Файл: Pavlenko3.doc

(3.2)

де Ф_д – дійсний фонд часу роботи одиниці устаткування, хв;

С_j – кількість одиниць устаткування в групі j, шт;

t_прj – прогресивна трудомісткість обробки одного комплекту деталей на устаткуванні j, хв.

2 Фонди часу, що застосовуються при розрахунках виробничої потужності

У свою чергу фонди часу бувають:

• календарний (для одиниць устаткування, що працюють безперервно):

Ф_кал = 365 ∙ 24 = 8760 год;

• режимний (номінальний):

Ф_реж = S (q ∙ Д_р – Т_н ∙ Д_п), (3.3)

де S – кількість робочих змін;

q– тривалість робочої зміни;

Д_р – кількість робочих днів у плановому періоді;

Д_п – кількість передсвяткових днів;

T_н – кількість неробочого годинника в передсвяткові дні;

• ефективний (дійсний, робочий) фонд часу:

(3.4)

де а – відсоток втрат робочого часу на плановий ремонт; змінюється в межах від 2 до 12%.

3 Загальна методика розрахунку виробничої потужності

Виробнича потужність залежить від таких чинників, як кількість і склад устаткування, прийнятий режим роботи устаткування, продуктивність устаткування або трудомісткість продукції, що випускається на цьому устаткуванні.

Резерви зростання і використовування виробничої потужності бувають:

• екстенсивні; виявляються в збільшенні кількості встановленого устаткування, що забезпечує продуктивне використання всього технічного устаткування і потенційного фонду часу його роботи (наприклад, збільшення кількості встановленого устаткування, збільшення режимного фонду часу роботи);

• інтенсивні – резерви зниження трудомісткості продукції або збільшення продуктивності праці (наприклад, введення нових технологій, поліпшення конструкції виробів, модернізація устаткування, застосування прогресивних інструментів, застосування економії сировини і матеріалів).

Резерви поліпшення використовування виробничої потужності поділяються на:

• екстенсивні (ліквідація втрат часу в роботі устаткування);

• інтенсивні (ступінь оволодіння всіма працівниками діючою новою технікою і технологіями).

Фактичне використовування виробничих потужностей у ринкових умовах визначається такими чинниками, як кон’юнктура ринку, конкурентоспроможність товару, матеріально-технічне забезпечення виробництва, забезпеченість робочою силою.

Рівень використання виробничих потужностей на 60–70% вважається нормальним, оскільки завдання виробництва полягає не в максимальному завантажуванні устаткування, а у випуску конкурентоспроможної продукції і збереженні резервної потужності для додаткових замовлень.

4 Показники використання виробничої потужності

Показниками використання виробничої потужності є:

• коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, що характеризує ступінь використання можливого часу його роботи і розраховується за формулою

К_е.в = Ч_ф / Ф_п, (3.5)

де Ч_ф – фактичний час роботи устаткування;

Ф_п – плановий, ефективний фонд часу;

• коефіцієнт інтенсивного використовування устаткування, який виражає ступінь використання устаткування в одиницю часу, тобто характеризує рівень використання устаткування за потужністю; його можна розрахувати за формулою

К_ев = В_ф / В_п, (3.6)

де В_ф – фактичний обсяг випуску продукції в одиницю часу;

В_п – встановлена норма вироблення продукції протягом цього самого періоду.

• показник інтегрального використання устаткування розраховується за формулою

К_інт =К_ев ∙ К_ів, (3.7)

і становить сумарну характеристику рівня використання устаткування як за продуктивністю, так і за часом;

• фондовіддача (виготовлення продукції на 1 грн вартості основних фондів)

F = V / A, (3.8)

де V – річний випуск продукції у вартісному виразі;

А – середньорічна вартість основних фондів.

Показники використання виробничої потужності дозволяють визначити ступінь використання потужностей на підприємстві. Але з позиції оптимального використання устаткування необхідними плановими розрахунками є розрахунок пропускної спроможності, завантаження і змінності роботи устаткування. Його мета полягає у визначенні виробничих можливостей підприємства, виявленні диспропорції у складі цехів і ділянок, груп устаткування, вжитті заходів щодо ліквідації «вузьких місць», виявленні спроможностей підприємства з виготовлення продукції згідно з договорами і прогнозів збуту.

Частота розрахунку: квартал (місяць, декада, тиждень).

За змістом розрахунок охоплює зіставлення структури квартальної трудомісткості продукції з фондами часу за відповідними групами устаткування.

У розрахунках використовуються такі показники:

• коефіцієнт завантаження устаткування на виробничу програму; характеризує досягнуту пропорційність між структурою трудомісткості продукції і структурою устаткування з урахуванням прийнятого режиму роботи, розраховується за формулою

(3.9)

де Т_пр – трудомісткість програми після діючих норм нормо-годинника;

Ф_обор – фонд часу роботи групи устаткування, год;

к_в.н – коефіцієнт виконання норм.

Коефіцієнт завантаження характеризує пропускну спроможність устаткування.

У разі високих коефіцієнтів завантаження (> 0,7) непередбачених простоїв устаткування можливий зрив виробничої програми, тому необхідно придбати додаткове устаткування або/і перейти на тризмінний режим роботи;

• коефіцієнт режимної змінності устаткування показує ступінь його задіяності після змін:

(3.10)

де m₂ – кількість устаткування, що працює у дві зміни, шт.,

m₃ – кількість устаткування, що працює в три зміни, шт.;

• коефіцієнт реальної змінної роботи устаткування визначається з урахуванням витрат, обумовлених диспропорціями у складі устаткування:

К_реал.з = К_реж.з ∙ К_зав (3.11)

Підвищити коефіцієнт реальної змінної роботи можна двома шляхами: внести зміни в асортимент продукції і змінити структуру трудомісткості продукції або змінити структуру устаткування (кількість верстатів).

Тема 3.3 Диспетчерування виробництва

План

1. Суть і завдання диспетчерського регулювання виробництва.

2. Основні принципи роботи диспетчерської служби.

3. Особливості диспетчерування при різних типах виробництва.

4. Організація роботи диспетчерської служби.

1 Суть і завдання диспетчерського регулювання виробництва

Диспетчерське регулювання виробництва є завершальним етапом оперативно-виробничого планування. Завданням диспетчерування є систематичний безперервний контроль за виконанням планів-графіків виготовлення продукції, координація всіх взаємозв'язаних виробничих процесів і попередження відхилень від плану. Диспетчерування здійснюється тим успішніше, чим краще організоване календарне планування.

Диспетчерування, що є органічною частиною оперативного планування виробництва, включає:

1. Безперервний облік і поточну інформацію про фактичний хід робіт з виконання встановленого графіка виробництва і змінно-добових завдань.

2. Вживання оперативних заходів з попередження і усунення відхилень від плану і перебоїв у ході виробництва.

3. Виявлення і аналіз причин відхилень від встановлених планових завдань і календарних графіків виробництва і вживання оперативних заходів з ліквідації цих причин.

4. Координацію поточної роботи взаємозв'язаних ланок виробництва в цілях забезпечення ритмічного ходу роботи по встановленому графіку.

5. Організаційне керівництво оперативною підготовкою всього необхідного для виконання змінно-добових і календарних графіків виробництва.

Таким чином, диспетчерування є централізованим оперативним контролем і оперативним регулюванням ходу виробництва з метою забезпечення рівномірного і комплектного виконання плану випуску продукції.

2 Основні принципи роботи диспетчерської служби

Основними принципами оперативного регулювання виробництва і роботи диспетчерської служби є: оперативність, централізованість і профілактика.

Оперативність ґрунтується на постійній всебічній обізнаності про хід виробництва, яка досягається інформацією про дані оперативного обліку, спадкоємністю в роботі диспетчерів і постійній дії на виробництво на основі отриманої інформації.