Файл: Osnovu_ohorona_praci_1_new.pdf

Забороняється залучення жінок та неповнолітніх до підіймання

та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них
граничні норми. МОЗ встановлені граничні норми підіймання і
переміщення важких речей, які становлять для жінок – 7 кг при
постійному переміщенні вантажів протягом зміни і 10 кг – при чер2
гуванні з іншими роботами. Максимальна загальна маса вантажу,
який жінка може підіймати протягом 1 години, становить 350 кг,
якщо вантаж піднімається з робочої поверхні, і 170 кг, якщо вантаж
піднімається з підлоги.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей для

неповнолітніх встановлені в залежності від віку, статі і тривалості
робіт:

76

Календарний вік, 

років

Граничні норми ваги вантажу, кг 

Короткочасна робота

Тривала робота 

юнаки

дівчата

юнаки

дівчата

14

5

2,5

не допускається

15

12

6

8,4

4,2

16

14

7

11,2

5,6

17

16

8

12,6

6,3

Вагітні жінки згідно з медичним висновком повинні бути переве2

дені на легку роботу, яка б виключила вплив несприятливих факто2
рів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. 

Неповнолітні влаштовуються на роботу, як правило, після дося2

гнення 16 років. За згодою одного з батьків чи опікуна можуть, як
виняток, влаштовуватися на роботу особи, які досягли 15 років.
Допускається приймати учнів загальноосвітніх шкіл та професійних
навчальних закладів для виконання легкої праці у вільний час при
досягненні ними 142річного віку. Неповнолітні приймаються на робо2
ту лише після медичного огляду і до досягнення ними 212річного віку
зобов’язані щороку проходити медичний огляд.

Забороняється допускати неповнолітніх до нічних, надурочних

робіт та робіт у вихідні дні. Тривалість робочого дня для неповнолі2
тніх становить: у віці від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, від 15
до 16 років, а також учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у

77

період канікул, – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу
учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчан2
ня час, не може перевищувати половини максимальної тривалості
робочого часу, вказаної вище для осіб відповідного віку. Щорічна від2
пустка неповнолітнім працівникам надається тривалістю один кален2
дарний місяць і обов’язково влітку.

Роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфіка2

цію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомен2
дацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час
допускається лише за їх згодою за умови, що це не суперечить реко2
мендаціям МСЕК. 

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані

створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК
та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів
щодо безпеки праці, які відповідають особливостям цієї категорії пра2
цівників.

Згідно з Законом «Про основні засади соціального захисту ветера2

нів праці та інших громадян похилого віку в Україні» роботодавці
зобов’язані враховувати специфіку праці ветеранів та ociб похилого
віку. Робоче місце громадянина похилого віку має бути обладнано від2
повідними технічними та іншими засобами, що сприяють збереженню
його здоров’я і працездатності. 

1.4.5. Відшкодування шкоди 

у разі ушкодження здоров’я працівників або в разі їх смерті

Каліцтво або ж інше ушкодження здоров’я (травма, хвороба) пра2

цівника веде до втрати ним професійної працездатності, а відтак – до
втрати заробітної плати та інших доходів, тим самим він позбавляєть2
ся можливості для нормального існування як самого себе, так і своїх
утриманців. Тому Закон «Про охорону праці» передбачає, що в разі
ушкодження здоров‘я працівника, йому повинно бути надане відпо2
відне відшкодування, а в разі його смерті відшкодування надається
членам сім‘ї померлого. Відшкодування здійснює ФССНВ, який
виплачує страхові виплати застрахованому чи особам, які мають на
це право. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпіло2
му провадиться страхова виплата за моральну шкоду. 

В разі травмування, профзахворювання або смерті працівника він і

члени його сім’ї мають право на отримання однієї або кількох з ниж2
ченаведених страхових виплат:

1) щомісячна страхова виплата; 
2) одноразова допомога; 
3) пенсія по інвалідності потерпілому; 
4) пенсія у зв’язку з втратою годувальника; 
5) виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмуван2

ня на виробництві або професійного захворювання її матері під час
вагітності; 

6) для компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу. 
Щомісячна страхова виплата

компенсує потерпілому та чле2

нам його сім’ї втрачений заробіток. Її розмір встановлюється відпо2
відно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомі2
сячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я, і не
може перевищувати його. Ступінь втрати працездатності потерпі2
лим установлюється МСЕК за участю ФССНВ і визначається у від2
сотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушко2
дження здоров’я.

У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхо2

вих виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні
померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього
утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не
більш як десятимісячного строку після його смерті. 

У разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають

на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпіло2
го за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працез2
датних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці
виплати. 

Одноразова страхова виплата (допомога)

сплачується у разі

стійкої втрати професійної працездатності потерпілого. Сума цієї
виплати визначається із розрахунку середньомісячного заробітку
його за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності. 

Якщо встановлено, що ушкодження здоров’я настало не тільки з

вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим НПАОП, роз2
мір одноразової допомоги може бути зменшено до 50 відсотків. 

У разі смерті потерпілого витрати на його поховання несе

ФССНВ, а сім’ї померлого сплачується одноразова допомога, розмір
якої повинен бути не меншим за п’ятирічну заробітну плату потерпі2
лого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на
кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дити2
ну, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку
після смерті потерпілого. 

78

79

Виплата пенсії по інвалідності 

внаслідок нещасного випадку на

виробництві або професійного захворювання провадиться потерпіло2
му відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення. 

Неповнолітнім, які народилися інвалідами внаслідок травмування

або профзахворювання матері під час її вагітності, а також учням, студен2
там, аспірантам тощо, які стали інвалідами під час відповідних занять або
робіт, ФССНВ провадить щомісячні страхові виплати як інвалідам
дитинства

, а після досягнення ними 16 років – у розмірі середньомісяч2

ного заробітку, що склався на території області (міста) проживання цих
осіб, але не менше середньомісячного заробітку в країні на день виплати. 

Страхові витрати на медичну та соціальну допомогу

– це

витрати на придбання ліків, спеціальний медичний або постійний сто2
ронній догляд, побутове обслуговування, додаткове харчування, опла2
ту санаторно2курортних путівок інвалідам тощо.

Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються Фондом неза2

лежно від того, ким вони здійснюються. Якщо встановлено, що потер2
пілий потребує кількох видів допомоги, оплата провадиться за кож2
ним її видом. 

Потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного

разу на три роки, а інвалідам I групи щорічно безоплатно за медичним
висновком надається путівка для санаторно2курортного лікування; у
разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує ФССНВ.
Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на
проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпіло2
го, Фонд компенсує витрати на проїзд і житло. 

За наявності у потерпілого відповідно до висновків МСЕК медич2

них показань для одержання автомобіля Фонд компенсує вартість
придбання автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до
нього, пального, а також ремонту і технічного обслуговування та нав2
чання керуванню автомобілем.

Згідно з висновком МСЕК Фонд може відшкодовувати й інші

витрати. 

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потер2

пілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективно2
го чи трудового договору.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди,

здійснюється у

вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів
страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну шкоду визна2
чається в судовому порядку і не може перевищувати двохсот розмірів
мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати. 

Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю

виплачу2

ється в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного
доходу). При цьому перші п’ять днів тимчасової непрацездатності
оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок
коштів підприємства, установи, організації.

За працівниками, які втратили працездатність, зберігаються місце

роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до віднов2
лення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної
працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попе2
редньої роботи проводяться його навчання, перекваліфікація, праце2
влаштування відповідно до медичних рекомендацій. Час перебування
на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або
професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для
призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими
умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і
в пільгових розмірах.

1.5. Д

ЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ

1.5.1. Органи державного управління охороною праці, 

їх компетенція і повноваження

Однією з функцій сучасної держави є проведення соціальної полі2

тики, спрямованої на підвищення безпеки праці. Здійснення цієї
функції неможливе без відповідного державного управління охоро2
ною праці. Державне управління охороною праці здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади

з нагляду за охороною праці;

• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні

адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України

забезпечує реалізацію державної

політики в галузі охорони праці, спрямовує і координує діяльність
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо ство2
рення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці.
З метою координації діяльності органів державного управління охо2
роною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з

80