Файл: Історія Украйни.docx

Військова дружина Ігоря здійснила похід на Візантію (941 і 944 роки). Перший похід закінчився невдало. Князь найняв варягів і печенігів. Військо рушило морем і на конях вздовж берега. Проте до битви не дійшло. Візантійці вислали своїх послів, які запропонували сплатити данину, більшу ніж за Олега. В 945 p., під час збирання данини, древляни розгромили дружину київського князя, а самого Ігоря вбили.

У 945 р. після смерті Ігоря його жінка Ольга (близько 910-969) залишилася з маленьким сином Святославом, якому було трохи більше десяти років. Про походження княгині розказують різне: одні кажуть, що вона із півночі Русі (з Пскова), інші доводять, що вона болгарка (вказують при цьому, що вона походить з міста Пліска, на честь якого й було названо Псков).

Літописець розповів про жорстоку помсту Ольги. Помститися вбивцям чоловіка вимагав звичай кривавої помсти (зафіксований в списках "Руської Правди" ще на початку XI ст.).

Перше древлянське посольство, яке приїхало до Києва з пропозицією княгині вийти заміж за їхнього князя Мала, було пронесене в човнах ніби на знак особливих почестей, які потім з послами кинули в яму і закопали. Наступне посольство древлян згоріло в мийні. Ще 5 тисяч древлян було перебито після тризни на місці вбивства Ігоря.

Київські війська оточили древлянську столицю Іскоростень. Ольга запропонувала жителям міста дати невелику данину — по три голуби і три горобці з двору. До ніжок птахів прив’язали трут і підпалили його. Птахи полетіли до своїх гнізд, спалахнула пожежа, під час якої вигоріло все місто.

Ольга наклала тяжку данину на жителів Іскоростеня: дві третини її мали йти на Київ, а третина — місту Вишгороду, яке належало Ользі. Княгиня зі свої сином і військовою дружиною об’їхала Древлянську землю та встановила різні данини і повинності. Для упорядкування держави Ольга їздила до Новгорода, а також по Десні.

Скрізь княгиня встановлювала спеціальні пункти — погости, куди у певний час звозилася данина з підвладних племен. На погостах княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд. Навіть у часи літописця, який жив в кінці XI ст. — на початку XII ст., ще існували встановлені Ольгою погости.

За наказом Ольги було зроблено знаки на деревах, стовпах і каменях, що свідчили про княжу власність на землю та мисливські угіддя.

Княгиня Ольга проявила велику активність у зовнішній політиці. На чолі великого посольства вона відвідала Константинополь. Було укладено угоду з візантійським імператором Костянтином Багрянородним, що зміцнила господарські та культурні зв’язки із цією могутньою державою.

Ольга прийняла християнство (при хрещенні отримала ім’я Олена), причому її хрещеним батьком був візантійський імператор. Княгиня сприяла поширенню християнства в Київській державі. Пізніше була канонізована православною церквою.

Посольство княгині відвідало у Німеччині двір імператора “Священної Римської імперії”. Цими посольствами Ольга піднесла міжнародний престиж Київської Русі.

Сина Ігоря й Ольги Святослава (бл.931-972) змужнівши, біля 964 р. він перебирає в матері владу в Києві. Він вписав славну сторінку до воєнної історії України. Спершу він вирішив зняти загрозу Русі із сходу. Спочатку він підкорив своїй владі східнослов’янське плем’я в’ятичів, що мешкало на річці Оці (на в’ятичів Святослав ходив двічі — в 964 і 966 рр.). Далі він рушив на Волгу, де розгромив хозарських союзників болгар і буртасів. Спустившись по Волзі, київська військова дружина завдала поразки військам Хозарського каганату. Святослав оволодів столицею Хозарії містом Ітіль.

Потім Святослав вирушив до Азовського моря, перемігши дорогою племена ясів (предки осетин) і касогів (предки адигейців і черкесів). Місто Тмутаракань на Таманському півострові стало центром найпівденних земель Русі.

Після перемог Святослава Хозарський каганат припинив своє існування. Для стримування навал кочівників зі Сходу руський гарнізон було розміщено в хозарському місті-фортеці Саркел на Дону, яка відтоді почала називатися Білою Вежею.

В результаті походів Святослава кордони Київської держави розширилися до верхньої Волги на північному сході і Руського (Чорного) моря на півдні.

У 968 р. на чолі 60-тисячного війська Святослав рушив у Болгарію. Він розгромив болгар і захопив 80 міст по Дунаю. Візантійський уряд був надзвичайно стурбований зміцненням позицій Русі, тому підбурив печенігів до нападу на Київ. Святослав разом з військовою дружиною повернувся у Придніпров’я і прогнав кочівників.

Для зміцнення своєї влади Святослав посадив на київський стіл (престол), на час своїх походів старшого сина Ярополка, древлянську землю віддав іншому синові — Олегові, а в Новгород послав Володимира (позашлюбного сина від ключниці Малуші). Вчені вважають посадження синів князя у трьох найважливіших містах Русі свідченням проведення адміністративної реформи — першої такого масштабу на Русі.

В 969 р. Святослав повів свої війська на Константинополь. Назустріч вийшла велика армія візантійського імператора, тому Святослав відійшов у Болгарію.

Навесні 971 р. візантійці зібрали нові війська й пішли на русичів. Вони взяли в облогу загони Святослава в Доростолі. Відбулася велика битва, у якій загинуло 16 тисяч воїнів. Візантійський імператор прийняв пропозицію Святослава про укладення миру.

На зворотному шляху, біля дніпровських порогів, весною 972 р. на князівську дружину несподівано напали печеніги. Святослав загинув. За переказами, печенізький хан наказав окувати череп князя золотом і зробити з нього чашу.

Київська Русь за Володимира Великого

Через кілька років після смерті Святослава спалахнула міжусобна боротьба між його синами. Спочатку київський князь Ярополк здійснив похід проти древлянського князя Олега, під час якого останній загинув. Володимир, який правив у Новгороді, втік до Швеції та привів звідти варягів. Після довгої боротьби він став правити у Києві.

За князювання в Києві князя Володимира (980-1015) було завершено об’єднання всіх східних слов’ян у складі Київської Русі: в 981 р. він відвоював у Польщі міста Перемишль та Червен, пізніше підкорив в’ятичів, радимичів і хорватів.

Південним рубежам Русі загрожували племена кочівників печенігів, тому Володимир наказав збудувати міста-фортеці вздовж приток Дніпра (Сула, Десна, Стугна та ін.). У ці фортеці було набрано загони дружинників з різних земель Русі. Між річкою Стугною і Києвом збудували велике місто Білгород, яке стало резервом для військових сил.

В 980 р. Володимир провів першу релігійну реформу: ідоли язичницького богу грому й блискавки Перуна було встановлено в Києві та інших містах Русі, оскільки той вважався заступником князя і його військової дружини.

Володимир провів адміністративні реформи. Так, він удосконалив державне управління, задля чого усунув від влади в окремих регіонах Русі місцеві князівські династії. Замість племінного було запроваджено територіальний поділ Київської держави. Своїх 12 синів Володимир призначив посадниками у найбільші міста — такі як Новгород, Псков, Полоцьк, Смоленськ, Ростов, Туров, Володимир (на Волині), Іскоростень, Муром, Тмутаракань.

Іншою адміністративною реформою слід вважати запровадження державної символіки. Найдревніша з відомих вченим князівських емблем — це зображення у вигляді літери “Ц” на печатці Святослава Ігоревича. Емблема Володимира дещо відрізняється від батькової. Цей символ прийнято називати терміном “тризуб”. Одні вчені кажуть, що тризуб є символом Трійці; інші твердять, що це зображення родового знаку Рюриковичів, в якому дехто вбачає сокола, котрий падає на здобич. Археологи засвідчили зображення тризуба на дуже багатьох предметах: срібних монетах, будівельній цеглі з Десятинної церкви, металевих виробах і т.ін.

Київська Русь за князювання Володимира Святославича перетворилася на одну із наймогутніших держав Європи, з якою змушені були рахуватися її сусіди.

Прийняття християнства за Володимира Святославовича. Історичне значення хрещення Русі

Християнство на землях східних слов’ян з’явилося давно. Літописець розповів легенду про те, як учень апостола Павла апостол Андрій по дорозі з Синопу до Риму відвідав Херсонес, а потім піднявся вгору Дніпром і побував у землі полян на горах київських. З літопису відомо, що християнська віра на Русі почала поширюватися в роки правління Аскольда. Княгиня Ольга теж була християнкою.

Літописець, бажаючи підкреслити негативні сторони язичництва, якого спочатку дотримувався Володимир, розповів про багатьох жінок, які в нього були, та його поклоніння дерев’яним ідолам.

У 988 р. Володимир утвердив християнство у ролі державної релігії Київської Русі. Володимир здійснив похід на Херсонес (Корсунь). Після капітуляції Херсонеса Володимир вимагає у візантійських імператорів, що тоді правили у Константинополі, видати за нього заміж їхню сестру Анну, погрожуючи зруйнувати Херсонес. Імператори поставили вимогою хрещення Володимира.

За легендою Володимир в цей час зненацька осліп. Коли ж єпископ херсонеський і прислані з Константинополя священики його охрестили, сліпоту відразу як рукою зняло. Володимир отримав при хрещенні ім’я Василь, але воно було рідковживаним.

Після свого хрещення Володимир у супроводі попів з Херсонеса і Константинополя повернувся на Русь. Він наказав порубати і спалити дерев’яні ідоли, а Перуна прив’язали до хвоста коня і стягнули до Дніпра. Володимир наказав усім киянам від мала до велика під страхом смерті зійтися до Дніпра. Кияни увійшли до ріки, тримаючи на руках маленьких дітей, а попи чинили молитви. Пізніше почали здійснювати хрещення і в інших землях Русі.

У 996 р. було завершено будівництво головного храму Русі — церкви Богородиці в Києві, яка відома під більш поширеною назвою — Десятинна церква, оскільки князь встановив на її утримання десятину від своїх доходів. В містах починають будувати чимало кам’яних і дерев’яних церков, у яких служили попи та їхні помічники — диякони.

Християнська церква з перших кроків своєї діяльності почала викорінювати язичницькі звичаї. Вона взяла під свій захист моногамну сім’ю, боролася проти звичаїв кривавої помсти, сприяла зміцненню феодального устрою.

Християнська релігія не відразу була сприйнята народом, тому священики намагалися зменшити зовнішню різницю між язичництвом і християнством. Окремі християнські святі прибрали функції язичницьких божеств. Слов’янське язичницьке свято на честь сонця й весни замінив християнський Великдень.