ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 752
Скачиваний: 2
Зовнішній підвішувач сім’яника є продовженням внутрішнього черевного косого м’яза живота і розміщений на латеральнійповерхні загальної піхвової оболонки. Зовні м’яз вкритий фасцією підвішувача сім’яника, яка є залишком зовнішнього косого м’яза живота.
Сім’яник — парний орган яйцеподібної форми, дещо сплющений з боків (рис. 6.45). Лівий сім’яник більший за правий. Особливо великі сім’яники у жуйних, кнура, малі — у верблюда. На сім’янику розрізняють два кінці — головчастий і хвостатий, два краї — придатковий і вільний, дві поверхні — латеральну й медіальну. На головчастому кінці сім’яника знаходиться голівка придатка сім’яника, а на хвостатому — хвіст придатка сім’яника. Тіло придатка сім’яника розміщене на придатковому краї сім’яника. Між ним і сім’яником з латеральної поверхні є вузька щілина — придаткова пазуха. Зовні сім’яник вкритий власне піхвовою оболонкою, яка переходить на придаток сім’яника, утворюючи брижу сім’яника
Придаток сім’яника розміщений у вигляді тонкого тяжа на придатковому краї сім’яника і з’єднується з ним брижею. Форма придатка і ступінь його розвитку у тварин надзвичайно різні. У придатка сім’яника розрізняють голівку, тіло і хвіст. Голівка утворена сім’явиносними канальцями, які беруть початок із сітки сім’яника. З’єднуючись, вони формують протоку придатка сім’яника, яка знаходиться в його тілі та хвості
Сім’яний канатик являє собою складку сім’яникової брижі, в якій розміщені сім’явиносна протока, сім’яникові артерія і вена, нерви, лімфатичні судини та внутрішній підвішувач сім’яника. Сім’яний канатик лежить у пахвинному каналі, має форму конуса, розширена частина якого спрямована до сім’яника та його придатка. Сім’яникова вена формує лозоподібне сплетення. Сім’явиносна протока розміщуєтьсяз медіального боку брижі
Сім’явиносна протока, або сім’япровід, починається з хвоста придатка сім’яника і являє собою довгу вузьку трубку. Її стінка утворена слизовою й серозною оболонками. Сім’явиносна протока проходить через пахвинний канал у черевну порожнину в складі сім’яного канатика, потім прямує в складці сім’явиносної протоки в тазову порожнину. Позаду шийки сечового міхура сім’явиносні протоки з’єднуються з вивідними протоками міхурцевих залоз, утворюючи парну сім’явипорскувальну протоку, яка відкривається на сім’яному горбку.
У жеребця і бугая кінцеві відділи сім’явиносних проток утворюють розширення — ампулу сім’явиносної протоки. Ампули містять залозисту тканину. Між ампулами, в сечостатевій складці, розміщена чоловіча матка
64.Анатомічна і гістологічна будова сім’яника самця тварин
Сім’яник — парний орган яйцеподібної форми, дещо сплющений з боків. Лівий сім’яник більший за правий. Особливо великі сім’яники у жуйних, кнура, малі — у верблюда. На сім’янику розрізняють два кінці — головчастий і хвостатий, два краї — придатковий і вільний, дві поверхні — латеральну й медіальну.
На головчастому кінці сім’яника знаходиться голівка придатка сім’яника, а на хвостатому — хвіст придатка сім’яника. Тіло придатка сім’яника розміщене на придатковому краї сім’яника. Між ним і сім’яником з латеральної поверхні є вузька щілина — придаткова пазуха. Зовні сім’яник вкритий власне піхвовою оболонкою, яка переходить на придаток сім’яника, утворюючи брижу сім’яника.
Мікроскопічна будова сім’яників. Зовні сім’яник вкритий серозною оболонкою (власне піхвова оболонка), під якою знаходиться білкова оболонка. На одному з кінців сім’яника вона впинається всередину органа і формує його середостіння. Від білкової оболонки відходять перегородки (септи), які поділяють паренхіму сім’яника на часточки. Білкова оболонка, середостіння й перегородки утворюють сполучнотканинну строму сім’яник
65.Анатомічна і гістологічна будова органів розмноження самки
До статевих органів самок належать яєчники, в яких утворюються жіночі статеві клітини (яйцеклітини) і статеві гормони; маткові труби (яйцепроводи) — сприймають яйцеклітини і переміщують їх у матку; матка, призначена для розвитку плода; піхва — є органом парування та родовим шляхом; присінок піхви, що є продовженням піхви; зовнішні статеві органи
Яєчник — парний орган овальної форми. Яєчники невеликі, найбільшу масу вони мають у кобили — 20 – 40 г, дещо меншу у корови — 12 – 16, у свині — 7 – 9 і у суки — 1 г. У молодих тварин яєчники мають менші розміри, ніж у дорослих, хоча в старості вони знову значно зменшуються. На яєчнику розрізняють два кінці — трубний і матковий, два краї — брижовий і вільний — і дві поверхні — латеральну й медіальну. До трубного кінця прикріплюється лійка маткової труби, а до маткового — власна зв’язка яєчника, що продовжується до рога матки. Яєчник тією чи іншою мірою обмежений брижею яєчника, що формує яєчникову сумку. Глибина й розміри сумки у свійських тварин різні
Маткова труба являє собою парну, тонку, дещо звивисту трубку, яка з’єднує яєчник з рогами матки. Яєчниковий кінець маткової труби розширений і формує лійку маткової труби. Остання обмежена торочками труби. У глибині лійки є черевний отвір маткової труби, крізь який маткова труба сполучається з черевною порожниною. З протилежного кінця розміщений матковий отвір, що веде в ріг матки. Черевний отвір веде в ампулу маткової труби, яка ближче до матки звужується перешийком маткової труби. Маткова труба лежить у брижі, що є частиною широкої маткової зв’язки. Її стінка утворена слизовою, м’язовою та серозною оболонками. Слизова оболонка представлена простим війчастим епітелієм і власною пластинкою. В епітелії крім війчастих є секреторні епітеліоцити. Власна пластинка утворена з пухкої сполучної тканини. М’язова оболонка утворена гладкою м’язовою тканиною. Пучки міоцитів утворюють добре розвинений коловий шар. Поздовжній шар м’язової оболонки виявляється поблизу матки
Матка являє собою добре розвинений м’язовий порожнистий орган. У свійських тварин вона дворога. Основу матки становить непарне, дещо сплющене зверху вниз тіло з порожниною всередині, яка добре вираженау кобили і слабко — у свині. Тіло матки краніально продовжується в парні роги матки 3, форма і розмір яких у тварин значно різняться. Дуже довгі роги матки у свині. Тіло матки, звужуючись у каудальному напрямку, переходить у непарну шийку матки. Всередині шийка має обмежений значними поздовжніми складками звужений канал, що відкривається в піхву зовнішнім матковим отвором, а в порожнину матки — внутрішнім отвором. Основу шийки матки становить коловий шар м’язової оболонки. Шийка матки в звичайному стані закрита, всередині неї є слизова пробка, яка особливо щільна під час вагітності. Форма шийки матки у різних тварин неоднакова. В одних вона різко виступає впіхву (у кобили, корови, хижаків, оленів), в інших цього не спостерігається (у свині, вівці)
Піхва являє собою видовжену трубку значних розмірів з товстими м’язовими стінками. Піхва розміщена каудально від матки і переходить у сечостатевий присінок. Межею між ними на вентральній стінці є зовнішній отвір сечівника. Стінка піхви складається зі слизової, м’язової та адвентиціальної оболонок. Остання вкриває задню частину піхви, а краніальна частина вкрита серозною оболонкою. Слизова оболонка піхви вистелена багатошаровим плоским епітелієм, без залоз, зібрана в численні поздовжні складки, завдяки чому еластична піхва може значно розтягуватися.
66.Будова та функції яєчника
Яєчник— парний орган овальної форми. Яєчники невеликі, найбільшу масу вони мають у кобили — 20 – 40 г, дещо меншу у корови — 12 – 16, у свині — 7 – 9 і у суки — 1 г. У молодих тварин яєчники мають менші розміри, ніж у дорослих, хоча в старості вони знову значно зменшуються. На яєчнику розрізняють два кінці — трубний і матковий, два краї — брижовий і вільний — і дві поверхні — латеральну й медіальну. До трубного кінця прикріплюється лійка маткової труби, а до маткового — власна зв’язка яєчника, що продовжується до рога матки. Яєчник тією чи іншою мірою обмежений брижею яєчника, що формує яєчникову сумку. Глибина й розміри сумки у свійських тварин різні
Мікроскопічна будова яєчників. Зовні яєчник вкритий одношаровим кубічним епітелієм, під яким розміщена білкова оболонка. У яєчнику розрізняють кіркову й мозкову речовини. Кіркова речовина знаходиться на периферії, мозкова — в центрі органа. У кобили, навпаки, мозкова речовина яєчника розміщена на периферії (за винятком овуляційної ямки), а кіркова — в центрі, лише в ділянці овуляційної ямки вона виходить на периферію. Строма кіркової речовини утворена волокнистою сполучною тканиною. В ній є багато фібробластів та ендокринних клітин, які продукують статевий гормон самки — естроген. Основну масу кіркової речовини утворюють фолікули різного ступеня зрілості, жовті тіла, атлетичні фолікули та білуваті тіла
67.загальна характеристика серцево –судинної системи її роль в організмі тварин. Розвиток в онто- та філогенезі
Серцево-судинна система включає кровоносну і лімфатичну системи, органи кровотворення та імунного захисту. Кров і лімфа є різновидами сполучної тканини. Вони заповнюють відповідно кровоносну та лімфатичну системи. Тривалість життя клітин крові й лімфи коливається від кількох днів до кількох місяців. Органи кровотворення забезпечують постійне поповнення крові та лімфи новими молодими клітинами. Склад, особливості й функціональне значення крові та лімфи наведено при описанні сполучної тканини. Разом із тканинною рідиною вони становлять близько 60 % маси тіла і формують внутрішнє середовище організму, забезпечуючи при цьому обмін речовин та хімічну (гуморальну) регуляцію всіх життєво важливих процесів. Кровоносна і лімфатична системи пов’язані між собою генетично (розвиваються з одного джерела — зародкової сполучної тканини, або мезенхіми), функціонально (забезпечують в організмі спільні функції) та морфологічно (найбільші лімфатичні судини, що збирають лімфу від усіх органів, їх апаратів та систем, впадають у краніальну порожнисту вену, внаслідок чого лімфа потрапляє у кров)
Кровоносна система складається із серця та замкненої системи судин. Судину, якою кров рухається від серця, називають артерією,до серця — веною. Мікроциркуляторний відділ кровоносної системи включає артеріоли, прекапіляри, капіляри, посткапіляри та венули. Він є перехідною ланкою між артеріями та венами.
Кровоносна система забезпечує такі життєво важливі функції, як імунобіологічний захист організму, транспорт та обмін речовин, терморегуляція, гуморальна регуляція та ін.
До складу лімфатичної системи, яка на відміну від кровоносної є незамкненою (рис. 7.26), входять лімфатичні капіляри та посткапіляри, лімфатичні судини, найбільші з яких називають стовбурами, або протоками, та лімфатичні вузли. Лімфатична система виконує захисну, бар’єрну, дренажну, депонувальну, кровотворну та інші функції, морфологічно та функціонально вона тісно пов’язана з кровоносною. Морфологічний зв’язок полягає у злитті магістральних лімфатичних судин з краніальною порожнистою веною, а функціональний — у спільності функцій
68.Анатомічна будова серця тварин,його топографія
Серце являє собою порожнистий м’язовий орган конусоподібної форми (рис. 7.12, 7.13). Воно знаходиться в грудній порожнині між 3 – 6-м ребрами. Серце зміщене дещо ліворуч від серединної площини. Розширена його основа спрямована вгору, вперед і вправо і розміщена на рівні плечового суглоба. Вона є місцем, де із серця виходять і в нього впадають найбільші кровоносні судини. Загострена верхівка серця спрямована донизу, назад і вліво і мало не досягає діафрагми та груднини, з якими з’єднується діафрагмально-перикардіальною та груднино-перикардіальною зв’язками. Лівою і правою міжшлуночковими борознами зовні та перегородкою серця всередині воно ділиться на ліву й праву половини, які у дорослих тварин у нормі між собою не з’єднуються. У перегородці серця плода між лівим і правим передсердями є овальний отвір, який після народження закривається заслінкою і заростає. На його місці у дорослих тварин залишається овальна ямка. Стінка серця складається з трьох оболонок. Зовнішня оболонка — епікард — є серозною оболонкою серця. Епікард тонкий і побудований зі сполучної та епітеліальної тканин. Остання представлена плоским одношаровим епітелієм або мезотелієм, клітини якого здатні виробляти серозну рідину. Середня оболонка — міокард, або м’язова оболонка серця, є найтовщою. Міокард побудований із серцевої м’язової тканини. Її пучки, прямуючи в різних напрямках, формують від2 до 5 шарів
69.Будова кровоносних судин
Кровоносні судини являють собою трубочки діаметром від кількох мікрометрів до кількох сантиметрів. Артерії несуть кров (артеріальну або венозну) від серця, а вени — до серця. Завдяки скороченню серцевого м’яза кров по артеріях тече під значним тиском (до 200 мм рт. ст.) та з високою швидкістю (0,5 – 1 м/с). У венах тиск крові значно менший і становить 15 – 20 мм рт. ст., а швидкість руху — близько 10 мм/с. Артерії порівняно з рівнозначними венами мають товщу стінку, але менший внутрішній діаметр.
Стінка артерій і венутворена трьома оболонками (рис. 7.9). Внутрішня оболонка — інтима — побудована зі сполучнотканинної основи, яка з боку просвіту судини вкрита ендотелієм — шаром плоских клітин. Внутрішня оболонка багатьох вен утворює клапани, часто у вигляді складок чи кишеньок, які запобігають зворотному руху крові. Середня оболонка — медіа — побудована з еластичних волокон та м’язових клітин. Останні мають спіральний напрямок відносно поздовжньої осі судини. Залежно від кількісного співвідношення цих елементів розрізняють артерії еластичного, м’язового та змішаного (м’язово-еластичного) типу. Артерії в стінці органа розгалужуються на артеріоли, стінка яких утворена інтимою і шаром м’язових клітин. Артеріоли, в свою чергу, розділяються на прекапіляри, які переходять у капіляри, а останні — в посткапіляри. Сумарний об’єм останніх трьох ланок мікроциркуляторного русла дуже великий, внаслідок чого кров у них тече повільно, що забезпечує обмін речовин між нею та прилеглими тканинами. Основну функцію обміну речовин між кров’ю й тканинами організму виконують капіляри
70.Основні артерії великого кола кровообігу
Аорта є магістральною судиною великого кола кровообігу. Після виходу з лівого шлуночка вона спрямовується назад і вгору і формує дугу аорти. Найпершими судинами, що відходять від основи аорти відразу за кишеньками півмісяцевих стулок аортального клапана, є ліва та права вінцеві артерії. Вони несуть артеріальну кров до стінки самого серця. Наступною артерією, що відходить від дуги аорти, є плечоголовний стовбур. Він спрямовується краніально і віддає кілька артерій, що несуть кров до голови, шиї, грудних кінцівок, передньої частини грудної клітки й частково до стінки живота. Плечоголовний стовбур є короткою, але значною за діаметром судиною. Його галуження має видові особливості, пов’язані з довжиною шийного і грудного відділів хребта, формою грудної клітки, ступенем зміщення серця в каудальному напрямку та іншими чинниками
71.основні вени великого кола кровообігу
Віддавши кисень і поживні речовини та забравши з органів продукти обміну й вуглекислий газ, кров повертається до серця по венозних судинах, які формують в організмі чотири венозні басейни — вени серця, вени малого кола кровообігу, вени краніальної та каудальної порожнистих вен. Два останні венозні басейни складають систему вен великого кола кровообігу. За об’ємом венозне русло майже вдвічі більше від артеріального, оскільки діаметр вен та їх кількість в організмі перевищує діаметр і кількість артерій. На кінцівках, у ділянці шиї, вентральної стінки живота і грудної клітки формується глибока та поверхнева венозні магістралі. Глибокі магістральні венозні судини великого кола кровообігу йдуть переважно поруч з однойменними артеріями та нервами в судинно-нервових пучках. Поверхневі венозні судини лежать під шкірою, утворюючи між собою численні анастомози. Найбільше їх у ділянці суглобів, дистальних відділів кінцівок та в місцях злиття поверхневих венозних судин з глибокими венозними магістралями. Клапани вен являють собою здебільшого кишенько подібні вирости інтими, вхід у які спрямований у протилежний від напрямку течії крові бік, від серця. Клапанів немає в обох порожнистих та ворітній венах, венах кісток, нирок, матки, вимені, легень, головного та спинного мозку, у венах, діаметр яких менший за 1 – 1,5 мм. Найбільше клапанів у венах кінцівок, каудальної частини тіла та вентральних стінок грудної й черевної порожнин.