ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.06.2020
Просмотров: 465
Скачиваний: 2
- запобігання погіршенню демографічної ситуації;
- регулювання економічної та соціальної сфери з метою збільшення тривалості життя населення, його природного приросту у регіоні;
- формування раціональної системи розселення.
У екологічній сфері:
- регулювання природно-господарської збалансованості адміністративно-територіальної одиниці, запобігання забрудненню навколишнього середовища;
- ліквідація наслідків забруднення, ефективне використання та відтворення природних ресурсів, впровадження економічного механізму природокористування, збереження генетичного фонду живої природи, унікальних територій, природних об’єктів;
- екологічно обгрунтоване розміщення продуктивних сил адміністративно-територіальної одиниці.
Стратегічні напрямки дії органів місцевого самоврядування:
1. Головною умовою збалансованого розвитку адміністративно-територіальної одиниці є політична, економічна, соціальна стабільність.
2. Ст.7 Конституції України визнає та гарантує місцеве самоврядування. Це означає делегування великого кола повноважень органам місцевого самоврядування, певну децентралізацію державного управління. Необхідність поширення повноважень місцевих органів влади пояснюється двома причинами, зумовленими демократизацією суспільства: зростанням потреб у демократизації на місцевому рівні; розосередженням фінансово-бюджетних функцій, що делегуються центральними органами управління органам місцевого самоврядування.
3. Децентралізація тісно пов’язана із вдосконаленням існуючої організаційної структури державного управління, її адаптації до нових умов суспільного розвитку. У той же час, владний характер державного управління, унітарна форма конституційної структури зумовлює необхідність посилення управлінської “вертикалі”. Усе це передбачає зміну організаційної структури органів місцевого самоврядування, проведення активної кадрової політики. Стратегічні напрямки зміни організаційної структури визначають виконавчі органи вищого рівня за ініціюванням відповідних змін місцевими органами влади. Організаційна структура управління адміністративно-територіальною одиницею розробляється виконавчим органом місцевого самоврядування відповідно єдиній державній політиці, визначеним державою стратегічним напрямкам з врахуванням особливостей місцевого розвитку. Організаційна структура управління затверджується відповідною радою.
4. В процесі управління розвитком адміністративно-терито ріаль ної одиниці здійснюється моделювання та прогнозування економічних процесів за допомогою аналітичного, статистичного та інформаційного забезпечення. Моделювання дозволить визначити стратегічні напрямки розвитку адміністративно-тери то ріальної одиниці, вчасно проводити їх корегування.
5. Ключовим механізмом розвитку адміністративно-терито ріаль ної одиниці є принципи формування, розподілу, перерозподілу фінансових ресурсів між державним та місцевими бюджетами.
6. Проведення регіональної структурної політики, яка складається у виділенні перспективних виробництв, що потребують державної підтримки, та підприємств-банкрутів, а також у розробці пріоритетних напрямків подальшої діяльності збанкрутілих підприємств, їх закриття або перепрофілювання.
7. Контроль з боку органів державної влади на місцях за роздержавленням та приватизацією, проведенням постприватизаційних програм. В цілях ефективного регулювання економічних процесів у регіоні збереження частки державної власності на рівні 30-35% сукупної власності. Для цього необхідно визначити перелік об’єктів, які повинні знаходитись у державній власності. Цими об'єктами мають бути казенні підприємства або державні акціонерні товариства, або товариства, де більша частина статутного фонду знаходиться у державній власності. Світовий досвід показує, що об’єктами державної власності можуть бути підприємства базових галузей промисловості, які забезпечують економічну безпеку адміністративно-територіальної одиниці: електроенергетика, залізничний транспорт, автошляхи, виробництво ядерних матеріалів, підприємства Міністерства внутрішніх справ, пошта, спеціальний зв’язок, каналізаційне господарство, водо– та газопостачання.
У зв’язку з цим доцільною буде розробка та впровадження критеріїв, за якими визначаються казенні підприємства, а також стратегічно важливі промислові підприємства, що мають особливе значення для економіки та безпеки держави. Правове регулювання діяльності казенних підприємств на сучасному етапі реформування здійснюється Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про підприємства в Україні” [49], Постановою Кабінету Міністрів України “Про Типовий статут казенного підприємства” №914 від 16.06.98 р. [50].
Д
ержавні
казенні підприємства – це підприємства,
засновані на державній власності, які
створюються за рішенням Кабінету
Міністрів України і відносяться до
сфери управління міністерств та інших
органів виконавчої влади, уповноважених
управляти державним майном. Ініціювання
створення казенних підприємств є
компетенцією органів місцевого
самоврядування.
Казенні підприємства володіють, користуються та розпоряджаються закріпленим рішенням Кабінету Міністрів України за ними майном на праві оперативного управління.
Створення казенних підприємств визначено за критерієм стратегічної необхідності для держави, повинно забезпечити необхідний рівень економічної життєспроможності підприємств.
Виходячи з цього, статус казенного підприємства доцільно надати окремим державним підприємствам, які не підлягають приватизації відповідно до чинного законодавства України і включені до Переліку об’єктів, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 03.03.95р. №85/95-ВР та відповідають наступним вимогам:
- підприємство здійснює виробничу діяльність, яка дозволена тільки державним підприємствам;
- головним споживачем продукції підприємства є держава;
- підприємство є природним монополістом.
Рішення про надання державним підприємствам статусу казенних приймається Кабінетом Міністрів України за поданням органів місцевого самоврядування при наявності хоча б одного із вище зазначених критеріїв.
Казенні підприємства можуть створюватись у таких сферах діяльності:
- забезпечення обороноздатності та національної безпеки держави;
- виготовлення та ремонт усіх видів зброї, вибухових пристроїв, вибухових та радіоактивних речовин;
- торгівля військовою технікою та боєприпасами;
- знищення боєприпасів;
- випуск наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів;
- створення, розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів;
- виготовлення цінних паперів і грошових знаків;
- розробка нових технологій і впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та оборонну сферу;
- транспортування нафти, газу та інших речовин трубопровідним транспортом;
- вироблення, передача та розподіл електроенергії;
- надання послуг щодо користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту;
- надання спеціалізованих послуг щодо управління повітряним рухом;
- надання послуг електричного зв’язку загального користування;
- надання послуг щодо централізованого теплопостачання;
- геологічні, геодезичні та картографічні роботи;
- інші сфери діяльності, які визначить Уряд України.
П
ідприємства
всіх форм власності базових галузей
про мисловості, визнаються такими, що
мають особливе значення для економіки
та безпеки держави при наявності однієї
із наведених нижче характеристик:
- належність підприємства згідно з чинним законодавством з питань приватизації до групи “Г”;
- наявність матеріально-технічної бази і кадрового потенціалу для реалізації визначених технічних проектів (аерокосмічні дослідження, освоєння космосу, енергетичні та екологічні проекти тощо);
- розробка унікальних родовищ корисних копалин (урану, титану, поліметалічних руд, золота, діамантів, бурштину, мармуру, граніту тощо);
- рентабельні, відносно стабільні в нинішніх умовах підприємства по виробництву стратегічно важливої продукції традиційного експорту України;
- розробка нових технологій у стратегічно важливих галузях і впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, соціальну та оборонну сфери;
- підприємства, що розробляють та виготовляють продукцію згідно з міждержавними договорами України.
Переліки таких об’єктів повинні затверджуватись Кабінетом Міністрів України і щорічно корегуватись.
Р
еалізація
концепції грунтується на чіткому
законодавчому розподілі повноважень
та відповідальності між рівнями
державного управління та місцевого
самоврядування, на розподілі фінансових
ресурсів між державним та місцевими
бюджетами. Стратегічним напрямком
бюджетного планування повинен бути,
згідно ст.95 Конституції України,
справедливий і неупереджений розподіл
суспільного багатства між громадянами
і територіальними громадами. Стратегічний
напрямок реалізується шляхом підвищення
фінансової автономії території за
рахунок збільшення частки їх бюджетних
надходжень на основі власних (закріплених)
доходів.
Механізм реалізації концепції розвитку місцевого самоврядування повинен забезпечувати:
- активізацію господарської діяльності у адміністративно-територіальної одиниці на основі підвищення ефективності господарських відносин, оптимізації використання природно-ресурсного та економічного потенціалу;
- створення умов для гармонійного розвитку адміністративно-територіальної одиниці з врахуванням особливостей та потреб народногосподарського комплексу країни;
- створення сприятливих умов для життєдіяльності населення.
Складові елементи механізму реалізації концепції:
- законодавче забезпечення;
- бюджетно-фінансове державне регулювання розвитку адміністративно-територіальної одиниці;
- прогнозування та планування, розробка і реалізація державних програм розвитку адміністративно-територіальних одиниць, де узгоджуються територіальні, галузеві, загальнодержавні інтереси. Державні програми розробляються на основі місцевих програм соціально-економічного розвитку;
- створення і розвиток в окремих регіонах вільних економічних зон;
- розвиток міжрегіонального, прикордонного, міжнародного співробітництва;
- сприяння створенню умов для розвитку малого і середнього бізнесу, недержавного сектору економіки. Широке залучення для цього іноземних інвестицій, внутрішніх джерел фінансування.
З метою адаптації державного управління до сучасних умов соціально-економічного розвитку України проводиться обговорення засад адміністративного реформування. Певним внеском щодо його здійснення може бути розробка та впровадження концепції місцевого самоврядування. Запропоновані положення концепції не є остаточними, вони можуть бути доповнені, поглиблені.
27 Порядок формирования прогнозов и планов социально-экономического развития страны, региона, района, города.
Формирование прогнозов и планов.
Порядок формирования прогнозов и планов регулируется Кабинетом Министров Украины. Общая схема организации разработки прогнозов и планов в стране должна быть такой:
-на плановый период формируются экономическая политика, ее цели и приоритеты на уровне государства, определяются экономические и правовые підойми потребности сектора общегосударственного управления в товарах и услугах, после чего эта информация через министерства и территориальные органы управления доносится до предприятий;
-институциональными (хозяйственными) единицами всех форм собственности с учетом централизованных заказов и потребностей рынка разрабатываются и направляются соответствующим отраслевым министерствам и территориальным органам бизнес-планы, которые являются основой для деятельности этих единиц в плановом периоде;
-территориальными органами с учетом планов отраслевых министерств разрабатываются и направляются правительству страны проекты комплексных планов на соответствующей территории;
-по поручению правительства Министерством экономики (совместно с Министерством финансов. Министерством труда. Национальным банком, Антимонопольным комитетом, Министерством внешнеэкономической деятельности и торговли) разрабатывается и вносится на рассмотрение правительства проект экономического плана на следующий год;
-одновременно с проектом экономического плана разрабатывается проект государственного бюджета, который учитывает также проекты региональных бюджетов (на основе уровня развития соответствующих регионов и нормативов распределения государственных и территориальных финансовых ресурсов).
Прогноз социально-экономического развития экономики включает такие разделы:
Экономическая конъюнктура и политика : динамика национальной экономики за рестроспективний (прошлый) период, экономическая политика на перспективу (долгосрочный период) тенденции развития и структура национальной экономики, международная экономическая конъюнктура и пути государственного регулирования экономики.
Структура экономики : потребности на перспективу в продовольственных товарах, одежде и обуви, строительстве и транспорте товарах длительного пользования, таре и упаковочных материалах, бумажной продукции, энергоносителях, рекреационных услугах (связанных с отдыхом и оздоровлением) и тому подобное.
Спрос на основные материалы, сельскохозяйственную продукцию, лесоматериалы ицеллюлозу, воду, топливо, металлы, химическую продукцию и тому подобное.
Ресурсная база: труду и топливно-энергетические ресурсы, земельные, водород и другие виды ресурсов.
План социально-экономического развития экономики в условиях рынка предоставляет общественности информацию о проблемах, которые стоят перед экономикой страны и на преодоление которых направляются усилия правительства и общества. В нем определяются основные направления экономической политики правительства на плановый период. Он включает: внутреннюю и внешнюю конъюнктуру, которая сложилась на начало планового периода (динамика добавленной стоимости, уровень безработицы, состояние инфляционных процессов); основные направления тенденции и прогноз развития экономики (цели и приоритеты материального производства, макроэкономические показатели, социальное развитие, инвестиции и внешнеэкономическая деятельность, особенно экспорт и импорт, и тому подобное); механизм государственного регулирования экономики.