обмінних курсів валют: купівля за низьким і продаж за високим курсом.

Різниця між курсами bid і offer створює маржу, яка викорис­товується для покриття видатків того, хто здійснює котирування, а також для отримання прибутків і певною мірою — для страху­вання валютних ризиків. У відсотках маржа розраховується так:

Offer-Віd _{1ЛЛ0/ х<} — х 100 % = Маржа.

Offer

Конкурентна боротьба між банками змушує її скорочувати розмір маржі до 0,05 % іноді й більше, але за кризових ситуацій вона зростає в 2—3, а іноді в 10 разів.

На більшості валютних ринків використовується процедура котирування у формі фіксингів.

Фіксинг — процедура котирування, при якій визначається та реєструється міжбанківський курс валют шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції з кожної валюти.

За цими даними визначають курси bid і offer або середній між ними курс, які й фіксуються як офіційні.

На коливання валютних курсів впливає багато чинників. Усі вони пов'язані з попитом та пропозицією— перевищенням по­питу над пропозицією та навпаки. Валютні курси коливаються постійно, маючи можливість реагувати на попит й пропозицію на валютних ринках.

Наприклад, якщо попит на купівлю доларів США і продаж єв­ро перевищує урівноважуючий його попит на купівлю євро і продаж доларів США, то євро коштуватиме дешевше, ніж долар. У цьому випадку йдеться про попит клієнтів, а не дилерів, оскі­льки коли клієнт купує, дилер продає.

Дилер (англ. dealer — торговець, агент) — працівник банку, уповноважений здійснювати операції купівлі-продажу з інозем­ною валютою.

Валютна позиція

Загалом валютний ринок не може бути статичним — це супе­речить його суті, тому що в такому разі валютні операції не при- носитимуть прибутку. Ця обставина дуже важлива, оскільки спричиняє штучні коливання курсів валют, коли дилери само­стійно, без будь-яких зовнішніх причин форсують тиск на конк­ретні валюти, що, в свою чергу, «розкачує» ринок, надаючи мож­ливість отримати прибуток на підвищенні або зниженні курсів.

Основним наслідком коливання валютних курсів є ризик для експортера чи імпортера, який полягає в тому, що вартість інозе­мної валюти, яку вони використовують у своїх розрахунках, від­різнятиметься від тієї, на яку вони розраховували.

Експортери, які виставляють іноземним покупцям рахунок- фактуру в іноземній валюті, можуть виявити, що до того часу, коли потрібно буде обміняти валюту, яку вони виручили, на віт­чизняну, курс іноземної валюти знизиться, і вони отримають ме­нше місцевих грошей, ніж планувалося. В подібній ситуації мо­жуть опинитися й імпортери.

Припустимо, що певний імпортер уклав угоду на поставку то­вару і для сплати за нього отримав комерційний кредит. На мо­мент оплати угоди обмінний курс валюти платежу підвищився й імпортеру доведеться витратити на купівлю іноземної валюти бі­льше національної валюти, ніж передбачалося при укладанні тор­говельної угоди. За сприятливої зміни обмінного курсу відповід­ної валюти як імпортер, так і експортер змогли б отримати додатковий прибуток. Отже, зазнаючи експозиції валютного ри­зику (тобто покладаючись на випадок щодо обмінного курсу іно­земної валюти), імпортери та експортери можуть мати як додат­кові прибутки, так і непередбачені збитки.

Як імпортери, так і експортери прагнуть мінімізувати свою експозицію до іноземної валюти або зовсім її уникнути. Вони хо­чуть точно знати, скільки їм доведеться заплатити чи отримати в своїй валюті, а не брати участь в азартній грі на змінах обмінних курсів. Є різні способи зменшення чи уникнення експозиції до іноземної валюти, які здійснюються за допомогою банків.

Як і торговці, що опинилися в експозиції до будь-якої валюти, валютного ризику зазнають і банки, якщо актив з цієї валюти пе­ревищує пасив (чи навпаки). Ризик зазнати збитків через експо­зицію для банків дуже великий, оскільки вони мають справу із значними сумами грошей.

Для банків особливо важливий, контроль експозиції. Обороти можуть бути досить великими, але при цьому маржа (різниця між ціною продавця і ціною покупця) дилерів незначна, а обмінні ку­рси можуть значно змінюватися навіть за кілька секунд. Для за­хисту своєї маржі від коливань курсів банки намагаються компе­нсувати одну угоду (скажімо, на купівлю валюти) іншою (угодою на продаж цієї валюти), яка може бути укладена через декілька секунд після першої.

Наприкінці кожного робочого дня дилери повинні прагнути (балансувати активи й пасиви з кожної валюти. Для цього необ­

---

хідно домогтися узгодження купівлі й продажу, наданих і отри­маних позичок з кожної валюти, і таким чином зберігати свою позицію «рівноважною» закритою, коли вимоги тотожні зобов'я­занням.

Для вирішення цього завдання між банками укладається бага­то вторинних угод, і деякі банки спеціалізуються на цьому вто­ринному бізнесі.

Проте мати закриту валютну позицію не завжди можливо й раціонально. Наприклад, якщо очікується різке падіння курсу будь-якої валюти, банку слід конвертувати її в надійнішу. При здійсненні операцій купівлі однієї валюти за іншу з'являється розбіжність вимог банку і обов'язків за цими валютами. Така ва­лютна позиція називається відкритою. При відкритій позиції в банку виникає або ризик втрат, або можливість отримання додат­кового прибутку при зміні валютних курсів. У таких випадках банк «здобуває позицію» за будь-якою валютою:

• «довга» позиція у валюті А означає, що банк купив зайву кількість валюти, тобто його актив перевищує пасив у цій валюті;

• «коротка» позиція у валюті В означає, що банк продав зай­ву кількість валюти, тобто його пасив перевищує актив у цій валюті.

Незалежно від того, в довгій чи короткій позиції перебуває банк, він підлягає експозиції до цієї валюти і буде вимушений розраховувати на спекулятивний прибуток або збиток внаслідок змін обмінного курсу. Якщо банк зайняв таку позицію спеціаль­но, то він спекулюватиме на зміні курсу даної валюти.

Однак, як зазначалося вище, хоча протягом робочого дня банк на короткий час може займати певну позицію щодо валюти, він, як правило, «зрівнює» її перед завершенням операцій наприкінці дня. В результаті він не матиме будь-якої експозиції до іноземної валюти і не спекулюватиме на ній.

Валютна позиція вітчизняних банків

Банком визначена й здійснюється процедура стратегічного та оперативного управління валютною позицією. Оцінка та мінімі­зація валютного ризику здійснюється шляхом аналізу структури балансових та позабалансових статей, які підлягають переоціню­ванню, аналізу відкритих валютних позицій, їх оптимізації, ана­лізу динаміки курсів валют, установлених НБУ та курсів валют та МВРУ, встановлення конкурентоспроможних курсів валют, аналізу розривів між активами та пасивами в розрізі валют, оп-

тимізацп розривів та валютної позиції, порівняння витрат на за­криття відкритої валютної позиції (за прогнозним валютним кур­сом) з очікуваними надходженнями, моніторингу дотримання нормативів валютного ризику, встановлених Національним бан­ком України, застосування достатньої управлінської звітності.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої^-) валют­ної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'яза­ного з проведенням операцій на валютному ринку, що може при­звести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валют­ної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами в гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою та кожним банківським мета­лом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансо­вими активами і всіма балансовими та позабалансовими зо­бов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною інозе­мною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визнача­ється як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкри­тих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами.

Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвер­тованій валюті та внаслідок чого виникає порушення нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конве­ртованій валюті, установлюється, що частина (або вся сума) ста­тутного капіталу банку не враховується до розрахунку нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конве­ртованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремому депозитному рахунку в Національному банку (лише та частина, що призводить до порушення цього нормативу).

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку в Націона­льному банку для розрахунку нормативу ризику загальної від­критої (довгої/короткої") валютної позиції визначається уповно­важеними банками самостійно. При цьому банки здійснюють розрахунок нормативу ризику загальної відкритої (довгої/корот­кої") валютної позиції з вирахуванням суми коштів, які розміщу­ються на окремому депозитному рахунку в Національному банку.

---

Для відкриття окремого рахунка уповноваженим банкам по­трібно використовувати кореспондентські рахунки Національно­го банку за кордоном, інформація про які доводиться до банків окремо.

В уповноваженому банку кошти, що розміщуються в депозит, повинні обліковуватися на балансовому рахунку 1212 «Коротко­строкові депозити в Національному банку України».

Мінімальна сума депозиту, ставки за депозитом, термін роз­міщення депозиту та інші умови визначаються відповідними но- рмативно-правовими актами Національного банку.

Депозитні угоди про розміщення в Національному банку час­тини коштів статутного капіталу потрібно укладати з Національ­ним банком через Департамент валютного регулювання за допо­могою дилінгового обладнання Reuters або шляхом письмового оформлення відповідних документів, з подальшим обміном під­твердженнями по SWIFT або ключованими телексними повідом­леннями про списання та зарахування валютних коштів.

У разі розірвання угоди про відкриття окремого рахунка, укладеної між уповноваженим банком і Національним банком, банк повинен повідомити про це Департаменту валютного регу­лювання. Динаміка валютної позиції окремого вітчизняного бан­ку наведена в табл. 1.11 та на рис. 1.3.

Таблиця 1.11

ДИНАМІКА ВАЛЮТНОЇ ПОЗИЦІЇ БАНКУ

Норматив		Станом на
		2002	2003	2004	2005	2006
Н13	Норматив загальної відкритої валютної позиції	8,632	8,642	8,943	8,145	9,011
Н13-1	Норматив загальної довгої відкритої ва­лютної позиції	6,824	6,935	7,232	6,555	7,32
Н13-2	Норматив загальної короткої відкритої валютної позиції	1,832	1,728	1,719	1,592	1,714

---

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 відсотків.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для до­вгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

• загальна довга відкрита валютна позиція (НІ3-1) має бути не більша ніж ЗО відсотків;

• загальна коротка відкрита валютна позиція (НІ3-2) має бу­ти не більша ніж 5 відсотків.

2002 2003 2004 2005 2006

♦ Норматив загальної відкритої валютної позиції

І Я ■ Норматив загальної довгої відкритої валютної позиції

І Норматив загальної короткої відкритої валютної позиції

Рис. 1.3. Динаміка валютної позиції банку за 2002—2006 pp.

Валютні ринки

Світовий валютний (форексний) ринок включає окремі ринки, локалізовані в різних регіонах світу, центрах міжнародної торгів­лі та валютно-фінансових операцій. На валютному ринку здійс­нюється широке коло операцій, пов'язаних із зовнішньоторгове­льними розрахунками, міграцією капіталу, туризмом, а також зі страхуванням валютних ризиків і проведенням інтервенційних тходів.

З одного боку, валютний ринок — це особливий інституціона- льний механізм, який опосередковує відносини з купівлі-продажу іноземної валюти між банками, брокерами й іншими фінансови­ми інститутами. З іншого боку, валютний ринок обслуговує від­носини між банками і клієнтами (як корпоративними, так і уря­довими й індивідуальними). Таким чином, учасниками валют­ного ринку є комерційні й центральні банки, урядові одиниці, брокерські організації, фінансові інститути, промислово-торгові фірми і фізичні особи, що оперують з валютою.

Максимальна частка в операціях з валютою належить великим транснаціональним банкам, які широко застосовують сучасні те­лекомунікації. Саме тому валютні ринки називають системою електронних, телефонних та інших контактів між банками, пов'я­заних зі здійсненням операцій в іноземній валюті.

Під міжнародним валютним ринком мається на увазі ланцюг тісно пов'язаних між собою системою кабельних і супутникових комунікацій регіональних валютних ринків. Між ними існує пе­релив засобів залежно від поточної інформації і прогнозів прові- днихих учасників ринку щодо можливого положення окремих валют.

Виділяються такі найбільші регіональні валютні ринки, як Єв­ропейський (у Лондоні, Франкфурті, Парижі, Цюриху), Амери­канський (у Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі) і Азіатський (у Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Річний об­сяг угод на цих валютних ринках становить понад 250 трлн дола­рів. На цих ринках котируються провідні валюти світу. Оскільки окремі регіональні валютні ринки знаходяться в різних годинних поясах, міжнародний валютний ринок працює цілодобово.

Євроринки набули світового масштабу. На них задіяні найбі­льші міжнародні банки, фінансові центри та всі конвертовані ва­люти. На цих ринках здійснюються операції з різноманітними фінансовими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції. Такі ринки народжені не урядовими рішеннями, а потребами ін­весторів і користувачів інвестицій. їхні операції не є об'єктом державного валютного та податкового регулювання даної країни.

З'явившись на світ в Європі у 50-х роках XX ст., євроринки завоювали весь світ. Лондон, Люксембург, Париж, Брюссель і Цюрих були колисками євровалют. До них швидко приєднались азійські фінансові центри — Сингапур і Гонконг, центри — оф- шор Нассау та Кайманових островах. З початку 80-х років Ною- Йорк став центром євроринків із створенням «вільних» створен­

---

ням вільних зон міжнародних банківських послуг. Наприкінці 1986 р. було створено міжнародний фінансовий ринок у Токіо.

Сучасний прогрес у галузі комунікації значною мірою делока- лізував операції євроринку. Тільки бухгалтерський облік, фіксу­ючи проведення операцій конкретним учасником євроринку, дає змогу локалізувати їх у момент здійснення. Банки мають змогу виконувати арбітражні валютні операції саме завдяки бухгалтер­ським записам.

До сврогрошей (євровалюти) належать кошти, які банк:

• отримує у вигляді депозитів у валюті, відмінній від валюти країни, в якій розміщується цей банк;

• позичає своїм клієнтам у валюті, відмінній від валюти краї­ни, де розміщується цей банк.

Мова йде лише про конвертовані валюти та міжнародні розра­хункові грошові одиниці (наприклад СПЗ або, до недавнього ча­су, екю).

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні операції, є євробанками. Будь-яка банківська установа може віді­гравати роль євробанкіра в тій частині своїх операцій з валютою, в якій ця установа здійснює відповідні операції на території, роз­ташованій за межами країни походження даної валюти.

Євроринок— це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різноманітними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах. Цей ринок включає декілька секторів, а саме:

• єврогрошовий ринок, тобто власне ринок євровалют, де представлені короткострокові (до одного року) міжбанківські де­позити;

• ринок банківських єврокредитів, тобто середньострокових (на 2—10 років) кредитів, які оформлюються кредитними угодами;

• ринок капіталів, який на сучасному етані представлений в основному ринком єврооблігацій, але існуючі, також євроакції, євровекселі та ін.

Ринок євровалют і ринок єврооблігацій дуже залежать один від одного.

На євроринку банківських кредитів надаються середньо- та довгострокові кредити зі змінною (плаваючою) ставкою, так зва­ні рол-оверні (рол-овернї) або відновлювальні {револьверні) креди­ти. За цими кредитами кожні три або шість місяців відсоткові ставки переглядаються залежно від базової ставки. Базовою ста­вкою, що використовується в єврокредитах, є середні ставки, за якими першокласні банки надають позики в євровалютах іншим першокласним банкам шляхом розміщення в них депозитів. До

---

Смотрите также файлы

• книга міжнарод розрах Савлук.doc

• книга міжнарод розрах Рудаківська.doc

• Metod_stat_II.doc

• Metod_stat_1.doc

• Тема 7 н.docx