ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 2658
Скачиваний: 5
жодне
протиставлення «наук про природу»,
«наук про культуру» не може бути й мови;
> соціологія
повинна вивчати світ таким, яким він
є. Будь-який нормативізм, тобто суб
'єктивне втручання в науку з позицій
моральних та інших наук, є недопустимим;
> соціологія
повинна бути «об 'єктивною дисципліною»,
тобто вивчати реальні взаємодії людей,
які є доступними об 'єктивному виміру
і вивченню;
оскільки
соціологія хоче бути дослідницькою і
точною наукою, вона повинна позбутися
усякого «філософствування», умоглядної,
недоведеною наукою побудови;
розрив
з філософствуванням означає і розрив
з ідеєю монізму, тобто зведення
будь-якого явища до одного якого-небудь
начала.
Соїдсшогія
- це наука, яка вивчає поведінку людей,
що живуть у середовищі собі подібних.
П.Сорокін
П.Сорокшртзрвшвсощшоїто На
його думку, об'єктами
вишешш
соціології є перш за все соціальна
поведінка і діяльність людей, соціалмгі
групи і структура суспільства в цілому,
а також соціальні процеси, які в ньому
відбуваються. Він розробив теорію
цінностей і культурної динаміки.
2.2.
Основні етапи і напрями американської
і західноєвропейської соціологи XX ст.
Якщо
у першій половині XX ст. домінуючим видом
діяпьності соціологів у багатьох
країнах були прикладні соціологічні
дослідження, то у 60-80-х роках в Західній
Європі і почасти в СІЛА все більше
соціологів стало цікавитися розробкою
проблем самої соціологічної теорії,
пов язаних з процесом інтеграції різних
напрямів у соціології, які різнились
один від одного специфічним підходом
до аналізу об 'єкта і предмета соціології,
до розуміння методу соціології як
науки.
У
широкому значенні під ^
школою
в
соціології розуміють групу соціологів,
яка працює в межах виробленої нею самою
дослідницьких традицій. У більш вужчому
значенні школа в соціології — це
дослідницька група із традиціями і
відповідною інституційною формою.
^Напрями
об'єднують
соціологів, які займаються розробкою
ідентичної проблематики, або мають
спільну світоглядну спрямованість. До
них можна віднести, наприклад,
функіаоналізм, позитивізм, символічний
інтеракціонізм, структуралізм,
етнометодологію та ін. Всі вони виступають
як парадигмальні альтернативи, і
водночас, є продуктом оперативної
взаємодії (як між собою,
так
і з різними пограничиими суспільствознавчими
і людинознавчими дисциплінами).
Спробуємо
окреслити деякі із найбільш впливових
сучасних соціологічних шкіл і напрямів.
У
XX ст. найбільш плідно соціологія
розпивалась у США. Причому якщо в Свропі
вона йшла вперед завдяки ініціативі й
ентузіазму окремих вчених, то дослідження
американців, починаючи з першого
президента Американської соціологічної
асоціації Л.Ворда,
були
добре організовані, фінансовані і стали
складовою частиною університетської
освіти.
Серед
теоретичних розробок в американській
соціології значне посилення набрала
система Ф.Тейлора
(1856-1915
рр.). Ретельно проаналізувавши виробництво,
Тейлор дійшов висновку^ що воно дуже
часто є недостатньо ефективним. Робітники
виявляють пасивність, лінощі, "працюють
з прохолодою". Щоб
виправити становище, дослідник вперше
розробив систему наукової організації
праці (НОІ І) і раціонального управління
виробництва (менеджмента).
Ведучим
напрямом в американській психології
кінця XIX -початку XX ст. став біхевіоризм
(від англ. ЬеЬауіоиг - поведінка) буквально
"наука
про поведінку". Родоначальники
біхевіоризму' Е.
Торндайк (1874-1949
рр.) іДж.
Уотсон (1878-1958
рр.) та їх послідовники вважали, що
поведінка людини будується за схемою
"стимул" - реакція. Змінюючи стимули,
можна задавати певні реакції і управляти
поведінкою людей, підтримуючи гармонію
в суспільстві. Недооцінка біхевіористами
фактора свідомості людини і впливу на
неї суспільства, оточуючих людей
"підірвали''
популярність
біхевіоризму, хоча в 1930 р. він
трансформувався в необіхевіоризм
(нео
- від гр. пеоз - новий). Такі переваги
біхевіоризму, як ^науковість,
^строгість, ^точність досліджень, ^широка
опора на математику і статистику, ^>нові
методики експериментів тощо
- все це дозволило соціологам і психологам
використати його для розв'язання
багатьох практичних завдань.
Однією
з помітних у соціології XX ст. є аналітична
школа (або
емпірична
соціологія). Вона
виникла в межах західної соціології,
сформувала в своєму руслі дві основні
течії - академічну
і
прикладну.
Ф
Завдання
першої вбачається у створенні систем
наукового знання про окремі галузі і
явища суспільного жигтя (наприклад,
соціологія
праці, соціологія міста, оціологія
засобів масової комунікації і
т. д.), які використовуються в якості
методологічної основи конкретних
соціологічних досліджень.
♦ Завдання
другої—організація цих, націлених на
розв'язання чітко визначених практичних
завдань і безпосередньо пов'язаних з
виконанням функцій соціальної інженерії,
досліджень.
Історичні
корені аналітичної школи знаходимо у
ранніх емпіричних дослідженнях XIX ст.
соціального і моральною здоров'я (Е.
Чадуік, Л. Ватерне, Р.Вірхов.Дж.Кей-Шаттлуор,
А. Г?ррі, А. Вагнер та ін.). З
1920 по 1950 рік емпіричні дослідження
стають
пріоритетним напрямом в американській
соціології.
Початок
цьому процесу поклали представники
Чиказької школи (Р.
Парк.Е. Бер-джесс, У. Тамас.А. Смаллтаіи.).
Займаючи
домінуюче становище в американській
соціології протягом 20 — 40-х років,
Чиказька школа мала значний вплив на
формування світової емпіричної
соціології.
Основними
відмінними рисами Чиказької школи: ^>
органічне поєднання емпіричних
досліджень із теоретичними узагальненнями;
^> висування гіпотез в межах єдиної
організованої і спрямованої на конкретні
практичні цілі програми; широта
теоретичної орієнтації; ^> поєднання
різних підходів і методів.
Першою
працею Чиказьюї школи в галузі емпіричної
соціолога була книга У.
Тама-са( 1863-
1947рр.) і Ф.
Знанецького (1882-1958
рр.) "Польський
селянин в Європі і Америці'' (1918-
1920 рр.). В ній викладеш і апробовані на
практиці основні ідеї соціологічної
теорії Томаса, ядро якої - поняття
соціальної
ситуації, яке
включає в себе гри взаємопов'язаних
елементи:
У
об
'єктивні умови (соціальні норми і
цінності);
установки
індивіда і групи;
визначення
ситуації діючою особою.
Значний
вкладу розвиток емпіричної соціології
внесли соціологи Гарвардського
університету. Професор /•.'. Мейо
(1880-1949рр.)
і його колеги розробляли індустріальну
соціологію і
доктрину людських
відносин, а
також соціологію
управління. Вивчаючи
вплив різних факторів (умови і організація
праці, заробітна плата, міжособистісні
відносини і стиль керівництва) на
підвищення продуктивності праці на
промислових підприємствах, Мейо показав
особливу роль людського і групового
фактора. В основу своєї концепції Мейо
заклав такі три моменти:
погляд
на людину як на соціальний організм,
зорієнтований і включений в контекст
групової поведінки;
несумісність
людської природи з конкретною ієрархією
підпорядкованості в бюрократи чпій
організації;
керівники
організації повинні орієнтуватися
більшою.мірою на людей, ніж на виробництво
продукції.
Такий
підхід, за Мейо. забезпечує соціальну
задоволеність людини своєю безпосередаьою
працею і в кінцевому рахунку-соціальну
стабільність суспільства. Працями Мейо
і його колег був закладений теоретичний
фундамент сучасного менеджменти
-
нової галузі техніко-організаційних
і соціальних аспектів управління
виробництвом, яка одержала інтенсивний
розвиток як в американській, так і в
європейській емпіричній соціології.
Яскравий
приклад успіху соціальних досліджень
в СІ ІІЛ - діяльність всесвітньо відомого
Американського інституту громадської
думки, або Інституту Геллапа.
03
5ос
Створений
у 1935 р. журналістом і статистичним
аналітиком Дж.
Гелпапаи (1901
-1984 рр.) для вивчення настроїв виборців
напередодні виборів 1936 р., цей інститут
і сьогодні проводить дослідження з
найрізноманітних питань у всіх розвинутих
країнах світу. Його дані не тільки
оперативні і точні, але й помітно
впливають на громадську думку.
Під
впливом американської соціології (на
прикладі структурно-функціопальїгих
підходів до соціальної реальності) в
60-70-х роках активно формувалась німецька
соціологічна школа з
багатьма галузевими соціологіями.
Одним із її засновників став Р.
Кеніг, видавець
"Кельнського
журналу соціології і соціальної
психології" (з
1949 р.), словників із соціології і
керівництв з емпіричних соціологічних
досліджень. Його колега X.
Шельський у
1966 р. організував у Білефельде університет
з кафедрою соціології, який став згодом
найбільшим соціологічним центром у
Німеччині. У 80 - 90-х роках сферою особливого
і постійного інтересу в німецькій
емпіричній соціології стає розвиток
соціології
праці, а
в її межах -індустріальної
соціології (Ф. Адлер, Г. Бернард, Ф.
Мюллер, Р.Штольберг та
ін.).
Структурний
(рункціоналізм (або
структурно-функціональний аналіз) -
один з найбільш важливих і складних
напрямів сучасної теоретичної соціології,
виникнення якого певною мірою об'єктивно
пов'язане з розвитком емпіричної
соціології. До середини 30-х рр. XX ст.
соціологи США накопичили значний
емпіричний матеріал, здійснивши велику
кількість різноманітних за масштабністю
і тематикою емпіричних соціологічних
досліджень, які, однак, не виходили за
межі окремих регіонів країни і торкались
лише деяких проблем суспільного життя.
Аналізуючи емпіричні дані, вони
одержували лише часткові узагальнення
локальних явищ або класів явищ, збільшуючи
кількість "дискретних
теорій ". Чим
більше з'являлось таких теорій, тим
гостріше у свідомтювалась необхідність
розробки систематичної теорії науки
— теорії, яка б могла пояснювати
емпіричні факти соціальної дійсності.
За
вирішення цього завдання взялися
провідні соціологи США Толкот
Парсонс (1902-1979
рр.) і Роберт
Мертон(нар. 1910
р), які в різні роки очолювали Американську
соціологічну асоціацію (у 1949 і 1957 рр.
відповідно). Саме Т. Парсонс в працях
"Структура
соціальної ді'Г
(1937
р), "Соціальна
система" (1951
р), "Соціальна
система і еволюція теорії дії" (1977
р.) та Р.Мертон у дослідженнях
"Соціальна
теорія і соціальна структура" (1975
р.), "Соціальна
структура і автономія" (1966
р.), "Соціологія
науки" (1973
р.) розробили основні принципи
структурно-функціонального аналізу.
Представники
структурного функціоналізму розглядають
соціологію як науку, котра покликана
аналізувати повторювальні наслідки,
що виникають унаслідок взаємодії
елементів соціальної структури. При
структурному підході об'єкт дослідження
(сус-
пільство,
соціальний інститут, чи соціальний
процес) складаються з одиниць чи
елементів, які входять до його складу
і утворюють певну структуру. Функціональний
підхід з'ясовує зв'язки між елементами
і цілим, а також способи їх функціонування.
Якщо
Т. Парсонс приділив основну увагу
аналізу механізмів підтримки "соціального
порядку", то
Р. Мертон зосередив свою увагу на
вивченні дисфу нкціональних явищ, які
виникають внаслідок протиріч у
соціальному житті. Проте, структурний
функціоналізм сприймається і його
прихильниками і його супротивниками
як достатньо єдина теоретична парадигма
з усталеними традиціями і напрямами
аналізу. Він був і залишається головною
формою теоретичних суджень про
суспільство, основним способом мислення,
ігридатним для соціології як самостійної
дисципліни.
Символічний
інтеракціонізм - один
із найбільш цікавих і продуктивних
напрямків у сучасній соціології, який
зводить зміст соціальних процесів до
взаємодії індивідів у групі і суспільстві.
Увага!
У
символічному інтеракціонізмі більше
ніж, у будь-якому
іншому
теоретичному підході, надається значення
активному,
творчому індивіду.
Засновником
теорії символічного інтеракціонізму
був американський соціолог, професор
Чиказького університету Дж.
Мід (1861-1931
рр), який визнавав перевагу соціального
над індивідуальним і прагнув подолати
обмеженість тієї дослідницької традиції,
в якій індивід і суспільство протиставлялись
один одному. За Дж.Мідем, індивід
з'єднується з суспільством через
взаємозв'язок з іншими людьми. У праці
"Розум,
Я і суспільство" (1934
р.) Мід підкреслює, що соціальний світ
індивіда і людства переповнюсгься
соціальними взаємодіями, в яких велику
роль відіграє "символічне
оточення". Спілкування
між людьми здійснюється за допомогою
особливих засобів - символів, до яких
Мід відносив жест і мову. Соціальне
життя залежить від нашої здатності
уявляти себе в інших соціальних ролях,
а це прийняття ролі інших залежить,
відповідно, від нашої здатності до
внутрішнього діалогу з собою. Дж. Мід
трактував суспільство як обмін жестами,
що передбачає використання символів.
Основні
моменти теорії символічного
(1900-
1987рр.)"Сішсолічпип
інтеракіцоні-пі: $
теорії
символічного інтеракціонізму акцентують
увагу на різних частинах цієї
інтеракціонізму
викладено в праці Г.
Блумера Л А
перспективи і
метод" (1969
р). Різні течії А
