Управління профорієнтацією здійснюється на трьох рівнях:

• соціально-педагогічному здійснюється в масштабах всього суспільства через суспільні інститути та засоби масової інформації.;

• організаційно-педагогічному здійснюється безпосередньо в навчально-виховному процесі;

• психолого-педагогічному реалізується у процесі безпосереднього спілкування учнів з класним керівником, соціальним педагогом, психологом школи.

Специфічною особливістю управління шкільною профорієнтацією є те, що профорієнтаційний вплив на школярів здійснюється систематично і планово на протязі всього терміну навчання. Ця особливість передбачає послідовність дій, диференційований підхід в процесі управління професійним самовизначенням школярів.

Два головних напрямки роботи соціального педагога школи в області профорієнтації:

1. Проведення інформаційно-просвітницької роботи, яка спрямована на розвиток психологічної культури учнів, поглиблення знань з психології. Доцільним є викладання курсу "Основи вибору професії” під час якого окрім знань професійної спрямованості подаються також необхідні психологічні знання, проведення професійних консультацій.

2. Проведення індивідуальних консультацій з підлітками і юнаками, які передбачають діагностику, корекцію і власне консультацію.

Перелік психодіагностичних методик, які використовуються соціальним педагогом при проведенні профорієнтаційної роботи з учнями школи:

1. "Анкета інтересів”

2. "Карта інтересів – модифікована методика А.Є.Голомштока (174 питання).

3. Діференційовано-діагностичний опитувальник (ДДО) Клімова Е.А.

4. Питальник професійної готовності (ППГ) (за Л.Кабардовою).

5. Методика"КОС-1”.

6. Методика"КОС-2”.

7. Методика Д.Голланда.

8. "Структура мотивації трудової діяльності” (за К. Замфир).

9. "Вивчення рівня задоволення своєю професією та різними сторонами професійної діяльності” (Н.Н.Журін, Є.П.Ільїн).

10. Теппінг-тест "Олівцева проба”.

11. Вивчення інтересів та схильностей дітей.

12. Вивчення актуальних потреб та нахилів дитини.

13. Орієнтаційна анкета Б.Басса.

14. "Професійні переваги” (за Федоровим В.Д.).

15. Анкета для визначення інтересів учнів.

16. Методика "Мотиви вибору професії” (методика Б.Ф.Федоришена).

17. Виявлення професійних переваг (Л.П.Кабардов)

18. Агресивність у відносинах (А.Ассингер)

19. Активуюча профорієнтаційна методика (Н.Пряжников)

20. Вивчення професійних намірів старшокласників (Л.М.Фрідман, Т.А.Пушкіна,І.А.Каплунович).

Форми та метоли роботи, які доцільно використовувати у процесі здійснення професійної орієнтації учнів загальноосвітньої школи

Початкова ланка – бесіда, розповідь, екскурсія, свято, виставка, конкурс, урок-практикум.

Середня ланка – батьківські збори, конкурси, класна година, ділова гра, творча робота, зустріч із представниками різних професій.

---

Старша ланка – створення електронної презентації, екскурсія у центр зайнятості, ознайомленні із професіограмами різних професій, аналіз печатних видань щодо вакансій з метою визначення потреб ринку праці, екскурсії на підприємства міста, заохочення до участі у предметних, технічних та творчих гуртках, диспути, дискусії, тематичні вечори, оформлення стенду із професійної орієнтації, КВК.

7. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ВИХОВНОЇ) В РОБОТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА (СТУДЕНТА-ПРАКТИКАНТА)

Дозвіллєва сфера є специфічною сферою діяльності дитини у вільний час, в якій відбувається її фізичний і духовний розвиток, задовольняються різноманітні потреби та інтереси.

Особливостями дозвіллєвої діяльності школярів є:

• свобода вибору дозвіллєвої діяльності, свобода від обов’язків;

• добровільна участь у дозвіллєвій діяльності;

• бажання отримати радість та задоволення;

• компенсаційність дозвілля.

Структурне наповнення дозвілля багатогранне:

• самоосвіта, саморозвиток, самовдосконалення;

• любительська діяльність;

• пасивний відпочинок;

• асоціальні прояви;

• суспільно-корисні справи;

• рекреація та розважальні заходи;

• творчі заняття;

• споживання культурних цінностей;

• дозвіллєве спілкування.

Мета організації дозвіллєвої діяльності полягає у можливості різнобічного розвитку особистості дитини, формування її позитивних рис, підвищення рівня обізнаності, пробудження та задоволення духовних інтересів, самореалізації та саморозвитку дитини.

Завдання:

– підвищення рівня соціально-культурної освіти школярів;

• розвиток особистості дитини у різних напрямках;

• самореалізація, саморозвиток особистості через дозвіллєву діяльність.

Концепція раціональної організації дозвілля виходить з принципу безпосереднього впливу на особистість, групу чи іншу соціальну спільність шляхом створення сприятливих умов для:

• задоволення, педагогічно доцільної корекції і подальшого розвитку психофізіологічних, комунікативних, пізнавальних та естетичних потреб;

• стимулювання соціально значущих мотивів культурно-дозвіллєвої діяльності;

• формування та розвитку вмінь і навичок раціонально будувати власне дозвілля;

• самовираження і самоствердження особистості у сфері вільного часу.

Форми проведення школярами свого дозвілля – це похідна від багатьох факторів. Серед найістотніших факторів – об’єктивні умови, від яких залежить можливість урізноманітнити способи проведення вільного часу як за формою, так і за суттю, по-друге, суб’єктивні якості: рівень розвитку особистості, її потреби та інтереси, ціннісні орієнтації тощо.

Організація дозвіллєвої діяльності в школі передбачає педагогічно контрольоване, доцільне та корисне проведення вільного часу учнів. Соціальний педагог може організовувати змістовне дозвілля учнів під час перерв, в позанавчальний час (гуртки, клуби, хобі-центри тощо), а також в рамках навчального процесу під час проведення виховних (класних) годин. На сьогодні класні керівники досить часто запрошують на свої класні години соціальних педагогів. При цьому пропонують самостійно визначитися з темою, формою проведення класної години.

---

Ураховуючи вікові особливості дітей, можна запропонувати таку тематику класних годин:

1. для дітей молодшого шкільного віку цікаві й захопливі різноманітні конкурси, пізнавальні ігри (наприклад, ігрові й пізнавальні класні години, такі як конкурс акторської майстерності, пізнавальні й розважальні ігри з елементами тренінгу).

2. для підлітків класні години, на яких вони одержать відповіді на актуальні питання їхнього віку, наприклад про особливості стосунків між людьми. Корисно в захопливій формі проводити профілактичні класні години про шкідливі звички і здоровий спосіб життя, цікавими є також інтелектуально-пізнавальні ігри;

3. Старшим школярам можна запропонувати взяти участь у сюжетно рольових іграх з найрізноманітнішої тематики: від проблем щодо охорони довкілля до вибору професії.

Основні позитивні особливості класних годин соціальної проблематики:

• незвичайний і захопливий зміст;

• набуття практичного чи суспільного досвіду;

• досить висока активність учнів;

• створення позитивного емоційного настрою учнів;

• формування зацікавленості соціально-психологічними проблемами.

Правила, яких слід дотримуватися соціальному педагогу під час проведення класних годин.

• подавати матеріал у цікавій, захопливій і доступній формі;

• матеріал повинен бути цікавим для учнів;

• пропонований матеріал має бути науково достовірним;

• навчальний матеріал, по можливості, пов’язати зі знаннями учнів.

8. ДІАГНОСТИЧНИЙ НАПРЯМ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТА-ПРАКТИКАНТА

Специфіка соціально-педагогічної діяльності обумовлює характер і засоби отримання професійної інформації. Соціальному педагогу доводиться користуватися різними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети. У цьому сенсі він є міждисціплінарним фахівцем і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження.

Діагностика (з грец. diagnosis = dia+gnosis = «роз+пізнання») (англ. diagnostics; нім. diagnostik) – загальна назва різних методів контролю, перевірки функціонування, прогнозування стану об'єктів або систем.

Оскільки діяльність соціального педагога є багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються на різні області наукового знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій необхідно відмежувати види діагностики та її методи, пов'язані з різними галузями науки.

Психологічна діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозу їх подальшого розвитку. Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак наступні фактори ризику:

---

а) у молодшому шкільному віці:

- поєднання низької пізнавальної активності та особистісної незрілості, які не дозволяють оволодіти новою соціальною роллю учня;

- стійке рухове розгальмування і ейфоричний фон настрою, що знижують самоконтроль і самоорганізацію у діяльності та поведінці;

- підвищене прагнення до вражень у вигляді потягу до гострих відчуттів і бездумних вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;

- підвищений інтерес до ситуацій, що включає жорстокість та агресію як компонент формування дитячої агресивності;

- невмотивованість, неадекватність і неефективність поведінки як вказівка на проблему особистісного і психічного здоров'я;

- негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі із дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;

- поведінкові реакції у вигляді відмови, захисту, компенсації, емансипації як наслідок негармонійного ставлення до дитини і незадоволення її потреби в повазі, самоствердженні, досягненнях;

б) у підлітково-юнацькому віці:

- збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність уникнення труднощів, слабовілля, відсутність самоконтролю і саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку;

- поєднання інфантильності з великою збудливістю, афективністю, що призводить до некерованості поведінки;

- ранній статевий розвиток у поєднанні з підвищеним інтересом до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, бродяжництва, агресії;

- переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітації її асоціальних форм як вказівка на середовищну дезадаптацію, деформацію особистісного розвитку і загрозу асоціальної поведінки.

Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження відносин між соціальним педагогом і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні і групові сеанси, вимірювальні методики і методики спостереження.

Концентруючи роботу навколо зростаючої особистості і її соціального оточення, соціальний педагог може використовувати дані соціальної діагностики про проблеми учасників соціальної ситуації розвитку дитини, аналізувати їх вплив на дітей і прогнозувати наслідки для розвитку дитячої особистості.

Питання та проблеми дорослого соціального оточення вельми різноманітні. До них можна віднести небажані, кризові та екстремальні ситуації, які є перешкодою до досягнення цілей або заважають задовольняти насущні потреби особистості. При цьому вимагає уточнення суб'єктивне ставлення людини до важких ситуацій, а також ступінь психологічного дискомфорту або рівень стресу, які ці ситуації викликають. Відомо декілька класифікацій психосоціальних проблем клієнтів:

---

1. дефіцит матеріальних засобів, особистісні недоліки, відсутність знань і досвіду;

2. деформація особистості або психічні захворювання;

3. розбіжність між очікуваннями клієнта та інших людей, між особистісними запитами і рамками соціальної ролі, невизначеність і суперечливість статусних ролей (X. Перлман, 1968).

Проблеми у всіх випадках визначаються як незадоволені потреби. Зокрема, У.Рід (1978) запропонував таку класифікацію: міжособистісні конфлікти, незадоволення соціальними відносинами, проблеми, пов'язані з прийняттям рішення, емоційне виснаження, неадекватні ресурси тощо. Соціальних педагогів може поставити в глухий кут величезний обсяг інформації, необхідної для кваліфікованого діагнозу. Потрібні чіткі вказівки про те, як отримати потрібну інформацію і які засоби будуть використані для цієї мети. Зазвичай при постановці соціального діагнозу виникають наступні питання:

Хто є клієнт? Які його характеристики і стадії життєвого циклу?

Які проблеми турбують клієнта, людей із соціального оточення?

Яким чином, хто і коли помітив проблему і що цьому передувало?

Які основні внутрішньоособистісні, міжособистісні, групові і місцеві стрес-фактори заважають клієнту функціонувати повноцінно?

Які досяжні цілі, визнані клієнтом, могли б стати відправною точкою для надання допомоги?

Наскільки адекватно клієнт сприймає свої ролі в тій системі, частиною якої він є?

Наскільки сильна в клієнта мотивація до прийняття допомоги від соціального працівника та інших людей?

Якими можливостями при наданні допомоги володіє конкретна особа, сім'я, група або система соціальної підтримки?

Який взаємозв'язок характеристик клієнта, соціальних умов і узгодженості цілей в ході вирішення проблеми?

Які дії найкращим чином будуть відповідати потребам клієнта або сім'ї?

Для соціального педагога важливо розібратися в ситуації дитини, її стосунків з родиною та іншими соціальними групами, до яких вона належить. При аналізі соціальної ситуації він може керуватися наступними питаннями:

Які можливості і які труднощі притаманні відношенням між особами, що входять в сім'ю або іншу соціальну групу?

Чи існують проблеми серед членів родини або групи?

Наскільки ефективні (неефективні) форми спілкування?

Які основні можливості для формальних і неформальних ролей і наскільки вони ефективні?

Хто з оточення клієнта приймає рішення і які ці рішення?

Які основні конфлікти, що стосуються клієнта, і які заходи вживаються для їх вирішення?

Які цінності і норми визначають поведінку членів сім'ї або групи і як забезпечується виконання цих норм?

Які соціокультурні контакти і взаємодії сім'ї та групи в рамках більш великих утворень впливають на формування індивіда і системи в цілому.

Обсяг і характер пошукової інформації варіює залежно від специфіки допомоги, її цілей і теоретичної орієнтації працівників. Якщо завдання соціально-педагогічної допомоги полягає у профілактиці або підтримці нормального розвитку особистості, то інформація, що збирається, носить описовий характер. Якщо допомога має терапевтичну і реабілітаційну спрямованість, то необхідно правильно розуміти природу, причини і розвиток проблеми.

---

Смотрите также файлы

• Zag_mov.docx

• plani_seminariv_ist_Ukr.docx

• методика викладання у ВНЗ1.docx

• Практичне заняття 6.docx

• Семінари ІУК 3 групи.docx