Файл: Обл_к у заруб_жних країнах.doc

• фінансовий (легальний) резерв — 5 % чистого прибутку;

• дивіденди акціонерам — 6 % статутного капіталу;

• статутний резерв — 20 % чистого прибутку після відрахувань у легальний резерв і на дивіденди;

• загальні збори акціонерів вирішили виділити додаткову суму прибутку на дивіденди, щоб вони досягли 20 євро на акцію, а також створити факультативний резерв розміром
  20 000 євро;

• решту чистого прибутку залишили нерозподіленим.

За результатом розподілу чистого прибутку звітного періоду буде зроблено такий бухгалтерський запис:

Д«Фінансові результати звітного періоду» 198 000 К«Легальний резерв» 9900

К«Статутний резерв» 25 620

К«Інші резерви» 20 000

К«Акціонери — Дивіденди до сплати» 100 000

К«Нерозподілений прибуток» 42 480

ТЕМА 11. Основи управлінського обліку

План

1. Концепція, зміст та об’єкти управлінського обліку.

2. Системи обліку витрат і калькулювання собівартості.

3. Облік і контроль за центрами відповідальності.

4. Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень.

1. Концепція, зміст та об’єкти управлінського обліку

Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на причини, що зумовили необхідність виокремити управлінський облік із загальної системи бухгалтерського обліку, та його основне призначення.

Розвиток ринкової економіки в умовах наявності різних форм власності та господарювання, загострення конкурентної боротьби на внутрішньому та зовнішньому ринках, розширення масштабів виробництва з одночасним ускладненням його технології та організації, зростання самостійності підприємств висунули перед управлінням нові вимоги. Управляти — це передусім передбачити результати наступних операцій, майбутньої діяльності. Складовими управління є: планування, організація, мотивація, контроль і регулювання. Для забезпечення функцій управління менеджмент підприємства повинен мати докладну, своєчасну та об’єктивну інформацію про наявні та майбутні процеси з метою прийняття оптимальних управлінських рішень. Відомо, що основною інформаційною системою підприємств є бухгалтерський облік. Частину його, яка забезпечує управлінську ланку необхідною інформацією, називають управлінським обліком.

Управлінський облік — це система виявлення, вимірювання, оброблення та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Взаємозв’язок між управлінським обліком і функціями управління відображено на рис. 11.1.

Рис. 11.1. Взаємозв’язок управлінського обліку та системи управління

---

Таким чином, управлінський облік є складовою частиною процесу управління, що надає важливу інформацію для прийняття оптимальних управлінських рішень, визначення стратегії та формування планів майбутньої діяльності підприємства, контролю поточної діяльності структурних підрозділів і підприємства загалом, оцінки ефективності діяльності підприємства та менеджерів, оптимізації використання ресурсів. Сутність, мета та основні завдання управлінського обліку виявляються в його функціях, якими є:

прогнозна — дає можливість здійснювати перспективне планування та координування розвитку підприємства в майбутньому на основі аналізу та оцінки фактичних результатів діяльності;

інформаційна — полягає в забезпеченні менеджерів усіх рів­нів управління підприємством інформацією, необхідною для по­точного планування, контролю та прийняття оперативних управлінських рішень;

комунікаційна — передбачає формування й своєчасну подачу інформації на різні рівні управління підприємством для внут­рішнього комунікаційного зв’язку та узгодження дій;

контрольна — забезпечує оперативний контроль та оцінку результатів діяльності внутрішніх підрозділів, підприємства загалом та їх керівників.

Як бачимо, управлінський облік певною мірою виходить за межі суто бухгалтерського обліку й охоплює елементи прогнозування, планування (бюджетування), аналізу та контролю.

Зазначмо, що між фінансовим та управлінським обліком існує тісний взаємозв’язок. Це дві галузі однієї системи бухгалтерського обліку, що ґрунтуються на єдиній первинній обліковій інформації, тотожності принципів і методів обліку. Проте управлінський облік є своєрідним продовженням, поглибленням, дета­лізацією даних фінансового обліку. Порівняльну характеристику та відмінності фінансового та управлінського обліку подано в парадигмі 1.3 теми 1 (див. табл. 1.1). Важливо з’ясувати об’єкти управлінського обліку. Кожне підприємство створюється та здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Фінансові результати діяльності (прибуток, збитки) формуються співвідношенням витрат і доходів, а саме:

Витрати й доходи — це основні об’єкти управлінського обліку. Попередньо вони відображаються у фінансовому обліку, але в управлінському обліку витрати й доходи перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, центрами відповідальності, сферами діяльності тощо. Під витратами розуміють зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до скорочення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками). Доходи — це збільшення активів або зменшення зобов’язань, що зумовлюють зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства).

---

Класифікація й поведінка витрат

Важливою методологічною передумовою обліку, аналізу та контролю витрат, прийняття правильних й оптимальних управлінських рішень є класифікація витрат. Залежно від того, з якою метою використовують інформацію про витрати, існує багато критеріїв їх класифікації. У цій темі пропонуємо зосередити основну увагу на класифікації витрат в управлінському обліку (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ В УПРАВЛІНСЬКОМУ ОБЛІКУ

Напрями класифікації витрат
1. Визначення собівартості, фінансових результатів та оцінка запасів	2. Прийняття управлінських рішень	3. Планування й кон­троль виконання
1.1. Вичерпані та невичерпані 1.2. Витрати на продукцію та витрати періоду 1.3. Прямі та непрямі 1.4. Основні та накладні 1.5. Елементи й статті витрат	2.1. Постійні та змінні 2.2. Релевантні та не­релевантні 2.3. Маржинальні й середні 2.4. Загальні та диференційні 2.5. Дійсні й можливі	3.1. Контрольовані та неконтрольовані 3.2. Нормативні (стандартні) та фак­тичні

Класифікація витрат для визначення собівартості,
фінансових результатів та оцінки запасів

Вичерпані витрати — це зменшення активів або збільшення зобов’язань поточної діяльності з метою отримання доходу звітного періоду. Їх можна назвати ще спожитими, або завершеними витратами.

Невичерпані (неспожиті, незавершені) витрати — це змен­шення активів або збільшення зобов’язань у процесі поточної діяльності з метою одержання доходу в майбутньому.

Наведена класифікація є важливою для визначення витрат і фінансового результату звітного періоду. Наприклад, підприємство придбало верстат вартістю 12 000 дол. Чи має право бухгалтер віднести всю вартість верстата на витрати звітного періоду? Очевидно, ні. Тут замінено один вид активу (грошей) на інший (устаткування). Це — невичерпані, неспожиті витрати. Вартість верс­тата має бути розподілена між звітними періодами впродовж терміну його використання. Саме амортизація цього верстата буде відноситися на витрати звітних періодів (вичерпані, спожиті витрати).

Витрати на продукцію — витрати, що пов’язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації. Їх включають до виробничої собівартості продукції (прямі матеріали, пряма заробітна плата, загальновиробничі накладні витрати, купівельна собівартість товарів для реалізації).

Витрати періоду — це витрати, які не включають у собівар­тість реалізованої продукції та її запасів на складі й розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Під час визначення фінансових результатів їх враховують окремими позиціями. Відповідно до міжнародної практики до них відносять адміністративні витрати, витрати на збут, амортизацію офісу та ін.

---

Прямі — це витрати, які пов’язані з виробництвом окремих видів продукції й можуть бути безпосередньо віднесені на їх собівартість (сировина та матеріали, основна заробітна плата робітників та ін.).

Непрямі — це витрати, які пов’язані з виробництвом одночасно кількох видів продукції або з організацією виробництва загалом і не можуть бути віднесені безпосередньо на собівартість певного виду продукції. Вони потребують попереднього розподілу (заробітна плата керівника цеху, витрати на амортизацію верстатів, на опалення та освітлення тощо).

Віднесення витрат до прямих або непрямих значною мірою залежить від того, що є об’єктом витрат. Наприклад, сировина й матеріали є прямими витратами щодо видів продукції та певного структурного підрозділу (цех 1, цех 2 тощо). Амортизація верстатів як і інші загальновиробничі витрати є непрямими щодо видів продукції та прямими щодо структурних підрозділів.

Основні — це витрати, що безпосередньо пов’язані з виробничим процесом виготовлення продукції (матеріали, заробітна плата робітників, витрати на утримання та експлуатацію устаткування).

Накладні — витрати, що безпосередньо не пов’язані з процесом виготовлення продукції, а належать до сфери організації та управління виробництвом чи підприємством загалом (загальновиробничі, адміністративні).

Елемент витрат — це економічно однорідний вид витрат, який не може поділятися на конкретному підприємстві на складові частини і показує, що витрачено й яка кількість, не вказуючи, з якою метою. Елементи витрат мають зовнішнє походження. До них належать:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизаційні відрахування;

• інші операційні втрати.

Кожен з цих елементів витрат зазвичай поділяють на складові. Класифікацію витрат за елементами застосують як у фінансовому, так і в управлінському обліку для обліку витрат загалом на підприєм­стві, складання кошторисів, визначення національного доходу і т. ін.

Статті витрат (або статті калькуляції) відображають цільове спрямування витрачених ресурсів. Застосовують для визначення собівартості продукції (робіт, послуг), аналізу чинників формування собівартості. У практиці зарубіжних фірм статтями витрат можуть бути: сировина й матеріали, зворотні відходи (віднімаються), придбані вироби, напівфабрикати та послуги зі сторони, паливо та енергія на технологічні цілі, основна заробітна плата робітників, їхня додаткова заробітна плата, відрахування на соціальне страхування, загальновиробничі витрати тощо. За своїм складом статті витрат можуть бути одноелементними або комплексними, що складаються з кількох елементів витрат. Номенклатуру статей витрат кожне підприємство визначає самостійно залежно від особливостей діяльності та аналітичних потреб.

---

Класифікація витрат для прийняття управлінських рішень

Поділ витрат на постійні та змінні здійснюють за ознакою залежності від коливання (зміни) обсягу діяльності (виробництва чи реалізації). Постійні — це витрати, загальна сума яких не змінюється, залишається постійною в разі зміни обсягу діяльності в межах діючої структури підприємства та потужності виробництва (амор­тизація, зарплата адміністративно-управлінського персоналу, вит­рати на опалення, освітлення, інші управлінські витрати).

Діяльність (кількість продукції)	Загальні постійні витрати	Постійні витрати на одиницю
0	3000	чиста сума збитків 3000
1	3000	3000
5	3000	600
10	3000	300
15	3000	200
20	3000	150

Змінні — витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу діяльності (виробництва, реалізації). До них належать сировина та матеріали, заробітна плата робітників тощо.

Діяльність (кількість продукції)	Змінні витрат на одиницю	Загальні змінні витрати
0	200	0
1	200	200
5	200	1000
10	200	2000
15	200	3000
20	200	4000

Загальну суму витрат на обсяг діяльності визначають формулою, що відображає поведінку та функцію витрат:

де — уся собівартість випущеної продукції; а — змінні витрати на одиницю продукції;

x — обсяг виробництва; b — загальна сума постійних витрат.

Собівартість одиниці продукції: або

Релевантні витрати — це витрати, що залежать, спонукаються або зумовлюються прийнятим управлінським рішенням.

Нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття нового рішення.

Наприклад, компанія вирішує проблему — виготовляти деталь «х» самостійно чи купувати її в постачальника. Розрахунок собівартості однієї деталі дав таку інформацію, дол.: прямі матеріали — 20; пряма зарплата — 15; змінні накладні витрати — 5; постійні накладні витрати — 10. Разом — 50.

Постачальник запропонував за одну деталь 46 дол. Яке рішення прийняти?

Релевантний підхід буде таким.

Ціна постачальника (релевантні витрати) — 46 дол.

Постійні накладні витрати (нерелевантні, які існують незалеж­но від прийнятого рішення) — 10 дол. Разом — 56 дол. Висновок: слід прийняти рішення виготовляти деталь «х» самостійно.

Маржинальні витрати — це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції або додаткової її партії.

Середні витрати (середня собівартість) — це частка від ділення всієї суми витрат на кількість продукції, випущеної за період.

Кількість виробленої продукції	Загальні витрати	Витрати на одиницю продукції
		середні (2:1)	маржинальні
10	40 000	4000	–
11	43 000	3909	43 000 – 40 000 = 3000
12	46 000	3833	46 000 – 43 000 = 3000
13	50 000	3846	50 000 – 46 000 = 4000
14	54 000	4153	54 000 – 50 000 = 4000

---