Файл: Історія Украйни.docx

В 1866 р. було вирішено долю державних селян. Вони повинні були викупити свій наділ, а до того часу сплачувати державі щорічний оброк.

Незважаючи на свою обмеженість, ліквідація кріпосного права відкривала широкі можливості для господарської активності. Промисловість в Наддніпрянській Україні стала розвиватися прискореними темпами.

Земська реформа 1864 р. проводилась відповідно до підписаного царем Олександром II “Положення про губернські та повітові земські установи” з метою покращання системи місцевого управління. Було утворено губернські та повітові земські зібрання (розпорядчі органи) та земські управи (виконавчі органи).

Земства були органами місцевого еамоврядування, у якому брало участь все населення, яке мало земельну власність. Дворянство, як найбагатший стан, було в земствах найчисельнішим. Головою губернського земського зібрання ставав губернський предводитель дворянства, а повітового зібрання — повітовий предводитель. Земства утримувалися за рахунок податку від кожної десятини землі, який стягувався з населення. Земства займалися будівництвом і ремонтом шкіл та лікарень, наглядали за розвитком місцевої промисловості та станом фунтових доріг.

На Україні було утворено 6 губернських і 60 повітових земств. На Правобережжі земства були введені лише у 1911 р., оскільки царський уряд довгий час боявся, що там вони могли потрапити під польський вплив.

Земську роботу проводили в основному середньо заможні дворяни- землевласники, серед яких було багато свідомих українців. Серед активних членів земств були видні діячі українського національного руху. На Полтавщині: Іван Лучицький (професор всесвітньої історії Київського університету); на Чернігівщині: Олександр Лашкевич, Борис Грінченко (письменник, фольклорист і мовознавець), Михайло Коцюбинський, Петро (лікар) і Дмитро (історик, публіцист) Дорошенки та інші.

Реформа самоврядування в містах проведена в 1870 р., коли було введено Міське положення. У кожному місті було запроваджено міські думи, членів яких обирало все населення, що сплачувало податки (власники будинків, крамниць, підприємств тощо). Оскільки в багатьох містах України населення було переважно неукраїнське, то значення міста в українському національному русі було малопомітним.

Судова реформа 1864р. вводила замість станового закритого суду відкритий безстановий, з гласністю судочинства. Суди поділялися на три види: 1) мировий суд, до якого суддів обирало на три роки саме населення — для вирішення дрібних побутових справ; 2) державний цивільній суд, 3) державний карний суд. Вину підсудного визначали присяжні, вибрані населенням.

В 1863 р. відновлено автономію університетів. Вводилась єдина система початкового навчання.

У 1864 р. почалося проведення військової реформи. На території України створено Київський, Одеський і Харківський військові округи.

Реформа освіти в іі пол.. Хіх ст.. В Російській імперії. Суть реформи для України

У 1864 р. почалася реформа системи народної освіти. «Положення про початкові народні училища» уводило єдину систему початкової освіти. До неї належали початкові школи усіх відомств, міські й сільські, з підпо­рядкуванням їх Міністерству народної освіти. Лише церковнопарафі­яльні школи підкорялися Синодові. У народних училищах могли вчитися діти представників усіх станів. У них російською мовою протягом 2— З років навчали Законові Божому, читанню, письму, чотирьом арифме­тичним діям. З появою земств почала швидко зростати кількість земсь­ких шкіл (у 1898 р. їх було вже 3179). А всього в Україні в 1897 р. нарахо­вувалося 16 798 початкових шкіл різних типів.

Статут від 19 листопада 1864 р. установлював два типи позастанових гімназій: класична (з викладанням латинської й грецької мов) і реальна (без зазначених мов і з перевагою природничих і точних наук). У гімна­зіях уводилося 7-річне навчання. Випускники класичних гімназій могли продовжити навчання в будь-якому вищому навчальному закладі, а ви­пускники реальних гімназій — тільки в технічних або сільськогоспо­дарських закладах. У гімназіях скасовувалися фізичні покарання. Роз­ширювалися права й функції педагогічних рад гімназій. Директор не міг скасовувати їхнього рішення, а тільки опротестовувати в попечителя навчального округу. Існували також неповні середні школи — так звані прогімназії. Вони відкривалися в невеликих містечках і давали освіту в межах перших чотирьох класів гімназій.

Нові зміни в системі освіти відбулися в 70-і роки. Статут 1871 р. ліквідував усі реальні гімназії, перетворивши всі чоловічі гімназії на класичні. Навчання тривало 8 років. Основний упор у викладанні робився на латинську, грецьку й російську мови; менше часу приділя­лося на вивчення природничих наук. У 1872 р. був обнародуваний статут реальних училищ — неповної середньої школи з 6—7-річним терміном навчання.

У силу економічної необхідності в розглянутий період було відкрито 6 середніх комерційних училищ у Києві, Одесі й Харкові. З'явилося 28 навчальних закладів сільськогосподарського профілю і 24 — педагогічного. Підготовку фельдшерів, медсестер, акушерок і техніків-стоматологів здійснювали 13 медичних установ.

Під впливом західних стандартів зародилася й жіноча середня освіта. Положення від 10 травня 1860 р. засновувало жіночі училища Міністерства народної освіти двох розрядів: першого — з 6-річним терміном навчання, другого — з 3-річним. Учитися в них могли дівчата всіх станів. У 1870 р. з'явилося «Положення про жіночі гімназії», за яким вони поділялися на заклади Міністерства народної освіти і відомства імператриці Марії. Навчання тривало 8 років; випускниці могли потім вступати до університетів. Існували також жіночі прогімназії з 4-річним терміном навчання.

До кінця сторіччя існувало 129 гімназій, з них 52 чоловічі й 77 жіночих. Середню освіту давали також заклади закритого типу — інститути шляхетних дівиць, кадетські корпуси, приватні пансіони. Доступ до них мали тільки діти дворян.

Поступово розширювалася мережа вищих навчальних закладів, насамперед університетів. У 1865 р. на базі Ришельєвського ліцею в Одесі відкрився Новоросійський університет. Статут 18 червня 1868 р. реформував вищу школу. Університети одержали автономні права: право вибору вченою радою ректора й проректора терміном на чотири роки; обрання за конкурсом професорів; обрання деканів радами факультетів. Одночасно студентські організації у межах вузу були заборонені. Після вбивства царя Олександра II (1881 р.) і у зв'язку з участю студентів в організаціях народників царський уряд підсилив нагляд за внутрішнім життям вищої школи; статут 1884 р. ліквідував автономію університетів, виборність адміністративних і викладацьких посад. Одночасно вводилася перевірка професорсько-викладацького складу на благонадійність.

З'явилися вищі спеціальні навчальні заклади для підготовки фахівців в економічній, юридичній і духовній сферах. Ніжинський юридичний ліцей у 1875 р. був перетворений на Історико-філологічний інститут і довгий час готував учителів класичних мов, російської мови й словесності й історії для середніх шкіл. У Харкові в 1885 р. був відкритий перший в Україні Південноросійський технологічний інститут. У 1898 р. політехнічний інститут з'явився в Києві, а в Катеринославі в 1899 р. відкрили вище гірниче училище.

Українська культура в іі пол. Хіх ст

Архітектура та образотворче мистецтво другої половини XIX — початку XX ст.

Серед майстрів Наддніпрянської України найбільш багатогранною і масштабною була постать Сергія Васильківського (1856-1917), який залишив помітний слід у розвитку живопису (понад 3 тис. картин). Першою значною роботою художника була картина “Ранок”, написана у 1884 р. В його доробку чудові пейзажі (“По Донцу”, “Дюни”), історичні полотна (“Вибори полковником Мартина Пушкаря”), сцени з побуту (“Ярмарок в Полтаві”), портрети.

Видатними скульпторами початку XX ст. були Леонід Позен (автор пам’ятників Котляревському та М.Гоголю в Полтаві), Іван Кавалерідзе (автор пам’ятника княгині Ользі в Києві, спорудженого в 1911 р., відновленого в 1996 р.). Михайло Паращук (1878-1963) був одним у авторів проекту пам’ятника А.Міцкевичу у Львові, автором портретів І.Фрайка, В.Стефаника та інших діячів культури.

Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А.Меленським. За його проектами споруджено пам’ятник на честь поновлення Києву Магдебургського права, церкву на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі. У 1837-1843 рр. за проектом відомого архітектора В.Беретті збудовано приміщення Київського університету.

Важливе місце в розвитку образотворчого мистецтва належить Одеському художньому училищу, яке відкрилося в 1865 р. Це був перший подібний навчальний заклад в Україні. В 1870-74 рр. в цій школі навчався, а з 1885 року викладав в її стінах К.К.Костанді. Творчість Костанді знайшла визнання далеко за межами України. За картини “Старенькі” та “Рання весна” йому було присуджено медалі на всесвітніх виставках. В 1902 р. Костанді очолив Товариство південноросійських художників, в 1907 р. став академіком Академії художеств.

З другої половини 70-х років пожвавилося художнє життя Києва. Малювальна школа М.Мурашка, завдяки енергії її організатора, стала одним з важливих центрів розвитку українського мистецтва.На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив справляла Петербурзька академія художеств, адже переважно її випускниками були професійні майстри живопису, що працювали на Україні (зокрема, вихованцями видатного російського художника Брюлова були Іван Сошенко, Тарас Шевченко та ін.). З другої половини 70-х років пожвавилося художнє життя Києва.