Файл: Pavlenko3.doc

3 Запаси залежного попиту

Щоб управляти запасами залежного попиту, потрібна початкова інформація. Вона складається з:

• виробничого графіка (він визначає, що має бути зроблене і в які терміни);

• специфікації, або переліку матеріалів, що використовуються;

• наявності матеріалів на складі;

• матеріалів у заявці;

• поточного часу виготовлення.

Розглянемо докладніше кожну складову цієї інформації.

Виробничий графік має узгоджуватися з виробничим планом, який розробляється на основі методів агрегатного планування, що містить фінансовий план наявних потужностей та споживчий попит. Кожен рівень виробничого графіка має бути здійсненим, оскільки існує зворотний зв’язок. Необхідне забезпечення точного виконання графіка з урахуванням потужності підприємства.

Специфікація, або перелік матеріалів, що використовуються, потрібна, оскільки на кожному підприємстві (організації) виникають збої й помилки в кресленнях через поспішний випуск нових виробів. При цьому деталі специфікуються за засобами відомості складу виробу.

Відомість складу виробу – це перелік певної кількості компонентів, інгредієнтів і матеріалів, необхідних для виробництва виробу.

Наявність матеріалів на складі ґрунтується на даних АВС-аналізу згідно з термінами перевірки і проведення відповідної координації в разі невідповідності необхідним нормам.

Наявність доступної інформації для виробничого персоналу і доведення її до кожного робочого місця.

Поточний час виготовлення розраховується тоді, коли потрібно виготовити предмет праці, а потім розраховується час на його закупівлю. Розрахунок проводиться за допомогою циклового графіка виготовлення виробу за наявною специфікацією.

Розділ 3 оперативне планування і регулювання виробництва

Тема 3.1 Основи оперативного планування виробництва

План

1. Мета, задачі, методи та зміст оперативного планування

2. Організаційно-функціональна структура оперативного управління виробництвом

1 Мета, задачі, методи та зміст оперативного планування

Оперативне управління складається з оперативного планування виробництва і диспетчеризацій.

Оперативне планування виробництва – це доведення затвердженої річної виробничої програми підприємства до кожного цеху, ділянки й робочого місця у вигляді оперативно-календарних планів і організація їх виконання.

Диспетчеризація – централізоване безперервне управління з координації робіт, що охоплює облік, контроль, аналіз, регулювання, організацію і стимулювання, виконання оперативно-календарних планів усіма цехами і підрозділами підприємства.

Оперативне управління складається з таких етапів:

• прогнозування (визначення майбутнього ходу подій);

• нормування (розроблення календарно-планових нормативів);

• планування (оперативно-календарне планування роботи підрозділів);

• організація;

• оперативний облік.

Основним завданням оперативного планування є забезпечення планомірного ритмічного виробництва з метою виконання зобов’язань з постачання продукції за умови найкращого використання виробничих ресурсів, а також мінімального зв’язування оборотних коштів на всіх стадіях виробничого процесу.

Існують такі методи оперативного планування:

• обсяговий;

• календарний;

• обсягово-календарний;

• обсягово-динамічний.

Обсяговий методвикористовується для розподілу обсягу виробництва продукції, що випускається, у натуральних, трудових і вартісних величинах за терміном виконання і виробничими підрозділами.

Календарний метод застосовується для визначення календарних термінів ходу виробництва.

Обсягово-календарний метододночасно враховує терміни і обсяги виконуваних робіт за умови узгодження номенклатури, термінів і обсягу запланованих робіт з можливою пропускною спроможністю виробничих підрозділів у цілому періоді, що розглядається.

Обсягово-динамічний методдозволяє одночасно враховувати терміни, обсяги випуску і динаміку виконання робіт узгодженої номенклатури, термінів і обсягів запланованих робіт з повним і рівномірним завантаженням виробничих підрозділів за видами робіт на весь період, що розглядається.

2 Організаційно-функціональна структура оперативного управління виробництвом

Керівництво оперативним управлінням здійснюється заступником генерального директора підприємства з виробництва або начальником виробничо-диспетчерського відділу (ВДВ). Роботу з оперативного управління підприємства виконує персонал виробничо-диспетчерської служби на заводському і цеховому рівнях управління, лінійні керівники всіх рангів, керівники відділів підприємства, керівники функціональних цехових служб, які займаються забезпеченням і обслуговуванням робочих місць.

Організаційно-функціональна структура управління включає:

• виробничо-диспетчерський відділ або інший відділ, наділений функціями оперативного управління, в якому начальник ВДВ є головним диспетчером підприємства; до складу ВДВ входять змінні і старші диспетчери, економісти, диспетчери-плановики;

• планово-розподільні бюро цехів, до складу яких входять змінні плановики цехів, плановики і диспетчери цехів;

• лінійних керівників - начальників цехів, виробництв та корпусів, начальників ділянок, майстрів і бригадирів;

• функціональних керівників, керівників функціональних відділів підприємства і цехових служб, начальників інструментального і транспортного господарств, енергетичних і ремонтних служб, а також завідуючих складами матеріально-технічного забезпечення і цеховими складами.

Ефективність оперативного управління підприємством залежить від ступеня досконалості самої системи оперативного управління і якості праці персоналу її органів. Оцінними показниками якості праці лінійного керівника можуть слугувати різноманітні техніко-економічні показники:

• ступінь виконання зобов'язань щодо постачання продукції;

• рівномірність випуску продукції;

• зростання продуктивності праці за рахунок ліквідації внутрішньозмінних втрат робочого часу;

• ступінь завантаження робочих місць;

• коефіцієнт корисного використання робочого часу;

• частка приросту продукції, що випускається, за рахунок зниження втрат робочого часу.

Тема 3.2 Виробнича потужність цехів машинобудівного підприємства

План

1. Поняття виробничої потужності та її вимірники.

2. Фонди часу, що застосовуються при розрахунках виробничої потужності.

3. Загальна методика розрахунку виробничої потужності.

4. Показники використання виробничої потужності.

1 Поняття виробничої потужності та її вимірники

Під виробничою потужністю підприємства розуміється найбільш можливий річний випуск продукції в номенклатурі і асортименті, встановлений планом, за умови повного використання виробничого устаткування і площ на основі застосування прогресивної технології і найраціональніших методів організації праці і виробництва.

Планова виробнича потужністьрозраховується на певний плановий період.

Проектна потужність підприємства– задана величина обсягу випуску продукції, яка береться як базовий показник для проектування підприємства, що будується або реконструюється.

Виробнича потужність визначається за потужністю провідних підрозділів (цех, ділянка, група устаткування) з урахуванням заходів, спрямованих на ліквідацію «вузьких місць».

Провідний підрозділ – це підрозділ, в якому виконуються основні технологічні операції з виготовлення продукції, де витрачається найбільша частка живої праці і зосереджена більшість основних фондів даного підрозділу.

«Вузьке місце»– невідповідність потужностей окремих цехів, ділянок, групи устаткування потужностям відповідних підрозділів, де встановлена потужність всього підприємства.

Для планових розрахунків користуються показником середньорічної потужності, який обчислюється таким чином:

(3.1)

де М_вх – вхідна потужність, грн;

М_вв – потужність, що вводиться, грн;

Т_в – період використання потужностей, що вводяться (від введення в експлуатацію до кінця року), міс;

М_виб – потужність, що вибуває, грн;

Т_нв – період, протягом якого потужності, що вибули, не використовувалися (від вибуття до кінця року), міс.

Виробнича потужність М кожного верстата або групи робочих місць, що виконують дану операцію з обробки окремої деталі, визначається за формулою