Файл: 04.Конспекти+.docx

Військова справа розвивалась під значним впливом кочових скіфів, які, у свою чергу, перейняли і принесли до Європи багато досягнень народів Середньої та Передньої Азії. Військо складалось з кінноти та піхоти, озброєних за скіфським зразком. Особливістю було розвинене фортифікаційне мистецтво. Є дані про використання якихось метальних машин. Головною ударною силою були загони спадкових воїнів-професіоналів, особливо у Середньому Придніпров’ї з переважанням іраномовного населення.

Поселення, побут. Осілий спосіб життя лісостепових племен сприяв формуванню довготривалих поселень, представлених селищами та городищами. Серед них зустрічаються й досить великі: Немирівське (100 га), Трахтемирівське (500 га), Мотронинське (200 га) на Правобережжі; Басівське, Полкова Микитівка, Коломацьке, Люботинське у лівобережному Лісостепу. Найбільшим у Європі укріпленим поселенням раннього залізного віку було Більське городище (4020 га) на Середній Ворсклі, яке проіснувало майже 500 років і є рештками найдавнішого з відомих нам в межах сучасної України міст – міста Гелон. Його короткий опис міститься у праці Геродота. Археологічними розкопками підтверджено різноетнічний склад його населення, встановлено притаманну для східноєвропейського міста садибно-вуличну систему планування. Одночасно тут проживало більше 50 тис. мешканців. Поруч знаходиться один з найбільших у Східній Європі курганних некрополів, що налічує понад 1000 насипів.

На поселеннях досліджені житлові та господарські споруди, у тому числі двоповерхові. Основним будівельним матеріалом слугувало дерево. З дерева робили основу земляних захисних мурів навколо городищ.

Чоловічий та жіночий одяг шили з полотняних і вовняних тканин, пофарбованих у різні кольори, зокрема синій. Чоловіки носили високі гостроверхі шапки, жіночі головні убори були плискатими та схожими на очіпки. Особливістю набору жіночих прикрас слід вважати довгі шпильки для закріплення зачісок та головних уборів. Система харчування була типовою для землеробів: різноманітні каші з бобових та злакових культур, молочні продукти, варене та смажене м‘ясо (досить цікавими є керамічні підставки для приготування «шашликів»), овочі, фрукти, мед. Існували великі домашні общини, які складались з кількох малих сімей, окремі господарства малих родин, територіальні об‘єднання різних за суспільним станом сімей під патронатом місцевих аристократів у містах. Поховальна обрядовість за археологічними джерелами виглядає різноманітно: відомі грунтові та підкурганні поховання в простих ямах і великих дерев‘яних склепах за обрядами тілопокладення та кремації.

Особливістю релігійних вірувань було широке розповсюдження культів родючості, шанування вмираючого та скресаючого бога, подібного до фракійського Діоніса. За Геродотом, у Гелоні існували дерев‘яні храми місцевих та грецьких богів з їх дерев‘яними зображеннями. Один з них, недавно розкопаний, виконував важливу функцію обсерваторії, що було необхідно для корегування місячного та сонячного календарів. На Більському городищі та інших поселеннях відкриті святилища з жертовниками. Широко представлена мініатюрна глиняна пластика – жертовні скульптурки людей, тварин, зображення побутових речей та зерен рослин. Окрім цього у мистецтві широко відомі високохудожні вироби у звіриному стилі.

Міністерство аграрної політики та продовольства УКРАЇНИ

Вінницький національний аграрний університет

Кафедра історії України та філософії

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

______________________

____.________ 20__

План-конспект проведення навчального заняття

Тема 5. Українська культура в ранньому середньовіччі (5 – 13 ст.)

з навчальної дисципліни: історія української культури

навчальна мета: ознайомити студентів з культурними досягненнями наших предків у ранньому середньовіччі з широким використанням матеріалів українського походження, в тому числі археологічних та писемних джерел

виховна мета: сформувати переконання про значний внесок наших предків у становлення ранньокласових суспільств у Європі І початку ІІ тис. н.е.

Форма проведення та обсяг навчального часу: лекція, 2 години

Навчальне обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор

Міждисциплінарні зв’язки: історія України

План навчального заняття:

1.Проблема формування слов’янства за археологічними та писемними джерелами. Основні теорії українського етногенезу.

2.Матеріальна культура східних слов’ян та Київської Русі (господарство, військова справа, поселення, побут).

3.Духовна культура східних слов’ян та Київської Русі(особливості язичницького світогляду, поширення християнства, писемність, освіта, література, мистецтво).

Література:

обов’язкова:

1.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчальний посібник. – Вінниця, 2013.

2.Бойко Ю.М. Історія української культури в біографіях видатних діячів. Частина І (9 – 17 століття). – Вінниця, 2013.

3.Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури / За заг. ред. Ю.М. Бойка. – Вінниця, 2012.

додаткова:

1.Археологія України / За ред. Залізняка Л.Л. – К., 2005.

2.Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. – К., 1982.

3..Баран В.Д. Давні словяни // Україна крізь віки. – Т. 3. – К., 1998.

4..Баран В.Д., Козак Д.Н., Терпиловський Р.В. Походження слов‘ян. – К., 1991.

5.Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси. – К., 1989.

6.Каргер М.К. Древний Киев. – Т. 1. – М.-Л., 1958.

7.Килиевич С.Р. На горе Старокиевской. – К., 1982.

8.Кресальний М.Й. Софійський заповідник у Києві. – К., 1960.

9.Повість минулих літ. – К., 1989.

10.Попович М.В. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.

11.Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998.

12.Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1981.

13.Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – М., 1987.

14.Седов В.В. Восточные славяне в VI – XIII вв. – М., 1982.

15.Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь // Україна крізь віки. – Т. 4. – К.,1998.

16.Янин В.Л. Я послал тебе бересту. – М., 1975.

1. Проблема формування слов’янства за археологічними та писемними джерелами. Основні теорії українського етногенезу.

Проблема походження слов'ян розробляється спільними зусиллями істориків, лінгвістів, археологів та інших дослідників. Кожній із зазначених наук властиві свої методи дослідження і кожна з них має вирішувати певні специфічні завдання. При цьому слід ураховувати, що мовознавці вважають праслов'янськими етномовні спільноти, які користувалися системою праслов'янської прамови. Водночас археологи під праслов'янами розуміють носіїв археологічних культур (етнокультурних груп), на основі яких склалися ранньосередньовічні слов'янські старожитності. Деякі історики критерієм слов'янства вважають лише самосвідомість, зафіксовану самоназвою починаючи від 6 ст. З останнім можна погодитись, оскільки усі фахівці з ранньословянської історії лише припускають можливість присутності незначної частини предків словян серед носіїв зарубинецької та черняхівської археологічних культур кінця 3 ст. до н.е. – 4 ст. н.е., не маючи змоги довести такі припущення незаперечними фактами.

Період переселення народів характеризується значною зміною етнополітичної ситуації в Європі. На території України практично безслідно зникає ряд культур римського часу, носії яких були втягнуті в рух гунів, готів та аланів на захід. Землі Лісостепу, що звільнилися на початку 5 ст., дедалі активніше освоюють слов'янські племена.

Візантійські автори 6 ст. — Йордан, Прокопій Кесарійський, Менандр Протиктор, Феофілакт Симокатта, Маврикій Стратег — відводять слов'янам у своїх працях значне місце як численному народові, що бере активну участь у подіях на Дунаї та Балканах. Особливо важливим є твердження Йордана щодо венетів, які, «ставшися з одного кореня, породили три народи, тобто венетів, антів і склавінів». У творі Йордана також є цілком конкретні географічні прив'язки, що дають можливість локалізувати слов'янські угруповання в період експансії на Балкани. Автор, зокрема, повідомляє, що анти жили «від Данастра до Данапра, там, де Понтійське море утворює вигин», склавіни — на схід від Карпат, від Нижнього Дунаю до Дністра, а на півночі — до верхів'їв Вісли. Ареал венетів (у «вузькому» значенні цього терміна) Йордан не вказує. Зауважимо, що окрім Йордана, який написав свою працю на основі твору Кассіодора, інші античні автори, у тому числі Прокопій Кесарійський, котрий уперше дав слов'янам розгорнуту характеристику, про венетів не згадують. Для локалізації слов'янських угруповань важливе значення має також повідомлення Прокопія про мандрівку з Дунаю частини герулів, розбитих у війні з лангобардами, через «усі по черзі племена склавінів» і «велику пустельну землю», аж до варнів і данів. Таким чином, склавіни заселяли землі на схід і північ від Карпат, включаючи, можливо, верхів'я Вісли. Ця конкретна подія, що відбулася у 512 p., вперше фіксує історичне народження слов'янства.

Прокопій знає «незліченні племена антів» і на лівому березі Дніпра, на північ від кутригурів. На відміну від склавінів (греко-римський варіант назви типу «слов'яни»), племінна назва яких поступово поширилася на все слов'янство, ім'я антів на початку 7 ст. зникає зі сторінок історичних хронік. Утім, переважна більшість історичних даних 6—7 ст. стосується подій не на території Східної Європи, а на Дунаї та Балканах. Візантійські автори отримували інформацію про звичаї та побут слов'ян від місцевих племен або ж від склавінів та антів, що служили найманцями у військах Імперії. Північні та східні межі землі склавінів й антів візантійцям були маловідомі, тому вони не називали їхніх ко-

рдонів. Чіткіше визначити їх допомагають археологічні дані. Найвідомішою зі слов'янських культур раннього середньовіччя є празька. Вона охоплює значний ареал: від басейну Прип'яті на півночі та Дніпра на сході, до Дунаю на півдні та межиріччя Ельби і Заале на заході. Таким чином, празька культура поширена на території не лише України та Білорусі, а й Центральної Європи: у Польщі, Чехії, Німеччині. З нею співвідносять основний ареал розселення історичних склавінів.

Пеньківська культура охоплювала приграничні райони Лісостепу і Степу. Її ареал простягається відносно вузькою смугою від Сіверського Дінця до Пруту і далі до Нижнього Подунав'я, тобто від Бєлгородської області Росії до Молдови і Румунії. Територія поширення пеньківської культури доволі чітко збігається з визнаним Йорданом і Прокопієм ареалом антів, тому вважається, що носіями пеньківської культури були саме ці племена. Низка кочових елементів у пеньківській культурі, очевидно, свідчить про перебування серед її носіїв не лише слов'ян, а й якоїсь частини степовиків.

На північ від пеньківського ареалу, переважно на Дніпровському Лівобережжі, поширювалася колочинська культура. Вона охоплювала Північно-Східну Україну і сусідні області Росії та Білорусі, тобто південь лісової зони й північ Лісостепу. Колочинська культура, найімовірніше, належала північно-східним угрупованням ранньоісторичних слов'ян — північній частині антів чи венетам, локалізації яких Йордан не дає. Можливо, на півночі ареалу до її складу входили окремі балтські племена.