ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.07.2020
Просмотров: 6363
Скачиваний: 3
62
у церковних справах, так і в справах світської влади. При Інокен-тії III (1160—1216) багато європейських монархів визнали себе його васалами. В боротьбі з непокірними папи використовували інтердикт — заборону відправ усіх богослужінь і релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави, а також відлучення монархів від церкви, звільнення підданих від присяги королю.
В галузі духовного життя панувала папська курія, яка включала колегію кардиналів, канцелярію і судові установи. Це була справжня «духовна імперія». Для боротьби з єресями було утворено репресивний апарат — інквізицію; згідно з постанови IV
Латеранського собору 1215 р. і Тулузького србору 1229 р. церква повинна була виявляти єретиків, засуджувати їх і передаати світ-ськїй владі для покарання. Світські равителі під з агрозою відлучення від церкви мусили негайно в иконувати вироки, очищати свої, землі від єретиків.
Для боротьби з Реформацією католицька церква у І540,р ство-рила орден єзуїхів, якй також контролював у Європі майже всю
освіту. Церква розробила своє право, основні норми якого іменувались канонами. Джерелом канонічного права були Святе письмо постанови церковних соборів, нормативні акти пап — конституції, булли, енцикліки. Це право регулювало не тільки внутріш-ньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися справи, про шлюб і сім'ю, підробку грошей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що ці вчинки безпосередньо зв'язані з гріхопадінням.
Католицька церква була своєрідною папською теократією, засіюваною на взаємовиключних принципах — аскетизмі та всесвітній владі. Поборники цих принципів вели вперту боротьбу, щоб. встановити у світі панування теократії й підкорити релігійному світоглядові всі сфери людського життя — державу, економіку, право, літературу, мистецтво, науку.
Тому-то культура Західної Європи набрала виразного теологічного забарвлення. Антична філософія була замінена католицьким богословям, у надрах якого зародилися оригінальні естетичні етичні і логіко-філософські напрямки. Так, С. Боецій (480—525)' --римський філософ-неоплатонік, автор праць з математики, теорії музики, — своїми трактатами і коментарями до творів Аріето-теля.і Порфірія з логіки справив великий вплив.на середньовічну схоластичну філософію. Зокрема, він чітко розмежував поняття буття (існування) і сутності. За Боецієм, сутність і існування як поняття співпадають тільки в Богові, який є простою субстанцією-то ж стосується створених речей, то вони за своєю природою не прості, а складні; щоб сутність отримала існування, вона повинна стати актом творіння Божої волі. Великою популярністю користувався трактат Боеція «Про музику» в п'яти книгах, який містив виклад музично-теоретичних вчень стародавніх греків — від
63:
Піфагора і Арістоксена до Птолемея. Цей трактат став головним джерелом пізнання античної музичної теорії.
Видатними схоластами були Альберт Великий (1193—1280) і Тома Аквінський (1225—1274). Завдяки коментарям Альберта праці Арістотеля стали надбанням середньовічної культури. Він не тільки систематизував знання античних і арабських вчених в галузі природознавства й етики, але провів також власні дослідження на основі спостережень і досвіду. Тома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підкорити науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними.розумові, підвладними лише вірі.
Природничо-раціоналістична тенденція яскраво виявилась у працях англійського вченого, монаха францисканського ордену Роджера Бекона (1214—1294). Він одним із перших наполягав на необхідності дослідного пізнання природи, протиставляючи його хибним авторитетам. У своїх працях він висуває ряд цікавих ідей про літальні апарати,' підйомні крани, про способи добування багатьох хімічних речовин, у тому числі пороху. Церква оголосила його творам анафему, а самого автора запроторила у в'язницю на
14 років.
Поряд з раціоналістичним богослов'ям існувало і містичне. Містцки виступали проти вивчення Арістотеля і використання логічних доказів віри, вважаючи, що релігійні істини пізнаються не за допомогою розуму і науки,-а шляхом інтуїції, осяяння, або
«споглядання».
В епоху Середньовіччя досягла високого рівня шкільна і університетська освіта. Для навчання кліриків використовувались єпископські й монастирські школи, у яких Боецієм і Ф. Кассідо-ром (487—578) було введено поділ «семи вільних мистецтв» на дві частини: тривіум (три шляхи знання: граматика, риторика і діалектика) та квадріум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика). У XII—XIII ст. на базі таких шкіл, виникли університети. В 1200 р. у Франції засновано Паризький університет; в Італії були такі відомі школи, як Болонська юридична та Солериська медична. Паризький університет мав чотири факультети: «молодший», або артистичний, на якому вивчалися «сім вільних мистецтв», і три «старших» — медичний, юридичний та богословський, де можна було навчатися після закінчення артистичного.
У XIII ст. з'явилися й інші університети: Оксфордський та Кем-бріджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Неапольський в Італії. В наступному столітті засновані Празький, Краківський., Гейдельберзький, Кельнський і Ерфуртський. Наприкінці XV ст.
64
в Західній Європі налічувалося 65 університетів, у переважній більшості засіюваних з санкції римської курії. Студенти (від лат. studeo, studere — ретельно займатися) об'єднувались .в Організації («земляцтва», «провінції» і «науки»). На чолі «науки» стояли виборні прокуратори. Виборними були також посади ректорів. Навчання в університетах проходило у формі професорських лекцій; влаштовувалися публічні виступи з проблем філософії й богослов'я, у яких брали участь професори і студенти. Іноді такі диспути переростали у повчальні мистецькі дійства. Наприклад, оксфордський магістр Дунс Скотт (1266—1309) в одному диспуті вислухав і запам'ятав 200 тез, тут же послідовно їх заперечивши. Навчання провадилось латинською мовою, було дуже сладне для засвоєння, і тому не дивно, що лише третина студентів отримувала ступінь бакалавра і тільки кожний шістнадцятий — ступінь
магістра.
Наука в середні віки була в основному книжною справою. Во- на опиралась головним чином на абстрактне мислення і лиш незначною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед собою прагматичної мети, не втручалась у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділяли чотири напрямки. Перший — фізико-космологічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотеліз-му; він об'єднував сукупність фізичних, астрономічних і математичних знань, що підготували грунт для розвитку математичної фізики Нового часу. Другий — вчення про світло; оптика у вузькому розумінні була частиною загальної доктрини — «метафізики світла», що випливало із засад неоплатонізму. Третій — наука про живе; цей напрямок охоплював комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медич-них знань, у, тому числі алхімії. Своєрідність алхімії полягала в тому, що вона об'єднувала в певну цілісну систему наукові узагальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію, будучи найбільше пов'язана з особливостями середньовічного мислення.
Література XII—ХШ ст. мала переважно викривальне спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від иім. vagants — бродячі люди), які з'явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумна, бешкетна, дуже далека від аскетичних ідеалів Середньовіччя — вона оспівувала безтурботні веселощі, вільне життя, викривала зажерливість католицького духовенства.
В XI—XII ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала «Пісня про Роланда», у якій підступній зраді протиставляється патріотична вірність. Задля свого сеньйора головний герой готовий витерпіти великі страждання і навіть віддати своє життя. Видатним пам'ятником німецького
65
героїчного епосу є «Пісня про Нібелунгів», у якій розповідаються про загибель Бургундського королівства під ударами гуннів у 437 р., звеличуються рицарські звичаї Німеччини XII ст. Морально-етичний образ рицаря відзначався рисами, які можуть бути визнані загальнолюдськими моральними цінностями, — рицар повинен молитись, уникати гріха, пихатості та негідних вчинків, захищати вдів і сиріт, воювати лише за справедливе діло.
При дворах сеньйорів з'явилася куртуазна поезія, що прославляла інтимні почуття і культ служіння «прекрасній дамі». Це її культ займав центральне місце у творчості трубадурів — провансальських поетів, серед яких були і лицарі, і великі феодали, і прості люди. Поезії трубадурів властива різноманітність жанрів: пісні любовні, ліричні, політичні, пісні, які висловлюють тугу з приводу смерті якогось сеньйора. Великою популярністю користувалися й куртуазні романи з таємничими пригодами, зачарованими людьми, чудотворними явищами тощо.
Характеризуючи середньовічне образотворче мистецтво, треба підкреслити його стильові особливості, які найбільше проявились у церковній архітектурі і скульптурі. З часів Карла Великого виробляється так званий романський стиль: монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами, приземленими колонами, масивними вежами. Все багатство скульптурних зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря, який розташований на підвищенні. Все це, разом узяте, демонструвало церковну могутність, велич духовного кліру і породжувало в людині усвідомлення власного безсилля.
В Другій половині XII ст. на Заході, перш за все у північній Франції, з'являється інший архітектурний стиль — готичний. Для нього характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих стрілчатих шпилів. У стінах появляються величезні вікна з кольоровим, мальовничорозписаним склом. Численні гостроконусні арки, багатство скульптур, оздоб — усе це надавало готичним соборам динамічності, пробуджувало релігійно-містичні почуття. Готичний стиль використовувався і в світських будовах.
Таким чином, у надрах Середньовіччя була нагромаджена величезна духовио-кульїурна енергія, яка сприяла яскравому спалахові людського генія в часи Відродження і Реформації.
Лытература: История государства и права зарубежньїх стран Ч І. М. 1988; История средних веков. М., 1990; Методическис указаний к чтению проблемной лекціш на тему «Культура Визаитии». К., 1990; Метоіические рекомендації»! по теме «Средневековая еврогіейская культура» курсе «История и теория мировой и отечествешюй культури». К., 1990; ГЇолікарпов В Лекції з історії світової культури. Харків, 1990.
66
Тема 3. КУЛЬТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Відродження, або Ренесанс (від фр. renassance), — де перехідна епоха в історії культури Західної і Центральної Європи від Середньовіччя до Нового часу. Розпочалося воно в Італії у XIV ст., в інших країнах — у XV ст. і тривало до кінця наступного століття.