ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.06.2020
Просмотров: 1438
Скачиваний: 3
Виділимо найбільш вагомі моральні якості юриста:
- якості, в яких виявляються ставлення особи до Батьківщини, свого народу, його культури, мови, історії розвитку;
- розвинуте почуття обов'язку, особистої відповідальності за справу;
- особисті моральні якості: чесність, правдивість, почуття власної гідності; скромність у спілкуванні;
- моральні якості, які виявляються в екстремальних ситуаціях:
сміливість, мужність, дисциплінованість, готовність до самопожертви тощо;
- якості, що характеризують культуру спілкування співробітників
під час служби та побуту.
Підсумовуючи зазначене, слід зауважити, що моральна культура юриста повинна відповідати переліченим якостям у трьох позиціях. власне, в самій особі юриста, у службовій діяльності і при прийнятті рішення.
Основні поняття
Моральна свідомість, моральна культура .
Необхідно запам'ятати
Моральна свідомість — це система понять, поглядів, уявлень та почуттів особи про загальнолюдські цінності, а також діяльність, пов'язана з вимогами моральних норм.
Моральна культура — це один із аспектів загальної культури особи, що характеризується системою моральних цінностей, які формуються протягом усього життя особи і виступають як головний критерій у виборі моделі, мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву будь-якої свідомої діяльності.
МОДУЛЬ 2. Правова культура юриста
2.1. Правова культура і Її види
Норми моралі стають ефективними тоді, коли вени діють спільно з правом у взаємному нормативному і психологічному погодженні. В широкому розумінні право є моральним явищем, тому, як правило, всі норми права повинні прийматися з урахуванням моралі, справедливості.
Правова культура — це невід'ємна частина загальної культури людства. Формування правової культури — це' невідокремлений процес від розвитку інших видів культури — моральної естетичної, політичної. Це комплексна проблема.
Сьогодні існують численні визначення правової культури. Серед них багато філософських визначень. Спочатку розглянемо загальне визначення, яке може стати основою для формулювання конкретного поняття культури — світової, європейської, національної, індив дуальної тощо.
Правова культура — це система правових цінностей (форм, норм, принципів та інститутів), уявлень і установок, що відповідають досягнутому рівню правового розвитку людства, суспільства і особи.
Отже, можна говорити про правову культуру світового (або європейського) співтовариства і правову культуру конкретного суспільства (національну правову культуру). Але систему правових цінностей, (форм, норм, принципів та інститутів), накопичених людством, і систему правових цінностей, накопичених конкретним наоодом, не можна ототожнювати. Однак, їх не можна і розривати, оскільки вони збагачують одна одну, конкретизують, доповнюють.
Показником прогресу світової цивілізації є інститут прав людини, закріплений в міжнародних актах. "Декларації прав людини", "Декларації про економічні соціальні та культурні права люди" та в багатьох інших. І хоча кожна національна правова культура здатна власними правовими цінностями збагачувати світовий культурно-правовий простір, однак вона зазнає вплив правової культури як людства в цілому, так і окремої держави. Тобто у світі постійно відбуває гься процес взаємовпливу правових культур різних народів.
Сьогодні стало модним говорити про глобалізацію1 правової культури як провідну тенденцію світу. Однак, не можна забувати культурно-правові цінності, успадковані від минулого своєї краГни, свого народу.
У розвиток правової культури суспільства найбільший вклад вносять юристи. В свою чергу, професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру суспільства, "виходить" з неї.
Врахування національних особливостей правового розвитку тієї чи іншої країни — традиційний підхід, що завжди буде в інструментарії юриста, поки будуть існувати розходження не тільки між народами світу, але і між окремими людьми.
Розглянемо елементи правової культури суспільства:
1. Правосвідомість у суспільстві, ставлення суспільства, держави, особи до права.
Нормальне функціонування правової системи забезпечує знання
закону членами суспільства.
2. Розвиток правотворчоїдіяльності і якості законодавства, ступінь збалансованого відображення в нормативно-правових актах інтересів суспільства, соціальних груп і особи.
Так, від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури залежить якість законодавства, його продуманість, узгодженість, попєднання динамічності і стабільності, а також юридична техніка підготовки; прийняття і опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних законодавчих питань. Юрист бере участь у законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь в упорядкуванні і систематизації правових актів, покликаний забезпечувати їх досконалість.
Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції України до Європи, зближенню національного законодавства з європейським правом. Важливо, щоб юрист-учасник законодавчого процесу чи учасник групи щодо підготовки проекту нормативного акту сприяв своєчасному впровадженню ратифікованих міжнародних конвенцій у національне законодавство, і вони не залишалися на рівні побажань. Правник може також запропонувати ратифікувати ту чи іншу міжнародну конвенцію.
Наприклад, враховуючи той факт, що в Україні відбувається пенсійна реформа і вже прийняті основоположні нормативні акти, серед яких основним є Закон України від 9 липня 2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", необхідно у зв'язку з цим ратифікувати Конвенцію про мінімальні норми соціального забезпечення 1952 року. Конвенцію про основні цілі та норми соціальної політики 1962 року.
На жаль, механізм участі спеціалістів-юристів у правотворчій діяльності ще дуже недосконалий. Наприклад, зараз розробляється новий Кодекс законів про працю. У Верховній Раді знаходиться проект цього Кодексу, розроблений одним із депутатів, [виявляється, цей проект
просто переписаний з російського кодексу. Більше того, зроблено неграмотний переклад, а деякі юридичні поняття подаються неправильно. Учасники науково-теоретичної конференції з проблем реформування трудового та соціального законодавства України, яка відбулася у Харкові у листопаді 2002 року, дуже емоційно обговорювали цей законопроект і підготували свої пропозиції. Але чи будуть внесені напрацьовані на конференції пропозиції до нового кодексу, чи не залишаться вони під сукном якогось чиновника, який не бачить різниці між поняттями «нормативно-правовий акт» і «норма закону»?
3. Стан юридичної' практики
Практична діяльність юриста є показником рівня правозастосов-ної культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у налагодженій роботі щодо розгляду правових питань, юридичних справ і доведенні їх до повного юридичного вирішення.
Але слід сказати, що стан юридичної практики е! Україні потребує значного поліпшення. Є чимало фактів порушення законності і правопорядку, замахів на життя, честь, гідність громадян.
4. Затвердження режиму законності і правопорядку Правопорядок у суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і кожного громадянина. У механізмі впровадження і затвердження правопорядку юристу належить відповідальна роль охоронця прав людини. Але юрист повинен бути грикладом у своїх діях, культурі. Скажімо, до працівників міліції' у нашому суспільства неоднозначне ставлення. Адже від уміння поводити себе, виконувати професійні обов'язки, роз'яснювати норми права залежить авторитет будь-якого працівника — міліціонера, судді чи адвоката, а від їх авторитету залежить і авторитет закону, держави.
Професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру суспільства, «виходить» з неї. Одночасно воі-а впливає на неї, піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого рівня, служить стимулятором її розвитку.
Правова культура юриста — це міцні знання юридичних теорій, діючого законодавства, наявність уміння і нае;ичок його реалізації, а також повага і дотримання цього законодавства.
2.2. Правова культура юриста і її риси
Із наведеного визначення виділимо основні риси як теоретичної, так і практичної правової культури майбутнього юриста:
а) знання основних юридичних понять, категорій, термінів. Цю рису студент повинен розвивати вже з першого курсу навчання;
б) знання основних закономірностей функціонування державно-правових явищ. Тут слід зазначити, що державно-правові явища доступні пізнанню перш за все на підставі законів, а також категорій діалектики — закону єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, закону заперечення запереченню, а також філософських категорій — явище і сутність, форма і зміст, аналіз і синтез тощо. Всі ці закони і категорії докладно будуть вивчатися при вивченні філософії і філософії права;
в) досконале орієнтування у змісті основних законів (Конституції, кодексів тощо);
г) глибоке знання тих юридичних норм, які юрист повсякчас реалізує у своїй професійній діяльності. Скажімо, якщо це підприємець, то він чітко повинен знати норми Закону "Про підприємницьку діяльність", наприклад, статтю 5 цього Закону, яка визначає принципи підприємницької діяльності. Або повинен знати, наприклад, що Законом "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" встановлений перелік, згідно з яким 60 видів підприємницької діяльності здійснюються тільки при наявності ліцензії.
Вміння і навички реалізації законодавства — це:
а) вміння тлумачити закони, тобто розуміти їх зміст, уміння роз'яснити зацікавленим особам. Ця риса необхідна юристу будь-якого профілю, особливо юрисконсультам, нотаріусам. А на етапі навчання студент повинен перш за все навчитися юридичне грамотно коментувати норму закону. По-перше, чітко розмежувати такі поняття, як норма, закон, нормативно-правовий акт тощо;
б) вміння застосувати юридичні норми в конкретних життєвих ситуаціях. Наприклад, якщо особа вирішили відкрити власне підприємство, то для того, щоб оформити його підприємство, як кажуть, "під ключ", необхідно пройти 10 державних інстанцій, і візит до кожної інстанції вимагає підготовки окремого пакета документів, передбачених відповідними нормативними актами.
Приміром візит до Управління внутрішніх справ, де отримується дозвіл на виготовлення печатки. При цьому слід керуватися наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17, де визначено набір документів, які необхідно подати для реєстрації в цьому органі.
Правова культура юриста передбачає повагу і дотримання діючого законодавства. Тобто головне в професійно-правовій культурі юриста — високе місце права, його верховенство. Але правова культура юриста відрізняється не просто стійко позитивним ставленням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими приписами, тобто солідарністю із законодавством.
Відповідно до "Основних принципів юридичної діяльності", розроблених 00Н, юристи — це "основні представники здійснення правосуддя". І як захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.
2.3. Професійна деформація і її вплив на розвиток і формування правової культури юриста
Основними факторами, які сприяють професійній деформації, а також негативно впливають на розвиток правової культури, є:
1) Зловживання владою або службовим становищем, перевищення службових повноважень.
Влада в будь-якому суспільстві — феномен, що багатьох "п'янить", позбавляє здорового глузду. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити людину — дай їй владу. Проявів зловживання владою в нашому суспільстві дуже багато, особливо у вищих її ешелонах. Скажімо, глава облдержадміністрації підписує розпорядження, яке надає перевагу у підприємницькій діяльності певному приватному підприємству, і завдяки цьому розпорядженню інші підприємства не витримують конкуренції. Але це він робить не просто так, а має свій інтерес, і цей «інтерес» отримує у вигляді хабаря в дипломаті.
Зловживання владою може бути і у разі, наприклад, необмеженого утримання обвинуваченого під вартою. На жаль, в нашій державі таке трапляється. А між іншим, у відповідності із п.З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, особа, яку затримали за кримінальним обвинуваченням, має право поставити перед судом або іншим органом питання про розгляд законності її затримки або звільнення від суду.
В Україні також є норма, яка передбачає ііідпое.ідвльність за зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК України), у вигляді виправних робіт на строк до двох років або у вигляді позбавлення вол/ на строк до п'яти років (за тяжкі наслідки).
2) Некомпетентність, тобто відсутність спеціальних теоретичних і практичних знань, умінь, навичок.
Наприклад, некомпетентність судді в питаннях проведення, експертизи. Не знаючи можливостей експертизи або не розуміючи того, що саме необхідно з'ясувати, суддя може відмовити у клопотанні захисника про проведення експертизи. А це призводить до неповноти судового розгляду і прийняття помилкових рішень.
Крім цього, слід знати вимоги статті 75 КПК, яка передбачає, що висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постановах, ухвалах, вироках.
3) Винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції невинуватості.
Принцип призумпції не винуватості, закріплений у статті 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Цей принцип закріплений у частині другій статті 2 КК, а саме -"Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".
4) "Зовнішній процес" або "телефонне право" — втручання в розгляд юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені владними повноваженнями, але не мають до цих справ службового
відношення.
Це виражається в тиску ззовні на процеси розкриття, наприклад, організованих злочинних угрупувань, у тому числі і корумпованих. Такі факти втручання спостерігаються на рівні народних депутатів, мерій міст тощо. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду, закріплений в статті 129 Конституції України - "Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки закону", або принцип — "Вплив на суди будь-яким чином забороняється", закріплений у статті 126 Конституції.
Основні поняття
Правова культура, правова культура юриста.