ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.06.2020
Просмотров: 1444
Скачиваний: 3
Матеріали для вивчення до модулів блоку 1 рівня З МОДУЛЬ 1. Духовна культура юриста
Історія свідчить, що людство не раз охоплювали глибокі кризи духовності. На жаль, реалії сьогодення також свідчать про духовне спустошення суспільства. Це можна пояснити тим, що впродовж останніх десятиліть було скоєно безліч злочинів проти духовності. Ці злочини мають місце і сьогодні. Українське суспільство почало жити, на жаль, без опори на тверді духовні принципи, хоча в законодавстві України (наприклад, в Основах законодавства України про культуру)
вони проголошені.
У значної частини людей розвинулися такі риси, як корисливість,
агресивність, егоїзм, ворожнеча, поширилися пияцтво, наркоманія. На жаль, деякі риси бездуховності притаманні і юристам. І це можна також пояснити. Адже тривалий час українське суспільство, а в суспільстві жили, навчалися, працювали за тоталітарного режиму, перебували під впливом атеїстичного виховання, належали до партії і юристи. Виконуючи службові обов'язки, юристи були причетні до вимушеного масового порушення законності, утисків духовного життя громадян. Це знаходило вияв у застосуванні юридичних санкцій до інакомислячих осіб, до віруючих, до тих, хто дотримувався обрядів чи давніх українських традицій та звичаїв (наприклад — переслідування хрещення дітей або шлюбів у церкві тощо). Негативно впливало на розвиток духовності і залучення юристів до закриття церков чи культурних споруд, репресії патріотично настроєних національно-свідомих істориків, письменників, художників, юристів.
Незважаючи на те, що відбулися перші позитивні зміни, і сьогоднішня ситуація спрямована на формування у юрисгів духовності, гуманістичних поглядів, поки що в суспільстві, та й в середовищі юристів, відчуваються невігластво, дефіцит сумління, відсутність того духовного стрижня, який стримує особу від негідних вчинків. Все це призводить до загрозливого зростання бездуховності.
Однією з причин тут може бути поверхове ознайомлення або відсутність інтересу до історичної, філософської, політологічної, релігійної, правової літератури, і в результаті — необізнаність з нормами духовного права.
Зауважимо, що існує різниця між законами світу і духовним надбанням людства. Друге є результатом першого, його осмислити легше. Для першого потрібне розуміння та спеціальні знання.
За умов, які склалися сьогодні в нашій країні, надзвичайно важливо саме юристам оволодівати культурними здобутками людства і нації, підносити рівень юридичної деонтології.
1.1. Формування духовної культури юриста
Формування духовної культури повинно починатися з розуміння передусім законів Всесвіту як законів Краси, Природи, тобто з опанування духовного права, починаючи з релігійних норм. Для українського народу невичерпним джерелом мудрості є Бібл я.
Норми духовного права людина не створює, а лише засвоює. Але, як і юридичні норми, духовні норми мають обов'язковий характер. Якщо юридичні закони людина порушує своїми діями, то духовні — думками, помислами. Причому за порушення юридичних законів настає правова відповідальність, а незнання та порушення норм духовного права призводять до негативних наслідків і страждань окремих людей чи цілих народів.
Норми духовного права існують у кожному виді культури. А ми ^ясували, що різні культури — духовна, моральна, психологічна, етична, естетична, правова, політична, національна та інші — є складовими професійної культури юриста. Всі вони формують у юриста певний світогляд, суспільну свідомість, духовні норми суспільних відносин тощо. Норми духовного права розширюють діапазон дій, сприяють створенню власних духовних цінностей юриста.
Слід зауважити, що у людини є два народження: фізичне і духовне. Причому конкретної дати духовного народження не існує. Це може статися (а може й не статись) у будь-якому віці, навіть у похилому. Трапляються випадки, коли людина духовно так і не народжується, оскільки не відбулося осмислення законів духовного права.
Осмислення законів духовного світу формує у юриста найвищі духовні цінності, розвиває духовну свідомість, виявляє природу людини, з'ясовує мету появи її на світ та сенс життя на Землі.
Отже, складовими професійної культури юриста є всі види культур.
В свою чергу, кожний вид культури має свої складові елементи. І виявити основні її допомагає деонтологічна правосвідомість. І тільки деонтологічна правосвідомість може виявити внутрішні елементи, той самий внутрішній імператив, коли юрист питає себе — чи потрібно йому це робити, а також зовнішні елементи - це елементи професійної етики юриста, його загальної культури і таке інше.
Духовну культуру умовно можна назвати "культурою духовного харчування". / саме якість духовної їжі найбільше характеризує духовну культуру. Іншими словами, юристу потрібно дбати про своє духовне харчування, про якість його, що сприяє підвищенню духовності світогляду юриста.
Щодо особи юриста, то духовна культура не тільки бажана для нього, а просто конче необхідна для здійснення професійних обов'язків.
Отже, духовну культуру юриста можна розглядати як ступінь засвоєння юристом норм духовного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практичну реалізацію цих цінностей у правових нормах.
Тобто ефективність діяльності юриста зумовлюють передусім духовні чинники, постійне пізнання самого себе, розвиток духовних засад службової діяльності.
Взагалі сутність людини полягає в її духовності, а способом свого життя вона створює власну духовність. Тобто на поведінку людини визначальний вплив має її дух.
Духовна культура має органічний взаємозв'язок з інтелектуальною, моральною і внутрішньою культурами.
Так, інтелект має бути насамперед духовним. А інтелектуальну культуру юриста має вирізняти духовне забарвлення. Внутрішня ж культура юриста — це перш за все його думки, і вона найбільш наближена до духовної, однак внутрішня культура характеризується здебільшого культурою внутрішніх психічних процесів. Дія духовної цього недостатньо, для неї необхідна ще й духовна їжа.
1.2. Принципи духовної культури юриста
Духовна культура, як і будь-яка інша, формується за допомогою певних принципів.
Як межа духовного і бездуховного для духовної культури діє принцип моральності. Глибинним джерелом духовного є християнська мораль. Але сама мораль у духовній культурі особи мало-значуща. А от духовна обмеженість особи може негативно впливати на формування моралі.
Закономірним принципом духовної культури юриста є синтез культурних здобутків людства. Це те, про що вже йшлося. Духовний світ юриста постає як складна, багатогалузева система, що 1 вміщує знання історії нації, мови, літератури, мистецтва, пол-\ ітики, а також ідеології, моралі, релігії та інше.
Для духовної культури специфічне значення набуває принцип інтелектуальності. Інтелектуальна діяльність юриста, як уже було зазначено, має духовну основу. А інтелектуально-духовна спрямованість буде виявлятися лише тоді, коли інтелект буде підсилюватися почуттєвим впливом, тобто освоєння духовності відбувається з позицій інтелекту. Таким чином можна сказати, що духовність та інтелект — це особиста власність юриста.
Дуже важливим принципом духовної культуои всього нашого українського народу, в тому числі і безперечним шляхом юриста до деонтологічного мислення і професійної культури, є принцип глибинності. Саме він може забезпечити високий духовний зміст законів, сприяти верховенству права у регулюванні суспільних відносин. А для цього необхідне заглиблення в історію української нації, тобто необхідно віднайти духовні гени свого народу.
Слід зупинитися ще на одному важливому принципі — принципі державності. Він полягає у процесі державотворення, духовного оздоровлення народу Україні. Цьому можуть сприяти, знову ж таки, національний духовно-історичний досвід народу, самовідданість окремих історичних постатей, знання про державну символіку тощо.
Існують і інші принципи духовної культури.
1.3. Функції духовної культури юриста
Духовна культура має безліч функцій. Виділимо основні: осмислення юристом законів духовного світу; управління внутрішнім життям юриста; духовне піднесення; розвиток власної духовної сутності; збагачення гуманістичним світоглядом; осмислення духовного змісту юридичних законів; виконання юристами духовної місії.
Кожна функція має неоціненне значення для духовної культури юриста. І суть першої з названих функцій полягає в тому, що юрист повинен спочатку особисто глибоко усвідомити реально існуючі закони духовного світу, а потім роз'яснювати їх громадянам. Це і буде
духовно-правовим вихованням.
Функція духовного піднесення (зростання) юристів спрямована на те, що юрист повинен формувати спочатку власну духовну сутність, дбати про власне духовне здоров'я, гуманістичне світобачення, прояви добра і милосердя, і тим самим, як захисник долі людини, юрист стає спроможним долати зло.
Неоціниме значення має функція усвідомлення духовного змісту юридичних законів. В законах повинен бути закріплений духовний скарб народу. Про це говорив ще німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у відомій праці "Феноменологія духу". Він вважав, що в законах відображається національний дух певного народу, ступінь його історичного розвитку. Тож не можна прощати нашим законодавцям, коли в законах з'являються норми, які вочевидь є неправильними, тобто неперевіреними історією.
Узагальнюючою для духовної культури можна назвати функцію виконання юристами духовної місії. Звичайно, цю місію повинні виконувати не тільки юристи, велику роль на цьому шляху Завжди відігравали й інші представники інтелігенції, певною мірою — служителі церкви. Але професія юриста (про що вже неодноразово йшлося) для такої місії має пряме призначення. Ця узагальнююча функція виступає засобом правової регуляції і регламентації соціальної поведінки людей, їхнього внутрішнього світу, а головне — гуманістичного розв'язання соціальних проблем в Україні.
Феномен духовної культури виявляється у тому, що вона є консолідуючим чинником суспільства, спрямованою на відродження духовних якостей суспільства, піднесення нації. І в цьому піднесенні важливу роль повинні відігравати юристи.
Основні поняття
Духовна культура юриста.
Необхідно запам'ятати
Духовна культура юриста — це ступінь засвоєння юристом норм духовного права, оволодіння сукупністю духовних і-адбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практична реалізація цих цінностей у правових нормах.
МОДУЛЬ 2. Національна культура юриста
Важливе значення для юридичної деонтології і професійної культури юриста також має національна (етнічна) культура. Цей вид культури слід розглядати одразу після духовної. Адже саме духовний напрямок є неодмінним шляхом формування національної культури. Національна культура — це душа певного народу. Вона відображає національні духовні цінності, національний характер, національний менталітет, ступінь історичного розвитку нації. Неціональне народжується із конкретно-історичних особливостей життя народу, тобто залежить від етносу, етнічного коріння. Але кожна національна культура інтегрується в загальносвітову культуру, тобто нац ональна культура
належить також усьому людству і зобов'язана само виразитися перед усім світом.
2.1. Формування національної свідомості
Відомо, що впродовж століть гальмувалося формування національної свідомості нашого народу, "розмивався" національний характер. Але ці факти і навіть тривала відсутність власної державності не змогли викорінити те животворне духовне джерело, яке було започатковане ще у Х-ХІІ столітті, коли Україна дихала \/.,еєю і жила метою національного самовизначення, оперувала тими ж самими найвищими поняттями філософії, що й тогочасна Західна Європа. Цей філософський фундамент виявився міцним і довготривалим, оскільки тримався на народному світогляді й національному характері. Українська філософська думка має вдосталь учень, що відображають специфіку нашої національної духовності, культури. Такі філософи, як І.Вишенський, Т.Прокопович, Г.Сковорода, П.Лодій та інші, відобразили у своїх творах ідеали, прагнення українського народу, дух Нсіції.
І в радянські часи були постаті, які можуть бути яскравим прикладом духовності. Наприклад, такий політичний діяч, як Микола Скрипник, будучи тверезим політиком, бачив згубність більшовицької політики на Україні, згортання українізації і на знак протесту проти брутальності, лицемірності, непослідовності в новому на той час курсі національної політики, покінчив життя самогубством.
Сьогодення в Україні характеризується новим соціокультурним розвитком. Відбувається переорієнтація духовності громадян, зміна мислення і діяльності людини. Однак, національна самобутність українського суспільства залишилася. Це одвічна (протягом останніх восьми століть) мрія українців, в якій ніяк не могли зникнути ознаки духовності.
У відродженні національно-державницьких засад сьогодні задія-но багато соціальних, економічних, політичних, а також юридичних чинників, і певні функції в даному напрямку виконує національна культура юриста. Такими функціями є: правовий захист інтересів своєї нації; подолання антинаціональної психології у громадян; юридичне регулювання суспільних відносин; формування засобів державного управління тощо.
Національна культура юриста — це вміння використовувати і впроваджувати культурно-правові здобутки і загальнолюдські цінності, а також усвідомлення політика-правової мети нації у сучасному державотворенні. І не тільки усвідомлення, а й участь у досягненні цієї мети.
Складовими елементами національної культури юриста є:
державна українська мова, мовлення та етикет, національне мислення, національна безпека і виконання національного обов'язку.
Відомо, що такої складної і суперечливої мовної проблеми як в Україні, не мала у своєму розвитку жодна європейська держава.
А такий елемент культури як мова визначає сучасне і майбутнє нації, впливає на інтелектуальну і національну культуру. Тому поліпшення мовної ситуації в Україні насамперед залежить від державних службовців. Юрист також повинен виробляти для себе певний мовний етикет, культуру публічного мовлення, культуру письма, а цього можна досягти тільки завдяки культурологічній діяльності.