ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.07.2020
Просмотров: 6357
Скачиваний: 3
до Волги і Каспію. Можна вважати її ранньою імперією, яка об'єднала східнослов'янські та неслов'янські племена, що жили на цих землях. Утворення держави сприяло культурній консолідації населення Київської Русі.
Спільне походження та географічно-історичні умови теж визначили приблизно однаковий рівень економічного, соціально-політичного та культурного розвитку слов'янських племен, однак різниця у природних умовах, панування натурального господарства, різна сила іноетнічних впливів, більша чи менша тривалість етнічної самостійності виробили чимало прикметних рис у їх культурному обличчі, які державна єдність до кінця подолати не могла. Географічні, економічні та політичні обставини диктували культурну першість українських земель у Давньоруській державі. Тому в цілому слід погодитись із твердженням М. Грушевсь-кого, що «Київська держава, право, культура були утвором однієї народності, українсько-руської...» (Грушевський М. С. Звичайна схема «русской» історії і право раціонального укладу історії Східного Слов'янства // Пам'ятки України, 1991, № 3, с. 4). Побут русичів. Торгівля, політична 'і правова культура. Основою господарського.життя Київської Русі було хліборобство. Скотарство розвивалось найбільше у лісостеповій смузі завдяки великій кількості лук. У лісовій смузі було поширене бортництво (збирання меду диких бджіл) та пасічництво. В ті часи панувало натуральне господарство, однак розширення виробництва, розвиток ремесел сприяли активізації товарно-грошових відносин, стимулювали торгівлю.
Внутрішня торгівля концентрувалась у містах. Зокрема, Київ мав вісім торговищ, найбільше з них було на Подолі. Торгували сіллю, яку довозили з Причорномор'я, виробами ремісників, збіжжям, шкірами тощо. Зовнішньою торгівлею займалися гості — купці, які, гуртуючись у каравани, вирушали до Візантії, Хозарії, звідти в країни Сходу, а також до Скандинавії та Західної Європи. Розвивалася й торгівля морем, центром її було місто Олесня па Дніпрі; руські купці плавали також по Каспію до південного його узбережжя, звідти на верблюдах добирались аж до Багдада- Головними предметами експорту були шкіри, хутра, мед, віск та інші продукти сільського господарства. Імпортували з Візантії та країн Сходу шовкові й бавовняні тканини, зброю, ювелірні прикраси, скло, кераміку, прянощі, вина; з Європи — сукно, металеві вироби, зброю тощо. Розквіт руської торгівлі зі Сходом та Візантією припадає на X—XI ст., але з середини XII ст. ініціатива поступово переходить до кримських греків, далі до гену-сзців. Натомість міцніли зв'язки з Західною Європою, їх не в силі була зруйнувати навіть монголо-татарська навала.
Розвиток торгівлі вимагав удосконалення грошового обігу. Тісні торгові контакти сприяли поширенню на Русі арабської, візантійської та західноєвропейської монет (дирхем, міліаресії і
106
номісми, динари). Володимир Великий і Ярослав Мудрий карбували власні гроші — срібники і золотники, на яких витискались портрет князя і його родовий знак — тризуб.
Розвиток товарно-грошових відносин свідчив про розпад первісного родоплемінного ладу. Виникає майнова нерівність, знать і князівська дружина концентрують у своїх руках значні багатства; у приватну власність переходять садиби, знаряддя праці, худоба, продукти господарства, а потім частково й земля. Правда, в одних районах ці процеси йшли швидше, в інших повільніше, що мало певний вплив і на розвиток культури на Русі.
Населення міст, особливо малих, не відрізнялось від селян ні побутом, ні правами. Міста з'являються на Русі ще у третій чверті І тисячоліття. Вони виникають на основі городищ — укріплених поселень, центрів давньоруських племен. Зокрема, Київ виник на місці городищ VI ст., що існували на Старокиївській та Замковій горах. Про значну кількість міст-градів па наших землях свідчать іноземні джерела, а «Повість времешшх літ» вказує, що на Русі в IX—X ст. було до 20 міст, у ХШ ст. — близько 300. Великими центрами торгівлі стали Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Любеч, Галич. Особливо помітну роль відіграв Київ — столиця, «мати городів руських», найбільший ремісничий, торговельний та культурний центр Руської землі. Тіг-мар; єпископ Магдебурзький (кінець X—XI ст.) у своїй «Хроніці» зазначав, що в Києві «більше 400 церков і 8 ринків, а- люду незчисленна сила» (Січинський В. Чужинці про Україну. Львів, 1991, с. 10). Дослідники твердять, що кількість населення Києва у XI—XII ст. сягала 50 тис. (9 тис. дворів). Чернігів та Галич нараховували до 25 тис, Переяслав — 12 тис, Вишгород — понад 10 тис Основний контингент міського населення становили ремісники. Відомо, що вони об'єднувалися у корпорації; зокрема, назви подільських урочищ, можливо, зберегли пам'ять про об'єднання гончарів та кожум'як; у Вишгороді відомі корпорації гончарів та городників — будівників міських укріплень.
Торговці теж мали окремі об'єднання, що спеціалізувались на торгівлі з певними країнами і певними видами товарів. Відома, зокрема, Іванівська община в Новгороді, організаційним центром якої була церква на Опоках; члени цієї общини торгували воском. Багато міст, у першу чергу Київ, були осідками іноземних купців, які займали подекуди цілі квартали чи окремі гостеві двори. Саме купці активно сприяли культурним обмінам, через них переважно приходили в український побут чужинецькі звичаї, одяг, прикраси, знаряддя праці, а в мову — нові слова.
Крім ремісників і купців, у містах проживали також 'бояри, князі зі своїми дружинниками, священики, монахи, «чорний» робочий люд — челядь, ізгої та інші. Вільне населення брало участь у міських вічах, мало рівні права з боярством і справляло вели-
107
кий вплив на державні справи, деколи вирішувало і долю князівського престолу.
В основі відносин між людьми лежало давнє звичаєве право, корені якого сягають родового Ладу. У Київській Русі зберігалося широке місцеве самоврядування, останнє слово залишалося за старійшинами, воно було незаперечним. За покривдженого заступалися його родичі, а в разі смерті члена роду на забійцю чекала кривава помста. У часи війни родичі й далі виступали як окремий відділ народного ополчення, що складалося з вільних людей — смердів та міщан. Майнові проблеми родичі також намагалися вирішити полюбовно, а спадок переходив до старшого в роді. Проте розвиток феодальних відносин, прийняття християнства і культурне зближення з Візантією привели до запозичення візантійського права, яке лягло в основу церковного законодавства (Церковні Устави Володимира та Ярослава Мудрого), та до кодифікації власного права у першій половині XI ст. На цей час припадає створення першої редакції так званої «Руської Правди» — «Правди Ярослава» (17 статей). Всього відомо чотири редакції; найширша — третя — припадає на час правління Володимира Моиомаха і має 135 статей («Пространная Правда»). «Руська Правда» являє собою в основному збірку норм цивільного та кримінального спрямування, встановлює кари за різ ні порушення і злочини.
Українська міфологія та прийняття християнства. Культура Київської Русі піднялась на новий щабель після прийняття християнства: разом з ним прийшли якісні зміни у світогляд і побут русичів; нова релігія стала ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, що формувались, зумовила входження Русі у європейський християнський культурний світ.
Однак і до прийняття християнства слов'янські племена мали цілу систему поглядів на життя, в основі яких лежало язичництво. У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувались народна фантазія та позитивні знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що проявився у правилах етики, естетики і моралі. Про давні слов'янські вірування існували далеко не повні дані, через це деякі дослідники вважали слов'янську міфологію примітивною, нерозвиненою. Та найновіші дослідження спростовують цю думку. Тисячоліття культуротворчого процесу на Україні виробили розвинену систему вірувань, що грунтувались на астральному культі, подібному до культів давніх цивілізацій.
У язичництві виділяються кілька пластів. Найдавніший, що сягає часів появи людини на наших землях, складають анімізм (віра в те, що кожне природне явище має свою душу) і тотемізм (віра в походження людини від тваринного чи рослинного світу і здатність її перетворюватись у рослину або тварину). Поступово люди вчились узагальнювати свій досвід, все більше задумувались над проблемами походження світу, шукали першопри-
108
чини
буття. Так склалось уявлення про богів
— творців Всесвіту
та першооснови
світу — небесного вогню і води, поєднання
яких
творило життя,
Богинею —
матір'ю світу, як вважає О. Знойко, була
Лада
ім'я якої зустрічаємо в українському фольклорі. Культ Лади та її дітей — Данії (Лелі), що уособлювала втілену воду, та Поле-ля, що втілював світло, в часи патріархату був витіснений культом бога — володаря неба, який виступає в кількох іпостасях: Див (яскраве небесне склепіння), Сварог (нічне небо) і Перун (бог дощу, грому та блискавки). Святом Сварога було Різдво Всесвіту — час, коли народжувалась тріада світил: Сонце, Місяць і Зоря (25 грудня — 7 січня). Як вважає О. Знойко, головним божеством тріади був Місяць, назви якого — Дідух (у іранців Дадвах — бог-творець), а також Коляда і Василля дійшли до нас. Народний звичай зберігає святкування Щедрого вечора — свята народження Місяця, коли ліпились пироги як жертовна страва цьому богу, влаштовувались посівання та співалися щедрівки — величальні гімни йому як володареві води, рослинного і тваринного світу.
Перехід до землеробства утвердив на Україні культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Легенду про золоті речі — плуг, ярмо, сокиру і чашу, які впали, на землю за царя скіфів Тіргітая, переказує Геродот (V ст. до н.е.). За цією легендою, лише син царя ' Колоксай зміг узяти ці речі, що горіли небесним вогнем; він і став правителем скіфів-землеробів. Іпатіївський літопис повідомляє, що саме Сварог дав людям плуг і навчив обробляти землю.
Матір-Землю символізувала у давніх українців богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, а уособленням його було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.
Поряд із цими богами джерела називають ще сонячне божество — Даждьбога (його уособлення — Ярило, Семиярило, чи Ссмаргл, Світовид), бога вітру і бурі Стрибога, бога скотарства, майна і мистецтва Волоса (Велеса) та ін. Поступово система спільних для багатьох племен вірувань зруйнувалася, і на перший план виходять племінні культи: кожне плем'я обирало собі богів-покровителів У період утворення Руської держави на чільне місце висувається культ Перуна як покровителя князя і його дружини.
Язичництво було доволі досконалою системою вірувань та знань про світ, але в часи руйнації первісно-родового ладу, пов'язаної з прогресом продуктивних сил. воно не могло забезпечити виконання ряду нових функцій релігії. По-перше, створене в період, коли основною життєвою потребою людей було вміння знайти можливості співжиття з природою, пристосуватись до навколишнього середовища, язичництво не давало рекомендацій, якими повинні бути відносини між людьми у новому світі — сві-
109