ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.07.2020
Просмотров: 6375
Скачиваний: 3
87
світу (космогонічні міфи), походження людини (антропологічні міфи). Так, походження зірок стародавні народи пов'язували з переміщенням людей на небо, (наприклад, сузір'я Близнюків, Діви); перекази про походження людини з глини також носять чіткий екологічний характер. Таким чином, екоміфологічний тип свідомості характеризується цілісним сприйняттям світу і включає повагу до природи як до священної субстанції.
Якщо у міфах утверджується тотожність людини і природи, то в монотеїстичних релігіях спостерігається їх протиставлення. Іудаїзм проголосив ідею панування людини над землею з усім, що на ній є: як представник Бога на землі, людина в ісламі та-кож уповноважується бути господарем над природою, мати владу над нею; у християнстві людина, як найвище Боже творіння, має право робити з природою все, що хоче. Проте християнська ідея любові до ближнього набуває в теперішніх умовах дещо іншого звучання, оскільки людина, завдаючи шкоди природі, чинить зло і своєму ближньому. На противагу цим релігіям у буддизмі ідея гармонійної єдності людини і природи виступає центральною, чистота природного середовища проголошується одним із провідних принципів.
Філософськими основами формування екологічної свідомості можуть служити ідеї неоплатоніків про еманацію (від лат. ema-natio — витікання), тобто розповсюдження божественного на всі ступені розвитку універсуму, а також Ф. Шеллінга — про тотож-ність духу і природи, романтиків — про співпрацю людини і природи, представників пантеїзму — про одухотвореність природи. Ці проблеми посідають важливе місце у творах Т. де Шардена (1881—1955). Філософ, синтезуючи дані науки та релігійний досвід для розкриття змісту еволюції Всесвіту, вперше формулює положення про ноосферу (розумну сферу). Його вченню притаманний панпсихізм, який утверджує наявність духовного начала у всіх природних явищах. Психологічний енергетизм Т. де Шар-ден використав з метою обгрунтування божественного джерела космічної еволюції. Заслуговує пильної уваги ідея В. Вернадсь-кого (1863—1945) про закономірність переходу біосфери в ноосферу. В. Вернадського справедливо можна вважати засновником антропокосмізму — системи, в якій історична, космічна і соціально-гуманітарна тенденції гармонійно зливаються в єдине ціле.
Слід відзначити чималу провину науки перед природою: пау-. кове пізнання, що базується на атомістиці, розрізає природу на частинки і тим самим омертвляє її. Тому при розгляді проблеми «людина і природа» необхідно замінити атомістичну парадигму ч на неатомістичну, розсіяти фальшиве уявлення про онтологічну множинність і дискретність матерії, повернутися до філософії єдиного. Сьогодні важливо знайти культурологічні орієнтири у використанні досягнень біотехніки й інформатики. Провідним склад-
88
ником біотехніки є генна інженерія, яка, переписуючи спадкові інформацію, шляхом рекомбінації елементів молекул створює нові гени, що відкриває можливості для появи нових живих істот; а тут криється небезпека виникнення організмів, небезпечних для людей. Враховуючи те, що розвиток біотехніки має необоротний процес, необхідно шукати такі гуманітарні наукові підходи, які мінімізували б можливі шкідливі наслідки. Великий вплив на свідомість людей справляє інформаційна технологія, особливо у високорозвинутих країнах. Вчені далеко просунулись у дослідженнях, спрямованих на створення штучного інтелекту, автономних роботів третього покоління. Ці роботи зможуть самостійно рухатися, обминаючи перешкоди, виконувати запрограмовані дії, володіти багатоколірним зором, сприймати людську мову і за допомогою синтезаторів спілкуватися з людиною на зрозумілій їй мові. Створення роботів третього покоління дасть змогу скоротити витрати природних ресурсів, підняти інтелектуальний рівень людства. Однак тут з особливою гостротою постає проблема гармонізації взаємодії природи, людини й інформаційних систем на принципово новій культурно-духовній парадигмі.
До числа важливих глобальних проблем належить проблема-швидкого збільшення кількості і зміни структури населення.]Складність демографічної проблеми помітив ще англійський економіст Т. Мальтус (1766—1834), прийшовши до висновку, що при зростанні населення в геометричній прогресії засоби для проживання збільшуються в арифметичній. Ці фактори, на думку вченого, обумовлені природними механізмами: перша тенденція визначається загальним законом розмноження живих організмів, друга — зменшенням родючості грунтів.
На сучасному етапі швидкий приріст населення спостерігається, як правило, у слаборозвинутих у соціальному й економічному відношеннях країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Саме тут найгостріше відчувається дефіцит продовольства, житла, низький рівень освіти і медичного обслуговування. Як наслідок, близько третини населення планети живе в умовах хронічної бідності, близько 800 млн. — в умовах голоду або недоїдання. В той же час у високорозвинутих країнах показник народжуваності постійно знижується.
Для країн із слаборозвинутою економікою й соціальною інфраструктурою вирішення демографічної проблеми залежить насамперед від змін у сферах політичної організації, науки та освіти, які б сприяли подоланню архаїчних традицій, вихованню кадрів з високою виробничою і технологічкою культурою. І все ж приріст населення має певну межу, оскільки, по-перше, скорочуються запаси земель, придатних для сільського господарства, по-друге, зростають витрати, пов'язані з міжрегіональними і внутрішніми конфліктами, по-третє, для засвоєння передових сільськогосподарських і промислових технологій, підготовки спеціалі-
8»
стів високого рівня потрібен тривалий час.
Ця проблема не зможе бути вирішена без повноцінного діалогу культур Сходу і Заходу.
Для налагодження тісних контактів між Сходом і Заходом необхідно відмовитися від європоцентристських поглядів на культури інших народів, пройнятися християнським милосердям до людей тих країн, які переживають економічні, соціальні і демографічні труднощі. Під цим кутом зору слід розглядати намагання Заходу знизити конфронтацію з «третім світом», підключити його до своєї економіки і політики, врегулювати міжрегіональні
конфлікти.
Причини названих глобальних проблем криються, по-перше, у зростаючій диспропорції між науково-технічним і культурно-духовним розвитком людства як єдиного цілого; по-друге, у невідповідності політичних систем вимогам соціального прогресу. В першому випадку йдеться про те, що людство внаслідок значного відставання духовно-морального розвитку від науково-технічного виявилося не готовим розумно використовувати досягнення останнього і завдало великих збитків природному середовищу і культурі. В другому випадку маємо на увазі, що виникнення на початку нинішнього століття тоталітарних режимів штовхнуло світ до шаленої гонки озброєнь, прискореного розвитку важкої індустрії 3 невиправдано великими енергетичними затратами, призвело до тотального відчуження людини від власності, влади, духовно-культурних цінностей.
Для тоталітарного режиму властиві такі атрибути: всеохоп-лююча ідеологія, звернення переважно не до розуму, а до інстинктів; монолітна масова партія як носій цієї ідеології й одночасно монопольно пануюча структура над державою і всіма сферами суспільного життя; сакралізація рис вождя і керівної еліти; апарат масового терору. До джерел тоталітаризму можна віднести антиліберальні та соціалістичні політичні течії, які розглядали людину як момент руху до якоїсь колективної мети, заперечуючи абсолютну цінність особистості; масову люмпенізацію багатьох соціальних верств з яскраво вираженими відхиленнями від традиційних культурних цінностей; економічну і соціальну нестабільність суспільства, прагнення до економічного ривка в умовах технологічного відставання, низького рівня освіти, політичної і економічної культури, засилля патріархальних відносин.
Найбільш небезпечної стадії тоталітаризм досяг у фашистській і комуністичній суспільних системах; у першій системі він мав своєю ідеологічною основою національну винятковість, у другій — класову. Фашизм, відверто проголосивши ідею світового панування і національної зверхності, не міг розраховувати на довготривалий успіх: він був приречений на поразку своїм ворожим протистоянням світові.
Комунізм, на відміну від фашизму, зумів домогтися вищого