ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.07.2020
Просмотров: 6356
Скачиваний: 3
76
ідеї, художні смаки і навіть політичні позиції тієї частини феодальної аристократії, яка бачила порятунок системи у зміцненні абсолютної монархії, в тотальному контролі над духовними сферами життя народу, використанні світоглядних орієнтирів раціоналізму для надання старим ідеям привабливішого звучання. Разом з тим у класицизмі цього періоду не можна не бачити критики феодального способу життя, спроб звернення до соціальних низів як представників розуму і здорової моралі.
XVIII ст. в історії культури недарма назване епохою Просвітництва: наукові знання, які раніше були надбанням вузького кола вчених, стали поширюватись на всі суспільні верстви. Віра у могутність людського розуму, в його безмежні можливості, у прогрес науки, що створює умови для економічного і соціального добробуту, — такий пафос цієї епохи.
Просвітництво започаткувало суспільні і правові ідеї, які лягли в основу державного будівництва сучасної західної цивілізації. Загальновизнано, що Ж. Ж. Руссо є одним з основоположників ідеї народного суверенітету, яка передбачає безпосередню участь кожного громадянина у владних відносинах на відміну від принципу представництва, коли громадянин передає свою волю іншій особі. Ідеї політичної і громадянської свободи, поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову сформулював у своїх працях Ш. Л. Монтеск'є (1689—1775).
Головна суперечність, яку намагається розв'язати філософія Просвітництва, полягає в несумісності «приватної людини», тобто індивіда з його користолюбними інтересами, і «людини взагалі» — носія розуму й справедливості. Але новий герой — «громадянин світу», вільний від станових, конфесійних і національних особливостей, носій «чистого розуму», не знаходить себе у конкретних історичних умовах. В надрах Просвітництва виникла така течія, як просвітницький реалізм (від лат. realis — речовий, дійсний), що втілений у романах «Робінзон Крузо» Д. Дефо (1660—1731) та «Мандри Гуллівера» Д. Свіфта (1667—1745), картинах «Вибори» і «Кар'єра продажної жінки» У. Хогарта (1697—1764).
Просвітницький напрям у художній культурі виразився також у методі сентименталізму (від фр. зепіітепі — почуття), який був своєрідною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуттями простої людини. Але в широкому культурологічному плані сентименталізм виражав суперечливі тенденції. З одного боку, в ньому відображалося прагнення людини до гармонійного розвитку, з другого — він поетизував приватне життя в сімейно-побутових умовах. Художнє світовідчуття цього на прямку найповніше відобразив Л. Стерн (1713—1768) у «Сентиментальній подорожі по Франції та Італії». Водночас автор, показавши світ алогічним, позбавленим цілісності і завершеності, уловив момент кризи просвітницької культури.
II
Завершенням кризи Просвітництва стала французька революція 1789—1794 рр. Кривавими акціями якобінської диктатури були потоптані просвітницькі ідеали.
Культура періоду розвитку вільної конкуренції. В результаті створення машин і універсального парового двигуна'в кінці XVIII ст. в Англії, а в XIX ст. і в інших країнах відбулася промислова революція, суть якої полягала в переході від мануфактурного до машинного виробництва. Промисловий переворот докорінно змінив не лише технічну основу виробництва, а й соціально-економічні відносини, побут, ціннісні орієнтації людини. Відбулося відокремлення промисловості від сільського господарства, виникли великі міста — промислові і культурні центри. Швидкий процес урбанізації втягнув у вир міського життя мільйони людей, зламав звичайний патріархальний спосіб існування, сприяв формуванню відчуття напруженої динаміки оточуючої дійсності. Одні люди сприймали ці темпи розвитку із захопленням, швидко адаптувались до змін, інші — з байдужістю, ще інші переживали як суспільне лихо. Все це справляло глибокий вплив на всю структуру духовного світу людини.
Законом стосунків між людьми і соціальними групами стає жорстока конкуренція, яка одних робить багатими, інших кидає на Дно злиденності. І все ж вільна конкуренція, утверджуючи принцип змагальності, сприяла постійному вдосконаленню задат-ків і здібностей людини.
Промисловий переворот, незважаючи на певні його негативні соціальні наслідки, створював широкі можливості для масового споживання продуктів і товарів, підвищення матеріального добробуту значної частини населення. Крім того, він у більших масш-табах, ніж цс було на етапі розвитку мануфактурного виробництва, забезпечував зростання освітнього рівня народних мас. Характерною рисою освіти стає вузька спеціалізація; вона, з одного боку,
закладала міцний фундамент фахової майстерності, з іншого—
значно збіднювала гуманітарний зміст світорозуміння.
Радикальних змін зазнає політична система суспільства.. На уламках абсолютизму, зруйнованого буржуазними революціями, розбудовуються демократичні республіки, конституційні монархії. Оновлення виборчого законодавства в Англії покликало до участі в державному житті земельну і промислову демократію, середні верстви народу. Величезним досягненням демократії було прийняття у 1787 р. конституції США, яка вперше в історії законодавчо закріпила ліберальні ідеї Просвітництва, політичні та громадянські свободи, розподіл влади на законодавчу, судову і виконавчу! Тред-юніоністський рух в Англії започаткував виникнення профспілок як організації соціального захисту робітництва. Вказані особливості розвитку капіталізму в умовах вільної конкуренції дають змогу зрозуміти суть, зміст та напрями культурного прогресу в цей час.
78
Кінець XVIII і початок XIX ст. ознаменувалися розквітом класичного природознавства. Якщо у XVII ст. проходив процес диференціації природничих знань, то на новому етапі визначальним фактором стає систематизація наук, чим закладалися підвалини для формування цілісної наукової картини світу. Створення теорії клітинної будови живого, а також теорії Ч. Дарвіна про природний добір, відкриття закону збереження і перетворення енергії, розробка неєвклідової геометрії нанесли удар по механічній будові світу та метафізичному мисленню, сприяли утвердженню діалектичного методу в філософії й конкретних науках, причому ідея діалектичного розвитку переноситься і в сферу гуманітарних наук.
Філософи та історики першої половини XIX ст. не тільки визнають існування законів історії, але й намагаються застосовувати у своїх дослідженнях конкретно-історичний підхід — розглядати кожну подію не з точки зору її відповідності «розуму», а у зв'язку із закономірностями тієї епохи, в якій вона відбувалася. Найбільш повно цей принцип втілений у працях Г. Гегеля (1770—1831), За Регелем, історія розвивається не прямолінійно, а через боротьбу протилежних сил. Французькі історики лоби Реставрації Ф. Гізо (1787—1874) і Ф. Міньє (1796—1884)', виходячи з принципу Історизму, намагаються пояснити суть політичних структур через зіткнення класових інтересів, Матеріалістичне розуміння історії К. Маркса також базується на принципах історизму і діалектичного розвитку. Значний вплив на розвиток художньої культури справила ідея Ф. Шеллінга (1775—1854) про мистецтво як засіб досягнення рівноваги між свідомою і підсвідомою діяльністю, співпа-діння природи і свободи, чуттєвого і морального начал. Лише у мистецтві реалізується ідеал, чого не можна досягти ні р сфері теоретичного пізнання, ні в сфері моральних вчинків. Шеллінг вважав, що художник — це геній, який знімає існуючі протилежності через інтелектуальну інтуїцію, властиву художникові. Отже. в руслі філософії та інших гуманітарних наук зароджується певна, культурна течія, згідно з якою осмислення проблем розвитку природи та історії базується на принципах діалектики і історизму.
Ще один культурний напрям виникає в контексті філософії позитивізму (від лат. positivus — умовний, відповідний). Позитивізм заперечував філософію, яка претендувала на самостійність; його-основоположник О. Конт (1798—1857) заклав теоретичні основи лібералізму в економіці й політиці та натуралізму в мистецтві. '
Якщо у XVIII ст. домінувала просвітницька ідеологія, то XIX ст відкрило широкий простір перед лібералізмом (від лат. ІІЬе-гаїіз — вільний) як ідеологією й ідейно-політичним рухом, що об'єднував прихильників парламентської демократії і свобод в економічній, політичній та інших сферах суспільного життя. Лібе-ральні ідеї просвітителів зазнають певних модифікацій відповідно до вимог часу, так просвітницька ідея рівності поступилась місцем
79