ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.02.2019
Просмотров: 6645
Скачиваний: 10
101
Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю
слухачів складніше керувати. У переважній більшості людина легковірна,
схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе в чорно-білих
фарбах, реагує на емоції. Чим більша аудиторія, тим простіше, наочніше,
образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка
промови здобувають особливе значення під час обговорення якогось важкого
питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.
Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ – у залі, у
кабінеті, чи є там кафедра, стіл, мікрофон.
Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба
розташовуватися вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати
постійну відстань у 20 – 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.
Проксеміка – наука про тимчасову і просторову організацію
спілкування – описує способи розміщення слухачів в аудиторії. Схематично
проксеміка зображена на рис. 2.2.
Треба з'ясувати також, після яких інших промов планується ваш
виступ. Адже кожна наступна промова повинна бути цікавішою за змістом і
формою, ніж попередня.
101
102
Рис. 2.2. Способи розміщення слухачів в аудиторії.
Наступна стадія докомунікативного етапу – «кодування» – складання
тексту – починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним,
краще використовувати не одне джерело, а декілька. Джерела матеріалу
поділяються на групи:
1. Безпосередні – матеріали, здобуті автором з життя шляхом
спостережень, власного досвіду:
а) знання, практика;
102
103
б) особисті контакти, бесіди, інтерв'ю;
в) уява – уявне створення нових картин, образів, проектів на основі
минулого досвіду з елементами творчості.
2. Опосередковані:
а) офіційні документи;
б) наукова і науково – популярна література;
в) художня література;
г) статті газет і журнали;
д) передачі радіо і телебачення;
е) довідкова література: енциклопедії, словники;
ж) результати соціологічних опитувань.
«Живий» досвід завжди добре сприймається слухачами, він
переконливий і йому вірять.
Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним.
Насиченість промови тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру.
Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести
положення і переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути
достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат,
імен.
Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію,
логіку викладу, складає і редагує текст.
Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову
можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше
утримується в пам'яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній стороні.
Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, чи конспекту
розгорнутого плану виступу.
Репетиція – проголошення тексту думкою або вголос, краще перед
дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко і зручно, і
постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя – розправити нахмурені брови,
мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми
103
104
встановлення контакту. Досвід показує, що на 3 хвилини виступу
витрачається 20 – 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельно розроблений,
то в момент зустрічі зі слухачами оратор буде триматися впевнено.
Існує три способи виголошення промови:
1)
читання тексту;
2)
відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів (з опорою
на текст);
3)
вільна імпровізація (експромт).
Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити:
дипломатичні, урочисті, доповіді й співдоповіді офіційного змісту. Інші
види, як правило, вимовляють з опорою на письмову основу. Досить
опустити погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну
цифру та ін. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом,
дає можливість оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У доповідача,
однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст. Іноді на
нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом.
При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація
можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними навичками.
Після виступу оратор часто відповідає на запитання слухачів, полемізує
з ними. Така форма спілкування жадає від оратора швидкої реакції,
доброзичливості, володіння гумором. Відповідь доповідача призначається не
тільки опоненту, але і всім присутнім.
Методика ораторського мистецтва рекомендує не квапитися з
відповіддю, а спочатку переконатися, що питання правильно зрозуміле;
відповідати лаконічно, ясно і не давати необґрунтованих чи сумнівних
відповідей; мати під рукою довідковий матеріал для тих, хто хоче одержати
більш докладне обґрунтування ваших припущень.
Установлення контакту з аудиторією
Найвищий прояв майстерності публічного виступу – це контакт зі
слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це
104
105
виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних
переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість,
переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить
прислів'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому,
хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами –
позитивна реакція на слова доповідача, зовнішнє вираження уваги у слухачів
(їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, посмішки, сміх,
оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт – величина перемінна. Він може
бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким у різні
фрагменти проголошення промови.
Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно
підтримувати зоровий контакт. Виступаючий зазвичай повільно обводить
поглядом слухачів.
Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу – 5
– 7 секунд.
Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ
необхідно підтримувати за допомогою таких ораторських прийомів:
-
Прийом «питання – відповіді». Оратор ставить питання і сам на
них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить
певних висновків.
-
Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє залучити до
процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній
інтерес.
-
Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується
ситуація, що викликає питання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну
активність.
-
Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію
припускати, міркувати.
-
Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.
-
Показ практичної значимості інформації.
105