Файл: Історія Украйни.docx

Після придушення повстань 1637-1638 рр. наступив період відносного затишшя, який пізніше був названий польською шляхтою "десятиліттям золотого спокою". Все більше в Придніпров’ї з’являлося шляхтичів з території Польщі. Вони зневажали звичаї місцевого населення, з презирством ставилися до українських міщан, селян, козаків. Відбувався інтенсивний процес покатоличення та полонізації української шляхти.

Значно зросли повинності селян, які працювали крім звичайних двох-трьох днів на тиждень ще кілька, оскільки апетити шляхти постійно зростали. Особливо нестерпним було становище селян у тих маєтках, які здавалися в оренду. Орендарі (переважно ними виступали євреї) намагалися за короткий час отримати максимальні доходи, тому вигадували нові повинності.

Важким було і становище козацтва. Козаки були позбавлені права обирати полковників та старшого реєстру, які призначалися королівськими урядовцями. В свою чергу полковники призначали сотників. Козаки жалілися, що хабарництво полковників і сотників не знало меж. Полковники примушували козаків виконувати певні роботи на свою користь, що козаки справедливо розцінювали як наступ на свої привілеї.

Особливо обурювало козаків зменшення реєстру (реєстровців було всього 6 тис.), тому за межами реєстру опинилося багато "козаків з діда прадіда". Біля фортеці Кодак, яка прикривала рух по Дніпру, королівські комісари стягували з козаків різні мита — кожну десяту рибину, з тих, що були виловлені козаками в пониззі Дніпра.

Надзвичайно важким стало становище православного духовенства. З народних пісень відомо про випадки, коли орендарі-нехристияни вимагали плати за здійснення церковних обрядів. На православних чинили тиск як католики так і уніати.

Звичними стали утиски на національно-релігійному грунті. Православних майстрів не приймали до членів цеху. На православні громади накладалися панами більші податки. Православним жителям міст заборонялося ходити з хоругвами під час свят. Всі ці причини і зумовили початок Визвольної війни, визначили її характер (визвольна боротьба українського народу) та рушійні сили (селянство, козацтво, міщанство).

Богдан Хмельницький—видатний політик і полководець, творець Українськоі козацької держави

Б.Хмельницький народився 27 грудня 1595 р. (6 січня 1596 р. за новим стилем) у Чигирині в сім’ї дрібного шляхтича Михайла Хмельницького. В 1620 р. в результаті поразки польської армії потрапляє у турецький полон. У 1622 р. повертається з полону та поступає на службу в реєстрове військо. У 1630 р. брав участь в козацькому повстанні. Одружився з переяславською козачкою Ганною Сомківною (в них було чотири дочки і два сина). В 1637 р. Б.Хмельницький вже писар Війська Запорозького. Після поразки повстань 1637-38 рр. проживав під Чигирином на своєму хуторі Суботів.

В квітні 1646 р. сотник Б.Хмельницький побував у Варшаві на таємній нараді у короля Владислава IV, який планував війну з Туреччиною і тому пообіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тисяч, вручив козакам привілеї і гроші для будівництва чайок.

Весною 1647 р. шляхтич Чаплинський пограбував Суботів. Б.Хмельницький, переконавшись на власному прикладі у нестримному свавіллі польської шляхти, вирішив підняти повстання. Про це стало відомо, тому він із своїми однодумцями втікає на Запоріжжя.

В січні 1648 р. Б.Хмельницький захопив Січ. 30 січня козаки обрали Хмельницького своїм гетьманом. Так почалася Визвольна війна українського народу. Під час війни розкрився талант Б.Хмельницького як видатного полководця та мудрого державного діяча.

Так і не об’єднав всю Україну під своєю булавою, великий гетьман помер 27 липня 1657 р.

Початок національно-визвольної війни українського народу (1648- 1654 рр.)

21 січня 1648 р. Б.Хмельницький розгромив гарнізон польських жовнірів на Січі. Корсунський полк реєстровців перейшов на бік повсталих. 30 січня козаки обрали Хмельницького своїм гетьманом. Так почалася Визвольна війна українського народу. Під час війни розкрився талант Б.Хмельницького як видатного полководця та мудрого державного діяча.

Б.Хмельницький йде на союз з Кримським ханством, що дає змогу зберегти в безпеці тили повсталих і отримати загони татарської кінноти. Вже в перших битвах (під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями) Б.Хмельницький застосує головні прийоми своєї стратегії і тактики — стрімкі рейди кінноти, несподівані засідки, введення в оману противника (в тому числі й за допомогою переодягання частини козаків на татарський лад, розпалювання численних вогнищ тощо), уміле застосування артилерії, використання пересувного козацького табору з возів, нав’язування битви противнику у незручних для того місцях (на переправах, в лісовій чи болотистій місцевості) та ін.

Переяславська угода 1654 р. Та її наслідки для України

8 січня (за ст.ст.) 1654 р. на центральній площі міста Переяслава зібралася козацька рада. На площі з’явився гетьман у супроводі старшини.

Б.Хмельницький звернувся до учасників ради з промовою, в якій охарактеризував становище у якому опинилася Україна. Російські посли у своєму щоденнику з деякими перебільшеннями розповіли про хід ради. Вони стверджували, що на раді було прийнято одностайне рішення про підданство Війська Запорозького російському цареві. На раді не були присутніми козаки і старшина багатьох полків і представників вищого православного духовенства.

Після Переяславської ради взаємини Москви та козацької України не були врегульовані в правовому відношенні. З цією метою до Москви виїхало козацьке посольство. 12 березня 1654 р. воно передали лист цареві, в якому були викладені побажання Б.Хмельницького та Війська Запорізького. Лист містив проект угоди. Цей проект був оформлений у Посольському приказі для остаточного затвердження.

Цар обговорив ці побажання в колі найближчих радників. 21 березня українська делегація зустрілась з боярами, які й повідомили рішення царя. В цілому цар погодився з усіма вимогами: посадові особи місцевої адміністрації мали обиратися з місцевого населення; було підтверджено доходи військового писаря (1000 золотих польських), суддів; дати підтверджувальну грамоту на ‘маєтності київського митрополита тощо.

Стосовно виплат козакам (по 30 золотих польських), сотникам (по 100 золотих польських), полковникам (по 100 єфимків) і т.п. цар завагався, чи зможе сама Україна прокормити численне козацтво? Було запропоновано, щоби негайно склали реєстр на 60 тис. осіб.

Послам передали список зведених пунктів, а також записи висловлювань царя з приводу цих вимог. Під документом було записано, що уклали його “Степан, да Тимофей, да Михайло”. Ніяких печаток чи підписів під цим документом не було. Тому чи правомірно буде вважати цей документ, який дістав назву Березневих статей 1654 р., повноцінним юридичним актом?

Аналізуючи Березневі статті та "Жалувану грамоту" царя від 6 квітня 1654 р. вчені приходять до висновку, що "договір" засвідчив в юридичній формі незалежність козацької України від Речі Посполитої, став визнанням Росією внутрішнього устрою Української держави, відкривав перспективу в союзі з Московією довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою та завершити об’єднання усіх українських земель у кордонах національної держави. Хоча договір фактично діяв лише до 1658 р., проте він виступав у свідомості наступних поколінь, за визнанням П.Орлика, “найсильнішим і найнепереможним аргументом і доказом суверенності України...".

Утворення Української гетьманської держави

Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах.

Під час Визвольної війни українського народу сформувалася Українська козацька держава, яка дістала назву Військо Запорозьке. Вперше територія держави у політичному документі була окреслена в тексті Зборівської угоди: воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське (їх площа складала близько 200 тис км2). В 1651 р. за умовами Білоцерківської угоди територія держави була дещо скорочена (до одного Київського воєводства).

На території Української козацької держави відбувалося формування нового адміністративно-територіального устрою та власних владних структур. За формою правління і устроєм головних інститутів влади Українська козацька держава була демократичною республікою.

Головною посадовою особою держави був гетьман. Дорадниками гетьмана та найближчими його помічниками (урядом держави) була генеральна старшина: два осавула військових, писар військовий, хорунжий бунчужний, хорунжий гарматний, обозний, суддя, підскарбій та ін.

Головною адміністративно-територіальною одиницею став полк, яких в 1649 р. було 16. В тому числі на Правобережжі Дніпра розташовувалися: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Вінницький полки. На Лівобережжі розташовувалося ще вісім полків: Київський, Переяславський, Кропивнянський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський.

Полковник виконував адміністративні, судові та військові функції. Йому допомагала полкова старшина (два осавула, хорунжий, писар та ін.).

Полки поділялися на сотні, на чолі із сотниками та сотенною старшиною (хорунжий, писар).

В соціально-економічних відносинах протягом війни відбулися слідуючи зміни: ще в 1648-52 рр. були ліквідовані велика й середня земельна власність та фільварково-панщинна система господарства;

— основна частина земель вигнаних панів і магнатів перейшла до Війська Запорозького, тобто стала державною власністю, якою розпоряджався гетьман;

— зміцнилося землеволодіння православних монастирів;

— завершився процес становлення козацької земельної власності (фактично було зроблено крок по оформленню власності фермерського типу);