Файл: Деньги и кредит(укр.)-2012(Гаршина).doc

Середній рівень цін – це середньозважена ціна різних товарів і послуг в економіці.

Рівень цін в економіці виміряється за допомогою індексу цін.

Індекс цін виражає взяте у відсотках відношення вартості певного набору товарів й послуг у даному періоді до його вартості в базовому періоді. Цей фіксований набір товарів і послуг називається ринковим кошиком

(19)

Наприклад: відповідь 110% означає, що за рік ціни в економіці виросли в 1,1 рази або на 10%.

Інфляція може вимірятися за місяць, рік, тиждень, десятиліття.

Найпоширенішим є індекс споживчих цін, що включає 300 найменувань споживчих товарів.

Наприклад: у середнього споживача 50% доходу спрямовується на придбання продовольства, 30% - на інші споживчі товари, 20% - на послуги. Якщо індекс цін на споживчі товари склав 95%, інші споживчі товари – 105%, послуги – 115%, то індекс споживчого кошика склав:

I = 95 * 0,5 + 105 * 0,3 + 115 * 0,2 = 102%

Оцінка рівня інфляції проводиться за допомогою базових і ланцюгових індексів цін. В основі розрахунків цих індексів лежить оцінка ринкового кошика.

(20)

(21)

Якщо, наприклад, за базовий рік прийняти 2000 р., то:

2. Темп інфляції. Для обчислення темпу приросту середнього рівня цін використовується наступна формула:

(22)

де І індекс цін звітного періоду;

І індекс цін попереднього періоду.

3. «Правило величини 70». До виміру інфляції застосовують «правило величини 70».

(23)

де Т_пр. - темп приросту інфляції.

Наприклад, при щорічному приросту цін в 5% вони подвояться за 14 років.

5.2. Форми прояву й види інфляції

Формами прояву інфляції є:

• зростання цін на товари й послуги, що приводить до знецінювання грошей, зниженню їх купівельної спроможності;

• зниження курсу національної грошової одиниці стосовно іноземної;

• збільшення ціни золота, відбитої в національній грошовій одиниці.

Види інфляції

1. Залежно від темпів росту цін на ринку розрізняють інфляцію:

• повзучу, при щорічних темпах приросту цін 3-4 %. Така інфляція властива для розвинених країн;

• галопуючу, при щорічних темпах приросту цін на 10-50%. Така інфляція властива країнам, що розвиваються;

• гіперінфляція, при щорічних темпах приросту цін понад 100%, яка властива країнам в окремі періоди, коли вони переживають корінне ламання своєї економічної структури.

2. Залежно від способів виникнення розрізняють два її типи:

- інфляція попиту;

- інфляція пропозиції.

Інфляція попиту традиційно виникає при надлишковому попиті й обумовлена «розбуханням» грошової маси й у зв'язку із цим платоспроможного попиту при даному рівні цін і в умовах недостатньо еластичного виробництва, здатного досить швидко реагувати на потреби ринку. Сукупний попит, що перевищує можливості проведення, викликає підвищення цін (рис. 15).

Рисунок 15 – Інфляція попиту

Надлишковий попит приводить до зльоту цін. Суть інфляції попиту іноді пояснюють однієї фразою: «занадто велика кількість грошей полює за занадто малою кількістю товарів». В умовах росту цін створюються можливості для підвищення прибутків. Підприємці розширюють виробництво, залучають додаткову робочу силу. Тиск безробіття в результаті цього падає, що сприяє підвищенню заробітної плати, а, отже – подальшому росту попиту й підвищенню цін.

Але співвідношення між сукупним попитом, з одного боку, і обсягом виробництва, зайнятістю й рівнем цін, з іншого боку – набагато складніше.

Інфляція попиту викликається наступними грошовими факторами:

• мілітаризацією економіки та ростом військових видатків. При цьому економіка орієнтується на значні витрати на озброєння й із цієї причини в держави наростає бюджетний дефіцит, що покривається за допомогою емісії по суті не забезпечених товарними ресурсами грошей;

• дефіцитом бюджету й ростом державного боргу в тому випадку, коли дефіцит покривається емісією банкнот;

• кредитною експансією банків. Розширення кредитних операцій банків і інших кредитних установ приводить до збільшення кредитних знарядь обігу, які також створюють додаткові вимоги на товари й послуги;

• приплив іноземної валюти в країну. Валюта за допомогою обміну на національну грошову одиницю викликає загальне зростання обсягу грошової маси, а отже, і зайвий попит;

• надмірні інвестиції у важку промисловість. При цьому з ринку постійно витягуються елементи продуктивного капіталу, замість яких в обіг надходить додатковий грошовий еквівалент.

Інфляція пропозиції означає зростання цін, спровоковане збільшенням витрат виробництва в умовах недовикористання виробничих ресурсів. Її іноді так і називають інфляцією витрат виробництва.

У випадку інфляції пропозиції механізм інфляції починає розкручуватися в чинність того, що ростуть витрати.

Рисунок 16 – Інфляція пропозиції

Можливі два вихідні моменти: витрати починають зростати в результаті підвищення заробітків (тиск профспілок, вимоги робітників) або в чинність подорожчання сировини й палива (збільшення імпортних цін, зміна умов видобутку, підвищення транспортних видатків і т.п.) (рис. 16).

5.3.Соціально-економічні наслідки інфляції. Крива Філіпса

1) Інфляція приводить до того, що всі грошові доходи (як домогосподарств, так і підприємств та держави) фактично зменшуються. Це визначається відмінностями між номінальним доходом і реальним. Номінальний (грошовий) дохід – це кількість коштів, які одержує людина у вигляді заробітної плати, ренти, прибутку або відсотка. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які вона може купити на суму номінального доходу. Якщо номінальний дохід залишається стабільним або росте повільніше темпів інфляції, то реальний дохід падає. Саме тому від інфляції найбільшою мірою страждають люди з фіксованими доходами. Зміну реального доходу можна приблизно виразити наступною формулою:

∆РД = ∆НД - ∆Р (24)

2) Інфляція приводить до схованої конфіскації коштів у населення й підприємств через інфляційний податок, який виплачує все суспільство, тому що купівельна спроможність грошей зменшується. Інфляційний податок може бути розрахований по формулі:

IT =  * С + Д ( - i), (25)

де  – темп інфляції;

С – готівка;

Д – депозити (внески в банках);

i – процентна ставка по внесках.

3) Інфляція приводить до перерозподілу багатства від кредиторів до позичальників, тому що позичальник буде віддавати борг грішми, що подешевшали. У таких умовах нікому не вигідно робити довгострокові інвестиції, тому що вкладаються гроші однієї купівельної спроможності, а доходи від інвестицій одержують уже грішми іншої купівельної спроможності. Доцільними виявляються тільки інвестиції, що забезпечують рентабельність вище темпу росту інфляції. Причому, чим довше строк інвестицій, тим більше знецінювання. Номінальна ставка відсотка в таких умовах повинна включати й темп інфляції, що відображає формула (26):

i = [(1+r/100)*(1+π/100)-1]*100%, (26)

де i – номінальна процентна ставка;

r – реальна ставка відсотка;

π – темп росту цін.

Виграє й уряд, який нагромадив великий державний борг, тому що інфляція дає йому можливість оплатити борги грішми, що мають меншу купівельну спроможність

4) У період інфляції ростуть ціни на товарно-матеріальні цінності, що користуються попитом на ринку. Тому населення й підприємства прагнуть якнайшвидше матеріалізувати свої кошти, що швидко знецінюються, у запаси, що приводить до недоліку коштів у населення й підприємств. Результатом ажіотажної закупівлі матеріалів є посилення інфляції попиту.

5) У період високої інфляції виникає соціальна напруженість. Інфляція знецінює й заощадження населення. Може початися відтік депозитів з банків, що спричинить крах банківської системи країни.

Зворотна залежність між інфляцією й безробіттям була виявлена професором Лондонської школи економіки Олбаном Філіпсом. Графічно вона представлено на рисунку 17:

Крива Філіпса – це графічне відображення зворотної залежності між рівнем безробіття й темпом інфляції в короткостроковому періоді. Проходження її нижче осі ординат (тобто осі рівня безробіття) означає дефляцію – тобто загальне зниження рівня цін.

Рисунок 17 – Крива Філіпса

В аналітичному виді крива Філіпса записується у вигляді формули (27):

π_t = π^е – а(u ^'- u^*) + ε, (27)

де π_t – фактичний темп інфляції;

π^е – очікуваний рівень інфляції;

е – число років;

u^' – фактичний рівень безробіття;

u^* - природній рівень безробіття, при якому відсутнє циклічне безробіття;

ε – зовнішній ціновий шок (інфляція пропозиції).

Дане рівняння показує, що темпи інфляції не змінюються, якщо поточне безробіття дорівнює природному (U*). Спроби втримувати безробіття нижче природного рівня приводять до прискорення темпів інфляції, а вище – до вповільнення. Тому U* називають рівнем безробіття, що не прискорює темпів інфляції, NAIRU (Non-Accelerating-Inflation Rate of Unemployment).

Необхідно відзначити, що наявність зворотної залежності між рівнем безробіття й темпами інфляції пов'язане зі специфікою механізму інфляційних очікувань економічних агентів.

Інфляційні очікування – це наявність в економічних агентів уявлень про те, що в майбутньому періоді загальний рівень цін буде підвищуватися. Вони можуть збігатися, а можуть і не збігатися з фактичною інфляцією.

Проводячи антиінфляційну політику, необхідно знати «ціну» перемоги над інфляцією, тобто визначити, на скільки відсотків підвищиться безробіття, якщо знизити інфляцію на 1%. Цей показник називається коефіцієнтом збитку (SR) і при статичних очікуваннях виміряється досить просто:

SR = -ΔU / Δ. (28)

Таким чином, підвищення темпів інфляції – плата за розширення робочих місць. Напроти, за зниження темпів інфляції потрібно платити збільшенням безробіття.

У ході багаторічної боротьби з інфляцією урядами багатьох країн розроблені основні шляхи її зниження:

• проведення антиінфляційної політики;

• грошові реформи.

5.4 Грошові реформи й антиінфляційна політика

Грошова реформа – це повне або часткове перетворення грошової системи, проведене державою з метою впорядкування й зміцнення грошового обігу.

Види грошових реформ залежать від цілей проведення й глибини перебудови державою грошової системи.

Класифікація грошових реформ

1) По глибині реформації:

- повні, при яких відбувається не просто заміна одних грошей на інші, а й здійснюються істотні зміни в економіці, у державних фінансах, банківської й валютної системах (наприклад, при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від золотого монометалізму – до паперово-кредитного обігу, при створенні нових держав);

- часткові, які стосуються тільки самої організації грошового обігу, та зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. База грошової системи, структура економіки й грошово-економічних відносин залишаються незмінними. Найчастіше змінюється масштаб цін, вид і номінал грошових знаків, механізм емісії грошей і т.д.

2 По характеру обміну старих грошей на нові:

- конфіскаційні або «шокові реформи», що передбачають проведення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру

а) установлення ліміту на обмін грошей;

б) заморожування внесків понад установлений рівень;

в) тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.

Метою цих заходів є конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, одержання додаткового доходу державою. Такі реформи проводяться тоді, коли нова державна влада знімає із себе відповідальність за дії попередньої, або коли держава визнає себе банкрутом. З кінця 1944 р. до середини 1952 р. у Європі були проведено 24 таких реформи;

• не конфіскаційні.

3 За часом уведення в оборот нових грошей:

• одномоментні, при яких уведення нових грошей в оборот здійснюється в короткий строк (7-15 днів), протягом якого технічно можливо обмінювати старі гроші на нові. Якщо реформа конфіскаційна, то строк обміну повинен бути як можна більш коротким, щоб «власники великих запасів грошей не встигнули «сховати» їх від конфіскації. Одномоментною була грошова реформа в Україні в 1996 р., але, тому що вона не була конфіскаційною, обмін проводився 15 днів, а якщо хтось по поважних причинах не зміг обміняти гроші в цей строк, те їх обмін дозволявся протягом декількох наступних місяців;

- паралельного типу. При проведенні реформи паралельного типу випуск в оборот нових грошей здійснюється поступово, паралельно з випуском старих грошей, і вони тривалий час функціонують паралельно.

Якщо нові й старі гроші емітуються на однакових умовах, то обидва види грошей ухвалюються однаково й обмінюються між собою в співвідношенні 1:1. У цьому випадку старі гроші вилучаються з обігу при вступі їх у банк. Замість них банки видають в оборот нові гроші.

Інша справа, якщо нові грошові знаки емітуються емітуються по нових принципах. а старі є в обігу по старих.

Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на початку 1992 р., коли український карбованець тривалий час обертався паралельно з рублем.

При введенні гривні емісія карбованців припинилася. Протягом певного часу йшло паралельне використання карбованців і гривні по фіксованому співвідношенню. Інкасовані банками купоно-карбованці вилучалися з обороту та замінялися на гривні. Безготівкові кошти на банківських рахунках були конвертовані в гривні одномоментно в такім же співвідношенні.

4 По методу стабілізації грошової одиниці:

- нуліфікація – це анулювання (визнання недійсної) сильно знеціненої грошової одиниці й уведення нової валюти. Проводиться в умовах великого падіння купівельної спроможності грошей, коли обмін їх на нові гроші стає недоцільним. Таким методом користуються й для створення власної національної грошової системи. Найчастіше знецінені гроші вилучалися з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низької пропорції. Наприклад, у СРСР (1922-1923 рр.) 1 млн. старих рублів обмінювався на 1 новий рубль; у Німеччині в 1924 р. 1 трлн. старих марок обмінювався на 1 нову рейхсмарку; в Україні 1 млн. купоно-карбованців обмінювався на 10 грн.

- реставрація – це відновлення первісного золотого змісту грошової одиниці (різновид ревальвації).

- девальвація – це зниження золотого наповнення грошової одиниці в умовах металевих грошових систем або зниження валютного курсу національної грошової одиниці в паперово-грошовій системі обігу. Так, у результаті двох девальвацій долара його золотий зміст було знижено в грудні 1971 р. на 7,89%, а в лютому 1973 р. ще на 10% (див. стор. 15). Тому що знижується курс національної валюти, це стимулює експорт, робить його більш дешевим. Однак імпорт дорожчає, що приводить до зниження внутрішнього попиту;

- деномінація – це укрупнення грошової одиниці шляхом обміну в певній пропорції старих грошових знаків на нові, більші. Коефіцієнтом укрупнення грошей звичайно є одиниця з одним або декількома нулями, і в такій же відповідності перераховуються ціни товарів і послуг, зарплата, пенсії, тарифи і т.д. Деномінація значно спрощує грошовий обіг, облік і розрахунки в країні. Її називають також методом «закреслювання нулів». Це веде до швидкого скорочення грошової маси в обігу, скорочуються витрати на забезпечення грошового обігу. В Україні коефіцієнтом деномінації в ході грошової реформи 1996 року була одиниця з п'ятьома нулями – 100000, у Росії (1997 р.) - 1000;