ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2019
Просмотров: 9297
Скачиваний: 1
Виходячи з вищесказаного, для охорони праці важливими є три
основні проблеми економічного характеру. Перша з них – це оцінка
затрат на охорону праці взагалі та затрат на окремі її складові. Друга
проблема стосується визначення ефективності затрат на попереджен2
ня нещасних випадків та професійних захворювань, оптимізації
витрат та інші економічні обґрунтування. Третя проблема – стимулю2
вання та фінансування охорони праці.
Вирішення першої із зазначених проблем, зокрема, щодо визначення
«вартості» нещасних випадків та професійних захворювань
, суттє2
во для усвідомлення серйозності та значущості затрат, породжених трав2
матизмом, для держави, галузі чи окремої фірми, що є спонукальним
мотивом посилення профілактики у сфері охорони праці. Навіть орієн2
товні значення показують, що суто економічні збитки від травматизму і
професійної захворюваності настільки масштабні (від 2 до 6% валового
національного продукту країни), що варті постійної уваги і є найдійові2
шим чинником посилення профілактичної діяльності на всіх рівнях
управління охороною праці.
Актуальність вирішення проблеми ефективності затрат на
попередження нещасних випадків та професійних захворювань,
оптимізації витрат та інших економічних обґрунтувань в охоро
ні праці
полягає в тому, що цілісне уявлення про користь від охорони
праці, є одним із способів мотивації, адже прибуток має вирішальне
значення в підприємницькій діяльності. Тому визначення економіч2
ної ефективності є одним із способів переконання (мотивації) робото2
давця у корисності, вигідності для нього вкладення коштів в охорону
праці.
Одностайності відносно економічної ефективності профілактич2
них заходів з охорони праці у нас і за кордоном не спостерігається.
Виділяється щонайменше три підходи стосовно можливості та
необхідності оцінок ефективності в охороні праці. Перший з них
полягає в тому, що профілактичні заходи мають бути прибутковими
(принаймні, не збитковими). Другий підхід, навпаки, заперечує
можливість економічної оцінки заходів з охорони праці взагалі. Третій
підхід, найбільш реальний, полягає у тому, що певні заходи можуть
приносити економічну віддачу та її можна визначити, але є й заходи
однозначно невигідні.
Але, незважаючи на певний різнобій думок щодо ефективності про2
філактичної діяльності в охороні праці, важливість визначення еконо2
мічної ефективності охорони праці, як одного з мотивів поліпшення
стану безпеки виробництва, знаходить усе більше прихильників.
116
117
Третя економічна проблема охорони праці, на яку останнім
часом звертається посилена увага вітчизняних та закордонних
фахівців, – це проблема стимулювання та фінансування.
На відмі2
ну від традиційного вітчизняного уявлення про стимулювання як метод
впливу на найманих працівників за кордоном це поняття трактується
ширше і стосується не лише внутрішньофірмових аспектів, а й стиму2
лювання роботодавця (зовнішні щодо фірми економічні стимули).
Одним з основних способів зовнішнього стимулювання охорони
праці є застосування диференційованих страхових внесків при стра2
хуванні нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві
та гнучка система знижок2надбавок до страхових тарифів, що мають
реагувати на зміни стану охорони праці на підприємстві, в галузі та в
державі загалом. Інвестиційні та податкові механізми впливу на робо2
тодавця в цей час не так поширені, але їх пропонується посилити в
майбутньому.
Особливістю внутрішнього стимулювання є те, що це безперечно
корисний механізм мотивації до поліпшення безпеки праці та вироб2
ничого середовища. Але слід враховувати, що роботодавці можуть
застосовувати його як штучну панацею, щоб приховати відсутність на
підприємстві повноцінної системи управління охороною праці, тобто
не як елемент цієї системи, а як її підміну. Крім того серед працівників
і керівників різного рівня під впливом стимулювання може виникати
спокуса приховати нещасний випадок чи аварію через побоювання
втрати премії чи інших матеріальних вигод.
1.7.2. Економічні методи управління охороною праці
Для вирішення економічних проблем охорони праці на практиці
застосовуються відповідні механізми, серед яких провідне місце зай2
мають економічні методи.
Економічні методи управління охороною праці в широкому
розумінні цього поняття – це не лише методи, а система методів,
форм, засобів і заходів впливу на стан безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища з урахуванням економічних законів та
економічних інтересів усіх учасників виробничого процесу і сус
пільства в цілому для досягнення головної мети охорони праці:
створення безпечних умов праці й збереження життя та здоров’я
людини в процесі трудової діяльності.
Економічні методи спрямовані на створення умов, які мають сти2
мулювати діяльність підприємств і організацій щодо досягнення виз2
начених цілей охорони праці з урахуванням потреб та інтересів окре2
мих працівників, трудових колективів, менеджерів та власників під2
приємств. На відміну від правових та адміністративних методів упра2
вління, які регламентують виконання тих чи інших вимог охорони
праці, а для ефективного застосування потребують жорсткого контро2
лю за їх виконанням, економічні методи більш ліберальні, базуються
не на страху покарання, а на економічних вигодах того, до кого вони
застосовуються. Тобто, економічні методи управління охороною пра2
ці – це інструмент, за допомогою якого держава, як гарант прав найма2
них працівників, із використанням НПАОП та спеціально створених
інституцій формує такі умови господарювання для роботодавців
(власників), що їм стає вигідніше спрямовувати ресурси на попе2
редження травматизму, професійної захворюваності та поліпшення
стану умов і охорони праці ніж на компенсації потерпілим та ліквіда2
цію інших наслідків неналежного стану безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища.
В охороні праці можна виділити кілька принципових аспектів
застосування економічних методів. Перший з них полягає у тому, що
виділяються економічні методи, які безпосередньо виконують роль
економічних стимулів (внутрішніх, що запроваджуються па підпри2
ємстві або зовнішніх, що вводяться централізовано). До цих методів
відносяться різного роду системи стимулювання охорони праці на
підприємстві, централізовані системи стимулювання власників під2
приємств (штрафи, знижки2надбавки до страхових тарифів тощо).
Іншими словами, це методи, які базуються на прямій та очевидній
економічній вигоді особи чи групи осіб, до яких застосовуються еко2
номічні стимули за виконання вимог охорони праці (робиш так, як
вимагає система стимулювання – отримуєш за це одразу якусь вигоду
економічного характеру і, навпаки, не дотримуєшся вимог цієї систе2
ми – зменшуєш свої вигоди).
Друга група економічних методів управління охороною праці – це
методи, які базуються не на прямій та очевидній вигоді, а на глибин2
них особливостях економічних законів та на непрямих стимулах. Для
цієї групи характерним є те, що сам економічний стимул прихований
і, проявляється, як правило, через певний ланцюжок причинно2нас2
лідкових зв’язків. Наприклад, для отримання деяких ліцензій підпри2
ємство має пред’явити дозвіл органів державного нагляду за охоро2
ною праці. На перший погляд це чисто адміністративний захід, але в
основі його лежить економічний стимул: не пройдеш процедуру отри2
мання дозволу – не будеш мати ліцензії, не будеш мати ліцензії – не
118
119
зможеш виконувати ту чи іншу роботу, а отже, не матимеш бажаного
економічного результату (вигоди). Тому адміністративно2правовий
метод управління в кінці ланцюжка причинно2наслідкових зв’язків
стає по суті економічним. Іншим прикладом може бути законодавче
віднесення витрат на заходи з охорони праці до валових витрат вироб2
ництва. Це також стимул непрямої дії, оскільки певним чином стиму2
лює фінансування потреб охорони праці за рахунок собівартості
(зменшує базу оподаткування).
В залежності від того, до кого застосовуються економічні стимули,
виділяється зовнішнє та внутрішнє стимулювання. Тому й економічні
методи управління охороною праці за ознакою суб’єкта, яким управля2
ють, поділяються на методи зовнішнього та внутрішнього спрямуван2
ня. Інструментами економічного впливу держави на роботодавця є
кредитна, податкова, інвестиційна, страхова політика, прямі субсидії
для поліпшення стану умов і охорони праці та політика штрафних
санкцій. У відповідності з цим, економічні методи управління охоро2
ною праці можуть бути реалізовані шляхом:
• створення сприятливих умов для кредитування заходів і засобів
з охорони праці;
• надання податкових пільг;
• запровадження таких умов для інвестування оновлення та модер2
нізації виробничих фондів, які обов’язково б ураховували вимоги без2
пеки праці та виробничого середовища;
• забезпечення функціонування системи обов’язкового страхуван2
ня від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю2
вань на основі прямого зв’язку між рівнями травматизму, профзахво2
рюваності, стану умов і охорони праці та страховими внесками під2
приємств;
• нормативно2правових вимог, які регламентують застосування
штрафних санкцій за порушення роботодавцем вимог безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища;
• забезпечення державного фінансування наглядової, консульта2
ційної, дозвільної та основних напрямків науково2дослідної роботи;
фінансування окремих заходів з охорони праці на найбільш небезпеч2
них виробництвах.
Економічний вплив на найманих працівників здійснюється за
допомогою договірного регулювання через колективний договір або
безпосередньо роботодавцем через систему преміювання за виробни2
чі результати чи взагалі через систему управління підприємством
(фірмою).
1.7.3. Оцінка затрат на охорону праці
Витрати, пов’язані з охороною праці, складаються з наступних:
♦ витрати, пов’язані з відшкодуванням потерпілим внаслідок травм і
професійних захворювань;
♦ пільги та компенсації за важку роботу та роботу в шкідливих
умовах;
♦ витрати на профілактику травматизму та захворювань;
♦ витрати на ліквідацію наслідків аварій та нещасних випадків;
♦ штрафи та інші відшкодування.
Розглядаючи зазначені витрати за їхньою доцільністю, їх можна
поділити на доцільні, частково доцільні і недоцільні витрати.
Доцільні витрати спрямовані на збереження здоров’я працівників,
раціональне витрачання ними життєвих сил під час роботи та на від2
новлення працездатності. Вони не лише забезпечують поліпшення
умов праці, а й сприяють зростанню її продуктивності.
Частково доцільними вважаються витрати на пільги та компенса2
ції за несприятливі умови праці. Ці витрати зменшують негативний
вплив шкідливих виробничих факторів на працюючих, в той же час їх
можна уникнути шляхом приведення умов праці до нормативних.
Недоцільні витрати – це додаткові до страхових відшкодування
потерпілим внаслідок травм і профзахворювань, витрати на ліквіда2
цію наслідків аварій і нещасних випадків, витрати на штрафні санкції
та інші відшкодування. Вони обумовлюють підвищення собівартості
продукції, зниження її обсягу тощо. Частково доцільні і недоцільні
витрати призводять до збитків підприємства та зниження ефективно2
сті виробництва.
Класифікація витрат на охорону праці наведена у табл. 1.2. Ця
класифікація є загальною, у ній відбиті основні групи і види витрат.
Якщо ж на підприємстві є інші специфічні види працеохоронних
витрат, то вони можуть бути враховані аналогічно.
З наведених в табл. 1.2 витрат доцільними є витрати на профілак2
тику травматизму і професійних захворювань ∑В
к
, які можна вважати
вкладанням в охорону праці.
Решта витрат, а саме: додаткові до страхових відшкодування потер2
пілим унаслідок травм і профзахворювань ∑Т
k
, пільги і компенсації
працюючим у важких і шкідливих умовах ∑П
к
, витрати на ліквідацію
наслідків аварій і нещасних випадків ∑Г
к
, штрафи та інші примусові
відшкодовування ∑Ш
k
є недоцільними або ж частково доцільними.
120
3
к=1
6
k=1
7
к=1
5
к=1
5
k=1