Файл: ONDR-konsp.doc

Лекція 4. Раціональна організація

колективної наукової діяльності

4.1. Особливості та принципи організації НДР

Ефективність праці в науковій діяльності залежить від моральних, вольових та професійних якостей дослідника, його інтелектуального рівня. Останнє особливо важливо у творчим характером науково-дослідницької діяльності. Найважливішими особливостями сучасних наукових досліджень, що впливають на ефективність праці вченого, є такі:

• ймовірнісний характер їхніх результатів, тому дослідник для того, щоб працювати успішно і продуктивно, повинен мати відповідні моральні та вольові якості (організованість, наполегливість, твердість);

• унікальність, яка на відміну від сфери матеріального виробництва, обмежує застосування типових методик і рішень;

• складність і комплексність, які підвищують вимоги до наукових працівників у плані кооперації праці, вміння залучити до розробки проблеми потрібне число достатньо кваліфікованих спеціалістів різних галузей, організувати їх чітку, злагоджену і ефективну роботу із забезпеченням ув’язування результатів, що відносяться до різних підсистем проекту;

• масштабність і трудомісткість, які характеризуються обсягами та різноманітністю проведених експериментальних та теоретичних досліджень і розробок;

• зв’язок досліджень з практикою, що забезпечується повнотою впровадження у виробництво результатів проведених досліджень.

Досвід свідчить про те, що не кожен спеціаліст, навіть висококваліфікований, має здібності до виконання наукових досліджень.

Формування наукової організації творчої праці зумовлено потребою координації взаємозв'язку цілої низки різнорідних за характером процесів колективної праці. Слід зазначити, що відомі методи організації колективної праці, які ґрунтуються практично тільки на практичному досвіді окремого дослідника, не забезпечують оптимальності творчого процесу в умовах технічного прогресу.

Як вже згадувалося вище (див. розд. 3.5), підвищення рівня використання наукового потенціалу є одним з найважливіших напрямів підвищення ефективності науки, який, в свою чергу, залежить від раціональності організації праці науковців. Найважливішими принципами такої організації в науковій діяльності є: наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація, творчий підхід.

Наступність передбачає установлення взаємозв’язку між виконуваною у даний момент науковою роботою і раніше проведеними дослідженнями. Наука не могла б розвиватися, якби кожний дослідник починав би “з нуля”. Тому в організації праці в наукових дослідженнях велике значення надається вмінню використовувати наукову спадщину попередників.

Колективність праці в наукових дослідженнях зумовлена зростанням рівня спеціалізації робіт, їх масштабів та складності, розвитком матеріально-технічної бази науки. У випадках незалежної і відокремленої роботи науковців, в тому числі і над одною і тою є самою проблемою, контакти між ними, що забезпечують підвищення ефективності досліджень, є досить обмеженими та повільними. У зв’язку із цим, виникла потреба згуртування сил багатьох працівників, хоча безпосередній процес наукової творчості в основному зберігає свій індивідуальний характер. Ця суперечність усувається координуючими впливами управління науковими дослідженнями (консультаціями, колективними обговореннями програм робіт, координаційними нарадами та ін.). Колективізм, що характерний для більшості галузей науки, ґрунтується на функціональному розподілі праці, згідно із яким окремі функції або розділи у дослідному процесі закріплюються за різними працівниками (організаторами, координаторами, інформаторами, експериментаторами тощо).

Ще одним принципом оптимальної організації колективної праці є кооперування – гармонійне поєднання різних психологічних типів науковців: “генераторів” ідей з виконавцями, сміливих з обережними, ініціативних – з більш самокритичними тощо. Однак при цьому необхідно ретельно враховувати психологічну сумісність працівників.

Динамічність організації праці у наукових дослідженнях визначається тим, що в умовах прискорення темпів розвитку науки по ходу виконання робіт можуть швидко змінюватись схеми розподілу і кооперації праці (розміщення кадрів, рівень колективності праці, поділ її на етапи, організація робочих місць тощо). Вона зумовлює потребу в оперативній координації дії працівників у процесі досліджень. На основі здобутих результатів до робочих планів і методик виконання робіт можуть вноситись корективи, спрямовані на успішне їх завершення у регламентовані терміни.

Мобільність професійної підготовки кадрів полягає в їх здатності до швидкої адаптації до зміни виконуваних функцій, спеціалізації, місця роботи, що великою мірою впливає на ефективність організації праці.

Самоорганізація передбачає комплекс заходів соціологічного і психофізіологічного характеру, який виконує працівник з метою підвищення власної ефективності досліджень. Наприклад, у зв’язку із тим, що сучасні дослідження практично завжди пов'язані з опрацюванням цифрової інформації, дослідник повинен виробити в собі такі риси характеру, як зосередженість, уважність, наполегливість, послідовність і ритмічність у виконанні роботи, здатність до аналітичного мислення, що дає змогу критично оцінювати отримані результати. Велику користь може принести і самонормування праці, яке полягає у визначенні щоденної норми, яку дослідник встановлює для себе особисто, наприклад норма написання текстового матеріалу (8-10 сторінок, 4-5 аналітичних таблиць, реферування 70-80 сторінок літературних джерел тощо).

Творчий підхід ґрунтується на здатності до вивчення та узагальнення досягнень у певній галузі знань, критичного їх осмислення і створення нових концепцій. Спрямований цей підхід на створення нових знань і, зокрема, на пізнання об’єктивних законів і тенденцій розвитку явищ, що дають змогу вирішувати нові науково-теоретичні і науково-практичні проблеми.

Науково-дослідний процес взагалі – це система, що функціонує на основі матеріальних, трудових та інтелектуальних цінностей. Тому, як і кожна система, науково-дослідний процес має бути раціонально організованим, з упорядкуванням всіх його системних елементів і приведенням їх у системний взаємозв'язок, що визначається цільовою функцією.

В цілому організація як поняття передбачає упорядкованість та належну взаємодію окремих елементів, що перебувають у функціональній залежності.

4.2. Наукова організація колективної праці в дослідницькій діяльності

Поняття наукової організації науково-дослідного процесу виникло у зв’язку з потребою координації і підвищення ефективності дослідної роботи великих колективів. Слід зазначити, що прийоми організації, які ґрунтуються на практичному досвіді керівників досліджень, не забезпечують максимальних результатів в умовах ринкових відносин.

У спеціальній літературі та на практиці нерідко наукова організація праці (НОП) передбачає застосування лише декілька окремих принципів та елементів. Такий підхід не дозволяє одержувати необхідної ефективності науково-дослідного процесу. Справа в тому, що раніше останній реалізовувався окремо кожним виконавцем, і цілком природно, що об’єктом організації в основному були трудові процеси одного науковця. У наш час до науково-дослідного процесу залучають різних за фахом спеціалістів (економістів, програмістів, математиків, технологів, конструкторів, маркетологів та ін.), об’єднують зусилля різноманітних невеличких і досить великих колективів, виконують наукові дослідження за міжнародними програмами. Для того щоб організувати працю науковця з найбільшою ефективністю, необхідно впроваджувати цілий комплекс заходів з раціоналізації всього науково-дослідного процесу. За цих умов значення НОП в організаційно-технологічній підготовці комплексних наукових досліджень і управлінні ними неабияк зростає. Підбір інформації і перетворення її відповідно до цілей наукового дослідження повинні у подальшому забезпечити раціональне поєднання процесів праці, матеріальних елементів виробництва (обладнання, пристроїв, приладів, інструменту тощо), предметів праці (матеріалів, заготовок, напівфабрикатів) та інформаційного програмного забезпечення – банків даних, алгоритмів, програм, методик. Для цього система науково-дослідного процесу має бути впорядкована: всі її елементи приведені в системний взаємозв’язок, підпорядкований меті і програмі дослідження. Така упорядкованість системи може бути досягнута за рахунок її наукової організації, що передбачає застосування сукупності прийомів, спеціально розроблених на основі узагальнення передової практики науково-дослідного процесу.

В першу чергу раціональна організація науково-дослідного процесу передбачає створення організаційних передумов для дослідження та аналітичного опрацьовування інформації. Для цього застосовується комплекс елементів організації.

Зокрема, спеціалізація і кооперування передбачають раціональний розподіл праці між секторами, групами, окремими виконавцями і співвиконавцями науково-дослідних процедур. При цьому створюють дільниці і робочі місця для виконання однорідних за змістом та послідовністю операцій. Так, окремі підрозділи наукової установи чи окремі дослідники виконують постановку і алгоритмізацію задач дослідження, інші здійснюють програмування їх розв’язання тощо. Спеціалізація може поглиблюватись до рівня об’єктів дослідження, наприклад, організовується група з розробки і дослідження вибухозахищених електродвигунів потужністю до 1000 кВт. Кооперування в науково-дослідному процесі здійснюється поєднанням зусиль спеціалізованих підрозділів і спрямуванням їх на всебічне дослідження об’єкта. Це поєднання передбачається програмою комплексного дослідження.

Пропорційність полягає у відповідному і раціональному розподіленні між підрозділами установи, необхідних для їх роботи ресурсів: матеріальних коштів, лабораторного обладнання та приладів, комп’ютерної техніки, інформаційних масивів (довідкової літератури та інформації на електронних носіях, забезпечення вільного доступу до мережі Інтернет). Все це дозволяє здійснювати всебічне і якісне дослідження об’єктів у терміни, встановлені графіком і програмою робіт. При цьому враховуються: специфіка, складність і обсяг виконуваних робіт, кількість, залучених до їх виконання дослідників, їх кваліфікація і досвід, установлені терміни роботи.

Паралельність у науково-дослідному процесі передбачає одночасне і незалежне виконання розроблювачами дослідних процедур, не пов’язаних між собою причинно-спадковими зв’язками, що дозволяє істотно скоротити загальну тривалість дослідження.

Прямоточність дає змогу раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками науково-дослідного процесу, не допускати затримок при передачах інформації, а також дублювання проведення дослідних процедур різними виконавцями.

Безперервність підтримується при своєчасному й у повному обсязі задоволенні наукової установи необхідними, виділеними у плановому порядку ресурсами.

Ритмічність науково-дослідного процесу забезпечується рівномірним, згідно із планом, виконанням дослідних процедур, що передбачає оптимальне завантаження роботою всіх науковців і продуктивне виконання процедур у продовж установлених термінів.

Організація управління науково-дослідним процесом передбачає взаємне погодження виконання операцій дослідного процесу всіма його учасниками, що забезпечується шляхом моделювання цього процесу, з аналітичним та графічним представленням зв’язків об’єктів дослідження, джерел інформації, методів дослідження та узагальнення його результатів; установленням структури чіткої двосторонньої взаємодії між учасниками науково-дослідного процесу. Для цього можуть використовуватися оперограми, діаграми, гістограми, мережні графіки тощо. Це дає можливість зробити розрахунок необхідного часу для виконання окремих процедур і дослідного процесу в цілому і максимально раціонально розподілити потрібні ресурси.

Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі – це система заходів, спрямованих на вдосконалення організації та умов реалізації інтелектуальної діяльності, зокрема, на підтримання максимальної працездатності науковців, високого рівня розробок, при мінімальних витратах часу та коштів.

Основними завданнями НОП є об’єднання в єдиному процесі інтелектуальних зусиль науковців, забезпечення найбільшої ефективності використання трудових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів з метою своєчасного, повного і якісного розв’язання розглядуваних проблем. Крім цього, НОП має сприяти створенню таких умов праці, які забезпечували б збереження здоров’я і працездатності людини.

Наукова організація праці містить такі основні взаємопов’язані елементи: норми, вимоги та рекомендації щодо раціональної організації трудових процесів і робочих місць, забезпечення сприятливих умов праці, організації функціонального обслуговування робочих місць, нормування і матеріального стимулювання праці, розвитку творчих здібностей працівників. Без комплексного впровадження заходів НОП неможливо правильно вирішувати питання чисельності та структури наукового персоналу, планування роботи, ритмічного завантаження працівників.

Нормування інтелектуальної праці науковців передбачає вивчення мети та об’єктів нормування, способів роботи та умов праці, класифікацію витрат часу та операцій, вибір об’єктів і методу спостереження, проведення спостережень і опрацювання даних, відзначення трудомісткості праці окремого фахівця.

Розвиток творчих здібностей вимагає систематичної діяльності науковців з вивчення передового досвіду розробок в обраній галузі, проведення науково-практичних семінарів, популяризації праці науковців, обов’язкового підвищення їх кваліфікації через кожні п’ять років з отриманням ліцензії на право подальшого виконання науково-дослідних робіт.

Організація обслуговування науково-дослідного процесу передбачає необхідне технічне оснащення всіх наукових підрозділів засобами праці, створення належних умов НОП на робочих місцях, потокове обслуговування робочих місць, забезпечення їх засобами зв’язку для збирання інформації, реалізацію заходів технічної безпеки, профтехсанітарії науковців тощо.

Організація колективної праці при здійсненні досліджень в науково-дослідних установах, науково-виробничих організаціях, лабораторіях, обумовлює упорядкування трудових процесів і впровадження планів НОП. Плани НОП у колективах, зайнятих дослідницькою діяльністю, повинні містити відомості про організаційну структуру трудових процесів і робочих місць; розробки заходів із забезпечення сприятливих умов праці; організації праці за спеціалізацією робочих місць; їх функціонального обслуговування; нормування робіт та матеріального стимулювання працівників; розвитку у останніх творчих здібностей та суспільної активності.

У колективах, що порівняно давно займаються науковими дослідженнями вже напрацьовано багато методів та заходів з раціональної організації суспільної праці. Відомі також й деякі способи її інтенсифікації, які полягають у нормуванні праці науковців, зайнятих дослідницькою діяльністю. Вивчення практики роботи НДІ та інших підрозділів, пов’язаних із науковими розробками, показало, що чисельність “генераторів” наукових ідей в колективах не перевищує 20% і їхня праця поки що не піддається нормуванню. Праця решти працівників, зайнятих детальними розробками сформульованих "генераторами" ідей (прикладною дослідницькою діяльністю), цілком піддається кількісному вимірюванню, що враховується під час планування чисельності працівників.