Файл: Деньги и кредит(укр.)-2012(Гаршина).doc

Інвестиційні фонди – це корпорації, ділові трасти, суспільства з повною або обмеженою відповідальністю, які випускають власні цінні папери і на отримані від цих паперів кошти ведуть інвестиційні операції із цінними паперами інших емітентів. Інвестиційні компанії вкладають отримані від інвесторів кошти на колективній основі, і кожний інвестор розділяє прибуток або збитки від діяльності пропорційно частці його участі в компанії.

Надійність інвестиційних фондів забезпечується насамперед високим рівнем диверсифікованості активів. Наприклад, в Україні, США їм заборонено вкладати в акції одного підприємства більше 5% своїх активів.

Доходи фондів формуються з дивідендів і відсотків по цінних паперах, які є в їхніх портфелях, і з різниці курсів цих паперів. Видатки фондів визначаються виплатами доходів по власних цінних паперах і змінами їх курсової різниці.

Фінансові компанії залучають кошти шляхом випуску короткострокових комерційних векселів, акцій, облігацій або запозичаючи їх у банків. Отримані ресурси вони використовують для надання кредитів (найчастіше невеликих) на споживчі та комерційні потреби. Процес посередництва для фінансових компаній можна описати в такий спосіб: вони запозичать великі суми, а позичають невеликі і тим відрізняються від банків, які акумулюють кошти на депозитах невеликими сумами, а в кредит надають великі суми.

Кредитні спілки – це різновид кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, покупки автомобіля і т.п.). Члени спілки, або пайовики, вносять заощадження винятково з метою їх видачі іншим пайовикам. Вищим органом союзу є загальні збори його членів, а в перервах між зборами працює правління. Як правило, члени кредитних спілок є їхніми співвласниками, тому такі спілки невеликі.

Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги – консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати і т.п. Коло послуг, які надають кредитні спілки, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте, набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства.

В Україні кредитні кооперативи (спілки) розвинені слабко, перебувають у стадії зародження. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації.

ТЕМА 10. ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК

Центральні банки є юридичними особами, що мають особливий статус, відмітною ознакою якого є відособленість майна банку від майна держави. Хоча, як правило, це майно перебуває в державній власності, центральний банк наділений правом розпоряджатися цим майном як власник.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк України, функції якого в основному ідентичні функціям центральних банків економічно розвинених країн.

10.1. Національний банк України і його функції

Національний банк України (НБУ) є центральним банком України і перебуває в її власності. Організований в 1991 році і являє собою систему єдиного банку, містить у собі: центральний апарат у м. Києві, Кримське республіканське управління та 24 обласних управлінь. Очолює його Правління банку, склад якого призначається Президією Верховної Ради України. Голова правління обирається Верховною Радою строком на 4 роки.

Правовий статус НБУ регулюється рядом законодавчих актів (рис. 31).

Рисунок 31 – Законодавчо-нормативні акти, що закріплюють правовий статус Національного банку України

Закон «Про Національний банк України» визначає його організаційно-правовий статус, функції, процедуру призначення вищого керівного складу, взаємини з державою і національною банківською системою.

Центральний банк поєднує в собі окремі риси комерційної банківської установи і державного відомства, розташовуючи деякими владними повноваженнями в сфері регулювання кредитної системи.

Центральний банк звичайно створюється у формі акціонерного товариства. При цьому, як правило, його капітал належить державі (Франція, Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Іспанія). Якщо держава володіє лише частиною капіталу (Бельгія, Японія) або акціонерами Центрального банку є комерційні банки (США) і інші фінансові установи (Італія), держава проте відіграє провідну роль у формуванні органів управління Центрального банку.

Незалежність центрального банку від виконавчої влади

Незалежність центрального банку від уряду має на увазі дві форми:

- політичну, умовою якої є визначення порядку призначення членів його керівного органа або керуючого;

- економічну, що виражається в тому, що Центральний банк не зобов'язаний автоматично видавати гроші уряду для фінансування державних видатків і виявляти йому перевага в наданні кредитів.

Градацію незалежності центральних банків ряду країн наведено в таблиці 3.

Таблиця 3

Індекс незалежності центральних банків

Відповідно до закону майно НБУ формується за рахунок статутного фонду і доходів від його діяльності. Статутний фонд утворюється за рахунок грошей держави і служить забезпеченням її зобов'язань, розмір цього фонду встановлюється та змінюється рішенням Верховної Ради.

Доходи НБУ утворюються за рахунок вироблених операцій. Однак НБУ і його підрозділи (крім деяких) звільняються від сплати всіх видів податків (крім земельного), зборів і державних мит.

Основні функції Національного банку України представлено на рисунку 32.

Рисунок 32 – Основні функції Центрального банку

Емісійний і розрахунковий центр.

Як емісійний центр Національний банк України:

- організує друкування грошових знаків, карбування монет, установлює правила емісії готівки в оборот, що забезпечує йому постійну ліквідність;

- регламентує операції з готівкою всіх суб'єктів ринку;

- установлює правила перевезення, збереження, інкасації й вилучення готівки з обігу;

- визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій;

- організує й регулює грошовий обіг.

Банк банків. Центральний банк здійснює свої операції не з торгово-промисловою клієнтурою, а з банками даної країни: зберігає їхні касові резерви, розмір яких установлюється законом. Дана функція Центрального банку конкретизується у функціях:

- кредитора в останній інстанції;

- нагляду та контролю над банками;

- головного розрахункового центру країни.

Банк уряду. У цій якості НБУ здійснює:

• касове виконання бюджету України всією банківською системою країни; воно досягається тим, що вся банківська система приймає податкові платежі від своїх клієнтів на єдині рахунки НБУ, перераховує їх у Київ або в обласні управління. Із цих рахунків відбуваються позабюджетні платежі. Наявність єдиної системи рахунків дозволяє НБУ контролювати виконання бюджету як по дохідній, так і по видатковій частинам;

• визначає валютний курс гривні;

• НБУ забезпечує створення і управління золотовалютними резервами країни і усіма операціями з монетарними металами;

• контролює банківські операції із приватизованими паперами, визначає форму безготівкових депозитів приватизаційних паперів, здійснює їхню емісію, правила видачі, зберігання, обліку і погашення;

• забезпечує стабільність національної грошової одиниці і кредитної системи в цілому.

Регулювання й нагляд за банківською діяльністю. У цій якості Центральний банк:

- визначає порядок реєстрації банків і видає їм ліцензії;

- установлює обов'язкові економічні нормативи банківської діяльності і контролює їхнє дотримання;

- здійснює безвиїзне і виїзне інспектування, визначає рейтингову оцінку діяльності банків по системі CAMEL;

- визначає порядок формування резервів для покриття ризиків;

- визначає порядок гарантування депозитів;

- здійснює заходи щодо реорганізації і ліквідації банків.

Провідник монетарної політики. У цій функції Національний банк України:

- розробляє основні напрямки грошово-кредитної політики і установлює цільові орієнтири монетарної політики (рівень інфляції, грошову базу, грошову масу, курс гривні до основних валют);

- регулює обсяг грошової маси в обігу.

10 2. Нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що відбуваються в банківській системі на різних стадіях функціонування банків – з моменту їх утворення до моменту ліквідації.

Нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків, їх відділень і філій спрямований на забезпечення стабільності банківських систем і захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків.

Система нагляду спрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків.

До зовнішніх ризиків належать:

• ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами);

• валютний ризик (збитки від несприятливої зміни, тобто падіння курсу національної валюти);

• ризик по цінних паперах (ризик від падіння курсу цінних паперів);

• ризик облікової ставки (збитки від зміни процентної ставки, установлюваної НБУ по кредитах).

До внутрішніх ризиків належать:

• комерційні, пов'язані з людським фактором (кваліфікація персоналу, ділові якості керівників, виконавська дисципліна, якість аудиторської служби й т.п.);

• операційно-технічні ризики, (що відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують внутрішню роботу банку: систематичність бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів і засобів зв'язку і т.д.).

На зниження внутрішніх ризиків спрямовані наступні процедури, застосовувані Національним банком України до комерційних банків (рис. 33).

Рисунок 33 – Процедури, застосовувані Національним банком України до комерційних банків

Центральний банк як орган банківського нагляду:

- визначає вимоги й умови, що є обов'язковими для одержання ліцензії, і здійснює нагляд за дотриманням цих вимог і умов;

- забезпечує регулювання банківської діяльності з метою мінімізації банківських ризиків;

- одержує від банків звітність для контролю і нагляду за їхньою діяльністю;

- здійснює інспекційні перевірки в банках;

- застосовує методи примусового впливу на проблемні банки;

- припиняє діяльність неплатоспроможних банків, проводить їхню реорганізацію або ліквідацію.

Комерційні банки щомісяця представляють НБУ 6 звітів, що характеризують різні сторони їхньої діяльності.

Робота з нагляду диференційована на:

• загальний нагляд;

• інтенсивний нагляд;

• нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд поширюється на стабільно працюючі банки. Його здійснюють регіональні управління НБУ. Головне – контроль дотримання економічних нормативів. Інформація про порушення направляється в Правління НБУ для прийняття рішень.

Інтенсивний нагляд ведеться стосовно банків, які періодично порушують економічні нормативи, допускають інші незначні порушення, не відрізняються фінансовою стабільністю.

Нагляд високого ступеня застосовується до банків, які систематично (2 або більш раз у квартал) порушують економічні нормативи, допускають грубі порушення або мають незадовільне фінансове становище.

Вимоги НБУ є обов'язковими для виконання усім комерційним банкам.