ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 13.10.2020
Просмотров: 2060
Скачиваний: 1
Окрім іншого, пріоритетним напрямом політики регулювання працевлаштування
працівників за кордоном має бути захист мігрантів від зловживань у процесі найму, що
можуть призвести до їх втягнення в торгівлю людьми й примусову працю.
Під час розгляду політики регулювання неодмінно має постати таке запитання: а чи повинна
держава втручатися в процес працевлаштування і, якщо так, то яким має бути ступінь
цього втручання? Наприклад, чи слід державі лише встановити загальні напрямки політики
працевлаштування так, щоб приватні агентства з працевлаштування їх дотримувалися, а
може, доцільним буде надання державою послуг із працевлаштування, конкуруючи з
приватними фірмами, чи навіть встановлення державної монополії?
Якщо міграція набуває масового характеру, уряди можуть обрати один із підходів до
політики її регулювання:
a) вони можуть дозволити мігрантам вільно пересуватися, розраховуючи
лише на дію ринкових сил у регулюванні цих потоків.
b) уряди можуть віддати перевагу жорсткому регулюванню міграційних
потоків, позбавляючи мігрантів чи приватних агентств будь?якої свободи дій.
c) нарешті, вони можуть обрати змішаний підхід, при якому держава
визначає основні напрямки політики і втручається з метою внесення
певних коректив, якщо того потребує несприятлива ринкова ситуація, та
залишає приватним фірмам відносну свободу дій у регулюванні
міграційних потоків.
Правомірне, зважене втручання держави здатне захистити мігрантів від ризиків
зловживань та дозволити їм одержати максимальну вигоду від поїздки за кордон.
2. ЧОТИРИ ОСНОВНІ МОДЕЛІ ПОЛіТИКИ ЗОВНІШНЬОЇ ЗАЙНЯТОСТІ
LaissezBfaire (французька, букв. «дозволити зробити»)
Держава взагалі не втручається в процес працевлаштування її громадян за кордоном.
Однак, такий ліберальний підхід залишає багато простору для діяльності посередників і
торгівців людьми.
Регульована система
Основною метою є забезпечення того, що мігранти працевлаштуються за кордоном
законно і за умов, які компетентні органи влади вважатимуть задовільними. Держава
зазвичай втручається на трьох рівнях:
1. регулювання процесу наймання працівників шляхом обмеження
входження іноземних роботодавців і посередників на внутрішній ринок
праці;
2. встановлення мінімальних стандартів щодо трудових контрактів;
3. обмеження на виїзд працівників, окрім працівників певних категорій або ж
таких, котрі відповідають певним вимогам;
Наприклад, в Індії існує установа, яка носить назву «Служба захисту емігрантів». Існують,
однак, сумніви відносно того, наскільки ефективною є діяльність цієї організації із захисту
працівників?мігрантів.
Система, регульована державою
Передбачає активне втручання різноманітних державних установ. Результатом
запровадження такої політики є створення спеціалізованої організації, метою діяльності
якої має бути забезпечення виконання цілей політики: бюро/департамент з питань
зовнішньої зайнятості. Департамент відповідає за таке:
1. призначення та організацію роботи аташе з трудових питань за кордоном;
24
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів
2. ведення переговорів з урядами інших країн або з приватними іноземними
роботодавцями щодо укладання угод про працевлаштування (дво? та
багатосторонні угоди;
3. обмеження еміграції працівників певних категорій;
4. нагляд за діяльністю приватних агентств із працевлаштування;
5. стягнення плати і фінансових гарантій із працівників та іноземних
роботодавців або їх посередників.
За виконанням дво? та багатосторонніх угод стежать аташе з трудових питань, котрі часто
є представниками департаменту працевлаштування за кордоном. Аташе представляють
країну походження трудових мігрантів. Вони виконують функції, що їх мали б виконувати
відповідні національні органи країни призначення мігрантів, але які діють неефективно.
Маються на увазі такі функції:
1. інспектування умов праці;
2. забезпечення дотримання умов контрактів роботодавцями;
3. посередництво між працівником?мігрантом і роботодавцем;
4. пропагування (маркетинг) міграційних програм;
Зверніть увагу на те, що процедури працевлаштування в регульованій державою системі не
дуже відрізняються від процедур у регульованій системі за винятком, що перша система
передбачає можливість працевлаштування через державний департамент/бюро з питань
зовнішньої зайнятості. Наприклад, Філіппінська адміністрація зовнішньої зайнятості є
позитивним прикладом ефективного функціонування такої установи.
Державна монополія
Приватний сектор не впливає на міграційний процес взагалі в такій системі. Структура такої
системи є досить простою і складається головним чином із центрального відповідного
компетентного органу влади, що регулює прядок працевлаштування за кордоном і
підпорядкований одному із міністерств. Така установа організує працевлаштування
мігрантів на пряму або через державні програми обміну робочою силою та може
призначати своїх представників за кордоном (аташе з трудових питань).
Наприклад, державні монополії на трудову міграцію є типовими для постсоціалістичних
країн, таких як Китай або В’єтнам. Проте, можливо, доцільним було б запровадити цей
режим у таких країнах, як Росія, які вірять в те, що це єдиний спосіб запобігати
зловживанням в процесі міграції і працевлаштування та уникнути надмірних прибутків
фірм, котрі займаються цією діяльністю.
Досвід показує, що торгівля людьми може мати місце у випадку застосування двох перших
моделей міграційної політики. Залишаючись безконтрольними, ринкові сили можуть
нанести величезну соціальну шкоду людям, які найменшою мірою здатні скористатися
цими силами собі на користь. З іншого боку, самодержавна і монополістична політика
може подавляти індивідуальний вибір і заставляти багатьох потенційних мігрантів
використовувати прогалини в законодавстві і шукати більш оперативні, але незаконні
способи мігрувати. У подальших розділах будуть проаналізовані шляхи застосування
змішаних моделей міграційної політики.
3.
РОЛЬ ЗАКОНОДАВСТВА
Слід нагадати, що всю законодавчу базу, яка стосується регулювання як міграційних
процесів, так і діяльності приватних агентств із працевлаштування (ПАП), слід розглядати у
більш широкому контексті з метою забезпечення узгодженого підходу політики
регулювання. Для того щоб Держава могла виявити і захистити потерпілих від торгівлі
людьми, покарати правопорушників і забезпечити передумови для ефективного
запобігання та усунення наслідків примусової праці внаслідок торгівлі людьми, потрібні
послідовна політика регулювання і законодавча база. Тому слід ставити питання не лише
25
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів
про те, чи встановлювати факт злочину, пов’язаного з торгівлею людьми та/або
примусовою працею, але також чи запроваджувати послідовну міграційну політику та чи
ухвалювати адміністративні норми по відношенню до приватних агентств із
працевлаштування.
Для створення ефективної системи регулювання міграційних потоків та боротьби з
торгівлею людьми й примусовою працею конче важливим є розроблення і впровадження
відповідної законодавчої бази. На жаль, часто вона просто відсутня. Але законодавчу базу
не можна розглядати без урахування більш широкої структури політики, що займається
питаннями регулювання міграційних процесів; це стосується як країни походження, так і
країни призначення. Якщо акцентувати увагу лише на регулюванні діяльності приватних
агентств із працевлаштування, то це необов’язково дасть позитивні результати, іноді вони
навіть можуть виявитися негативними, особливо у тих випадках, коли різні частини діючого
законодавства є суперечливими, і тому їх дотримуватися дуже складно. Законодавство
повинно опиратися на:
•
Визначені цілі і завдання політики
Наприклад, створення системи, в межах якої діють приватні агентства з працевлаштування,
і яка передбачає застосування санкцій у випадку невиконання встановлених вимог.
•
Критерії визначення учасників міграційного процесу та їх ролей,
наприклад: державні установи, приватні фірми, мігранти та злочинці
•
Визначення відповідних дій для виявлення проблем і їх вирішення
Наприклад, норми покарання торговців людьми
•
Ґендерно збалансовану політику і законодавство.
ПАМ’ЯТКА 2
Протокол ООН про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і
дітьми, і покарання за неї (набув чинності 25 грудня 2003 року)
Головні ознаки:
•
Торгівля людьми визнана як злочин проти людства, що вчиняється з
наміром обману й експлуатації людини;
•
Збільшено кількість складових процесу торгівлі людьми – вербування,
перевезення, передача, переховування і одержання особи;
•
Зосереджено увагу на різних способах отримання «згоди» мігранта,
від погрози або застосування грубої сили до витонченого обману;
•
Отримана «згода» не береться до уваги у випадку, якщо для її
отримання використовувалися вищеназвані методи;
•
Визнано, що жертвами торгівлі людьми стають також і чоловіки, хоча
жінки й діти потерпають від неї частіше;
•
Крім сексуальної експлуатації визначає й інші цілі торгівлі людьми;
•
Визначені політичні, економічні, правові й соціальні заходи боротьби з
торгівлею людьми, а також види допомоги потерпілим (повернення на
батьківщину, реінтеграція), визначено покарання злочинців;
•
Закликає країни до міжнародного співробітництва у сфері
попередження і припинення торгівлі людьми.
UNIFEM and UN Project on Human Trafficking in the Mekong Sub*region,
Trafficking in Persons A Gender and Rights Perspective Briefing Kit, Sheet 2.
26
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів
Основним документом щодо протидії торгівлі людьми є Протокол ООН про попередження
і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї (2000), який
набув чинності у 2003 році. Конвенції МОП можуть сприяти застосуванню державами
Протоколу, який доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти
транснаціональної організованої злочинності. Процес працевлаштування мігрантів у
зарубіжних країнах регулюється рядом Конвенцій МОП, серед яких особливе значення
мають такі: Конвенція №97 про працівників?мігрантів (переглянута) 1949 р., Конвенція
№143 про працівників?мігрантів (додаткові положення) 1975 р. та Конвенція №181 про
приватні агентства зайнятості 1997 р.
Що стосується визначення поняття торгівлі людьми в протоколі ООН, то були
сформульовані три головні складові цього процесу, які раніше знайшли відображення у
вищеназваних конвенціях, а саме: вербування працівників, їх перевезення та передача
замовникам. Ще дві складові – зустріч та розміщення мігрантів, – що мають відношення до
проблеми примусової праці, відображені в Конвенції МОП №29 про примусову працю 1930
р. та Конвенції №105 про скасування примусової праці 1957 р. Конвенція №182 про найгірші
форми дитячої праці 1999 р. визначає торгівлю дітьми як практику, подібну до рабства.
Вона є своєрідним зверненням до країн, закликам негайно вжити заходів, щоб заборонити
й викоренити всі найгірші форми дитячої праці.
У багатьох державах все ще відсутня національна законодавча база, яка б запроваджувала
відповідні механізми контролю за торгівлею людьми та узгоджувалася б із положеннями
міжнародних конвенцій, або взагалі не існує законодавчої бази, за якою торгівля людьми
вважається протизаконною. В обох цих випадках виникають серйозні перешкоди в боротьбі
з торгівлею людьми, і урядам таких країн слід негайно вжити заходів, щоб створити
відповідну законодавчу базу або внести поправки до існуючої. Національне законодавство
у питаннях боротьби з торгівлею людьми та примусовою працею може орієнтуватися на
положення міжнародних та регіональних законодавчих інструментів.
Ратифікація міжнародних документів може сприяти успішній боротьбі з торгівлею людьми
та примусовою працею, оскільки вони можуть слугувати взірцем при розробленні і
впроваджені національного законодавства. Але, в першу чергу, законодавча база повинна
відповідним чином застосовуватися на практиці, щоб взагалі мати значення. Цього також
бракує у багатьох країнах. Наступним кроком після прийняття та втілення відповідної
законодавчої бази мають бути конкретні просвітницькі заходи,
наприклад,
розповсюдження інформаційних буклетів, плакатів; організація відповідних освітніх
програм, тренінгів за активної участі відповідних державних і недержавних інститутів.
Інтегрований підхід такого плану може бути сформульований у загальнонаціональних
програмах дій, хоча це потребує фінансових та людських ресурсів і політичної волі.
Проте варто нагадати, що кожен із міжнародних інструментів у боротьбі з торгівлею
людьми торкається різних аспектів цього явища. Оскільки цикл процесу торгівлі людьми
складається з декількох етапів та видів діяльності, то кожен із елементів законодавчої бази,
що регулює боротьбу з торгівлею людьми, повинен бути чітко сформульований. Боротьба
з торгівлею людьми може також здійснюватися шляхом розроблення і впровадження не
лише кримінального права, але й цивільного та адміністративного. І знову тут вкрай
необхідною є законодавча база, в рамках якої б діяли приватні агентства з
працевлаштування і за якими здійснювався б ефективний нагляд.
27
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів
ПАМ’ЯТКА 3
Конвенція МОП №181 про приватні агентства зайнятості 1997 р.
Конвенція №181 про приватні агентства зайнятості 1997 р. та Рекомендація №188, яка її
доповнює, включають ряд положень, що мають відношення до боротьби з торгівлею
людьми. Параграф 8 (б) цієї Рекомендації визначає, що приватні агентства з
працевлаштування повинні «інформувати працівників?мігрантів, в міру можливості
їхньою рідною мовою чи мовою, яку вони знають, про характер роботи, що
пропонується, та існуючі умови зайнятості».
У статті 8 Конвенції №181 говориться про те, що «Член Організації після проведення
консультацій із найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників
вживає в межах своєї юрисдикції всіх необхідних та належних заходів, а у разі
необхідності – у співпраці з іншими членами Організації, з метою надання відповідного
захисту та запобігання поганого поводження з працівниками?мігрантами, найнятими чи
працевлаштованими на території Держави?члена приватними агентствами зайнятості. Ці
заходи включають закони і правила, які передбачають різні санкції, у тому числі
заборону тих агентств зайнятості, які займаються шахрайськими операціями і
зловживаннями». Уряди повинні визначати міру покарання за зловживання з боку
приватних агентств з працевлаштування, що може означати накладання кримінальних,
а головне, адміністративних санкцій.
До адміністративних санкцій відносяться, наприклад, сплата штрафів, позбавлення
ліцензій або конфіскація майна, що було отримано в результаті здійснення
протизаконних дій. У статті 14 (1) Конвенції говориться про те, що «положення Конвенції
впроваджуються шляхом законів чи правил або будь?яким іншим шляхом, який
узгоджується з національною практикою, такими як судові рішення, арбітражні рішення
та колективні угоди».
Нагляд за застосуванням положень при запровадженні цієї Конвенції забезпечується
службою інспекції праці або іншими компетентними державними органами (Ст. 14, 2).
найбільш представницьких об’єднань роботодавців та працівників (...) для
розслідування змісту скарг, зловживань і шахрайських операцій у діяльності приватних
агентств із працевлаштування» (Ст. 10). Існує декілька способів здійснення контролю за
процесом вербування, які включають регуляторні і стимулюючі заходи для
забезпечення дотримання приватними агентствами з працевлаштування основних
правил: це реєстрація, ліцензування, саморегулювання їхньої діяльності на основі
кодексів поведінки, сертифікація співробітників, рейтингова оцінка роботи або
співробітництво між Державною службою зайнятості та приватними агентствами з
працевлаштування шляхом проведення спільного моніторингу становища працівників?
мігрантів.
Кращим засобом для запобігання діям торговців людьми є усунення передумов
отримання прибутку від їхньої протизаконної діяльності. Стаття 8(2) Конвенції МОП
№181 передбачає ведення переговорів щодо укладання двосторонніх угод з метою
запобігання зловживань і шахрайських операцій у сфері найму, працевлаштування та
зайнятості працівників за кордоном. Прибутки отримуються не тільки завдяки обману
працівників, але й встановленню надто високих цін на здійснення послуг. У статті 7
Конвенції №181 сказано, що "приватні агентства зайнятості не стягують із працівників
ніяких гонорарів чи комісійних винагород прямо чи опосередковано, повністю або
частково". Однак можливі винятки по відношенню до певних категорій працівників, а
також щодо встановленого переліку послуг, які надаються приватними агентствами
зайнятості. З цією метою необхідно провести консультації із найбільш
представницькими організаціями працівників і роботодавців, а стягування плати буде
контролюватися наглядовими органами МОП (Стаття 7).
28
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів