Файл: МИКРОБЫ ВСЕ ОТВЕТЫ.doc

2продромальний розвиваються неспецифічні, спільні для багатьох хвороб ознаки

3період основних проявів захворювання пік інфекційного процесу

4період згасання захворювання

5видужання реконвалесценція

Механізми:

1адсорбція віріона на поверхні клітини

2проникнення віріона або його нуклеїнової кислоти в клітину

3вивільнення вірусного геному депротеїнізація

4синтез ранніх вірусних білків

5біосинтез компонентів віріона нуклеїнова к-та і структурні білки

6формування само складання віріонів

7вихід віріонів із клітини

Розповсюдження:

Бактеріємія — стан, при якому бактерії у ході розвитку інфекційного процесу можуть надходити в кров і розноситись по всьому організму.

Вірусемія — при вірусних захворюваннях.

Септицемія — заселення бактеріями багатьох органів і тканин організму.

Токсинемія — стан, при якому бактеріальний екзотоксин чи інший токсин циркулює в кровоносній системі і доставляється нею до клітин мішенях.

Форми інфекційного процесу:

-гострі гри, кір, скарлатина і хронічні малярія, туберкульоз, сифіліс

-явні і прихованілатентні

-інапарантні немає клінічних ознак, однак збудник розмножується

-мішаніінфікування двома і більше збудниками

-вогнищева і генералізована

-екзогенні і аутоінфекції

БАКТЕРІОНОСІЙСТВО- варіант інфекції, що характеризується знаходженням збудника бактерій в організмі людини, його виділенням у зовнішнє середовище, але відсутністю клінічних проявів, притаманних цій інфекції. Б. спостерігається як після перенесеного захворювання, напр. на черевний тиф, так і у здорових людей, які мали контакт із хворими, напр. на скарлатину, дифтерію та інші інфекції.

ВІРУСОНОСІЙСТВО — форма інфекції, при якій паразит-збудник живе на шкірі або слизовій оболонці організму хазяїна, але не викликає патологічних змін структури та функції органів

37. Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Роль Івановського. Методи визначення вірусів. Методи культивування вірусів та іх оцінка.

Вперше існування вірусу довів в 1892 році Івановський,у результаті спостережень хвороби тютюну, під назвою мозаїчної. Іванівський відкрив віруси — нову форму існування життя.

Етапи розвитку:

Кінець XIX — початок XX-го століття. Основним методом ідентифікації вірусів у цей період був метод фільтрації через бактеріологічні фільтри, які використовувалися як засіб поділу збудників на бактерії і небактеріі. Були відкриті наступні віруси: вірус тютюнової мозаїки; ящура; жовтої лихоманки; віспи і трахоми; поліомієліту; кору; вірус герпеса.

30-ті роки — основним вірусологічним методом, використовуваним для виділення вірусів та їх подальшої ідентифікації, є лабораторні тварини. 1931 р. — в якості експериментальної моделі для виділення вірусів стали використовуватися курячі ембріони, які мають високу чутливість до вірусів грипу, віспи, лейкозу. Відкрито: вірус грипу; кліщового енцефаліту.

40 роки: Встановили, що вірус осповакцини містить ДНК, але не РНК. Стало очевидним, що віруси відрізняються від бактерій не тільки розмірами і нездатністю рости без клітин, але і тим, що вони містять тільки один вид нуклеїнової кислоти — ДНК або РНК. Введення в вірусологію методу культури клітин стало важливою подією, яка дала можливість отримання культуральних вакцин проти поліомієліту, паротиту, кору та краснухи.

50-і роки: Відкрито віруси: аденовіруси; краснухи; віруси парагрипу.

70-і роки: Відкриття у складі РНК-вмісних онкогенних вірусів ферменту зворотної транскриптази ревертази. Стає реальним вивчення геному РНК вірусів. Відкрито віруси: вірус гепатиту B; ротавіруси, вірус гепатиту A.

80-і роки. Розвиток уявлень про те, що виникнення пухлин може бути повязано з вірусами. Компоненти вірусів, відповідальні за розвиток пухлин, назвали онкогенами. Відкрито віруси: імунодефіциту людини; вірус гепатиту C.

Методи культивування та ідентифікації вірусів див. запитання 41

38. Морфологія і ультраструктура вірусів. Типи симетрії вірусів. Хімічний склад, функції складових компонентів вірусів.

Морфологічні форми:

- сферичнівіруси грипу, кору

- паличкоподібні

- кубоїдальні віруси натуральної віспи, папіломи, аденовіруси

- сперматозоїдні віруси бактерій — фаги

- зіркоподібні астровіруси

Віріон:

Нуклеїнова к-та ДНКРНК або відповідний нуклеопротеїди, оточений однією або двома оболонками.

Капсида — перша оболонка, що оточує нуклеїнову к-ту. Містить капсомери — білкові субодиниці

Нуклокапсид — містить капсид разом з нуклеїновою кислотою. Характерний для простих вірусів

Суперкапсид — покриває нуклеокапсид. Наявний у складних вірусів. Складається з двошарової ліпідної або білкової мембрани. В нього занурені глікопротеїди, які утворюють шипи.

Капсомери розміщуються в певному порядку, залежно від характеру якого розрізняють 3 групи вірусів:

1 спіральний тип симетрії нуклеокапсид трубчастої форми. Пр: вірус тютюнової мозаїки

2 кубічний тип симетрії ізометричні

3 комбінований тип симетрії Пр: збудник лейкозу, саркоми

Хімічний склад:

- нуклеїнові кислоти ДНК або РНК

- білки

- вуглеводи у ортоміксовірусів

- ліпіди у ортоміксовірусів

39. Бактеріофаг,історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.

Бактеріофаги-особливі представники вірусів, що здатні розмножуватися в клітинах бактерій,актиноміцетів,синьозелених водоростей.

Іх дія була відкрита на початку 20 ст. Твортом 1915 і ДЕрелем1917

Класифікація за морфологією:

1-ниткоподібні фаги

2-сферичні

3-сферичні з рудиментом хвостика

4-з коротким хвостиком

5-з довгим хвостиком

6-з довгим хвостиком,що скорочується

Структура:

Т-парний бактеріофіг складається з ікосаедральної головки і хвостика спірального типу між якими розташований комірець. На кінці хвостика є 6-кутова базальна пластинка,від якої відходять 6 шипів і 6 ниток,які забезпечують прикріплення фага на поверхні бактерії. Хвостик складається із стрижня і чохла. Всередині стрижня є канал, через який фаг вводить у бактерію нуклеїнову кислоту. До складу чохла входить актиноподибний білок.

Інфекційну властивість бактеріофага визначають за допомогою:

1.Титрування в рідкому середовищі за методом Апельмана

2.Метод агарових шарів за Граціа

Використання бактеріофагів:

Використовують для фаготипування збудників інфекційних захворювань бактеріальної клітини, генноінженерній практиці, з лікувально-діагностичною метою при різних інфекційних захворюваннях.

40. Форми взаємодії бактеріофагів з бактеріальною клітиною. Вірулентні і помірні фаги. Характеристика продуктивної взаємодії. Лізогенія і фагова конверсія.

Взаємодія бактеріофагів з бактеріями відбувається стадійно:

1 адсорбція бактеріофагів на бактеріальній станці

2 бактеріофаг вводить у бактеріальну клітину свою нуклеїнову к-ту ДНК або РНК

3 інєкція нитки ДНК реалізується феномен мікрошприца

За характером взаємодії бактеріофагів з клітиною-господарем вони поділяються на вірулентні літичні та помірні. Вірулентні бактеріофаги викликають продуктивну форму інєкції бактеріофаг активно репродукується у бактерії-господарі. Вихід дозрілих бактеріофагів відбувається шляхом лізису клітини. Лізис здійснюється вільним лізоцимом і викликає загибель бактеріальної клітини. При продуктивному типі інфекції життєвий цикл фагів короткий. Так, для бактеріофага Т2 повний цикл репродукції заверщується через 13 хвилин. Із одного фага в інфікованій бактерії синтезується 200-300 нових віріонів.

Помірні бактеріофаги індукують редуктивну форму інєкції геном бактеріофага проникає в клітину господаря, однак репродукції фага не відбувається, здійснюється так званий інтегративний механізм взаємодії: геном інтегрується в геном клітини-господаря, стає її складовою частиною. При цьому фаг переходить у стан профага профаг — геном бактеріофага, асоційований з бактеріальною хромосомою, а інфікована клітина стає лізогенною.

Лізогенія або лізогенний цикл — складна форма вірусної інфекції, під час якої від моменту зараження до лізису проходить певна кількість поколінь клітини.

Лізогенія- один з двох методів вірусного копіювання інший — літичний цикл. В той час як літичний цикл зустрічається як серед вірусів тварин, так і серед бактеріофагів, лізогенія є частішою серед останніх. Лізогенія характеризується вставкою нуклеїнової кислоти вірусу до хромосоми клітини-господаря таким чином, що існує потенціал передачі отриманого генетичного матеріалу дочірнім клітинам під час поділу клітини. У цьому стані інформація, що міститься у вірусній нуклеїновій кислоті, не екпресується.

Стадії лізогенного циклу

1. Вірусний геном потрапляє з вірусом до клітини-господаря.

2. ДНК обєднується з геномом клітини. На відміну від літичного циклу, утворення вірусних частинок і лізис клітини не відбуваються.

3. ДНК-полімераза клітини реплікує вірус у хромосомі.

4. Клітина діліться, а вірусні геноми передаються дочірнім клітинам. В кожному поколінні бактерій незначна частина клітин шанс порядка 10-6 піддається лізису з вивільненням 70 — 150 часток помірних фагів.

5. У будь-який момент, коли вірус активується, вірусний геном відєднується від ДНК клітини і переходить до літичного циклу. Зазвичай невідомо, що саме активує вірус, але найбільш імовірними сигналами є концентрації гормонів та факторів росту в межах зараженої клітини. Частота переходу профага в інфекційний стан індукція профага може бути збільшеною рядом агентів наприклад, ультрафіолетовим випромінюванням.

У лізигенному стані бактеріальні клітини можуть додатково набувати нових ознак, що детерміновані геномом бактеріофага наприклад, токсигенність. Таке явище — зміна властивостей мікроорганізмів під впливом профага — одержало назву фагової конверсії.