях 2 і 3 цього блоку) є професіоналізм.
Професіоналізм закріплюється у відповідних юрмативно-право-вих актах і є основою системи офіційних норм-вимог, що ставляться до юристів конкретної спеціалізації (наприклад. Закон України від 24.03.1998 року "Про державну виконавчу службу"; наказ Генеральної прокуратури України від 17.04.1996 року "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури"). Діяти професійно означає:
1) працювати за правилами, виробленими і закріпленими у встановленому порядку, відповідно до особливого рівня (якості) прийнятих на себе завдань;
2) мати високу кваліфікацію (ділову компетенцію), основану на фаховій освіті;
3) керуватися морально-правовим обов'язком {а не розуміннями користі або вигоди); дотримуватися нормативів правової психології, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, що пред'являються до процесу діяльності і її результатів;
4) бути підконтрольним відповідним державним органам і (або) об'єднанням спеціалістів, але вільним від непрофесійного (в тому числі партійного) втручання;
5) гарантувати здійснення роботи — забезпечувати безперервність Діяльності на належному рівні відповідно до поставлених завдань або запитів;
6) одержувати належну оплату за свою квалі4'іковану працю.
Професія, як правило, містить в собі ряд фахів.
Юридичний фах— це вузька сфера професійно-трудової діяльпості юриста з чітко визначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань, умінь і навичок, необхідного рівня професійно-правового мислення і діяльності.
У Державному реєстрі нараховуються тисячі професій і фахів, що постійно поновлюються або змінюються (Для більшого уявлення можна ознайомитися з "Переліком напрямів і професій, за якими здійснюється підготовка спеціалістів у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.1997 р. Мв 507).
Окремі фахи юридичної професії:
- слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, податкової міліції;
- військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та ін.;
- суддя господарського суду, суду загальної юрисдикції, конституційного суду та ін.;
- інспектор системи МВС: інспектор дозвільної системи, дільничний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної міліції по справах неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим складом та ін.
Повертаючись до особи юриста, слід ще раз підкреслити, що робота юриста повинна здійснюватися кваліфіковано і на професійній основі.
Кваліфікація юриста — це ступінь підготовленості, наявність спеціальних правових знань, умінь і практичних навичок, необхідних для виконання професійних обов'язків.
Для окремих фахів (наприклад, оперуповноваженого карного розшуку, слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність:
відповідність цим фахам можливостей, фізичних і психічних властивостей людини.
1.4. Атестація юриста
В України юристи підлягають кваліфікаційній атестації. Атестація юриста — це процес визначення кваліфікації, оцінка росту і якості знань, характеристика професіоналізму.
Для проведення атестації створюються кваліфікаційні комісії. У 1982 році Міністерством вищої освіти СРСР була затверджена Кваліфікаційна характеристика юриста, де визначалася система вимог до знань та умінь юриста.
Мета кваліфікаційної атестації — поліпшення якісного складу працівників юридичної сфери.
Завдання кваліфікаційної атестації юриста-спеціаліста:
1) визначення рівня професійної кваліфікації;
2) визначення відповідності юриста займаній посаді.
В атестаційному документі повинні міститися такі характеристики:
1) оцінка практичної діяльності і професійних якостей особи, яка атестується;
2) оцінка ставлення особи до колег по роботі;
3) оцінка колегами внеску особи, яка атестується, у професійну діяльність колективу й у створення сприятливого клімату в ньому;
4) самооцінка особи, яка атестується.
Основні поняття
Юрист, юридичний фах, кваліфікація юриста, с.тестація юриста.
Необхідно запам'ятати
Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.
Юридичний фах — це вузька сфера професійно-трудової діяль-| ності юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує кон-| кретних правових знань, умінь і навичок, необхідного рівня професій-I но-правового мислення і діяльності.
Кваліфікація юриста — це ступінь підготовленості, наявність спец-• іальних правових знань, умінь і практичних навичо<, необхідних для виконання професійних обов'язків.
Атестація юриста — це процес визначення КЕіаліфікації, оцінка росту і якості знань, характеристика професіоналізму.
МОДУЛЬ 2. Соціалізація юриста, юридична діяльність та система юридичної діяльності
2.1. Соціалізація особи у поєнанні з суспільством Соціалізація в перекладі з латини (сосіаііз) означає суспільний. Це процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісно/' особистості на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей. Як уже було зазначено, справжня культура твориться власними зусиллями суб'єкта. В культурі криється таємниця гармонії особи. У культурі кожної людини є своєрідний феномен, який притаманний лише конкретній особі. Це власний феномен життєдіяльності. Він відображає індивідуальну свідомість та індивідуальні почуття людини.
Слово культура увійшло в науковий обіг європейської соціальної думки у другій половині XVIII ст. Зрозуміти сутність культури можна лише через призму діяльності людей, які населяють планету. Культура окремої особи значною мірою є віддзеркаленням суспільного стану. Справжня культура твориться власними зусиллями, системою життєвого смислу суб'єкта, що реалізується у засобах та результатах його діяльності. Величезну роль тут відіграють звичаї, традиції, моральні та інші соціальні норми. Але не завжди навіть ці норми (як і правові норми) сприяють виробленню справедливого рішення.
Культура повинна безперервно оновлюватися. Цього потребує соціологія. І при цьому індивідуальне повинне інтегруватися (поєднуватися) з колективним, суспільним.
Законодавство України про культуру базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про культуру (далі: Основи), прийнятих Верховною Радою України 19 лютого 1992 року та інших законодавчих актів, розроблених відповідно до зазначених актів законодавства.
Ст. 2 Основ проголошує що основними принципами культурної політики в Україні є:
- визнання культури як одного із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають на території України;
- утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;
- збереження і примноження культурних надбань;
- розвиток культурних зв'язків з українцями, що проживають за кордоном, як основи збереження цілісності української культури;
- гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань;
- рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;
- доступність культурних цінностей, усіх в-ідів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;
- забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;
- заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств, організацій, громадських об'єднань, релігійних організацій, окремих громадян;
- всебічне міжнародне культурне співробітництво;
-визнання пріоритету міжнародно-правових актіїі у сфері культури;
- поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури.
Вагомим соціальним контролем в юридичній соціалізації виступає природне право. Саме з нього починається розуміння норм поведінки. Вимоги природного права увібрали в себе численні нормативні документи, зокрема міжнародні конвенції про права людини, дитини та інші.
Більше півстоліття тому (4 листопада 1950 р.) перша група країн Європи, прагнучи до колективного забезпечення пріоритету прав людини, прийняла спільний "Основний Закон" — Європейську конвенцію ; про захист прав людини та основних свобод. Відтепер учасником цієї ; Конвенції стала Україна, яка 17 липня 1997 р. ратифікувала конвенцію (див. додаток до всього матеріалу).
Наприклад, стаття 33 цієї Конвенції передбачає, що будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Європейського Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке, як вона вважає, було допущене іншою Високою Договірною Стороною .
Таким чином сформувалося європейське право у галузі прав людини, яке вміщує матеріальне право та юридичні процедури. Джерелом європейського права є Європейський суд з прав людини у Страсбурзі (Страсбурзький Суд). Суд розглядає справи порушення Конвенції Ради Європи щодо прав людини. До Ради Єіропи входять понад ЗО держав.
2.2. Соціалізація юриста та соціальна діяльність Для соціалізації юриста як суб'єкта культури необхідно багато чинників. Передусім, це початкові знання у -алузі права. Першими порадниками й координаторами тут виступають: родина, вихователі дошкільних закладів, учителі середніх освітніх закладів. Пам'ятки культури, особливо в Києві, також можуть сприяти соціалізації юриста. Наприклад, Києво-Печерська лавра і захоплення діяльністю Ярослава Мудрого або пам'яткою культури "Руською Правдою", яка виникла на ґрунті звичаєвого права і християнської моралі.
Процес соціалізації студента залежить перш за все від його самого — від вивчення і засвоєння ним національної культурної спадщини, зарубіжної культури та зарубіжного права, національних галузей права.
Важливим структурним елементом професійної соціалізації є формування почуття відповідальності. Правова та моральна відповідальність — необхідні стимулятори правомірної поведінки.
До форм професійної соціалізації також належать різні соціальні інститути, державні, громадські, кооперативні організації, засоби масової інформації, бібліотеки тощо.
Отже, соціалізація юриста — це віддзеркалення діалектики його становлення як особистості, усвідомлення службового обов'язку, вироблення почуття правової поведінки та моральної відповідальності, сприяння правовому вихованню громадян.
Перш ніж перейти до поняття юридична діяльність, кілька слів слід сказати про соціальну діяльність. Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого шляхом перетворення та споживання навколишнього світу набивається задоволення життєвих потреб та інтересів соціальних суб'єкт/в.
Суспільство має багаторівневу, неоднорідну структурну організацію. Виходячи з цього, життєві потреби та інтереси суспільства досить різноманітні, а це, в свою чергу, передбачає відповідну кількість різноманітних засобів та дій, які б задовольнили соціальний інтерес.
2.3. Юридична діяльність та її види
Юридична діяльність — це один із видів соціальної діяльності. Поряд із юридичною існують: виробнича, духовна, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська, дослідницька та інші види соціальної діяльності.
Отже, юридична діяльність— це різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.
Зміст юридичної діяльності у кожному конкретному випадку становлять конкретні дії.
Якщо взяти історію, то діяльність римських юристе включала в себе:
- відповіді на юридичні питання приватних осіб;
- консультації і допомога при укладанні угод (юристи складали нові позови та угоди);
- керівництво процесуальними діями сторін при вирішенні суперечок у суді (тобто ведення справи у суді). Авторитет римських юристів, набутий у судових засіданнях, був дуже значним. Ц церон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який суп-I. роводжував виступ актора на сцені.
І Сьогодні, завдяки соціальному прогресу, ускладненням соціаль-| них зв'язків, значно змінилися зміст та форми соціальної діяльності, | а, значить, і юридичної діяльності. Юридична діяльність зазнала змін | у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм ^ та засобів здійснення.
І Тепер діяльність юристів можна поділити на багато видів за пев-!' ними критеріями:
1) за основними формами здійснення діяльність юристів поділяють на: практичну, наукову і освітню; (Досить змістовна характеристика цих трьох видів юридичної діяльності дається у підручнику Гусарєва С.Д, Тихомирова О.Д. Юридична деонтологія.- К.: ВІРА; Дакор., 2000. — С. 324-367, а також у підручнику Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: - Харків: Вид-во НУВС, 2002. - С. 56 - 112);
2) за соціальними сферами: юридична діяльність у сфері економіки, політики, в духовній сфері;