ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 14.11.2019
Просмотров: 1247
Скачиваний: 2
Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, соціальні педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Перш за все, цих фахівців цікавить рівень здатності до навчання дітей як їх здатність до шкільного навчання і рівень навченості як реальний рівень знань, умінь і навичок. Вони досліджують особистість учня як суб'єкта навчальної діяльності і з боку шкільно-значущих психічних функцій. І хоча ця позиція піддається критиці з точки зору холістичного (цілісного) підходу, педагогічний діагноз найчастіше виражається словами «хороший учень», «поганий учень». Педагогічна діагностика оцінює дитину в порівнянні її з певними соціальними нормами і еталонами, що часто обумовлює оціночне ставлення до особистості учня і відсутність його безумовного прийняття. Тому в ряді випадків соціальний педагог не тільки не може користуватися готовими педагогічними оцінками, але й буде змушений реабілітувати дитину в очах оточуючих через демонстрацію його кращих сторін.
Соціальний педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги:
-
вивчення особистості повинне бути спрямоване не стільки на розкриття недоліків, як на пошук резервів особистості, її нерозкритих можливостей і потенціалів;
-
діагностика не повинна бути самоціллю, а носити стимулюючий характер;
-
вивчення особистості необхідно здійснювати в процесі діяльності та спілкування;
-
особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин;
-
дані діагностики не повинні бути спрямовані проти самої особистості;
-
не можна робити висновки про особистість тільки на основі одного методу;
-
необхідно вивчати особистість дитини в розвитку і порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, а й власними показниками.
Соціально-педагогічна діагностика – це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями.
Об'єктом діагностики для соціального педагога є особистість дитини в системі її взаємодії із соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, що впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.
Який же зміст соціально-педагогічної діагностики?
У соціально-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).
Постановка соціально-педагогічного діагнозу неможлива без опори на теоретичні уявлення, про той чи інший досліджуваний феномен. Наприклад, вивчаючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно опиратися на відповідні дослідження, які характеризують її сутність; вивчаючи соціально-педагогічну занедбаність дитини, необхідно чітко орієнтуватися в її причинах, ознаках і проявах в різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналітичну - «агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист», біхевіористичну - «агресія як научіння подібній поведінці» та ін.)
На основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального педагога формується уявлення про предмет діагностики. У соціального педагога формуються ознаки явища, що діагностується. Так, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб'єктних властивостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ «Я», важковиховуваність і соціальна дезадаптованість. Крім того, порушена взаємодія дитини із мікросоціумом (батьки, педагоги, однолітки).
За виділенням ознак відбувається підбір методів, здібних їх діагностувати. Методи соціально-педагогічного дослідження - це способи отримання і уточнення інформації про ті чи інші педагогічні об'єкти, явища і процеси становлення особистості, особливості соціально-педагогічної ситуації дитини, досвід її поведінки, способи взаємодії і відношення до світу, із світом і з самим собою.
Соціальна педагогіка як наука і як область практичної діяльності є однією з найбільш молодих, що обумовлює дефіцит власних методів і активне використання методів із суміжних областей. Отже, соціальний педагог може використовувати різні методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загальногносеологічні. До останніх відносяться метод діалектики, методи аналізу та синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, якими в тій чи іншій мірі користуються всі фахівці. Серед соціологічних методів він часто вдається до опитувань, анкетування, соціальної статистики, соціального проектування і експертних оцінок. У числі психологічних методів їм можуть застосовуватися ті, за якими він пройшов спеціальну підготовку: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія. На озброєнні соціального педагога знаходяться такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний і формуючий експеримент. Він може також переносити методи медичної діагностики на соціально-педагогічний матеріал - метод анамнезу, історії поведінки, клінічного інтерв'ю, сімейної гемограми, скринінгу, епідеміологічний метод. До власних методів соціальної педагогіки можна віднести соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне документування та його аналіз, соціально-педагогічне дослідження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг.
Процес соціально-педагогічної діагностики має наступну структуру:
-
Констатація певного неблагополуччя в діяльності і поведінці дитини.
-
Усвідомлення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей випадку.
-
Висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних.
-
Збір додаткової інформації, необхідної для перевірки гіпотези.
-
Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.
-
При не підтвердженні гіпотези повторення процедури.
Комплексна соціально-педагогічна діагностика - це поглиблений і всебічний аналіз особистості дитини, спрямований на виявлення притаманних їй позитивних сторін і недоліків, їх причин, а також на вирішення практичних завдань: гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Таке розуміння психолого-педагогічної діагностики по-перше, означає не змішання діагностичних функцій педагогів і психологів, а їх функціональну взаємодію, по-друге, збагачує взаємодоповненням методів знання про дитину, її мікросоціум і педагогічний процес; по-третє, спирається на позитивне в особистості дитини; по-четверте, розкриває не тільки недоліки, але і їх причини, по-п'яте, має значення не тільки для підвищення якості педагогічного процесу, а й головне, чому він слугує, - гармонізації розвитку особистості дитини. Нарешті, слід зазначити, що комплексна соціально-педагогічна діагностика при правильній її організації допомагає оцінювати рівень розвитку, навченості та вихованості дитини в залежності від якості сімейного виховання та навчально-виховного процесу в дитячому садку і школі, характеру особистісного впливу виховного мікросоціуму.
Підсумком комплексної соціально-педагогічної діагностики повинен стати соціально-педагогічний діагноз, який відповідає на наступні питання:
1. Чи має місце соціально-педагогічна занедбаність дитини?
2. На що опертися у виховно-освітній, профілактичній та корекційній роботі з дитиною?
3. Що в дитині не розвинене, схильне до деформації в силу соціально-педагогічної занедбаності?
4. У чому можливості зміни соціально-педагогічної ситуації розвитку дитини?
5 Хто і що повинен робити?
6. Якими шляхами, засобами, методами?
7. Який можливий результат (прогноз розвитку дитини) при використанні методів профілактики та корекції або їх відсутності?
Етапи комплексної діагностики соціально-педагогічної занедбаності дітей:
1 етап - Первинна діагностика дитини
-
Діагностика особистісних та інтелектуальних якостей дитини
2 етап - Діагностика виховного мікросоціуму
-
Особистісна діагностика батьків
-
Діагностика батьківських відносини
-
Діагностика сімейної атмосфери
-
Діагностика відносин з однолітками
-
Особистісно-професійна діагностика
3 етап - Діагностика виховного впливу
-
Діагностика батьків
-
Поглиблена діагностика дитини
-
Діагностика суб'єкта діяльності, спілкування та самосвідомості
-
Діагностика впливу педагога
IV етап - Повторна діагностика дитини
Процес соціально-педагогічної діагностики повинен відповідати наступним принципам:
Принцип об’єктивності. По-перше, соціальний педагог не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний педагог повинен протистояти впливу на результати власних знань, власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.
Принцип верифікації інформації як встановлення її достовірності. Соціально-педагогічна дійсність містить багато протиріч, поодиноких фактів і ймовірностей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставити відомості, отримані з різних джерел.
Унаслідок цього необхідно застосовувати в діагностиці й принцип системності. Всі соціально-психологічні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв’язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, стан його здоров’я.
Специфічним принципом діагностики можна вважати і принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін дійсності, всіх зв’язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний педагог – інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням такої позиції будує всю свою діяльність.
У реальній дійсності всі явища і процеси знаходяться в універсальному взаємозв'язку і взаємодії, тому важливим принципом діагностики є принцип причинної обумовленості.
Принцип комплексного підходу в психолого-педагогічній діагностиці полягає в необхідності обліку і аналізу всіх умов і чинників, що спричинили або сприяють виникненню певного соціального явища.
Принцип конфіденційності - нерозголошення результатів психолого-педагогічного діагнозу без персональної згоди на це особи, яка виступала об’єктом дослідження.
Принцип наукової обґрунтованості передбачає, що результати аналізу повинні бути валідними і надійними.
Принцип не нанесення шкоди - діагностичні результати ні в якому випадку не повинні бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.
Принцип ефективності - не варто пропонувати людині рекомендації, які за наслідками діагнозу для неї не корисні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків.
Вимоги до застосування методів соціально-педагогічної діагностики.
Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціально-педагогічної діагностики, слід назвати валідність, надійність, однозначність, точність. Є також ряд і додаткових, спеціальних вимог.
По-перше, перевагу має найбільш простий метод і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють отримати бажаний результат. Просте опитування іноді може виявитися більш ефективним, ніж складні тести.
По-друге, метод має бути доступним не тільки для соціально-педагогічного педагога, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.
По-третє, технологія застосовування методів повинна бути чіткою і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на його довірливе відношення до соціально-педагогічного педагога, на співпрацю, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.
По-четверте, умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.
Реалізовуючи діагностичну функцію, соціальний педагог повинен:
1. Дотримуватись загальних технологічних вимог: визначити мету, вибрати найефективніший діагностичний інструментарій, безпосередньо одержати дані та провести їх відбір, переробити та інтерпретувати дані (статистична обробка і якісний аналіз), встановити діагноз, скласти прогноз розвитку ситуації і визначити зміст соціально-педагогічної діяльності (особливості соціально-педагогічної діяльності) з конкретним підопічним;
2. Дотримуватись етичних норм;
3. Захищати інтереси підопічного: дотримуватись принципу добровільності при обстеженні; повідомляти обстежуваному цілі вивчення; інформувати його про те, хто буде ознайомлений з одержаними даними; знайомити його з результатами дослідження, надаючи йому можливість деякого коректування цих результатів, а також у власне педагогічних цілях;
4. Володіти професійною компетенцією: знати теоретичні основи, засоби діагностики; вести картотеки методів, що використовуються, кваліфікаційних нормативів, дотримуватись професійної етики (зберігати таємницю результатів, не допускати непрофесіоналів до здійснення методик і т.п.).
5. Соціальний педагог може самостійно виконувати діагностичні операції, а також вдаватися до послуг фахівців, застосовуючи їх дані в своїй роботі. Різні особи можуть використовувати діагностичні дані з різною метою:
-
соціальний педагог — для подальшої роботи з даним підопічним;
-
фахівці-суміжники — для формулювання адміністративного рішення, постановки профільного або комплексного діагнозу (в медицині, судовій практиці, медико-психолого-педагогічній експертизі і т.п.);
-
сам підопічний — у цілях саморозвитку, корекції поведінки і т.п.
Результати діагностичної діяльності оформляються соціальним педагогом в єдину «Карту-характеристику», «Медико-психолого-педагогічну характеристику особи» і т.п. Єдиного зразка даного виду документів у даний час немає. Існують різні варіанти, можливе комбінування або створення власного варіанту, який би відповідав практичним завданням діяльності. Для складання цих і подібних карт-характеристик соціальний педагог може використовувати широкий спектр діагностичних методик: соціально-психологічних, психологічних, соціологічних, педагогічних, медичних.