ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 751
Скачиваний: 2
Середня частина гортані різко звужується у вентральному напрямі, утво-рюючи голосову щілину. Її верхня частина дещо розширенаі лежить між черпакуватими хрящами, утворюючи дихальну щілину, абоміжхрящову частину — pars іntercartilagínea. Нижня частина щілини вузь-ка, розміщена між голосовими складками і утворює голосову щілину, абоміжперетинчасту частину — pars intermembranácea, де, власне, і виникаютьзвуки. Висота звуку залежить від напруження еластичної голосової зв’язки —lig. vocále — і голосового м’яза — m. vocális, які розміщені в товщі голосовоїскладки. Позаду голосових складок знаходиться власне порожнина гортані —cávum lаrýngis, слизова оболонка якої вкрита миготливим епітелієм.У гортані розрізняють парні м’язи, що діють на окремі хрящі гортані (роз-ширювачі й стискачі) і зміщують гортань у цілому — довгі м’язи Розширювачі гортані. Кільцечерпакуватий дорсальний м’яз бере початок від м’язового гребеня кільцеподіб-ного хряща і закінчується на м’язовому гребені черпакуватого хряща. Вінпідіймає черпакуваті хрящі, розширюючи вхід у гортань, і напружує голосові складки.
Кільцещитоподібний м’яз лежить на зовнішніх поверхнях дужки кільцеподібного хряща та пластинки щитоподібногохряща. Хід м’язових волокон косий — дорсоростральний. М’яз опускає щитоподібний хрящ і натягує голосові складки.Під’язиково-надгортанний м’яз починається дво-
ма голівками на кератогіоїдах та базигіоїді і закінчується в основі надгортанного хряща. Відтягує надгортанний хрящ уперед.
Трахея — tráchea — маєвиглядтрубки, щоскладаєтьсязрухливихтрахейниххрящів. Утваринзкороткоюшиєютрахеякоротка, широкаіміститьневеликукількістьхрящів (усвині),аутваринздовгоюшиєюїхкількістьможестановити 100 (ужирафи).Трахеярозміщенавнижнійчастинішиїразомзістравоходом, утворюючитрахейно-стравохіднуборозну, вякійлежатьсудинитанерви. У грудній по-рожнині під 5–6-м грудними хребцями (над серцем) трахея поділяється на
два головних бронхи . Місце поділу трахеї називають роз-двоєнням (біфуркацією) . Роздвоєння трахеї спостерігається у тварин на різному рівні, правий бронх може бути дещо ширшим
від лівого (у людини).У ділянці шиї трахея вкрита адвентицією, в грудній порожнині — сероз-
ною оболонкою. Слизова оболонка трахеї вкрита миготливим епітелієм і містить трахейні залози.
Роботу миготливого епітелію можна спостерігати на щойно забитій тварині, якщо на слизову оболонку насипати порошку.Основу трахеї становлять трахейні хрящі , що маютьформу незамкнених кіле. Хрящі здебільшого незамкнені з дорсальної поверхні, однак бувають повними (у бобра, вовка, ведмедя) або незамкненими з вентральної поверхні (у кита). Трахейні кільця з’єднуютьсяміж собою кільцеподібними зв’язками. Якщо форма трахейних хрящів, незамкнених з дорсальної поверхні, звичайна, їх вільні кінціабо дотикаються один до одного (у великої рогатої худоби), або заходять одинза одного (у коня, свині), або не доходять один до одного (у собаки). Кінціхрящів входять у дорсальну перетинчасту поверхню .До складу останньої входять трахейний м’яз , зв’язка та пухка сполучна тканина . Трахейні хрящі побудовані з гіалінового хряща,проте у деяких тварин хрящова тканина заміщена волокнистою сполучноютканиною (у ведмедя).
У великої рогатої худоби трахейних хрящів 46–50. Вони стиснені з боків,кінці спрямовані дорсально, утворюючи високий гребінь ,дещо загнутий убік. Біфуркація трахеї знаходиться на рівні 5-го ребра. Перед біфуркацією відгалужується трахейний бронх докраніальної частки правої легені.У коня трахейних хрящів 48–60, вони мають поперечно-овальну форму,вільні кінці їх дещо заходять один за другий . Біфуркаціятрахеї знаходиться на рівні 5–6-го ребра.У свині трахея складається з 32–36 хрящів кільцеподібної форми . Біфуркація трахеї знаходиться на рівні 4–5-го ребра. Перед бі-фуркацією відділяється трахейний бронх.У собаки трахея складається з 36–46 трахейних хрящів кільцеподібноїформи .
60.Анатомічна і гістологічна будова легень тварин
Легені — парні паренхіматозні органи. Разом із серцем та іншими невеликими органами легені заповнюють грудну порожнину. Форма легень нагадує форму грудної порожнини. Легені мають блідо-рожевий колір. Права й ліва легені за формою нагадують конус зі звуженою вершиною і розширеною основою. Права легеня дещо більша за ліву,оскільки серце зміщене вліво.
На кожній легені розрізняють реброву, або латеральну, діафрагмальну та середостінну поверхні, які спрямовані відповідно до ребер, діафрагми та середостіння. На легенях розрізняють дорсальний, або тупий, край, який прилягає до хребців. Протилежний край — гострий,утворений ребровою та середостінною поверхнями. З боку гострого краю легені глибокими вирізками поділяються на частки: краніальну (верхівкову); серцеву (середню) та діафрагмальну (каудальну). На правій легені виділяють додаткову частку . Ще одна додаткова частка буває на ребровій поверхні (у собаки, кота, кроля, людини). Зовні легені вкриті плеврою, що опускається від хребта до легені двома пластинками, які називають середостінною плеврою. Простір між правою та лівою пластинками середостінної плеври називають середостінням, у ньому містяться серце, стравохід, трахея, судини та нерви. Основний, або головний, бронх у товщі дорсального краю кожної легені спрямовується каудально і розгалужується на дрібніші бронхи, утворюючи бронхіальне дерево (рис. 6.33 – 6.35). Найдрібніші бронхи діаметром до 1 мм називають бронхіолами, у них немає хрящової основи. Бронхіоли входять у легеневі часточки, розгалужуються в них і утворюють альвеолярне дерево, де й відбувається газообмін. Часточки розділені прошарками волокнистої сполучної тканини, помітні на поверхні легень. На середостінній поверхні кожної легені розміщені ворота легені, через які входять головний бронх, легенева артерія і нерви, а виходять легеневі вени Легені мають рухові й секреторні нерви, больових рецепторів немає
Мікроскопічна будова легень. Легені зовні вкриті серозною оболонкою. До їх складу входять повітроносні шляхи, респіраторні відділи (ацинуси), що утворюють паренхіму, і сполучнотканинна строма. Остання побудована з пухкої сполучної тканини і містить еластичні волокна. Вона оточує компоненти повітроносних шляхів і респіраторних відділів та легеневі часточки. В сполучнотканинній стромі розміщені кровоносні й лімфатичні судини та нерви
Повітроносні шляхи представлені бронхами і термінальними бронхіолами. Їх розгалуження формує бронхіальне дерево. Бронхи залежно від калібру поділяють на великі, середні й малі. Всі вони мають єдиний план будови, подібний до будови трахеї, тобто їхня стінка утворена слизовою оболонкою, волокнисто-м’язово-хрящовою оболонкою і адвентицією. Разом з тим кожний з названих видів бронхів має свої особливості будови
61.Анатомічна і гістологічна будова органів сечовиділення тварин.Розвиток в онто- та філогенезі
До органів сечовиділення належать парні нирки і сечоводи, непарний сечовий міхур і сечівник .Останній у самців продовжується у сечостатевий канал, а у самок відкривається в сечостатевий присінок. Органи сечовиділення виробляють сечу, тимчасово її зберігають і виводять з організму. З крові сечею виділяються кінцеві продукти білкового обміну, неповного окиснення жирів і вуглеводів, різні солі та вода. В сечі містяться деякі гормони (пролан, фолікулін, андростерон). Функціонування нирок, що полягає у видаленні надлишків солей, кислих продуктів та інших шкідливих речовин, забезпечує сталий осмотичний тиск і хімічний склад крові
Нирка — парний компактний паренхіматозний орган червоно-бурого кольору, в якому утворюється сеча. Нирки мають різний тип будови, що впливає на їх зовнішню форму. Вони можуть бути гладкі й борозенчасті
За формою нирки нагадують дещо сплющений біб. Права йліва нирки за розмірами майже однакові. Кожна нирка має дорсальну й вентральну поверхні, ледь загострений краніальний і притуплений каудальний кінці. Медіальний край увігнутий і несе ворота нирок — місце входження судин, нервів і виходу сечоводу. Латеральний край нирки опуклий. На розрізі нирки розрізняють кіркову (сечоутворювальну), пограничну та мозкову (сечовидільну) зони, а також ниркову порожнину .
Кіркова зона (речовина)— тонкий зовнішній шар темно-червоного кольору, дрібнозернистої будови. В цій зоні знаходяться ниркові тільця і переважно звивисті канальці нефронів. Кіркова зона впинається в мозкову зону, формуючи при цьому ниркові стовпи.
Мозкова зона (речовина) — внутрішня, найтовща, червоно-жовтуватого кольору. Заходячи в кіркову зону нирки, вона утворює мозкові промені. Мозкова зона представлена нирковими пірамідами, які розділені нирковими стовпами. Основа піраміди спрямована до периферії, а вершина утворює нирковий сосочок. На сосочку є отвори сосочкових проток, які утворюють решітчасте поле. Навколо кожного ниркового сосочка(багатососочкові нирки) розміщена ниркова чаша. Кожна чаша відкривається короткою протокою в ниркову миску.
Погранична (проміжна) зона знаходиться на межі між попередніми зонами. Вона має вигляд вузенької стрічки темно-червоного кольору. В зоні знаходяться дугові артерії, які віддають у мозкову зону променеві артерії. Уздовж артерій розміщені ниркові тільця. Ця зона в усіх тварин різко виділяється, хоча багата на судини.
Сечовід — парний трубчастий орган, який проводить сечу з нирки в сечовий міхур (див. рис. 6.37). Він розміщений на бічній стінці черевної порожнини. Злегка звисає, утворюючи коротку складку очеревини — сечостатеву складку. У сечоводі розрізняють черевну й тазову частини. В тазовій порожнині сечовід переходить на дорсальну стінку сечового міхура, косо пронизує її і, пройшовши певну відстань (3 – 5 см) між м’язовою й слизовою оболонками, відкривається біля шийки сечового міхура. Таке розміщення сечоводу з оболонками сечового міхура запобігає зворотному відтоку сечі.
Сечовий міхур — непарний, еластичний, порожнистий орган овальної форми (див. рис. 6.37), що виконує роль резервуара, в якому накопичується сеча. Його розмір, а відповідно і форма, змінюється залежно від наповнення. Порожній сечовий міхур має округлу форму, зморшкуватий, з товстими стінками. Сечовий міхур розміщений на дні тазової порожнини і в наповненому стані звисає в черевну порожнину. В сечовому міхурі розрізняють тіло, верхівку і шийку, що спрямована каудально і переходить у сечівник. У ділянці шийки м’язова оболонка утворює стискач шийки сечового міхура. Дорсально сечовий міхур межує з прямою кишкою (у самців) із маткою та піхвою (у самок).
Сечівник має значні статеві особливості. У самок вінширокий і короткий, має вигляд прямої трубки, що починається від шийки сечового міхура, спрямовується назад і вгору. Він відкривається в нижню стінку статевих органів на межі між піхвою і сечостатевим присінком — зовнішнім отвором сечівника. Перед відкриттям у статеві органи м’язова оболонка стінки сечівника формує стискач сечівника. У жуйних і свиней на нижній стінці сечівника, перед його відкриттям у сечостатевий присінок, є значний підсечівниковий випин
Мікроскопічна будова сечовивідних шляхів. Стінка сечоводів, сечового міхура і сечівника утворена трьома оболонками: слизовою, м’язовою, серозною. Слизова оболонка складається з епітеліального шару і власної пластинки. Епітелій перехідний. Власна пластинка побудована з пухкої сполучної тканини.
В онтогенезі спостерігається три покоління нирок. Переднирка існує протягом кількох годин і виникає у ембріона на ранніх стадіях розвитку. Вона не функціонує як сечовий орган. Нефридії утворюють загальний канал, який виходить у клоаку. За рахунок лійки переднирки розвивається лійка маткової трубки. Проміжна нирка закладається позаду переднирки в ділянці тулуба і за рахунок нефротомів формує нефрогенний утвір (вольфове тіло). Нефридії відкриваються у вольфову протоку. Нирка деякий час функціонує. Дефінітивна нирка формується із нефрогенної тканини задньої ділянки проміжної нирки в тазовій порожнині, даючи початок сечовидільній зоні нирок. Розвиваються звивисті сечовивідні сліпі трубочки, один кінець яких відкривається в збиральну трубочку, а інший перетворюється на двостінну ниркову капсулу і входить до складу ниркового тільця. Сечовивідні трубочки, розвиваючись, перетворюються на звивисті канальці й ниркову петлю (Генле). Вивідні канальці дефінітивної нирки розміщені в центральній частині — мозковій зоні. Формуються вони з протоки проміжної нирки. Від кінцевої ділянки протоки проміжної нирки випинається новий канал — сечовід. Сліпий кінець сечоводу, вростаючи в нефрогенну тканину, утворює ниркову миску. З ниркової миски випинаються ниркові чашечки, від яких радіально відходять прямі збиральні трубочки, що з’єднуються з покрученими трубочками.
62.Анатомічна і гістологічна будова нирки
Нирка — парний компактний паренхіматозний орган червоно-бурого кольору, в якому утворюється сеча. Нирки мають різний тип будови, що впливає на їх зовнішню форму. Вони можуть бути гладкі й борозенчасті
За формою нирки нагадують дещо сплющений біб. Права йліва нирки за розмірами майже однакові. Кожна нирка має дорсальну й вентральну поверхні, ледь загострений краніальний і притуплений каудальний кінці. Медіальний край увігнутий і несе ворота нирок — місце входження судин, нервів і виходу сечоводу. Латеральний край нирки опуклий. На розрізі нирки розрізняють кіркову (сечоутворювальну), пограничну та мозкову (сечовидільну) зони, а також ниркову порожнину .
Мікроскопічна будова нирок. Зовні нирки вкриті волокнистою капсулою, яка побудована зі щільної сполучної тканини. Під капсулою розміщена паренхіма нирок, утворена нирковими тільцями і нирковими епітеліальними канальцями. Канальці поділяються на звивисті й прямі. Звивисті канальці та ниркові тільця утворюють кіркову, а прямі — мозкову речовину . Між структурами паренхіми нирок є ніжні прошарки пухкої ьсполучної тканини, які разом з капсулою формують сполучнотканинну строму нирок. У прошарках пухкої сполучної тканини знаходяться кровоносні судини. Нирки мають частки, які утворені нирковими пірамідами та прилеглими до них ділянками кіркової речовини. Вони розділені нирковими стовпами — ділянками кіркової речовини, які проникають між пірамідами. До складу часток входять часточки, які не мають чітких меж.
63.Анатомічна і гістологічна будова органів розмноження самця
Органи розмноження самців складаються із сім’яникового мішка, парних сім’яників, придатків сім’яників, сім’явиносних проток, сім’яного канатика, сечостатевого каналу, додаткових статевих залоз, статевого члена і препуція
Сім’яниковий мішок являє собою випин черевної стінки, в якому розміщені сім’яники й придатки сім’яників. Форма сім’яникового мішка, ступінь його звисання та розміщення під черевною стінкою значно різняться у різних тварин. Сім’яниковий мішок складається з мошонки, загальної піхвової оболонки та зовнішнього підвішувача сім’яника.
Мошонка складається зі шкіри та м’язовоеластичної(м’язистої) оболонки. Шкіра мошонки зморшкувата, вкрита рідким волоссям, має потові та сальні залози. По середній лінії виділяється шов. Шкіра щільно з’єднується з м’язовоеластичною оболонкою, яка бере участь в утворенні серединної перегородки. Перегородка ділить порожнину мошонки на дві камери.
Загальна піхвова оболонка складається з двох пластинок, які міцно з’єднані між собою. Зовнішня пластинка — фасціальна(продовження поперечної черевної фасції), внутрішня — серозна(продовження пристінкової пластинки очеревини).