ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.06.2020
Просмотров: 1496
Скачиваний: 3
Стаття ЗО
Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю сібо вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
Генеральна Асамблея 00Н 10 грудня 1948 року прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини. (Док.ООН/РЕ8/217 А)
Конвенція про захист прав людини та основних свобод
(Рим, 4.ХІ.1950) (витяг)
Уряди держав-членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, враховуючи, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання і дотримання прав, які в ній проголошені, враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із засобів досягнення цієї мети є забезпечення і подальше здійснення прав людини та основних свобод, знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, які складають підвалини справедливості і миру в усьому світі і які найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать, сповнені рішучості, як уряди європейських країн, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права, зробити перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальній декларації, домовилися про таке:
Стаття 1 (1)
Зобов'язання поважати права людини
Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
Розділ 1 (1)
Права і свободи
Стаття 2 (1)
Право на життя
1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання.
2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:
а) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;
Ь) при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі
особи, яка законно тримається під вартою;
с) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення
або повстання.
Стаття 3 (1)
Заборона катування
Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Стаття 4 (1)
Заборона рабства та примусової праці
1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.
2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
3. Для цілей дієї статті значення терміна "примусова чи обов'язкова праця" не поширюється на:
а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час тримання під вартзю, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції, або п\/., час умовного звільнення з-під варти;
Ь) будь-яку службу військового характеру або, — у випадку, коли особа відмовляється від неї з релігійних чи політичних мотивів у країнах, де така відмоеїв визнається, — службу, яка має виконуватися замість обов'язкової військової служби;
с) будь-яку сл'/жбу, яка має виконуватися у випадку надзвичайної ситуації або стихійногз лиха;, що загрожує життю чи благополуччю суспільства;
а) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайні громадянські обов'язки.
Стаття 5 (1)
Право на свободу та особисту недоторканність
1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:
а) законне ув'язнення особи після її засудження компетентним судом;
Ь) законний іірешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;
с) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
сі) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;
е) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекцій-і них захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або І наркоманів чи бродяг;
т) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.
2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформавано зро-\ зумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке і обвинувачення проти нього.
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положення-| ми підпункту с пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею | чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного ' строку або на звільнення до початку судового розгляду. , Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове | засідання.
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затри-| мання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання | встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, І якщо затримання є незаконним.
5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування.
Стаття 6 (1)
Право на справедливий судовий розгляд ', 1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обгрунтованості будь-якого криміналь-! ного обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедли-' вий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судове рішення ; проголошується публічно, але преса і публіка можуть не допускатися в ; зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважаєтеся невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такі права:
а) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього;
Ь) мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту;
с) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або — якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;
а) допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
е) якщо він не розуміє мову, яка використовується у суді, або не розмовляє нею, — отримувати безоплатну допомогу перекладача.
Стаття 7 (1)
Ніякого покарання без закону
1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії або бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінальнзго правопорушення.
2. Ця стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові і покаранню будь-якої особи за будь-які дії чи бездіяльність, які на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення згідно із загальними принципами права, визнаними цивілізованими націями.
Стаття 13 (1)
Право на ефективний засіб правого захисту Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діял^і як офіційні особи.
Стаття 14 (1)
Заборона дискримінації
Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.
Стаття 17 (1)
Заборона зловживання правами
Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі будь-яке право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в Конвенції.
Стаття 18 (1)
Обмеження у застосуванні обмежень на права Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, для якої вони передбачені.
Розділ II(2)
Європейський суд з прав людини
Стаття 32
Юрисдикція Суду
1. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.
2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирішується Судом.
Стаття 33 Міждержавні справи
Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке, як вона вважає, було допущене іншою Високою Договірною Стороною.
Стаття 34
Індивідуальні заяви Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи ссіб, що вважають себе потерпілими від порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.
Стаття 56 (1)
Територіальне застосування
Стаття 57 (1)
Застереження
1. Будь-яка держава при підписанні цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний на той час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються.
2. Будь-яке застереження, зроблене згідно з цією статтею, має містити стислий виклад відповідного закону.
Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб
МЗС України, 00Н Міжнародний договір від 23.07.1996
Загальні принципи
1. Державна посада, як вона визначається у національному законодавстві, це посгда, наділена довірою, яка передбачає зобов'язання діяти в інтересах держави. Тому державні посадові особи виявляють абсолютну відданість державним інтересам своєї країни, які представлені демократичними інститутами влади.
2. Державні посадові особи виконують свої обов'язки і функції компетентне і ефективно у відповідності до законів або адміністративних положень і з повною доброчесністю. Вони постійно прагнуть того, щоб забезпечити найефективніше і вміле розпорядження державними ресурсами, за які вони несуть відповідальність.
3. Державні посадові особи уважні, справедливі і неупереджені при виконанні своїх функцій і, зокрема, у своїх відносинах з громадськістю. Вони ніколи не надають будь-яку неправомірну перевагу будь-якій групі осіб або окремій особі, не допускають дискримінації щодо будь-якої групи осіб або окремої особи або не зловживають іншим чином наданими їм повноваженнями та владою.
Колізії інтересів і відмова від права
4. Державні посадові особи не використовують своє офіційне становище для невиправданого здобування особистої користі або особистої та фінансової користі для своїх сімей. Вони не беруть участі ні в яких угодах, не займають ніякого становища, не виконують ніяких функцій і не мають ніяких фінансових, комерційних або інших аналогічних інтересів, які несумісні з їх посадою, функціями, обов'язками або їх виконанням.
5. У тій мірі, у якій до цього зобов'язує посада, і відповідно до законів і адміністративних положень державні посадові особи сповіщають про ділові, комерційні або фінансові інтереси та про діяльність, яка здійснюється з метою отримання фінансового прибутку, які можуть привести до можливої колізії інтересів. У випадку можливої або передбачуваної колізії між обов'язками і приватними інтересами державних посадових осіб вони діють відповідно до заходів, встановлених для того, щоб зменшити або усунути таку колізію інтересів.
6. Державні посадові особи не мають права користуватися державними грошовими коштами, власністю, послугами або інформацією, отриманою ними при виконанні службових обов'язків, для здійснення діяльності, не пов'язаної з виконанням ними службових функцій.
7. Державні посадові особи діють відповідно до заходів, які встановлені законом або адміністративними положеннями, для того, щоб після виходу зі своїх офіційних посад вони не зловживали своїм колишнім службовим становищем.
Повідомлення відомостей про активи
8. Державні посадові особи у відповідності до займаного службового становища, як це дозволено або вимагається законом і адміністративними положеннями, виконують вимоги про оголошення або повідомлення інформації про особисті активи і зобов'язання, а також, по можливості, відомостей про активи і зобов'язання чоловіка (дружини) і/або утриманців.
Прийняття подарунків або інших знаків уваги
9. Державні посадові особи не домагаються і не отримують, прямо або опосередковано, будь-яких подарунків або інших знаків уваги, які можуть еіпливегги на виконання ними своїх функцій, здійснення своїх обов'язків і прийняття рішень.