ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.03.2024
Просмотров: 773
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 1. «Історія української культури» як навчальна дисципліна
1. Культурологія. Основні наукові підходи до розуміння культури. Структура та функції культури.
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 2. Передумови формування української культури в епоху панування привласнюючого господарства
1. Археологічні засоби вивчення стародавніх культур.
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 3. Передумови формування української культури в епоху становлення відтворюючого господарства
3. Культурні новації бронзового віку.
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 4. Передумови формування української культури у скіфську добу
2. Грецька колонізація Північного Причорномор’я.
3. Скіфія та її населення. Культура кочівників українського Степу
4. Культура землеробів-скотарів українського Лісосостепу 8 – 4 ст.
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 5. Українська культура в ранньому середньовіччі (5 – 13 ст.)
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 6. Українська культура 14 – 18 століть
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 7. Розвиток української культури в 19-му столітті
1. Етапи українського національно-культурного відродження 19 – початку 20 століть та їх ознаки.
4.Театральна та музична культура.
5. Архітектура та образотворче мистецтво.
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 8. Розвиток української культури в 20-му столітті
1. Українська культура на початку 20 століття.
2. Культура України у 1920-1930-ті роки.
3. Культура України у 40-ві - на початку 90-х років.
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 9. Традиційно-побутова культура українського народу
2.Народний одяг українців. Українська народна кулінарія.
Питання для підготовки до поточного та підсумкового оцінювання знань студентів з навчальної дисципліни «Історія української культури»
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
культури 30-х років 20 ст. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Міністерство аграрної політики та продовольства УКРАЇНИ
Вінницький національний аграрний університет
Кафедра історії України та філософії
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри
______________________
____.________ 20__
План-конспект проведення навчального заняття
Тема 1. «Історія української культури» як навчальна дисципліна
з навчальної дисципліни: історія української культури
навчальна мета: ознайомити студентів з основними поняттями і категоріями навчальної дисципліни
виховна мета: зацікавити студентів вивченням історії рідної культури
Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 години
Навчальне обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор
Міждисциплінарні зв’язки: історія України
План навчального заняття:
1.Культурологія. Основні наукові підходи до розуміння культури. Структура та функції культури.
2.Культура і етнос.
3.Історія української культури: особливості галузі наукових знань та навчальної дисципліни, спеціальний термінологічний апарат.
Література:
обов’язкова:
1.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчальний посібник. – Вінниця, 2013.
2.Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури / За заг. ред. Ю.М. Бойка. – Вінниця, 2012.
додаткова:
1.Бокань В. Культурологія. – К., 2000.
2.Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навчальний посібник. – К., 2002.
3.Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. – М., 1983.
4.Данилевский Н.Я. Россия и Европа: Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. - 6-е изд. - СПб, 1995.
5.Історія української та зарубіжної культури / За ред. Клапчук С.М. – К., 1999.
6.Клакхон К.Зеркало для человека. Введение в антропологию. СПб., 1998.
7.Культура і побут населення України / За ред. Наулко В.І. – К., 1991.
8.Крупник Л. О. Історія України: формування етносів, нації, державності: Навч. посіб. - К., 2009.
9.Попович М.В. Нарис Історії культури України. – К., 1998.
10.Тойнби А. Постижениеистории. – М., 1990.
11.Тэйлор Э. Первобытная культура. - М., 1989 г.
12.Уайт Л. Избранное: Наука о культуре. - М., 2004.
13.Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. Народы, расы, культуры. – М., 1985.
14.Шпенглер О. Закат Европы. - Т. 1; 2. - Новосибирск, 1993.
1. Культурологія. Основні наукові підходи до розуміння культури. Структура та функції культури.
Культурологія. Осмислення людиною оточуючого світу своїм корінням сягає сивої давнини. В античній філософії уперше відбувається наукове співставлення і логічне протиставлення природи (natura) і штучного світу, створюваного самою людиною, для позначення якого з середини 1 ст. до н.е. стали використовувати латинське слово (culturа).
Принциповий вплив давньогрецької філософії визначив однаковість підходів до розуміння сутності культури в Греції та Римі. Але були і особливості. Так, латинський термін cultura у своєму первинному втіленні означав обробіток ґрунту з метою одержання врожаю новостворених рослин, догляд за домашніми тваринами, освіту, розвиток і мав скоріш прикладне, ніж теоретичне значення. Відповідником грецькому παιδέια був латинський термін humanitas.
Одночасно з’являються перші спроби структуризації культурно-історичного простору. Поет і селянин з давньогрецької області Беотія Гесіод (жив біля 700 р. до н.е.) у своїх творах виклав досить популярну на той час концепцію «п'яти віків», які послідовно змінюють один одного: золотий, срібний, бронзовий, героїчний, залізний. Кожен наступний є гіршим за попередній, а за кінцем історії починається новий цикл, настає новий золотий вік, правда вже для іншого покоління богів та людей. В основі таких поглядів лежало міфологічне сприйняття історичного часу, як орієнтованого у минуле, що характерно для традиційних суспільств. Більш досконалий варіант подібної концепції представлений, зокрема, у працях давньоримського історика, грека за походженням, Полібія (200-123 рр. до н.е.). Він вважав, що циклічний характер змін у суспільстві та культурі залежить від коловороту явищ у природі.
Ці та подібні до них гіпотези і теорії одержали назву «циклічних». Вони залишаються популярними і сьогодні, хоча на сучасному етапі розвитку мають суттєві відмінності від своїх антично-середньовічних попередників:
1) на зміну механістичним уявленням про характер універсальних законів всесвіту прийшли системний підхід та діалектичний метод пізнання;
2) об’єктом дослідження стають «соціально-культурні організми», що функціонують і розвиваються за основними фазами життєвого циклу усіх живих організмів.
Такі організми вважаються унікальними в межах свого виду, їх історія та культура самодостатні і неповторні. Ось чому прибічники подібних поглядів відкидають принцип єдності світового культурно-історичного процесу, розглядають історію людства як історію існування замкнених спільнот - культур, цивілізацій, котрі підкоряються власній логіці розвитку у межах життєвого циклу від становлення до розпаду. Серед них найбільшою популярністю користувались і користуються теорії культурно-історичних типів, локальних культур, локальних цивілізацій, соціально-культурних суперсистем та деякі інші.
Теорія культурно-історичних типів (усього 13) належить російському соціологу Миколі Яковичу Данилевському (1821-1885). На його думку, кожен тип характеризується спільністю мови, етнічною самосвідомістю, перевагою того чи іншого роду діяльності людей. Кожне культурно-історичне утворення проходить через кілька фаз розвитку: «несвідомий» період, період становлення держави, її розвиток, «цивілізацію» і занепад.
Освальд Шпенглер (1880-1936) теж заперечував існування загальносвітової культури і людства в цілому. Він вважав, що всесвітня культура розпадається на дев'ять замкнених у своєму розвитку локальних культур (китайської, вавилонської, єгипетської, індійської, античної, візантійсько-арабської, західноєвропейської та індіанців майя) і російсько-сибірської, яка перебуває у процесі становлення. Кожна культура є живим організмом, а історія культури - його біографією. Тривалість життя культурного організму, на думку О. Шпенглера, біля 1000 років, після чого він помирає і залишає по собі оболонку у формі цивілізації. Перехід до цивілізації знаменує занепад лібералізму, демократії, становлення тоталітарного суспільства. Загибель європейської культури та перехід до європейської цивілізації він відносив до 2000 року.
Відомий англійський дипломат, історик і соціолог, автор 12-ти томного «Дослідження історії» Арнольд Дж. Тойнбі (1889-1975) поділив історію людства на локальні цивілізації. Розвиток кожної цивілізації проходить через кілька стадій: виникнення, зростання, надлому і розпаду, після чого вона гине, поступаючись місцем новій. Основою цивілізації виступає релігійна приналежність. У 21 столітті може виникнути нова цивілізація світового рівня на чолі зі світовим урядом, причому лідерство має перейти від європейського Заходу до азійського Сходу.
Видатний російський вчений, який після більшовицької революції емігрував до Сполучених Штатів Америки і став засновником американської соціологічної школи, Пітірім Сорокін (1889-1986), багато уваги приділяв розробці питань соціології культури, зокрема теорії соціально-культурних суперсистем. У відповідності до неї, типологія суперсистем залежить від закладеного до їх основи певного морфологічного начала – матеріального або ідеального. Суперсистеми виступають як фази історичного коловороту: на зміну пануючій сьогодні матеріальній суперсистем і має прийти релігійна, ідеалістична, яка подолає існуючу кризу культури.