ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.04.2019
Просмотров: 2096
Скачиваний: 1
Характерною особливістю хребта є його кривизна. В ранньому віці, коли дитина держить голову, з’являється шийний вигиб випуклістю вперед (лордоз), до 6 місяців, коли дитина починає сидіти, - грудний випуклістю назад (кіфоз). Коли дитина починає стояти і ходити, з’являється поперековий лордоз. З появою цього вигину центр ваги переміщується назад і дитина не падає при вертикальному положенні. Спочатку ці вигини не фіксовані і зникають при розслабленні м’язів. З віком вони фіксуються і останнім фіксується поперековий вигиб десь у 12 – 14 років.
Вигини хребта – специфічна особливість людини, виникли вони в зв’язку з вертикальним положенням, завдяки їм хребет пружинить, пом’якшуючи удари при ходьбі, стрибках. Порушення кривизни хребта призводить до порушення осанки і небажаних наслідків у здоров’ї.
Грудна клітина утворює кісткову основу грудної порожнини. Вона захищає серце, легені, печінку і служить місцем прикріплення дихальних м’язів і м’язів верхніх кінцівок. Грудна клітина утворена грудиною, 12 парами ребер, з’єднаних позаду хребтом. Форма грудної клітини змінюється з віком. Спочатку її переднє-задній розмір більше поперечного, у дорослої людини більший поперечний розмір. На форму грудної клітини впливають фізичні вправи і посадка. Під впливом фізичних вправ вона може стати ширшою і з більшим об’ємом. При неправильній посадці, коли дитина налягає грудною клітиною на край парти, може статися деформація її, що порушує розвиток серця, великих судин і серця.
Скелет нижніх кінцівок складається із тазового поясу і вільних нижніх кінцівок. Тазовий пояс утворюють крижневі хребці і дві тазові кістки. У новонароджених кожна тазова кістка складається із трьох кісток, які до 17 – 18 років повністю зростаються. У підлітковому віці, коли кістки ще повністю не зрослися, можуть бути їх зміщення при різких стрибках, ходінні на високих підборах, що негативно вплине на функціонування органів малого тазу.
Ступня людини утворює вигиб. Подовжній вигиб, що пружинить, є тільки у людини, формування його пов’язано з прямоходінням.
М’язова система. В організмі людини розрізняють три типи м’язів: скелетні, м’язи серця і гладкі м’язи внутрішніх органів. Активною частиною скелету є скелетні м’язи.
Форма і величина скелетних м’язів залежить від виконуваної ними функції. Є м’язи довгі, широкі, короткі і кругові. Довгі розташовані на кінцівках, широкі на тулубі і в стінках порожнини тіла, кругові – навколо отворів тіла, звужуючи їх при скорочені. Такі м’язи називають сфінктерами.
По функції відрізняють м’язи, що згинають, розгинають, приводять, відводять та інше.
Маса м’язів інтенсивно збільшується, коли дитина починає ходити. Найбільш інтенсивно маса м’язів збільшується у віці від 15 до 17 років і в юнацькому віці вона складає до 45% маси тіла. Збільшення маси м’язів і структурні перебудови м’язових волокон призводять до збільшення м’язової сили. Найбільш інтенсивно м’язова сила зростає в підлітковому віці. З 18 років ріст сили уповільнюється і до 25 – 26 років закінчується. Сила м’язів, що розгинають тулуб, досягає максимуму до 16 років, а тих, що згинають і розгинають кінцівки – до 20 – 30 років.
Швидкість рухів характеризується швидкістю поодиноких рухів і частотою повторень рухів. Збільшення швидкості поодинокого руху з віком пов’язано із збільшенням швидкості проведення сигналу в нервовій системі і швидкості процесу передачі збудження в нервово-м’язовому синапсі.
З віком збільшується максимальна частота рухів, які повторюються. Частота рухів у хлопчиків досягає максимуму в 15 років, а у дівчаток – 14. Точність відтворення рухів також міняється з віком.
Протягом довгого періоду формується у дітей і витривалість – здатність до виконання тієї чи іншої розумової або фізичної діяльності без зниження її ефективності. Витривалість до статичних зусиль особливо інтенсивно збільшується в період від 8 до 17 років. У віці 17 – 19 років витривалість становить 85% рівня дорослої людини, максимальних значень вона набуває у віці 25-30 років.
Анатомо-фізіологічні особливості дітей шкільного віку. Дитячий організм знаходиться в стані безперервного росту і розвитку. Під ростом розуміється зміни організму, що характеризуються кількісними змінами, а під розвитком – якісні зміни органів і тканин. На кожному віковому етапі відбуваються певні морфологічні і функціональні зміни, знання яких необхідне для правильної постановки навчання і виховання дітей, для їх фізичного розвитку і створення належних умов середовища. Недотримання гігієнічних правил і норм може призвести до порушення нормальних умов розвитку дитини.
В молодшому шкільному віці (7 – 10 років) відбувається зміна молочних зубів на постійні, спостерігається чіткий статевий диморфізм фізичного розвитку, Має місце різниця між хлопчиками і дівчатками як по типу зросту і дозрівання, так і по формуванню статево специфічного складу тіла, швидко розвиваються найскладніші рухи дрібних м’язів, завдяки чому дитина може писати. В 9 – 10 років майже закінчується збільшення маси мозку, який досягає в цей час 1300 г. Покращується пам’ять підвищується інтелект. Діти починають жити інтересами колективу
У дітей молодшого шкільного віку кісткова система відрізняється недостатньою твердістю. З цим пов’язана можливість виникнення деформації скелету при неправильних положеннях тіла, при надто великих фізичних напруженнях. В цей період починається посилений розвиток мускульної системи тулуба, але розвиток крупних м’язів випереджає розвиток дрібних, що призводить до незграбності у виконанні дрібних і точних рухів, затрудняє їх координацію. Діти цього віку ще не здатні до тривалої мускульної діяльності, пов’язаної з більш-менш значним напруженням сил.
Розвиток рухів залежить не тільки від стану кістково-мязового апарату, а і від рівня розвитку центральної нервової системи. Неудосконаленість рухів у дітей молодшого шкільного віку пов’язана з недостатнім розвитком координаційних механізмів у корі головного мозку. Для них характерна нестійкість нервових процесів: процеси збудження пересилюють процеси гальмування. Цим можна пояснити недостатню стійкість уваги і швидку втому.
Необхідно мати на увазі, що в цей період різко зменшується кількість часу, який діти проводять на свіжому повітрі, часто порушується режим харчування, збільшується навантаження на нервову систему і психіку.
Все це необхідно пам’ятати і враховувати при проведенні навчально- виховної роботи.
Середній та старший шкільний вік (11 – 18 років) – це вік, який часто називають отроцтво. Для нього характерні різкі зміни функцій залоз внутрішньої секреції. Це період бурного статевого дозрівання у дівчаток і хлопчиків .Відбувається різкий ростовий скачок з деякою дисгармонічністю, виникненням і розвитком рим, характерних для статі. Це самий трудний період психологічного розвитку, формування волі, моралі, свідомості. Для цього періоду характерні крайні рішення і крайні вчинки, прагнення до самоствердження, до конфліктів.
У дітей середнього шкільного віку структура тканини кісток така ж, як у дорослих, але вона ще повністю не сформована. Окостеніння хребта ще не закінчено, тому зберігається можливість його скривлення та інших порушень осанки при тривалих напруженнях і неправильному положенні тіла. Тривалий тиск заднього краю парти на грудну клітину може визвати порушення її форми з послідуючими порушеннями нормальної функції серця та легенів. Неповне зростання кісток тазу може призвести під час стрибків з висоти на тверду поверхню до їх зміщення і неправильного зростання в подальшому.
В зв’язку з незавершеністю окостеніння кістяку дітям середнього шкільного віку недопустимі надмірні фізичні навантаження, особливо тривалі односторонні напруження.
Для цього віку характерний швидкий ріст м’язів і збільшення їх сили, особливо у хлопчиків. Підвищується здатність до більш тривалої м’язової роботи, удосконалюється координація рухів. Але великі навантаження на силу і витривалість переносяться ще погано, краще і легше виконуються швидкісні вправи.
Середній шкільний вік співпадає з початком статевого дозрівання. В цей період характерна підвищена збудливість нервової системи, її нестійкість, що негативно впливає на пристосування до фізичних навантажень і послідуюче відновлення. Це потребує індивідуального підходу до дітей цього віку.
В старшому шкільному віці формування кісткової і м’язової систем закінчується. Відмічається швидкий ріст тіла в довжину, значна прибавка ваги і найбільший приріст сили. Інтенсивно розвиваються дрібні м’язи і вдосконалюються точність і координація дрібних рухів. Показники фізичного розвитку поступово підходять до показників дорослої людини. В цьому віці уже можлива спеціалізація з любого виду спорту.
Функціональний розвиток головного мозку досягає значного вдосконалення, стають можливими більш тонкі і складні форми його аналітичної і синтетичної діяльності, усилюються тормозні процеси.
Велике значення для правильної організації навчально-виховної роботи, в тому числі і фізичного виховання, має і врахування вікових функціональних змін серцево-судинної, дихальної, ендокринної систем, органів відчуття, травлення, обміну речовин.
Порушення опорно-рухового апарату у дітей і підлітків.
Звичне положення тіла, коли людина стоїть, іде, сидить, називають осанкою. Правильна осанка характеризується нормальним положенням хребта з його помірними вигинами вперед в шийному і поперековому відділах, симетричним розташуванням пліч, прямими ногами. При правильній поставі відмічається нормальне функціонування внутрішніх органів, системи органів руху. Постава формується до 6 – 7 років. Цілий ряд причин можуть привести до порушення постави. Порушенню постави сприяють раннє сидіння дитини, неправильне носіння на руках, передчасне ходіння, коли тримають дитину за руку під час прогулянок. З самого початку навчання в школі до цих негативних моментів можуть приєднатися і інші: різке обмеження рухомої активності, збільшення статичного навантаження (вимушена робоча поза за партою), носіння в одній руці підручників та інше.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІВ ДИХАННЯ, ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО
ПОВІТРЯ НАВЧАЛЬНИХ ПРИМІЩЕНЬ
Дихання – необхідний для життя процес постійного обміну газами між організмом і навколишнім середовищем. Дихання забезпечує організм киснем, необхідним для окислення органічних речовин і звільнення енергії, необхідної для життєдіяльності. організму. При окисленні органічних речовин утворюється вуглекислий газ, якого організм повинен позбутися.
В поняття дихання включають такі процеси:
1. зовнішнє дихання – обмін газами між зовнішнім середовищем і легенями;
2. обмін газами в легенях між альвеолярним повітрям і кров’ю капілярів – легеневе дихання;
3. транспорт газів кров’ю ( перенос кисню від легенів до тканин і вуглекислого газу – від тканин до легенів);
4. обмін газів в тканинах;
5. Внутрішнє, або тканеве дихання ( біохімічні процеси окислення).
Порушення кожного із цих процесів складає загрозу для життя людини.
Дихальна система людини має шляхи, по яких поступає повітря із зовнішнього середовища ( носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи), легені, які складаються із бронхіол і альвеол, кістково-м’язову систему, що забезпечує дихальні рухи.
Носова порожнина покрита слизовою оболонкою з розгалуженою сіткою кров’яних судин і покрита багатошаровим епітелієм. В епітелії є залози, що виділяють слиз, який затримує частки пилу із повітря. В носовій порожнині повітря зігрівається, частково очищається і зволожується.
Об’єм носової порожнини з віком збільшується приблизно у 2,5 рази. При різних захворюваннях носової порожнини затрудняється дихання через ніс («заложений ніс»). В цьому випадку повітря недостатньо звільняється від механічних домішок, пилу, недостатньо зволожується, що призводить до частих захворювань верхніх дихальних шляхів. Дихання ротом визиває кисневий голод, застійні явища в грудній клітині, деформацію її, зниження слуху, сухість слизової оболонки ротової порожнини та інше. При диханні ротом не вентилюються придаткові пазухи носу (гайморові та лобні), що призводить до частих запальних процесів в них (гайморит, фронтит). Із порожнини носу повітря попадає у носоглотку – верхня частина глотки. В глотку відкриваються і слухові труби, які з’єднують середнє вухо і глотку. Потім повітря поступає в гортань, скелет якої утворений хрящами, з’єднаними суглобами, зв’язками та м’язами. Порожнина гортані покрита слизовою оболонкою, яка утворює дві пари складок, які закривають гортань під час ковтання. Нижня пара складок покриває голосові зв’язки. Простір між голосовими зв’язками називають голосова щілина. Таким чином гортань не тільки зв’язує глотку з трахеє, а і приймає участь в мовній функції. В період статевого дозрівання з’являється відмінність у побудові гортані у хлопчиків і дівчаток. У хлопчиків утворюється кадик, подовжуються голосові зв’язки, відбувається зміна голосу.
Після гортані повітря попадає в трахею, яка розгалужується на два бронха. Найбільший ріст бронхів відбувається на першому році життя і в період статевого дозрівання. Слизова оболонка повітряних шляхів має густу сітку кров’яних судин, ніжна і легко пошкоджується, що зумовлює схильність дітей до запальних захворювань верхніх дихальних шляхів.
Із бронхів повітря поступає у легені. Кожен бронх в легенях ділиться на більш дрібні бронхи, утворюючи бронхіальне дерево. Самі тонкі гілочки його називають бронхіолами. Бронхіоли в свою чергу розгалужуються на альвеолярні ходи з мішечками, стінки яких утворені великою кількістю легеневих пузирів – альвеолами. Альвеоли являються кінцевою частиною дихального шляху. Стінки альвеол складаються із одного шару епітеліальних клітин. Кожна альвеола навколо себе має густу сітку капілярів. Через стінку альвеоли і капілярів відбувається обмін газами. В легенях нараховують до 350млн альвеол, а їх загальна поверхня досягає 150 кв.м. Через величезну поверхню альвеол відбувається дифузія кисню в кров і вуглекислого газу із крові.
Кожна легеня покрита оболонкою, яка називається плевра, один листок її зрощений з легенями, другий – з грудною клітиною. Між двома листками – невелика плевральна порожнина.
Легені у дітей ростуть, головним чином, за рахунок збільшення об’єму альвеол. У віці від 3 до 7 років темпи росту легенів зменшуються. Особливо інтенсивно збільшуються легені після 12 років. До кінця статевого дозрівання об’єм легенів збільшується в 20 разів в порівнянні з об’ємом новонародженого.
Обмін газів між атмосферним і альвеолярним повітрям відбувається завдяки ритмічним вдихам і видихам. В легенях немає м’язової тканини, тому скорочуватися вони не можуть. Дихальні рухи відбуваються за рахунок дихальних м’язів. При скороченні міжреберних м’язів і діафрагми ребра піднімаються, що призводить до збільшення об’єму грудної клітини. Так як легені знаходяться в герметичній грудній клітці, пасивно йдуть за її стінками під час вдиху і видиху. Під час вдиху легені розтягуються і в них утворюється негативний тиск, що сприяє проходженню повітря в легені. Під час видиху об’єм грудної клітини і легенів зменшується і з легенів повітря витискається.
Об’єм повітря, що вдихає дитина за один вдих , з віком збільшується і в 14 років становить до 300мл, у дорослої людини – до 500 мл.
Дихання новонародженої дитини часте і поверхневе. З віком частота дихання зменшується, а глибина збільшується. У дітей шкільного віку частота дихання зменшується до 18 – 20 разів на хвилину (у новонароджених – 50 – 60).
Хвилинний об’єм дихання – це кількість повітря, що вдихає людина за 1 хвилину, визначається він множенням кількості повітря, що вдихає людина за один вдих на кількість дихальних рухів за хвилину. У новонародженого він складає 600 – 700 мл, у 6 років – 3500мл, у 14 – до 5000мл, у дорослої людини – 5000 – 6000мл.