ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 2471
Скачиваний: 5
теорії.
Так, Чиказька школа зосереджується на
здійсненні взаємодії і процесі
інтерпретації. Школа університету
Айови намагається формалізувати
дослідження і їх результати, розробляє
вимірювальні процедури і шкали оцінок,
припускаючи, що людське "Я" є
стабільне і відносно незмінне. Ще один
напрямок теорії символічного
інтеракціонізму - "рольоватеорія".
У
1970-х роках символічний інтеракціонізм
вважався основною альтернативою
функціоналізму і теорії соціальних
систем (особливо в тому вигляді, в якому
вони розвивались Т. Парсонсом), які
складали в той час панівну парадигму
в американській соціології. Крім того,
даний підхід мав важливе значення в
соціології як критика позитивіз\гу. В
останній час найсуттєвішою розробкою
в теорії символічного інтеракціонізму
є класифікація технік і стратегій
спілкування Е.
Гоффмана (1922
- 1982 рр.).
Символічні
інтеракціоністи виділяють реальне й
ідеальне суспільство, розглядаючи їх
через призму широти і якості взаємодії.
Ідеальне
суспільство вони
характеризують всезагальністю норм і
втягуванням в процес комунікації всього
людства. Передумови виникнення ідеального
суспільства вони вбачають в розширенні
світогосподарських зв'язків, політичних
союзів держав, універсальних релігій.
При цьому вони підкреслюють конструктивну
роль соціальних конфліктів.
Суттєве
значення для розвитку сучасної соціології
має рольова
концепція символічного
інтеракціонізму Поведінка людини,
згідно цієї концепції, обумовлена
структурою її особистості, її соціальною
роллю і сприйняттям установок
"усуспільненого
іншого ". Багатомірну
поведінку людини можна подати у вигляді
певного набору соціальнотипових,
усталених шаблонів її поведінки - "ролей
", які
людина відіграє в суспільстві. Згідно
символічного інтеракціонізму, аналіз
"ролей"
людини
дає міцні підвалини для судження не
лише про її поведінку, але й про її
особистість, оскільки її внутрішня
імпульсивність і нормативна суперечність
віддзеркалюється в будь-яких поведінкових
акціях.
ІЬ
Отже,
символічний
інтеракціонізм -
це
дослідження відношення між особистістю
і суспільством як процесу символічного
спілкування між соціальними діячами.
Розвиток
цієї концепції сприяв аналізу 'ролі,
'соціалізації, 'комунікації і 'дії.
Символічний
інтеракціонізм мав значний вплив на
соціологію девіантної поведінки завдяки
запропонованому ним поняттю кар'єри,
яке використовується в дослідженнях
злочинної поведінки. Інтеракціоністський
підхід є теоретичною основою теорії
наклеювання ярликів, досліджень
стереотипів і стигми. Інтеракціоністи
зробили вагомий внесок у медичну
соціологію, дослідивши
взаємодії між лікарем і пацієнтом.
Сучасний символічний інтеракціонізм
має тенденцію до аналізу суспільства
як утворення, яке виникає на основі
безкінченшгх трансакцій соціальних
діячів. Символічний інтеракціонізм
критикують через те,
що
він не приділяє достатньої уваги різним
момеїггам об'єктивного обмеження
соціальної дії.
феноменологія(тобто
дослідження
духовних цінностей) як новий напрям
теоретизування (на відміну від структурних
функціоналістів і емпіриків) в соціології
почала заявляти про себе в 60-х роках XX
ст. Головними моментами позиції
соціологів-феноменологів є такі:
#
негативне ставлення до методології як
сукупності прийомів, призначених для
виявлення незмінних властивостей
соціальної реальності;
Ф
відмова
від спроб визначити природу соціальних
об 'єктів, іцо вивчаються;
Ф
природниче
ставлення до аналізу особистості і її
діяльності;
Ш\<ява
соціальної реальності як штучної за
своєю природою, тобто утвореної самими
діючими індивідами;
0
наші
уявлення про реально діючі об 'єюпи
невіддічьні від них самих;
0
об'єкти,
з якими має справу людина, тісно пов'язані
з її уявленнями про ці об 'єкти, які
залежать від нагромадженого нею
соціального досвіду. Якщоу
Т.Парсонса
людина,
як індивід, може проявити свою
індивідуальність на рівні поведінкового
організму, то феноменолоіи намагались
довести, що свою індивідуальність
людина, як особистість, проявляє завжди,
маючи власну інтерпретацію соціальної
реальності згідно з нею самою накопиченому
досвіду соціальної взаємодії. Для Т.
ГІарсонса людина залишається істотою
унікальною за своєю біологічною
природою, а для феноменологіву нікальність
особистості людини виявляється головним
чином в її соціальшй сутності.
З
самого початку феноменології заявили,
що прагнуть вивчати зміст, структуру
і функції "повсякденного
знання ", з
якого походять наукові знання, так само
як і продукти художньої творчої уяви
або релігійного життя.
Як
різновид''розуміючоїсоціології''
феноменологічна
соціологія бере свій початок ще зМ
Вебера.
Він
пов'язашій зЕ.
Гуссерче.м,Ч. Кулі, Дж. Мідам та
ін. Засновником феноменологічної
соціології як самостійного напрямку
в соціології є австрійський, а
згодом
американський соціологи. Щюц
(1899
— 1959 рр). У 50-х роках, аналізуючи структуру
повсякденного мислення, Шюц розробив
концепцію
інтерсуб'єктивного світу повсякденного
життя. Цей
світ, на його думку, існував до нашого
народжені ія й інтерпретувався нашими
предками як соціальний світ. З цією
інтерпретацією можна познайомитись
лише завдяки вихованню і навчанню в
сім'ї та школі. Сприйняття конкретних
законів залежить від того, як людина
інтерпретує, визначає для себе ті або
інші події. Спосібтлумаченш ситуації,
визначення того, що можливо, допустимо,
а
що
абсолютно виключено, залежить від
системи цішюстей індивіда, яку він
засвоїв в процесі соціалізації,
від
нагромадженого атасного досвіду
взаємодії з оточуючими людьми. Шюц
підкреслював, що різниця цішіісшгх і
смислових значень обумовлена специфікою
соціалізації і залежить від приналежності
індивіда до тієї чи іншої культури,
соціальної верстви, просресійної груші.
Соціально нормоваш "конструкції
світу " дуже
варіативні.
Можливість
об'єктивного розуміння мотивів людських
дій, тобто їх суб'єктивного смислу
закладена в самій основі повсякденного
життя, у "світі
повсякденності".
А.
Шюц
Саме
це дозволяє вирішувати головне, на
думку Шюца, завдання соціології зрозуміти
процес становлення об'єктивності
соціальних явищ на основі суб'єктивного
досвіду індивідів. Соціолог, створюючи
теоретичну модель життєвого світу,
повинен дотримуватися таких правил
(або, як їх називає Шюц, постулатів):
>
постулат релевантності (представництва).
Модель соціального світу повинна
враховувати лише ті моменти, які фіксують
типові зв 'язки і відносини предмета,
що досліджується, залишаючи без уваги
"надмірний "зміст, який не пов
'язаний безпосередньо з досліджуваною
проблемою; Р постулат
адекватності. Соціологічна
модель і знання, мотиви, таїш дій, що в
ній містяться, повинні бути вибудовані
таким чином, щоб з точки зору здорового
глузду вони також' сприймались як
"розумні і зрозумілі"; Р постулат
логічної послідовності. Поняття,
якими оперує соціологічна наука, треба
узгоджувати один з одним, і засновані
на них висловлювання не повинні
суперечити одне одному; Р постулат
узгодженості. Соціолог
не винаходить світ заново, він будує
свою пояснювальну модель таким чином,
щоб її можна було емпірично перевірити.
Керуючись
основними принципами феноменологічного
підходу, можна проаналізувати поведінку
будь-якою суб'єкта дії (індивіда, групи,
суспільства).
Феноменологічна
соціологія не лише суттєво урізноманітнила
спскгр наявних версій соціологічного
теоретизування, але й зуміла чітко
позначити принципово нетрадиційні
дослідницькі підходи. Вона, по суті,
вперше розглядає повсякденність як
основу і необхідну передумову дослідження
в соціальних науках і як тему, предмет
цього дослідження.
*Етнометодологія
- оригінальна
соціологічна концепція представлена
у книзі "Дослідження
з етнометодологі'Г (1967
р.) американським дослідником Г.
Гарфінкелем (нар.
1917 р.). Сам термін "етнометодологія"
означає
"методи людей'" (реоріе тетосіз).
Соціальні
антропологи, які вивчали соціальні
інститути та відносини між людьми в
традиційних общинах, помітили, що члени
цих общин самі описати функціонування
своїх інститутів не можуть. Зовсім інша
ситуація в сучасних індустріальних
суспільствах, громадяни яких з легкістю
аналізують діяльність соціальних
інститутів і свою участь у них. Початок
емпіричному соціологічному аналізу
цих процесів поклав Г. Гарфінкель і
його колеги. Вони розробили етнометодологію
як цілий ряд методів перетворення
повсякденних ДІЙ індивідів. Вони
розглядали всі соціальні події і дії
як однаково важливі предмети
соціологічного
дослідження. Щоб при інтерпретації
соціальшгх подій і дій соціолог зміг
врахувати їх специфіку, він повинен не
лише звернутися до термінів спеціального
наукового аналізу. Він повинен використати
ті вирази розмовної мови, в яких най
повніше фіксується ця специфіка і які
в процесі інтерпретації подій і дій
вияатяють свою атасну раціональність.
Такі вирази етнометодологи називають
індексичними. Воші вважають, що предмет
етнометодології станоатать навички і
техніка використання раціональних
властивостей індексичних виразів у
повсякденному житті. Водночас ці вирази
не повинні допускати можливість
альтернативних пояснень конкретної
ситуації, в якій дані події і дії
відбуваються або відбулись. Отже,
поділяючи з феноменологічною соціологією
суб'єктивну орієнтацію, етнометодологія
відрізняється від неї головним чином
у трьох відношеннях:
специфічніш
предметом своїх досліджень;
прагненням
визначитися як дисципчіна емпірична;
радикалізмом
суб 'єктивістських висновків.
Предметом
етнометодаюгії є
так звані етнометоди, тобто характерні
для різних соціальних класів, груп і
організацій методи інтерпретацій, які
застосовують учасники взаємодії з
метою розуміння актуальних фактів і
явищ. Розуміння веде до встановлення
стабільної структури взаємодії, яка
забезпечує нормальний (з погляду
учасників) розвиток подій. Усвідомлення
ролі етначетодів
у
формуванні стабільних структур
діяльності (тобто "соціального
порядку") привело
прихильників етнометодології до
висновку про те, що вказані методи,
нормативно-структурні детермінанти
діяльності не "усвідомлюються"
як
такі, але "утворюються"
щоразу
заново. Звідси випливає відмова від
визнання об'єктивного існування самих
структур діяльності.
Аналізуючи
життя сучасного громадянського
суспільства і його окремих структурних
утворень, сучасні феноменології
намагаються діяти в дусі положень
етнометодології :
лише
учасникам взаємодії вдається настільки
повно поєднати їх точки зору на події,
які відбуваються, і власні дії, наскільки
всім їм вдається скласти загальну уяву
про конкретні умови збігання цих подій
і здійснення цих дій; + не всі інтерпретовані
взаємодіючі події і дії інтерпретуються
однозначно, вони інтерпретуються
систематично і в певній послідовності;
зміст, який вкладають інтерпретатори
в події, що відбуваються, і у свої власні
дії, залежиш ь від послідовності в
інтерпретації і від біографій учасників
взаємодії.
Соціолог,
згідно концепції етнометодології,
зобов'язаний враховувати власну
залежність від світу повсякденності
і формулювати опис практичних дій як
на професійному рівні, використовуючи
формальні способи соціологічного
пояснення, так і на рівні повсякденного
життя. Але найшжливіїггими передумовами
розвитку
і передачі наукового знання є заміна
індексичних виразів об'єктивними.
Як
функціоналіста, так і етнометодолога
цікавлять процеси
соціалізації особистості й інтеграції
суспільства. Однак
якщо в основі функціоналіст-ської
теорії соціалізації лежить поняття
інтерналгзації, то теорія соціалізації,
за етномегодологами, фунтусться на
понятті ідентифікації, тобто зараховування
себе до будь-якої групи. Положення
функціоналістів про прийняття індивідом
зобов'язань участі в тій чи іншій системі
взаємодії неможливо з їх теорією
соціалізації. Зобов'язання участі
індивіда у конкретній взаємодії повинно
бути результатом його вільного вибору,
а, згідно фу нкціоналістської концепції
соціальної дії, цей вибір детермінований
функціональними вимогами соціальної
системи. Етнометодологи вимагають
пояснення соціального порядку і його
змін, а функціоналісти приймають це як
дане. В цілому ці основні компоненти
етномегодології можуть бути зведені
до правил методу, який є доступним
будь-кому. Він може бути використаний
будь-яким соціальним діячем в будь-якій
практичній дії, в якій він бере участь.
0Нео<рункціоналізм.
У
науковий обігтермін "нео^зункціоналізм
"уввів
в 1985 р. американський соціолог Дж.
Ліександер (нар.
1944 р.). Цим терміном позначався напрям
в теоретичній соціології, який вважав
що:
соціологи
в дослідженні еволюції суспільства
зобов 'язані брати до уваги всі точки
зору різних соціальних сип;
кожна
з цих точок зору виражає' певний аспект
цієї еволюції;
значний
заряд раціональності міститься в
комунікативній дії членів суспільства
і його треба виявляти, а не приймати
раціоналізацію соціальної дії за
тенденцію самого історичного розвитку.
Неофункітіоналісти
розілядають суспільство як історично
визначену соці-альну систему і конкрепшй
життєвий світ, як інтерсуб'єктивну і
первісну очевидну даність світу самих
суб'єктів життєдіяльності. Застосування
принципу комунікативної раціоналізації
життєвого світу до дослідження
суспільства і первинних суспільних
проблем найбільш повно виявилося у
творчості німецького соціолога Юргена
Хабермаса (нар.
1929 р.), особливо в його працях "Теорія
комунікативноїдіГ (1981
р.) і "Моральна
свідомість і комунікативна дія"
(1990
р.)
Центральним
пунктом соціологічної концепції Ю.
Хабермаса є категорія "життєвого
світу" (ІеЬепзиеІІ),
яка походить від феноменологічної
традиції. "Життєвий світ" за Ю.
Хабермасом, це нетематизований горизонт
значень, який становить підвалини
життєвого досвіду індивіда. Зовнішш
впливи співвідносяться з цією підвалиною,
протисташтяються йому, порівнюються
з ним. Цей горизонт значень складається
із попереднього запасу знань, зосередженого
в культурі, передусім у мові.
Метою
теорії
комунікативної дії є
опис розгортання "життєвого світу
" в еюлющйній перспективі. Соціальна
еволюція, за ІО. Хабермасом, полягає в
розвитку позитивних здібностей людини.
Соціальний прогрес, на думку Хабермаса,
це передусім розвиток пізнавальних
здібностей індивіда. Стрижнем еволюційного