Файл: Підручник Соціологія.doc

Дж.Мілля «.Система логіки алогічної та індуктивної», у якій він виклав чотири методи дослідження:

> Метод схожості: якщо в декількох випадках V процесі дослідження будь-якого явища є лише одна спільна обставина, то вона і є причиною (або наслідком) цього явища.

> Метод відмінності: якщо у випадках, коли явище відбувається і не відбувається, всі обставини однакові крім однієї, то ця остання і є причиною (або наслідком) цього явища.

• Метод залишків: із явищ відокремлюються ті частини, причини яких відомі із попередніх індукцій. Факт, що залишився, є наслідком причини, що залишилась.

• Метод супроводжуючих змін: явище завжди змінюється за певною зміною іншого явища, зв 'язаного з цим останнім причинним зв язком.

Дж. Мілль розглядає суспільство як агрегат індивідів, мислення яких поступово змінюється і розвивається. Він вважав, що держава не повинна втручатися в економічну діяльність підприємств приватних власників. На відміну від Конта, який закликав до зміцнення держави та її функцій, Мілль переносив акцент на активність підприємців. У підприємництві, на його думку, могли б мати успіх всі народи.

До яскравої плеяди різнобічних досшлинків належить англій­ський філософ і соціолог / ерберт ('пенсе/) (1820 - 1903 рр.) Він одержав технічну освіту і потім тривалий час займався :

^біологією, ^психологією, ^соціологією, Щетиною і і. д. Спенсер шепуиав органічний напрям у соціології. Основу соціологічних поглядів Спенсера склав метод аналогії між біологічним організмом, його еволюцією і соціальним, надоргашчпим організмом і його еволюцією. Цей метод

1'.Спенсер руніувався на тому, що і в біологічному і в соціальному

організмі відбувається перехід від простого до складного. На думку Спенсера, соціальний організм складається з трьох основних систем: *крегулятивної, & системи яка виробляє засоби для життя і ♦розподільчої. Джерелом класових відмінностей вважав завоювання: & переможці утворюють панівний клас, 1* переможені стають рабами. Головним для Спенсера було вивчення не суспільства в цілому, а його структурних одиниць, їх функцій та взаємозв'язку.

Увага!

Г.Спенсер заклав основи структурно-функціонального

напряму в соціології, сприяв виникненню функціоналізму, однак,

лише частина його наукової спадщини актуальна для сучасної соціології.

Головна його праця - «.Основи соціології» (1896 р.), в якій він робить висновок:

перемагає те суспільство, в якому більша кількість людей

пристосовується до промислової праці, але при цьому

владні структури поважають особисті потреби

Певним резонансом у розвитку соціологічної д\ мкв в XIX СТ. було вчення про еуспі.п.е і во Карій Маркса (1818-1883 рр). який і автором праці. "Німецька ідеоло­гія' '."Критика готської програми". Центральне місце в цьому вченні займає соціально-економічний аналіз капітаніму. Ного структури, механізмів функціонування і протиріч, революційної заміни буржуазного суспільства асоціацією, "а якій вільний розвиток кожного сумовою вільного розвитку всіх". .

К.Маркс

порядок в індустріальних суспільствах як результат договору між індивідами, що керуються лише власними інтересами. Досягнення власного інтересу веде лише до соціальної нестабільності, що проявляється в різних формах девіантності, передусім у самогубствах. Дюркгейм проводив різницю між формами соціального порядку в примітивних (традиційних) і сучасних суспільствах. Механічна солідарність у примітивних суспільствах ру нтувалася на спільних переконаннях і консенсусі, які виявлялись у межах колективної совісті. З процесами індустріалізації, урбанізації і ускладнення суспільств поділ праці руйнує механічну солідарність і моральну інтеграцію, руйнуючи соціальний порядок. Дюркгейм усвідомлював те, що індустріальні суспільства пов'язані з багатьма конфліктами. Він вважав, що в розвинутих суспільствах повинна з'явитись нова форма соціального порядку, яка б рунтувалася на органічній солідарності. Дюркгейм вважав галуззю соціології дослідження соціальїшх фактів, а не індивідів. Говорив, що суспільства мають свої релігії, які не можна звести лише до дій і мотивів індивідів, і що індивіди формуються і обмежуються соціальним середовищем (Правила соціологічного методу", 1895 р.). У праці "Самогубство" (1897 р.) Дюркгейм пояснив, як на рішення здійснити самогубство впливають різні форми соціальної солідарності в різних соціальних ситуаціях. Аналізуючи статистику самогубств у різних суспільствах і різних групах в межах цих сусі іільств, Дюркгейм виявив чотири види самогубств: егоїстичні, анемічні, фаталістичні, альтруїстичні.

Дюркгейм висловлював стурбованість у зв'язку з небезпекою для суспільства, яка йде від індивідів, які перебувають у стані аномії, вони не відчувають, що соціальні норми є значимі для них. Відомими також є його праці "Примітивна класифікація" (у співавт. зМ.Моссом 1903 р.), "Елементарні

форми релігійного життя" (1912 р).

З іменем німецького соціолога, соціального філософа іі історика Макса Вебера (1864 - 1920 рр.) пов'язано виник­нення розуміючої соціології і теорії соціальної дії. Викладав у Фрайбурзькому (1893-1896 рр), Гейдель­берзькому (1896-1898 рр.. 1902-1919 рр.) і Мюнхенському (1919-1920 рр.) університетах Вебера називають заснов­ником сучасної соціології . оскільки він:

• запропонував чіткий системний Підхід до понятійного апарату соціологічного аналізу;

• послідовно відстоював ідею соціальної науки, яка повинна приділяти увагу проблемам пояснення соціальної дії;

Р- глибоко і тонко підмітив основні характеристики сучасної індустріальної цивілізації у великій кількості різноманітних галузей;

> під час емпіричних досліджень сучасного суспільства він визначив ряд ключових питань, які стали центральними в соціологічних дискусіях;

Г. Зіммель

Помітне місце у розвитку західної соціології класичного періоду відіграє німецький соціолог Фердинант Тьоніс (1855-1936 рр.). Він наголошував, що: соціологія вивчає суспільне жіптя;сусггільне життя складається з певних соціальних зв'язківдіе держава утримує єдність суспільства, а спільна воля людей жити разо.м;тил соціального зв'язку визначається типом волі (природної, інстин-ктивної, розумової, раціональної); історичний процес складається з двох протилежних віх спільного життя людей - спільнот, заснованих на соціальних зв'язках, реального органічного життя і природній волі, та суспільства, яке є механічним утворенням, яке рунтується на волі розумовій, раціональній .

Італійський соціолог, інженер та економіст Вільфредо Парето (1848-1923рр.) виклав свою теоретичну концепцію в "Трактаті всезагальноїсоціології" (1916 р.). Зробив значний внесок в теорію еліт. Суспільство для Парето - це система, яка знаходиться в стані динамічної рівноваги. Воно поділяється на еліту -"кращих", які керують, і нееліту, тобто тих, якими керують. Така соціальна гетерогенність обумовлюється біологічно, тобто наявністю певних біопсихологічних якостей індивіда. На його думку, такий поділ притаманний усім суспільствам, а циркуляція, зміна еліт, є основою і рушійною силою всього історичного розвитку. Його теорія еліт стала відправним пунктом для дослідження механізмів влади.

Наприкінці ХГХ - на початку XX ст. у ряді країн Західної Європи та США виникає так званий соціологічний психологізм. Його ще називають психологічним соціологізмом або психологізмом у соціології. Яскравими представниками цього напрямку всощологіїбулиЛес/7!е/?.б0/х)(1841-1913 рр), ФрідріхГіддінгс(1&55-1931 рр), Постав Лєбон (1841-1931 рр.), Вільям Мак-Дугал (1871-1938 рр.) та ін. Представники соціологічних концепційу соціології цього періоду ставили собі за мету визначення сутнісних характеристик суспільства й людини та тенденцій їх розвитку за допомогою психологічних явищ. їхні погляди рунтувались на психологічномуредукціонізмі, тобто можливості повного або часткового зведення

соціологічних явищ до дії тих чи інших психічних чинників.

Соціологічні традиції, закладені представниками класичної соціології, знайшли своє гідне продовження в працях Питирима Сорокою (1889 - 1968рр.). Народився і одержав освіту в Росії. З 1922 р. оселився у США. У 1930 р. став першим професором соціології в Гарвардському¹ університеті. І Іредст авник інтегрального напрямку сучасної соціології, автор теорій соціальної стратифікації і соціальноїмобіїьності Значінні внесок зробив у розробку проблем предмету і структури соціології, механізму і шляхів

соціального розвитку, соціальної нерівності, соціальної ^- Сорокін структури суспільства, соціокультурної динаміки, конвергенції соціальних систем і т. д. Об'єднав в єдине ціле всі аспекти соціологічного вивчення суспільного життя, створив ту "інтегральну" соціологію, яка синтезувала все найкраще, що було досліджено до того часу в соціології. Основні праці Сорокіна: "Система соціології" (1920р.), "Соціологія революції" (1925р.), "Соціальна мобільність" (1927р.), "Сучасні соціологічні теорії" (1928р.), "Соціальна і культурна диналіїка" (1937-\94\рр.),"Соціокультурнапричинність, простір і час" (1943 р.), "Американська сексуальна революція" (1956р.), "Основні тенденції нашого часу" (1964 р.), "Соціологічні теорії сьогодні" (1966 р.). У праці «Система соціології» П. Сорокін проголосив такі основні принципи соціології:

Р соціологія, як наука, повинна будуватися за типом природничих наук. Про