ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.02.2019
Просмотров: 6783
Скачиваний: 10
96
дитиною чи підлітком, але в останній момент рука ухиляється від рота і
народжується інший жест – дотик до носа. Такий жест є ні що інше, як
удосконалений дорослий варіант того ж жесту прикривання рота рукою, що
був присутній у дитинстві. Це приклад того, що з віком жести людей стають
менш помітними і більш завуальованими, тому завжди складніше зчитати
інформацію 50-річної людини, ніж молодої.
Можливість підробити мову рухів. Найбільш типовим питанням є «Чи
можлива підробка у власній мові тіла?» Зазвичай відповідь на це питання
негативна, тому що вас видає відсутність конгруентності між жестами,
мікросигналами організму і сказаними словами. Наприклад, розкриті долоні
асоціюються з чесністю, але, коли ошуканець розкриває вам свої обійми і
посміхаються вам, одночасно говорячи неправду, мікросигнали його
організму видають його потаємні думки. Це можуть бути звужені зіниці,
піднята брова чи скривлення куточка рота, і всі ці сигнали будуть суперечити
розкритим обіймам і широкій посмішці. У результаті реципієнт схильний не
вірити тому, що він чує. Здається, начебто в людському мозку є запобіжний
прилад, що «зашкалює» щоразу, як тільки він реєструє неконгруентні
невербальні сигнали.
Існують, однак, випадки, коли мові тіла спеціально навчають для
досягнення сприятливого враження. Але навіть досвідчені фахівці можуть
імітувати потрібні рухи тільки протягом короткого періоду часу, оскільки
незабаром організм мимоволі передає сигнали, що суперечать його свідомим
діям. Багато політиків є досвідченими фахівцями в області копіювання мови
тіла і використовують це для того, щоб домогтися розташування своїх
виборців і змусити їх повірити своїм словам. Про тих політичних діячів, які
успішно це проробляють, говорять, що в них є «божий дарунок». Обличчя
частіше, ніж будь-яка інша частина людського тіла використовується для
приховання помилкових висловлень. Ми посміхаємося, киваємо головою і
підморгуємо в спробі сховати неправду, але, на жаль, для нас наше тіло
своїми знаками говорить щиру правду, і спостерігається невідповідність між
96
97
сигналами, що зчитуються з обличчя і з тіла, і словами. Вивчення виразу
обличчя є мистецтвом саме по собі.
III. Правила просторової організації (дистанція).
Розміри
особистої
просторової
території
людини
середньо
забезпеченого соціального рівня в принципі однакові незалежно від того, чи
проживає він у Північній Америці, Африці чи Австралії. Її можна розділити
на 4 чіткі просторові зони.
1. Інтимна зона (від 15 до 46 см).
З усіх зон ця – найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє
так, начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим,
хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки,
чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є ще підзона радіусом у
15 см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це
понад інтимна зона.
2. Особиста зона (від 46 см до 1,2 метра).
Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на
коктейль- вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах і дружніх
вечірках.
3. Соціальна зона (від 1,2 до 3,6 метрів).
На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад,
водопровідника чи теслі, що прийшов з метою ремонту нашого будинку,
листоноші, нового службовця на роботі і від людей, яких не дуже добре
знаємо.
4. Суспільна зона (більше ніж 3,6 метри).
Коли ми адресуємося до великої групи людей, то зручніше за все
стояти саме на цій відстані від аудиторії.
Скупченість людей на концертах, у кінозалах, на ескалаторах, у
транспорті, ліфті призводить до неминучого вторгнення людей в інтимні
зони один одного і цікаво спостерігати реакцію людей на ці вторгнення.
97
98
Існує ряд неписаних правил поведінки західної людини в умовах скупченості
людей, наприклад, в автобусі чи ліфті. Це такі правила:
1. Ні з ким не дозволяється розмовляти, навіть зі знайомими.
2. Не рекомендується дивитися в упор на інших.
3. Обличчя повинне бути зовсім відстороненим – жодного прояву
емоцій не дозволяється.
4. Якщо у вас у руках книга чи газета, ви повинні бути цілком занурені
в читання.
5. Чим тісніше в транспорті, тим стриманіше повинні бути ваші рухи.
6. У ліфті варто дивитися тільки на покажчик поверхів над головою.
Незнання культурно обумовлених розходжень в інтимних зонах різних
людей може легко призвести до непорозуміння і неправильних суджень про
поведінку і культуру інших.
2.5. Культура публічного виступу
Етапи підготовки і проведення публічного виступу
Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою
досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш
часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і
торгова промова. В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5
етапів:
1) добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio –
«винахід»);
2) складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній
послідовності (dispositio – «розташування»);
3) «словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio);
4) запам'ятовування тексту (memoria – «пам'ять»);
5) проголошення (pronuntiatio).
Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи:
докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний (Див. табл. 2.1).
98
99
Таблиця 2.1
Основні етапи ораторської діяльності
Докомунікативний
Комунікативний
Посткомунікативний
1. Визначення теми і
мети виступу
1. Проголошення
промови
1. Аналіз промови
2. Оцінка аудиторії й
обстановки
2. Відповіді на
запитання
3. Добір матеріалу
3. Ведення полеміки
4. Створення тексту
5. Репетиція
Антична риторика винятково велике значення надавала підготовці
публічного виступу (це чотири з п'яти етапів наведеної схеми). Греки
говорили, що промови Демосфена промащені олією нічної лампади, при
світлі якої він їх складав.
Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з
визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто
запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути
зрозумілою, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображувати
зміст промови і привертати увагу слухачів (Наприклад: «Чи потрібні нам
атомні електростанції?», «Стан охорони праці і техніки безпеки», «Про
підготовку до проведення сертифікації виробів»). При розробці порядку
денного для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тем
доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в
обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт
порядку денного «Різне» – людина буде мати можливість заздалегідь
підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв:
привітальна, мітингова й інші.
99
100
Починаючи розробку тексту, необхідно визначити мету виступу.
Оратор повинен ясно уявляти, якої реакції він домагається. Основні цілі
публічного монологу – повідомлення і вплив. Оратор може поставити
завдання інформувати слухачів, дати певні відомості. Чи він розраховує
схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення, що
стануть мотивами їхньої поведінки, тобто закликає до якихось дій. Часто ці
завдання перехрещуються, поєднуються в одному виступі. Свої прагнення і
завдання варто повідомити слухачам.
Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман –
автор підручника з риторики – закликає заздалегідь настроїтися на своїх
слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима». Необхідні
дані про тих, на кого розрахована промова – це: освітній рівень, напрямок
освіти (гуманітарна, технічна ...), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення
до теми і до оратора.
Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного)
складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних
поглядів та ін.). Що однорідніша аудиторія, то більш передбачена реакція на
виступ. Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати,
дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу,
ухилятися від гострих проблем і питань. Перед слухачами з високим рівнем
професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових
поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори,
тривіальні судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами,
цитатами, ухилятися від суті проблеми.
У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову
сутужніше. Якщо публіка різна за складом, треба, по можливості, адресувати
якийсь фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що
сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви
знаєте, що вони прийдуть.
100