Файл: ONDR-konsp.doc

Слід зазначити, що велике значення мають терміни реалізації наукової розробки та їх поширення в народному господарстві, що мають свої межі.

Максимальним терміном реалізації вважається термін "морального старіння" розробки, а мінімальний, раніше якого неможливо реалізувати розробку, визначається технічними, науковими, інформаційними та іншими чинниками впровадження. Існує також економічна межа скорочення термінів реалізації, коли необхідні для цього витрати зростають настільки, що прискорення реалізації стає просто недоцільним з економічного погляду. З урахуванням останньої обставини оптимальним можна вважати термін, подальше скорочення якого потребує приросту додаткових витрат, що не перекриваються приростом народногосподарського ефекту від упровадження наукової розробки. Такий термін упровадження забезпечує максимальну ефективність реалізації.

На жаль, для періоду після завершення впровадження теоретично обґрунтований критерій оптимальної тривалості реалізації відсутній, тому користуються емпіричними показниками для кожної конкретної наукової розробки.

3.5. Ефективність наукових досліджень

Наука є найефективнішою сферою капіталовкладень. Досвід світової практики свідчить, що прибуток від капіталовкладень у неї становить 100—200% і є набагато вищим за прибуток будь-яких галузей. За даними зарубіжних економістів, на 1 долар витрат на науку прибуток на рік становить 4—7 доларів і більше. У нашій країні ефективність науки також дуже висока: на 1 грн витрат на НДР і ДКР прибуток становить 3—8 грн.

Однак щороку наука обходиться суспільству дедалі дорожче. На неї витрачають величезні суми. Тому перед економікою науки постає проблема систематичного зменшення народногосподарських витрат на дослідження з одночасним підвищенням ефекту від їх упровадження.

У розділі 3.2 даних матеріалів були наведені основні види ефективності наукових досліджень.

Взагалі, під економічною ефективністю наукових досліджень у цілому розуміють зменшення витрат суспільної праці на виробництво продукції в тій галузі, де впроваджуються закінчені науково-дослідні роботи та дослідно-конструкторські розробки (НДР і ДКР).

Нині кожна гривня, вкладена в науку, НТП та освоєння нововведень (нової техніки, нових технологій) у виробництві, дає вчетверо більший ефект, ніж та сама гривня, вкладена в інші більш екстенсивні галузі. Це дуже суттєва обставина, з якої випливає, що й надалі господарська політика України буде спрямована на те, щоб в усіх сферах суспільного виробництва вирішувати проблеми подальшого розвитку переважно за рахунок інтенсивних галузей. Особлива роль надається науці, причому на саму науку поширюється та сама вимога. Ось деякі факти з цього приводу. За останні 40—50 років кількість нових знань збільшилася приблизно в 2—3 рази, водночас обсяг інформації (публікацій, різноманітної документації) зріс у 8—10 разів, а обсяг коштів, витрачених на науку, — більш як у 100 разів. Таке співвідношення свідчить про те, що наукову політику треба змінювати, необхідно кардинально підвищувати ефективність роботи наукових установ, організацій, колективів. Крім того, саме по собі зростання кількості нових знань не дає приросту ефекту на виробництві. У зв’язку із цим, потребує також аналізу питання про забезпечення відповідності між отриманням знань та їхнім використанням на практиці.

Існує теоретична модель, побудована з міркувань найповнішого використання нових знань та наукових даних. Згідно з цією моделлю, якщо асигнування в галузі фундаментальних досліджень взяти за одиницю, то відповідний показник складатиме: для прикладних досліджень — 4, для дослідно-конструкторських розробок — 16, для освоєння нововведень на виробництві — 250. Ця модель побудована академіком В.М. Глушковим виходячи з того, що все розумне (з нових ідей, відомостей, можливостей), отримане у сфері фундаментальних досліджень, буде використано. Для цього буде достатньо наявних потужностей прикладних наук. Далі ці прикладні результати будуть реалізовані у вигляді нових технологій, нових конструкцій тощо тими, хто проектує і здійснює розробки. І в них, у свою чергу, буде достатньо потужностей, щоб все це прийняти і повністю використати. І нарешті, необхідно мати достатньо капіталовкладень і вільних потужностей, призначених для освоєння та реалізації всіх об'єктивно необхідних нововведень на виробництві.

Якщо сумарні витрати на фундаментальні та прикладні дослідження, а також на дослідно-конструкторські розробки прийняти за одиницю, то співвідношення між вкладеннями у виробництво нових знань і вкладеннями в освоєння цих знань народним господарством становитиме 1:12. Але в реальності, в нашій країні таке співвідношення становить 1:7 (у США— 1:11).

Треба відзначити, що в сучасній науці кожен четвертий — керівник. В Україні на 150 тис. наукових працівників припадає 40 тис. керівників (директорів, заступників, завідувачів відділів, лабораторій, кафедр, груп). Керівників у науці більше, ніж фізиків, хіміків, математиків тощо, окремо взятих. Але математиків, фізиків, хіміків та інших фахівців різноманітних галузей готують ВНЗ, і професійний рівень їхніх знань дуже високий. Керівництву ж науковою діяльністю ніхто не навчає, тому вони вчаться самі, причому найбільш непродуктивним способом — на своїх власних помилках. Тому вирішення проблеми раціоналізації керівництва НДР та підвищення професійного рівня і відповідальності керівників, також сприяло б підвищенню ефективності наукових досліджень.

Крім того, відомо, що термін між вкладеннями в науку та віддачею від науки в економіку вимірюється в нашій країні 9 роками. Це досить великий термін. А у продовж кожного року його скорочення забезпечує додатковий прибуток у 5 млрд. грн. І надалі величина цього прибутку зростатиме.

Одним із способів підвищення ефективності наукових досліджень є використання так званих супутніх, або проміжних їх результатів. Наприклад, космічні програми, крім отриманих великих наукових фундаментальних результатів у пізнанні світу, що не знайшли ще практичного втілення, вже зараз економічно виправдовуються, оскільки забезпечують поліпшення радіозв'язку, можливість далеких передач телевізійних програм, підвищення точності прогнозів погоди.

Hа ефективність дослідницької праці прямо впливає оперативність опублікування її результатів у наукових виданнях, передусім періодичних. Наприклад, аналіз термінів перебування статей у редакціях вітчизняних журналів показав, що вони затримуються вдвічі довше, ніж в аналогічних зарубіжних виданнях.

Відомо, що темпи зростання інструментальної озброєності сучасної науки повинні приблизно в 2,5—3 рази перевищувати темпи зростання чисельності працюючих у цій сфері. У цілому ж по країні цей показник ще недостатньо високий, а в деяких наукових організаціях він значно менший за одиницю, що призводить до фактичного зменшення коефіцієнта корисної дії інтелектуальних ресурсів науки.

Сучасні наукові прилади морально застарівають, як правило, у продовж 4-років. Тому раціональним вважається придбання меншої кількості приладів, але найсучасніших і найдосконаліших. Далі, через 2—3 роки їхньої експлуатації за максимального навантаження, прилади буде замінено іншими, сучаснішими.

Міністерство промисловості оновлює свою продукцію приблизно кожних 5 і більше років; лише 10—15% обсягу її виробів випускається на рівні світових стандартів. Серед причин такого положення справ — розкиданість і слабкість наукової потенціалу відповідних підприємств, що робить їх непідготовленими і сприйняття нового, а тим більше до розробки його власними силами. Тому в сучасній науці головним питанням залишаються кадри. Із заводської вітчизняної науки вийшла ціла плеяда видатних вчених. Багато заводських дослідницьких колективів перетворилися на провідні наукові школи. Але водночас слід відзначити, що в цілому індустріальний сектор науки ще дуже слабо забезпечений висококваліфікованими кадрами дослідників. На кожну сотню центральних заводських лабораторій припадає лише один кандидат наук. Шість заводських наукових підрозділів, що виконують такий самий обсяг робіт, як НДІ, мають у кілька разів меншу кількість докторів і кандидатів наук. Тому особливої ваги набуває проблема цільової підготовки кадрів для індустріального сектора науки.

Звісно, про ефективність будь-яких досліджень можна говорити тільки після їх завершення та впровадження, тобто тоді, коли вони починають давати віддачу для народного господарства. Великого значення набуває чинник часу. Тому тривалість розробки прикладних тем за можливістю повинна бути меншою. Кращим є такий варіант, коли цей показник не перевищує трьох років. Для більшості прикладних досліджень ймовірність отримання ефекту при впровадженні результатів у народному господарстві сьогодні перевищує 80%.

Ефективність роботи наукового працівника оцінюють за допомогою різних критеріїв: публікаційного, економічного, новизни розробки, цитування робіт та ін.

Публікаційний критерій характеризує загальну активність науковця і визначається сумарною кількістю його друкованих праць, загальним обсягом їх у друкованих аркушах, кількістю монографій, підручників, навчальних посібників. Але цей критерій не завжди об'єктивно характеризує ефективність наукового співробітника. Трапляються випадки, коли за меншої кількості друкованих робіт у одного науковця віддача від нього є значно більшою, ніж від іншого з великою кількістю дрібних робіт. Економічну оцінку роботи окремого наукового працівника застосовують вкрай рідко. Найчастіше, економічним критерієм є показник продуктивності його праці. Критерій новизни НДР — це кількість, отриманих за її результатами авторських свідоцтв та патентів. Критерій цитування робіт ученого обчислюється як кількість посилань на його друковані праці. Це також другорядний критерій.

Ефективність роботи науково-дослідної групи або організації оцінюють дещо інакше. Для таких випадків також існує кілька показників: середньорічна питома розробка НДР, кількість упроваджених тем, економічна ефективність упровадження НДР і ДКР, загальний економічний ефект, кількість отриманих авторських свідоцтв і патентів, кількість проданих ліцензій, валютна виручка.

Середньорічну питому розробку НДР, ДКР визначають за формулою

де С₀ — загальна кошторисна вартість НДР і ДКР, тис. грн;

Р — середньоспискова кількість робітників основного та допоміжного персоналу відділу, кафедри, лабораторії, НДІ.

Зазвичай К_п розраховують за рік, оскільки встановити кошторисні витрати НДР за місяць або квартал можна лише орієнтовно. Середньорічна розробка НДР і ДКР на одного працівника коливається від 3 до 7 тис. грн.

Критерій упровадження К_в закінчених тем встановлюють наприкінці календарного року як відношення кількості закінчених робіт m_в до їх загального числа m:

Критерій економічної ефективності ми розглянули у розділі 3.2 даних матеріалів.

Економічний ефект від упровадження — основний показник ефективності наукових досліджень — залежить від витрат на впровадження, обсягу впровадження, термінів освоєння нової техніки і багатьох інших чинників. Розраховують ефект за весь період, починаючи з початку розробки теми до отримання віддачі. Зазвичай тривалість такого періоду прикладних досліджень становить кілька років. Однак наприкінці його можна отримати повний народногосподарський ефект.

Рівень новизни прикладних досліджень і розробок колективу характеризують критерієм К_А, тобто кількістю завершених робіт, за якими отримано авторські свідоцтва та патенти. Цей критерій характеризує абсолютну кількість свідоцтв і патентів. Об'єктивнішим критерієм є, наприклад, кількість свідоцтв і патентів, віднесених до кількості працівників певного колективу або до числа тем, які розробляє колектив і які підлягають оформленню свідоцтвами і патентами.

Якщо виконані колективом НДІ розробки продано за кордон, ефективність цих розробок оцінюють відносним показником

,

де Д — валютний дохід держави, тис. грн;

— сумарні витрати на проведення НДР і ДКР, оформлення та продаж ліцензій, виконання ліцензійних міждержавних відносин та ін.

Чим вищими є показники К_П, К_в, К_А, К_л, тим ефективніша науково-дослідна робота колективу.

Одним з найважливіших критеріїв економічної ефективності наукових досліджень є фактична економія від упровадження їх результатів.

Таким чином, однією з можливостей підвищення ефективності науки і науково-технічного прогресу є вдосконалення соціального та економічного механізмів впровадження, що сприяло б швидшому освоєнню наукових результатів виробництвом і суспільною практикою в цілому.

Друга можливість підвищення ефективності науки лежить у сфері безпосередньої творчої діяльності дослідників і полягає у підвищенні методологічного рівня наукової роботи, висування нових, глибших ідей, освоєння перспективних методів досліджень.

І нарешті, третя можливість пов’язана зі сферою управління науковим процесом в цілому і полягає у створенні найсприятливіших умов для плідної праці всіх категорій працівників науки і за всім спектром сучасного наукового процесу.