Юридичний обов'язок — це система правових принципів, які використовує юрист при розгляді сутності правового явища, щоб вста­новити істину і покарати винну особу.

Громадський обов язок — це система моральних принципів, відоб­раження у вимогах до впровадження у практику юридичних норм че­рез призму особистих якостей правника, його моральної свідомості на основі обов'язкового внутрішнього спонукання. В даному випадку на юриста обов'язки покладаються відповідними громадськими (доб­ровільними) організаціями.

Духовним обов язком юриста можна вважати необхідність набуття ним певного мінімуму всебічних знань для розвитку його за­гального світогляду, ерудиції та становлення особистості.

Трудовий обов язок юриста — це усвідомлення ним необхід­ності здійснення розумових зусиль у систематичній і наполегливій праці на благо народу.

Визначення перелічених видів допоможе з'ясувати, що ж таке | професійний обов'язок, а , відтак, і службовий обов'язок юриста. і Професійний обов'язок юриста — це система професійно-юри­дичних принципів, яка характеризується готовністю працювати у пра­воохоронних органах, сумлінним ставленням до виконання завдань, які висунуто перед юридичними службами (об'єктивний аспект), і гли­боким усвідомленням необхідності його професійних дій для захисту законних прав та свобод громадян (суб'єктивний аспект).

У період перебування на роботі у юриста виникає вже не профес­ійний, не юридичний, а, перш за все, службовий обов'язок.

Різновидом службового обов'язку є функціональний обов'язок.

Функціональний обов'язок виникає під час виконання якоїсь кон­кретної функції, ролі. Цих функцій на юридичній службі доволі бага­то, тому що вони досить звужені, конкретні.

3.2. Закріплення службового обов'язку юриста у відповідних законодавчих актах.

Юристи різних спеціальностей виконують свій службовий обов'я­зок на основі відповідних принципів.

Так, у Законі України "Про адвокатуру"(ст.7.) визначені службові обов'язки адвоката. Згідно з цією нормою, він зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі пе­редбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прий­нятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

В цьому законі йдеться й про інші обов'язки адвоката.

А в деонтологічному кодексі правил здійснення адвокатської діяль­ності адвокатів Європейського Союзу, наприклад, є норма, яка так і називається "ДоЕ.іра і моральна недоторканість", в якій визначаєть­ся, що довіри не може бути, коли є сумніви в чесності, порядності, справедливості чи щирості адвоката. Названі властивості є професій­но обов'язковими.

---

На певних принципах і засадах побудовані також службові обо­в'язки суддів. Їх визначає Закон України "Про статус суддів". Ос­новні вимоги службового обов'язку їх визначено у ст. 6 Закону. Згідно з цією статтею, суддя зобов'язаний при здійсненні правосуддя дотри­муватись Конституції та законів України, забезпечувати повний, все­бічний та об'єктинний розгляд судових справ з дотриманням уста­новлених законом термінів.

Отже, різні види службових обов'язків різних видів юридичної діяльності визначають певні законодавчі акти.

Так, Закон України "Про державну службу" регламентує діяльність осіб, які працюють на державній службі. Державна служба в Ук­раїні— це професійна діяльність осіб, як/ займають посади в державних органах та їх апараті' щодо практичного виконан­ня завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службов­цями і мають відповідні службові повноваження.

Юристи, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипло­матичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та деяких інших органах, вважаються державними службовцями.

Закон України "Про державну службу" визначає, що державна служба грунтується на таких основних принципах.

- служіння народу України;

- демократизму і законності;

- гуманізму і соціальної справедливості;

- пріоритету прав людини і громадянина;

- професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відда­ності справі;

- персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

- дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

А стаття 5 цього Закону визначає деонтологічні норми — етику по­ведінки державного службовця. Згідно з цією статтею, він повинен:

- сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам дер­жавної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

В цьому Законі (ст. 10) визначені і основні службові обов'язки державних службовців:

- додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

- забезпечення ефективної роботи та виконання завдань держав­них органів відповідно до їх компетенції;

- недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

- безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню;

---

- постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

- сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.

Конкретні обов'язки державних службовців визначають­ся на основі типових кваліфікаційних характеристик і відобра­жаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Отже, юридична деонтологія надає чільне місце проблемам службового обов'язку. Адже що професійна діяльність юриста найб­ільше конкретизується сумлінням, сформованим для себе обов'яз­ком, який має назву внутрішнього імперативу службового обо­в'язку. У цьому полягає сенс вивчення такої дисципліни, як юридична деонтологія.

3.3. Деонтологічна характеристика професійної діяльності юриста за допомогою професіограм

Кожна професія, крім загальних вимог, висуває до юриста (прокурора, нотаріуса, адвоката судді та ін.) специфічні вимоги. Вони вклю­чаються в Професіограми (моделі) спеціалістів і є частиною юридич­ної деонтології.

Професіограма — це опис відносно стійких (стабільних) власти­востей особи, необхідних для ефективної професійної діяльності.

У професіогсамах юридичних професій виділяють основні на­прями професійної діяльності юриста, про які вже йшлося, коли роз­глядалися види юзидичної діяльності: соціальний, пошуковий, рекон­структивний, комунікативний, організаційний, засвідчувальний.

Соціальний — виражається в необхідності приймати соціальне значимі рішення в процесі тлумачення і реалізації правових норм, виступати захисником прав і законних інтересів громадян, організато­ром боротьби з правопорушеннями на дорученій ділянці, включаючи їх профілактику, проведення правової пропаганди серед населення, а також перевиховання злочинця.

Пошуковий — полягає в застосуванні юристом професійних нави­чок щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, у зборі інформації, необхідної для вирішення юридичних справ.

Реконструктивний— полягає в аналізі та узагальненні всієї зібра­ної юристом інформації з юридичної справи з метою відтворення уявної моделі ситуації, шо потребує правової оцінки.

Комунікативний— відбиває сторони професійної діяльності юри­ста, пов'язані з постійним спілкуванням з людьми — колегами, клієнтами, учасниками справи; всіма тими, хто має відношення до справи.

Організаційний — передбачає ефективну реалізацію юристом по­садових повноважень, що виражається у вольових діях щодо органі­зації власної праі-.і і ввіреного йому колективу.

Засвідчувальний передбачає такі аспекти (сторони) професійної діяльності юриста:

- розвинута письмова мова;

- здібності шпидко узагальнювати інформацію:

- вміння правильно документально оформити правові акти: рішен­ня, постанову, протокол, вирок тощо.

---

Отже, визначивши характерні риси практичної діяльності юриста, можна розробити професіограму (модель) юриста.

3.4. Професіограми юридичних професій

Якщо взяти, наприклад, професіограму слідчого, то це буде складна ієрархічна структура, в якій усі сторони професійної діяль­ності, а також особисті якості, навички й уміння взаємопов'язані.

В основі Професіограми слідчого лежить пошукова сторона діяль­ності, яка реалізує намагання розкрити злочин і проявляється в зби­рання необхідної інформації для вирішення професійних задач.

На цьому етапі слідчий:

1) відшукує й фіксує сліди скоєного злочину (разом з експер­том- криміналістом);

2) проводить обшук із метою виявлення слідів знарядь злочину, речей і цінностей, добутих злочинним шляхом, а також інших пред­метів і документів, що мають значення для справи, за наявності дос­татніх даних про місце або конкретну особу, яка скоїла злочин;

3) вилучає труп із місця поховання для судово-медичного дослі­дження з метою уточнення визначених даних (ексгумація трупа);

4) робить виїмку предметів і документів, що мають значення для справи, при наявності точних даних про особу або місце їх перебування;

5) винаходить джерела доказів — направляє вимогу (письмовий запит) особі або організації; відображає факт доставки об'єкта й інди­відуальні ознаки витребуваного об'єкта у матеріалах справи; приєднує об'єкт до справи та ін.

Пошукова сторона діяльності слідчого має особливе значення. Оглядаючи місце злочину, слідчий шукає відповіді на питання, що трапилось, які сліди залишились після цієї події.

Для правильного розв'язання цих завдань важливе значення ма­ють особисті якості слідчого: в першу чергу, це знання дисциплін кри­мінально-процесуального циклу (кримінального права, кримінального процесу і криміналістики), навички слідопита (пошук і фіксаціяслідів, механізм їх утворення і зв'язок із злочинами), професійний і життєвий досвід.

У процесі комунікативної діяльності слідчий повинен отри­мати необхідну інформацію для розкриття злочину від людей шляхом спілкування з ними.

Під час допиту від допитуваного отримується інформація про злочин. З психології і тактики допиту, майстерність, яка проявляється в професійному вмінні й навичках ведення допиту.

Слідчий повинен вміти організувати свій психічний стан, керувати своєю волею, а також у рамках закону керувати емоціями допитуваного.

Засвідчувальний етап вимагає від слідчого вміння письмово пере­давати фактичний матеріал, свою точку зору, вміти правильно скласти протокол, постанову тощо.

На наступному етапі слідчий виступає як організатор розслідування. Приймаючи відповідні рішення, він намагається їх реалізувати, при цьому виступає як організатор діяльності багатьох людей. Прак­тична робота вимг.гає від нього особливої зібраності, точності й орган­ізованості.

---

На наступному рівні знаходиться реконструктивна сторона діяль-ності слідчого, під час якої відбувається обробка інформації й прий­няття рішення. вііжлие.є значення на цьому рівні має загальний та фаховий інтелект слідчого. Сучасний слідчий повинен володіти не тільки фундаментальними юридичними науками, але й спеціальними приклад­ними науками — із тому числі педагогікою, бухгалтерським обліком, судовою балістикою тощо.

Ще один важливий аспект професіограми слідчого — соціальний.

Він виражається в тому, що слідчий:

1) притягає до відповідальності осіб, що скоїли суспільне небез­печні діяння;

2) проводить профілактику правопорушень, з'ясовує причини та умови злочинності;

3) сприяє відновленню порушених прав і свобод та інтересів фізич­них і юридичних осіб, що охороняються законом.

Соціальний аспект слідчої роботи вимагає від слідчого таких осо­бистих якостей:

- підвищеного і розвинутого почуття справедливості ("Законним може бути тільки справедливе рішення. Несправедливість не може бути законною");

- непримиренного ставлення до злочинності в будь-яких її проявах;

- гуманізму;

- безкомпромісності;

- здатності поставити себе на місце іншого.

В цьому посібнику, як приклад, дається професіограма слідчого. З іншими профес ограмами можна ознайомитись у підручниках, зок­рема, у підручнику О.М.Бандурка, О.Ф.Скакун "Юридична деонтоло­гія", стор. 292-323.

Підвищення якості праці юриста неможливе без урахування інди­відуальних особливостей його особи і відповідності особистих якос­тей об'ктивним вимогам професій.

Професіограми різних професій є орієнтиром для підготовки юриста-спеціаліста, а також зразком для практикуючого юриста в сфері правовозастосування, правоохоронної й контрольно-наглядової діяль­ності держави.

Тест-тернінг до рівня З

1. Чим відрізняються норми духовного права від юридичних норм?

2. Чи всі з названих елементів є структурними елементами духовної культури юриста?

а) інтелектуальне осмислення історії, традицій свого народу;

б) знання філософії законів Всесвіту;

в) релігієзнавство;

г) дотримання норм етики;

д) використання загальнолюдських цінностей є) усвідомлення національно-політичної ідеї.

3. Які ви знаєте принципи духовної культури?

4. Назвіть найважливіші функції духовної культури.

5. Чому духовна культура, як і всі культури, вважається скла­довою професійної культури?

6. Як ви розумієте наступне: національна культура — це душа народу?

7. Чи всі з названих елементів є складовими елементами національної культури юриста?

а) національне мислення;

б) державна українська мова;

в) знання джерел позитивного права;

г) ставлення до національної безпеки й виконання національного обов'язку;

д) духовне піднесення.

8. Який зміст можна вкладати в поняття «національна куль­тура юриста»?

9. Чи можна вважати національним обов'язком юриста заз­начене нижче?

---

Смотрите также файлы

• Moduli_pitannya(1).doc

• конфессиональное право.doc

• курсова ЕУП2011.doc

• 32-35.doc

• 24-27.doc