ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.07.2020
Просмотров: 6342
Скачиваний: 3
торика, поетика, філософія, математика, астрономія і музика; курс навчання в академії тривав 12 років.
Продовжуючи традиції братських шкіл, в академії вивчали також старослов'янську мову, що посідала поважне місце серед мов ученого світу. Значна увага приділялася грецькій мові, знання якої відкривало доступ до скарбниць світової культури. Але й українська мова як в академії, так і в загальнокультурному користуванні все більш упевнено торувала собі шлях. У стінах академії народилося чимало псалмів, дум, кантів українською мовою, які згодом співалися народом.
Філософію викладали професори, які прослухали філософські курси в закордонних колегіях чи університетах. Вивчалися не тільки ідеї томізму — вчення Томи Аквінського, то обґрунтовувало богослов'я, але й філософські погляди Арістотеля, гуманістів Еразма Роттердамського та Япа Амоса Коменського, а також представників Нового часу — Р. Декарта, Т. Гоббса, Б. Спінози.
Завдяки добре поставленому, вивченню малювання і музик» в академії розвинулася своєрідна школа живопису, плекалось хорове мистецтво. У науково-навчальній діяльності велику роль відігравала академічна бібліотека, яка вже з перших днів свого існування встановила широкі міжнародні зв'язки.
«Могиляпська
академія, — писав історик М. Чубатий, —
ста
ла правдивим першим українським
університетом, що виховав
сотні
української освіченої інтелігенції за
зразками західної куль
тури».
Майже за 200 років існування з її стін
вийшло багато дер
жавних, політичних,
військових та культурних діячів, чию
ролі,
у національно-визвольній
боротьбі та розвитку науки і культу
ри
на Україні важко переоцінити. м
Уже з XIV ст. багато заможних українців, білорусів і литовців виїздили до Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі, щоб у тамтешніх університетах здобувати вищу освіту. Протягом XV—XVI ст. більш як 800 молодих українців пройшли навчання у Краківському університеті, деякі з них по закінченні залишились працювати там викладачами. Так, з Краківським університетом пов'язана діяльність магістра Дуката з Нового Міста, українця за походженням, автора підручника з епістолографії (листописання); другим визначним культурним діячем, навколо якого гуртувались польські літератори-гуманіс-ти, був Павло Русин з Кросно — професор римської літератури.
Всесвітньо відомим вченим у галузі астрономії, математики і медицини був вихованець Краківського університету дрого'бичанин Юрій Котермак (відомий як Юрій Дрогобич). Він одержав ступінь доктора медицини ... Болонському університеті і там у 1481 р. був обраний деканом медичного факультету. Юрій Дрогобич — перший український автор, який 1483 р. видав у Римі книжку «Прогностична оцінка поточного». Крім медицини, він викладав у Болонському університеті астрономію.
120
Протягом XV—XVI ст. на Україну приїздило чимало освічених людей з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії.
Поширенню на Україні вищої, зокрема філософської, освіти сприяла польська Замойська академія, відкрита в західноукраїнському місті Замості в 1595 р. У її відкритті активну участь брав українець за походженням, відомий польський поет Шимон Шимонович, який прославляв «рідний Львів від Константинополя до Амстердама». З цієї академії вийшли відомі діячі культури і науки Касіян Сакович, Ісая Козловський, Сильвестр Косов, які згодом були викладачами Києво-Могилянської академії.
Розвитох літератури. В XIV—XV ст. на Україні спостерігається перерва в літературному процесі. Внаслідок зруйнування культурних осередків центральної України літературне життя жевріє лише на західних околицях. Оригінальна творчість розвивається слабо, літературні пам'ятки ідейно та стилістично не виходять за рамки традицій Київської Русі; зокрема, продовжує розвиватись обрядова поезія (русальні, купальські, обжинкові пісні, голосіння), яка створювалася ще в дохристиянські часи.
Саме в цей,період боротьба запорізького козацтва проти турецько-татарських нападів, його походи на турецькі городи, виправи на чайках (козацьких човнах) і одчайдушні бої з ворогом за визволення невільників породили героїчний епос — думи та історичні пісні, створювані співцями-кобзарями, що з'являлися серед козацтва. Виконувались ці твори речитативом (мелодійною декламацією) під супровід бандури, кобзи чи ліри. У найбільш давніх зразках героїчного епосу змальовуються події раннього періоду козаччини: турецько-татарська неволя, втеча з полону, смерть кбзака в степу тощо- Популярною була тема трагедії жі-нок-невільниць, якими татари й турки поповнювали гареми феодальної знаті і які змушені були ставати дружинами своїх ворогів. В історії відомо кілька прикладів, коли українські полонянки ставали дружинами султанів, кримських ханів. Так, украмі-ка-полонянка родом з Рогатина Настя Лісовська, відома як Рок-солана, була дружиною Сулеймана II й мала великий вплив на нього. Одна з невільниць стала дружиною кримського хана Іслам-Гірея III, союзника Богдана Хмельницького. За народним переказом, вона нібито отруїла свого чоловіка за те, що той зрадив Хмельницького. Образ зажуреної жінки, яка не могла розірвати зі своїм чоловіком — турецьким султаном, але залишилась патріоткою рідного народу й допомагала співвітчизникам звільнятися з неволі, відображений у думі «Маруся Богуславка».
Оригінальною пам'яткою народної поезії другої половини XVI ст. є «Пісня про Байду», яка розш-відає про страту В Цар-городі відважного борця проти турецько-татарського гніту; його образ у народних переказах пов'язується з козацьким ватажком Дмитром Вишневецьким, що також був страчений турецьким урядом.
121
Крім дум та історичних пісень в українському фольклорі XIV—XVI ст. зустрічалась релігійна поезія — легенди, вірші, пісні, їх тематика — про початок і кінець світу, про перших людей, про муки і смерть Ісуса Христа («Бог сотворив Адама», «Про правду і кривду» та ін.).
До нашого часу збереглися різдвяні вірші, написані відомим діячем освіти, автором першого друкованого українського словника П. Бериндою, призначені для декламації учнями Львівської братської школи. У Києві з'явилися віршовані панегірики, присвячені українському церковному, громадському і культурному діячеві Єлисею Плетенецькому, архімандритові Києво-Печерської лаври, завдяки якому було відкрито ряд шкіл, шпиталів, церков, друкарню при лаврі. Такі ж вірші були на честь Петра Могили.
У XVI—XVII ст. на Україні виникає шкільна драма. її витоки — у віршованих діалогах, які практикувалися в братських школах за зразками західноєвропейських та польських театрів. Це були так звані містерії та міраклі — релігійні драми, що випливали з потреб церкви ілюструвати біблійні оповідання, сценічно відображати житія святих. Національною особливістю української шкільної драми було те, що поміж віршовані діалоги релігійного змісту учні братських шкіл вводили комедійні дійства у формі інтермедій або інтерлюдій. Це були веселі, насичені національним гумором побутові сценки, що вставлялися між актами релігійної драми для розваги глядачів. Вперше українські інтермедії було додано до польської релігійної трагедії Яку-ба Гаватовича на біблійний сюжет «Трагедія або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, посланця Божого», виставленої 1619 р. в Кам'янці-Струмиловій біля Львова.
У зв'язку з розвитком видавничої справи в українській прозі виникають всякого роду посвяти —- передмови і післямови до книжок: друкарі вшановували своїх протекторів — митрополитів, архімандритів та гетьманів, яким присвячувались книжки, вихваляли їх чесности. У передмовах подавались відомості про друкарню, а в післямовах І- вказувався час друку книжки і висловлювались подяки добродіям, що уможливили її появу.
Розвивається в цей час і житійна література, предметом якої були житія святих. Відома, наприклад, чотиритомна книга «Четьї Мінеї» (Київ, 1689—1705) Дмитра Туптала, вихованця Києво-Мо-гилянської колегії. В цьому творі, що здобув велику популярність, крім Біблії та творів отців церкви використано багато слов'янських, грецьких і латинських джерел.
В духовній культурі XVII ст. помітне місце посідає історична література. Найціннішою пам'яткою української історіографи цього періоду є «Густииський літопис», який висвітлює вітчизняні події від Київської Русі до кінця XVI ст. в тісному зв'язку із світовою історією. Автор чітко розрізняє історію Руси-України
322
й історію Московського князівства. У цьому літописі ставиться питання про генезис української культури, яку заперечували у своїх виступах поляки, вперше досліджується історія українського козацтва.
Після Люблінської унії 1569 р. єзуїти розпочали наступ на українську культуру. Петро Скарга висунув кілька тез, спрямованих на захист та ідейне обгрунтування польсько-шляхетської експансії на схід. Приводом для розгортання літературної полеміки, крім виступу Скарги, стала і спроба запровадити на Україні! григоріанський календар замість юліанського. Першим з гострими полемічними творами виступив ректор Острозької школи і ерасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є-трактат «Ключ царства небесного», що вийшов друком разом із трактатом «Календар римський новий» у 1587 р. «Ключ царства небесного» починається двома передмовами. Перша з них присвячена князеві Олександру Костянтиновичу Острозькому; автор закликає його високо тримати і зберігати національну гідність у боротьбі з ворогом в особі Ватікану та єзуїтів. Друга, під назвою «Коротка а пильна передмова до народів руських», є публіцистичним зверненням до українського та білоруського народів із закликом стати на захист вітчизни, її національних традицій. Смотрицький у своєму творі критикує книжку єзуїта Б. Гербеста «Висновок віри римської церкви» (1587), спрямовану проти українського народу та його культури.
Значне місце в історії української полемічної літератури кінця XVI ст. належить Стефану ЗизанІю. Він був ректором Львівської міської української школи, згодом реорганізованої у братську школу. В 1595 р. він видав у Вільно свій «Катехізис» як підручник для православних шкіл. «Катехізис» був спрямований проти догматичних основ католицької церкви. Найвищого піднесення Полемічна творчість Стефана Зизанія досягла в його трактаті «Казання святого Кирила, патріарха {єрусалимського, о антихристі».
Сильним ударом по натхненниках і авторах Берестейської унії був вихід у світ твору Христофора Філалета «Апокрисис» (Вільно, 1597 — польською мовою; Острог, 1598 — українською). Це один з найвизначніших творів полемічної літератури кінця XVI ст., із якому викриваються антинародна суть унії і зрада православних священиків, гостро критикується тодішній папа римський.
Вершиною полемічної літератури стала творчість Івана Вишеп-ського. Ним було висунуто такі принципові питання, які виводили його полеміку за рамки того часу: інші полемісти та їх меценати хотіли лише оборонити православну церкву від нападів, а Вишенський мріяв про перемогу справжнього християнства над усіма іншими «сектами і вірами»; культурні та релігійні діячі прагнули створити такі умови, в яких православна церква могла б існувати в межах тодішнього державного і суспільного ладу,