ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.07.2020
Просмотров: 6352
Скачиваний: 3
тового масштабу. Ще п 1915 р. російський філософ Л. Лоиятін (1855—1920) писав, що людство переживає величезну історичну катастрофу, настільки жахливу і криваву, що перед нею німіє думка й наморочиться голова. Він передбачав, що в цій незвичайно лютій історичній бурі не тільки зазнають краху держави, не тільки загинуть люди, а, що найголовніше, зазнають краху старі ідеали, померкнуть попередні надії й наполегливе очікування добра, глибоко зруйнується віра в сучасну культуру (Лопа-тин Л. М. Современное знаменне философских идей кн. С. Н. Тру-бецкого //Вопросьі философии и психологии, кн. 131. М., 1916, с. 2—3). Пересторога філософа мала під собою реальну підставу, грунтувалася на глибокому розумінні кризи історико-культурних підвалин світової цивілізації.
Кінець XX ст. виявився чи не найбільш критичним періодом в історії людства: вкрай загострилася вся сукупність життєво важливих проблем, від яких залежить дальша доля цивілізації на планеті. До них належать: відвернення загрози термоядерної війни і збереження миру на землі; врятування навколишнього середовища від екологічної катастрофи; врегулювання динаміки демографічних процесів; подолання тоталітаризму як на рівні інститутів влади, так і на рівні свідомості людей. Причому, проблеми ці взаємозв'язані, і успішне їх вирішення залежить від колективних зусиль людства.
Війни, цей засіб насильницького, збройного вирішення тих чи інших суспільних проблем, з глибокої давнини привертали пильну увагу філософів. Мислителі минулого схильні були розглядати війни не тільки в контексті способів вирішення найбільш складних суспільних проблем, але у й контексті космологічному — як вічне протиборство між силами добра і зла. Погляд Геракліта (520—460 рр.. до н.е.) на війну як вселенське начало справив суттєвий вплив на розвиток багатьох філософських течій. Т. Гоббс (1588—1679) вважав війну «всіх проти всіх» вихідним природним етапом людства. Тільки в кінці XVIII ст. у свідомості багатьох мислителів сформувалося розуміння війни як явища, несумісного з моральними принципами. Велика заслуга у виробленні цього розуміння належить французькому абату Сен-П'єру (1658—1743), який висунув ідею створення конфедерації європейських держав, у рамках якої стало б можливим урегульовувати конфлікхи між державами та їх урядами.
Для Й. Г. Гердера мир є природним станом людського роду, війна ж — наслідок глибоких соціальних суперечностей суспільства. Однією з конституційних умов майбутнього мирного співіснування він називав принцип демократичного патріотизму, який грунтується на повазі до власного і інших народів.
І. Кант у трактаті «Вічний мир» обґрунтовував ідею про можливість досягнення миру між народами, яка випливає із закономірності морального прогресу людства. Реалізацію цієї ідеї він
84
пов'язував з перебудовою внутрішньої організації держав, щоб не глава держави, а народ вирішував питання — бути чи не бути війні.
Якщо раніше гуманістичні ідеї мислителів про досягнення миру між народами не були надбанням широких кіл громадськості, не знаходили підтримки на рівні урядової політики держав, то в наш час, коли можливість термоядерної війни і знищення в ній людства разом з усіма здобутками культури стала реальною загрозою, проблема відвернення війни набуває особливого значення. Завдяки досягненням науково-технічного прогресу багато держав володіють термоядерною, бактеріологічною і хімічною зброєю, а також значно збільшеними потужностями звичайної зброї1. Гонка озброєнь веде до прогресуючого забруднення навколишнього середовища та його збіднення. Сковуючи потенціал людства, вона не дає можливості вжити ефективних заходів щодо охорони й захисту природи, оскільки інтелектуальні' сили і ресурси цивілізації посилено експлуатуються військово-промисловим комплексом, котрий потребує все нових сучасних технологій, з чим пов'язані нетрадиційні відходи, переробити які природа просто не в змозі.
Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву те, що ядерна війна неминуче призвела б до екологічної катастрофи — так рваної «термоядерної ночі» і вимерзання всього живого на нашій планеті. Хоча свідоме розв'язання ядерної війни сьогодні малоймовірне, однак існує небезпека взаємного знищення в результаті трагічної помилки у роботі комп'ютерів, автоматики. Ідея згубності і безперспективності гонки озброєнь, а також здатності людства протистояти розв'язанню термоядерної війни ще в 1955 р. знайшла свій вираз у маніфесті; Б. Рассела (1872—1970) і А. Ейнштейна (1879—1955). В цьому документі наголошувалося, що люди повинні думати не про те, які кроки зробити для воєнної перемоги того чи іншого політичного угруповання, а про те, як запобігти збройному зіткненню, результат якого буде катастрофічним для всіх сторін (Мировая экономика и международньїе от-ношения, 1986, № 8, с. 3—4). Однак ця пересторога тоді ще не сприймалася всерйоз. Вірус війни, породжений жорстоким протиборством між двома суспільними системами («реальним соціалізмом» і капіталізмом), глибоко вкоренився у свідомості всіх рівнів, І військова перевага сприймалася як єдиний засіб відстоювання національних інтересів. Та й у культурологічному плані загроза війни пов'язана в першу чергу із станом масової свідомості, в структурі якої домінують стереотипи тоталітаризму й імперіалізму.
У міру посилення кризи соціалізму та загострення глобальних проблем почало брати гору нове політичне мислення, яке поступово стає визначальною рисою соціального і культурного прогресу. Його характеризують такі ознаки: усвідомлення орга-
85
нічної єдності світової цивілізації, незважаючи на економічні, політичні, ідеологічні та культурні відмінності окремих регіонів і народів; деідеологізація міжнародних відносин і внутрінаціо-нальних сфер суспільного життя; надання пріоритету міжнародному праву над національним; розуміння свободи і демократії як вищої гуманістичної цінності; відмова від військової сили як способу вирішення будь-яких проблем на міжнародному і внутрі-національному рівнях; визнання права на національне самовизначення як одного з основних пріоритетів міжнародної політики; міжнародний захист прав національних меншин у будь-якій точці земної кулі; визнання допустимості втручання у внутрішні справи будь-якої країни з приводу захисту прав людини; усвідомлення необхідності створення загальносвітових і загальноєвропейських структур колективної безпеки для контролю над процесом роззброєння, а також приборкання всякої агресії, врегулювання міжнародних конфліктів. Перелік названих компонентів політичного мислення, звичайно, не повністю відповідає його сьогоднішньому стану, одні з них перебувають у стадії реалізації, інші — у стадії зародження. Становлення нового політичного мислення слід розглядати як один із основних соціальних і культурних факторів відвернення загрози термоядерної війни і забезпечення миру між людьми.
Не менш важливою глобальною проблемою є врятування людства від екологічної катастрофи. Якщо сучасні темпи зростання населення світу, індустріалізації, мілітаризації, забруднення навколишнього середовища і виснаження ресурсів будуть зберігатися, то в певний момент наступного сторіччя станеться екологічний апокаліпсис. Адже промисловість перетворює у непотріб 98— 99% використовуваної сировини. За деякими підрахунками, у 50—70 рр. нашого століття людство переробило стільки корисних копалин, скільки за всю попередню історію. На кожного жителя Землі припадає щороку понад 20 т різноманітних відходів. Знищено багато екологічних та етнічних систем. Це різноманітні племена і народності, види тварин та рослин, ріки, озера. Крім того, людство зіткнулося з «парниковим ефектом», з «озоновими дірками», з відлигою в Арктиці і небезпекою забруднення Антарктиди, підвищенням температури поверхневих вод світового океану. За останні півстоліття людство поглинуло 100 млрд. т кисню (Кузьменко В. Л., Романчук О. К. На порозі надцивілізації. Львів, 1991). Загрозливих масштабів набула ерозія грунтів: тіль-' ки на Україні вже зіпсовано 60 відсотків чорноземів. Якщо в США лише один відсоток населення проживає на території, небезпечній з точки зору санітарних вимог, то на Україні в таких; умовах перебувають 20 відсотків; тут 12 відсотків шлюбів бездітних; смертність починає випереджати народжуваність (Щепа В. В. Екологізація свідомості //Трибуна, 1991, № 9, с. 5).
Отже, людина все більше вступає у суперечність з природою,
86
гублячи її й сама морально деградуючи. В цьому процесі можна виділити три аспекти: постійне зростання психічних депресій і стресів, які викликають негативні мутагенні наслідки; наявність вільного часу при розвинутій індустрії розваг робить людину пасивним споживачем масового мистецтва, а невміння заповнити своє дозвілля творчою діяльністю спонукає її до пошуку різноманітних форм антигуманного і антисуспільного самовираження через наркотики й алкоголізм; спільне проживання великої маси людей в умовах однотипних, монотонних міських кварталів сприяє знеособленню людини, атрофії її почуттів.
Перед лицем екологічної катастрофи на Заході вдалося досягти певних зрушень у сфері взаємодії людини з природою — зменшення матеріаломісткості і енергомісткості вироблюваної продукції, переорієнтації виробництва на безвідходні технологи, застосування альтернативних джерел енергії. Суворе екологічне законодавство, активна боротьба партій зелених і товариств споживачів за чистоту середовища й екологічно чисту продукцію — все це значною мірою сприяє поліпшенню екологічної обстановки. Проте на Заході розв'язання цих проблем далеке від завершення.
Альтернативою екологічній катастрофі може стати лише екологізація свідомості людей, що передбачає вироблення у кожного твердих понять, уявлень і переконань про взаємодію людини з природою. Основною ознакою екологічної свідомості є розуміння того, що природа і суспільство еволюціонують спільно (процес коеволюції). Це означає, що не тільки людина перетворює природу, пристосовується до неї, але й природа, перш за все біосфера, пристосовується до людини, до техносфери, що в цьому процесі не лише зникають, а іі з'являються нові види рослин і тварин.
Екологічна свідомість на основі нових загальнолюдських цінностей, які виконуватимуть роль регулятора у взаємодії людини і природи, стане суттєвою складовою частиною сучасного культурного прогресу. В процесі формування екологічної свідомості необхідно глибоко осмислити в попередній культурній спадщині як ті течії й напрямки, що розглядали систему «людина і природа» в контексті сьогоднішнього звучання, так і ті, що заклали духовне підґрунтя для екологічної кризи, аби в підсумку виробити надійні методологічні орієнтири екологічного виховання, використавши різні підходи — міфологічний, релігійний, філософсь- кий і науковий.
Екологічна свідомість сягнула високого рівня при міфологічному типі світосприйняття, У міфі, цій найбільш ранній формі екологічного світогляду, природа і людина сприймаються як єдине ціле. Багато міфологічних систем фіксують родинні зв'язки людини з навколишнім середовищем, виражаючи це через різні мотиви та образи, в тому числі н уявлення про походження все-