ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 13.10.2020
Просмотров: 2057
Скачиваний: 1
4.
РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПОТОКІВ: РЕКОМЕНДАЦІЇ
Щоб запровадити міграційну політику, яка б забезпечувала створення законних каналів
міграції, урядам слід взяти на себе певні зобов’язання і відповідальність. Деякі критики
змішаної міграційної політики стверджують, що це потребуватиме значних витрат, але з
досвіду відомо, що ці витрати не йдуть у порівняння з тим фінансовими й моральними
збитками, що їх тягнуть за собою неконтрольовані, хаотичні, незаконні міграційні потоки.
Функції держави щодо регулювання міграційних потоків слід звести до таких:
•
визначення національної міграційної політики. Повинна існувати єдина
міграційна політика, підкріплена відповідним законодавством;
•
впровадження координаційного механізму, який би забезпечував
дотримання різними гілками влади однієї політики;
•
укладання конвенцій і угод з урядами країн призначення мігрантів та
ведення переговорів щодо забезпечення найбільш сприятливих умов
праці для мігрантів;
•
зміцнення співробітництва з відповідними компетентними імміграційними
органами влади країни призначення;
•
формування на іноземних ринках праці позитивного іміджу мігранта.
Питання створення привабливого іміджу працівника має бути чи не
першочерговим завданням держави, провідним загальним аспектом її
міграційної політики;
•
організація громадських інформаційних кампаній, що вони були б націлені
на потенційних мігрантів (більш детально це важливе питання розглянуте
в розділі 5);
•
розроблення і впровадження низки заходів, які б гарантували надання
мігрантам допомоги в разі виникнення непередбачених ситуацій під час
перебування за кордоном. Такий крок може збільшити впевненість
мігрантів, стимулювати їх до використання виключно законних каналів
міграції. Виконання цієї функції слід довірити так званим аташе з трудових
питань – дипломатичним представникам країни у складі консульств у
країнах призначення мігрантів (див. підрозділ 7 розділу 3, про аташе з
трудових питань або аташе у справах мігрантів);
•
ведення переговорів щодо укладання та підписання двосторонніх
міграційних угод з визначенням однакових квот для жінок і чоловіків?
мігрантів (див. підрозділ 8 розділу 3)
•
регулювання існуючих міграційних потоків (розміщення оголошень про
наявність робочих місць, відбір кандидатів, інформаційне забезпечення,
перевезення й розміщення мігрантів за кордоном); організація обігу
працівників на тих самих робочих місцях за кордоном;
•
моніторинг і нагляд за діяльністю приватних агентств із
працевлаштування за кордоном (маються на увазі не лише приватні
рекрутингові агентства, але й усі інші учасники міграційного процесу –
законно чи ні – наприклад, агентства, що працюють під прикриттям,
індивідуальні посередники і групи контрабандистів та торговців людьми
(див. підрозділ 3 попереднього розділу);
•
визначення стандартів вдалої практики щодо розміщення оголошень про
вакансії, відбору, тестування кандидатів на робочі місця, укладання
трудових договорів, запровадження розцінок на послуги з
працевлаштування, способах та вартості перевезення мігрантів.
Стимулювати або змушувати агентів дотримуватися таких стандартів;
29
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів
•
підвищення ефективності контролю за дотриманням належних умов
праці, відстеження сумнівних оголошень щодо працевлаштування за
кордоном у пресі та в мережі Інтернет;
•
складання в країні походження баз даних мігрантів, їх роботодавців,
приватних агентів з працевлаштування, посередників, у яких була б така
інформація про мігрантів: прізвище, ім’я, по батькові, вік, стать тощо;
•
підготовка мігрантів до праці за кордоном (перепідготовка або
підвищення кваліфікації);
•
збирання та надання мігрантам інформації, яка б мала вплив на рішення
людини щодо виїзду за кордон;
•
розроблення методів і процедур визначення агентств, які будуть
виконувати роль державних субпідрядників, обслуговуючи певну
міграційну програму;
•
розроблення реінтеграційних програм для мігрантів, котрі повернулися на
батьківщину.
5.
РОЛЬ ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУТІВ
У сфері політики міграції робочої сили різні інститути виконують різні обов’язки. Однак
зазвичай цими питаннями займаються:
•
Державна міграційна служба
•
Державна служба зайнятості
Державна міграційна служба відповідає за таке:
•
розроблення й координація політики міграції та працевлаштування за
кордоном, включаючи створення привабливого іміджу мігранта;
•
впровадження заходів з регулювання та втілення цієї політики;
•
переговори, підписання двосторонніх угод і договорів;
•
стимулювання співробітництва з партнерськими інститутами;
•
організація інформаційноBпросвітницьких кампаній;
•
впровадження низки заходів, які б гарантували надання мігрантам
допомоги у разі виникнення непередбачених ситуацій за кордоном.
Державна служба зайнятості займається питаннями врегулювання ситуації на
внутрішньому ринку праці. В багатьох країнах вона також займається розробленням і
впровадженням програм стимулювання ринку праці, які націлені на покращення навичок і
збільшення можливостей працевлаштування для тих, хто шукає роботу, і ця організація
надає інформацію про ситуацію на ринку праці. Функціями Державної служби зайнятості є:
•
демонстрація стандартів і норм належної практики роботи на всіх етапах
процесу працевлаштування – від подання заяви аплікантом до моменту
працевлаштування на конкретне робоче місце, наприклад, стандарти щодо
оголошень про вакансії, процедури відбору працівників, тестування їх
навичок тощо;
•
забезпечення відповідності між попитом на спеціалістів з певною
кваліфікацією та пропозицією (в разі невідповідності – організація курсів
підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки);
•
хоча основним обов’язком державної служби зайнятості є регулювання
ринку праці, вона також може займатися збором та систематизацією
інформації про наявність робочих місць за кордоном, права мігрантів,
30
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів
умови праці та її оплати, а також культурні звичаї й норми, що існують у
країні призначення мігрантів;
•
встановлення процедур відбору приватних агентств, які виконуватимуть
роль субпідрядників, обслуговуючи певні програми працевлаштування за
кордоном. Критерії вибору агентств мають бути високими, щоб
забезпечити належний рівень виконання програм;
•
відповідальність за організацію реінтеграційних програм для мігрантів,
котрі повернулися на батьківщину.
У промислово розвинутих країнах державна служба зайнятості зазвичай не виконує
функцію регулювання ринку праці; це завдання відноситься до компетенції державних
органів влади з питань регулювання ринку праці, таких як міністерство праці і дотичні
державні інститути.
Проте у країнах, що розвиваються, державна служба зайнятості часто виконує регулюючу
функцію. Це може бути, наприклад, у випадку, коли немає державної міграційної служби
або коли єдиним функціонуючим інститутом з питань працевлаштування є державна
служба зайнятості. В результаті остання бере на себе більш широке коло зобов’язань, в
тому числі функції регулювання у сфері:
•
працевлаштування іноземних працівників;
•
працевлаштування громадян цієї держави за кордоном;
•
здійснення контролю за діяльністю приватних агентств із
працевлаштування.
У деяких країнах може не бути навіть цих державних інститутів. Наприклад, в Іспанії, країні,
яка колись була країною походження трудових мігрантів, державний департамент з питань
міграції був ліквідований, і повноваження з регулювання міграційних процесів перейшли до
Міністерства праці і соціальної політики.
6.
РОЛЬ ПРИВАТНИХ АГЕНТСТВ ІЗ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Приватні агентства функціонують таким чином:
•
або вони обслуговують міграційні програми, вигравши відповідний
тендер, що його оголосила державна служба зайнятості, отримавши
статус субпідрядників та працюючи під наглядом державної служби
зайнятості. Вони діють від імені та за дорученням останньої, і таким чином
фактично продають свої послуги державі;
•
або ж приватні агентства пропонують свої послуги незалежно від
державної служби зайнятості, конкуруючи з нею. Сферою конкуренції в
цьому випадку є контролювання міграційних потоків, тобто все, що
пов’язане з поданням оголошень, тестуванням та відбором працівників, їх
найманням за дорученням іноземного роботодавця, організацією
відправлення працівника до місця праці в країну призначення, включаючи
його/її перевезення.
Представники багатьох приватних агентств із працевлаштування стверджують, що в
конкурентній боротьбі з державною службою зайнятості вони мають беззаперечні
переваги, тому що діють ефективніше, а якість їх послуг вища. І дійсно, приватні агентства
мають певні переваги, особливо, коли мова йде про:
•
пошук робочих місць і оцінку перспектив іноземного ринку праці;
•
співробітництво з іноземними агентствами, коли приватні агентства з
країн походження мігрантів виступають у ролі посередників, приймаючи
замовлення від своїх іноземних колег.
31
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів
7. АТАШЕ З ТРУДОВИХ ПИТАНЬ АБО З ПИТАНЬ МІГРАЦІЇ
Вони є ключовими фігурами в управлінні міграційними потоками, вони підзвітні органу що
займається питаннями міжнародної міграції, і прикріплені як непрофесійні дипломатичні
співробітники до консульств (посольств) у країнах працевлаштування. Вони мають
вирішувати проблеми, якщо такі виникають, або ж запобігати їх виникненню взагалі. Нижче
наведені деякі функції аташе:
•
пропагування (маркетинг) програм працевлаштування за кордоном;
•
забезпечення державних міграційних департаментів своїх країн
інформацією щодо репутації певних роботодавців, рівня заробітної плати,
умов праці, законодавчої бази, прав мігрантів (в т.ч. свободи об’єднання)
тощо;
•
підтримка контактів із місцевою інспекцією праці, інформування її або ж
одержання інформації від неї щодо забезпечення згідно з існуючим
законодавством відповідних умов праці мігрантів;
•
перевірка сумнівної інформації, відстеження сумнівних посередників,
ймовірних торговців людьми;
•
встановлення контактів із неприбутковими організаціями, котрі надають
допомогу мігрантам і розташовані в країнах призначення;
•
вирішення спорів через посередництво і примирення;
•
подання скарг у випадку, якщо порушені умови трудового контракту,
інформування місцевої поліції про випадки незаконного
працевлаштування та зловживань;
•
прийом мігрантів зі скаргами (побажаннями) та вжиття відповідних
заходів;
•
заохочення мігрантів до об’єднання в асоціації, що представлятимуть їх
інтереси
•
вжиття необхідних заходів у разі виникнення потреби репатріації мігранта.
8. ДВОСТОРОННІ І БАГАТОСТОРОННІ УГОДИ
Це угоди, укладені між двома країнами і стосуються питань трудових мігрантів. Угоди
укладаються з метою узгодження попиту і пропозиції робочої сили. Такі угоди, за умови,
що вони будуть базуватися на відповідних принципах і правових засадах, сприяють
упорядкуванню міграції і захисту прав людини. У країнах, де проблема торгівлі людьми
постає особливо гостро, необхідно простежити, щоб угоди забезпечували рівні права й
можливості працевлаштування за кордоном як для чоловіків, так і для жінок, а особливо
для останніх, бо проблеми, з якими стикаються жінки, не зважаючи на їх складність, досить
часто ігноруються трудовими угодами взагалі. Жінки залишаються беззахисними, змушені
шукати незаконні шляхи міграції, стають жертвами торговців людьми.
Країни можуть укладати двосторонні і багатосторонні угоди, які зобов’язують кожну
сторону дотримуватися раніше погоджених положень та умов щодо процесу трудової
міграції. Угодами врегульовуються, окрім усіх інших, такі аспекти:
Компетентний орган влади
Слід вирішити, яке міністерство або орган влади буде відповідальним за регулювання
міграційних процесів та вирішення питань мігрантів як у країнах призначення, так і в країнах
їх походження.
Обмін інформацією
Про умови праці, культурні розбіжності тощо.
32
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів
Мігранти з неврегульованим статусом
Держави повинні вирішити, чи варто легалізувати мігрантів із неврегульованим статусом,
чи їх слід відправити назад на батьківщину тощо.
Повідомлення про вакансії
Чи має країна?імпортер робочої сили сповіщати країну?експортера в разі появи нових
вакансій і, якщо так, то яка саме інформація повинна бути викладена в заявках на
постачання робочої сили.
Список кандидатів
Чи має країна?експортер працівників подавати іноземним працедавцям списки мігрантів,
кандидатів на працевлаштування та яку детальну інформацію необхідно включити до таких
списків
Дозвіл на проживання і на роботу
Чи зобов’язані мігранти одержувати дозвіл на роботу, щоб мати можливість законно
знаходитися на території країни призначення, хто саме має видавати такі дозволи
(посольство, роботодавець) та коли (безпосередньо перед відправкою мігранта, чи вже
після його прибуття в країну). Також на яких умовах можливо подовжити термін дії дозволу.
Ведення переговорів з приводу укладання дво? та багатосторонніх угод вимагає від країн?
експортерів та імпортерів робочої сили обережного дипломатичного підходу, тому що
компетентні органи влади країни, яка прагне впровадити регульовану міграційну систему,
мають спочатку переконати державу, котра імпортує робочу силу, в необхідності укладання
таких угод, а, отже, обов’язково матимуть місце довготривалі переговори, перш ніж угоду
буде підписано.
ДОДАТКОВІ ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА І ВПРАВИ
•
M.I. Abella (2000) Sending Workers Abroad, Geneva: ILO, Chapter 3 & 6
•
Thuy, P., Hansen, E. and Price, D. (2001) The Public Employment Office in a
Changing Labour Market, Geneva: ILO
•
ILO/SAP?FL (2005): Human Trafficking and Forced Labour Exploitation:
Guidance for Legislation and Law Enforcement, Geneva
•
Веб?сайт Філіппінської адміністрації зовнішньої зайнятості:
http://www.poea.gov.ph/
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
•
Декларація МОП фундаментальних принципів і прав у сфері праці 1998 р.
Примусова праця
•
Конвенція №29 про примусову працю 1930 р.
•
Конвенція №105 про скасування примусової праці 1957 р.
Торгівля дітьми
•
Конвенція №182 про найгірші форми дитячої праці 1999 р.
Працівники?мігранти
•
Конвенція №97 про працівників?мігрантів (переглянута) 1949 р.
•
Конвенція №143 про працівників?мігрантів (додаткові положення) 1975 р.
33
Торгівля людьми і примусова праця: контроль за роцесом вербування трудових мігрантів