Файл: Деньги и кредит(укр.)-2012(Гаршина).doc

10.3. Регулювання ліквідності комерційних банків

Регулювання фінансової стабільності банків – це необхідна умова ефективного функціонування економіки. Банк як комерційне підприємство зацікавлений у найбільш прибутковому вкладанню своїх кредитних ресурсів.

Саме дилемі «надійність – прибутковість» підлегле регулювання ліквідності комерційних банків.

Під ліквідністю банку розуміється його здатність виконувати зобов'язання перед клієнтами.

Законодавством України регулювання ліквідності комерційних банків покладене на НБУ із застосуванням методів економічного і адміністративного впливу.

Згідно із законодавством комерційні банки зобов'язані дотримуватися економічних нормативів, установлених НБУ:

1. мінімальний розмір статутного фонду;

2. достатність капіталу (граничне співвідношення власних коштів КБ і суми активів);

3. ліквідність балансу;

4. максимальний розмір ризику на одного позичальника;

5. мінімальний розмір резерву, збережений у НБУ;

6. обмеження по видачі кредиту одному позичальникові.

Порядок розрахунків нормативів, строки звітності, санкції за невиконання встановлює НБУ.

Для оцінки ліквідності комерційних банків НБУ використовує наступні показники:

1. Платоспроможність банку:

К ₁ = (41)

де ОК – загальний капітал банку;

Ар – активи банку з урахуванням ризику;

К₁ = 8%, відповідає світовим стандартам достатності капіталу.

2. Поточна ліквідність балансу:

К ₂ =, (42)

де ТО – зобов'язання банку до запитання; зобов'язання банку строком виконання до 1 місяця; кредиторська заборгованість перед клієнтами, а так само гарантії та поручництва, видані банком зі строком виконання до 1 місяця;

ТА - ліквідні активи банку ( готівка в касі, залишки дорогоцінних металів, наявна валюта, залишки на рахунках НБУ і кореспондентських рахунках іноземних банків, а також кошти в цінних паперах і кредити зі строком погашення до 1 місяця).

К₂ не повинне бути більш 1,0.

3. Короткострокова ліквідність:

К ₃ =, (43)

де КО – зобов'язання до запитання, зобов'язання до 3 місяців; кредиторська заборгованість зі строком виконання до 3 місяців;

КА – ліквідні активи; кошти в цінних паперах; гарантії і поручництва зі строком погашення до 3 місяців і інші платежі на користь банку.

К₃ повинен бути не більш 1.

4. Загальна ліквідність:

К ₄ =, (44)

де З - загальна сукупність усіх зобов'язань банку;

ОА - загальний розмір активів банку.

К4 не повинне перевищувати 0,95.

5. Максимальний розмір ризику на одного позичальника:

К ₅ = (45)

де ОД – сукупна заборгованість за позикою одного позичальника і 50% суми не балансових зобов'язань, видані відносно цього позичальника;

СК – власний капітал банку.

К₅ не повинен перевищувати 0,4.

Дотримання показників ліквідності контролюється НБУ.

ТЕМА 11. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

Комерційні банки є найважливішою ланкою сучасної банківської системи, відіграваючи ключову роль у сфері залучення депозитів і надання кредитів. Використовуючи механізм «створення грошей», банки активно впливають на пропозицію грошей у країні, стаючи провідником кредитно-грошової політики центрального банку.

11.1. Організація комерційних банків, їх класифікація. Пасивні операції банків. Класифікація внесків

Комерційний банк – цей фінансовий посередник грошового ринку, що виконує комплекс базових банківських операцій і має за мету одержання максимального прибутку.

Банк (згідно із законом України «Про банки та банківську діяльність») – установа, основною функцією якого є кредитування суб'єктів господарської діяльності й громадян за рахунок притягнутих коштів підприємств, установ, організацій, населення та ін. кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних і ін. банківських операцій, передбачених цим законом.

Порядок створення та діяльності комерційних банків регламентується законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про підприємництво», «Про аудит», «Про іноземні інвестиції», «Про заставу» і ін. законодавчими та нормативними актами.

Щоб організувати комерційний банк, необхідно здійснити ряд взаємозалежних і послідовних дій (рис. 34).

Рисунок 34 – Етапи реєстрації комерційного банку

Для того, щоб створити комерційний банк, необхідно вкласти в нього певну суму капіталу (рис. 35).

Рисунок 35 – Мінімальний розмір статутного капіталу комерційного банку відповідно до нормативних вимог НБУ

Документом, який дозволяє фінансовій установі займатися банківською діяльністю, є ліцензія, яку надає банку НБУ до його відкриття. Порядок ліцензування діяльності комерційного банку наведено на рисунку 36.

Рисунок 36 – Порядок ліцензування діяльності комерційного банку

Класифікація комерційних банків

Комерційні банки класифікуються по декілька ознаках:

1 По організаційно - правовій формі:

• акціонерні;

• пайові.

2 По розміру капіталу:

• малі;

• середні;

• великі.

3 По філіальній мережі:

• багатофілійні;

• бесфілійні.

4 По діапазону операцій:

• універсальні;

• спеціалізовані.

5 По територіальній належності:

• регіональні;

• міжрегіональні;

• загальнонаціональні;

• міжнародні.

6 Залежно від країни реєстрації:

• національні;

• іноземні;

• спільні.

Усі банківські операції підрозділяються на три групи:

• пасивні;

• активні;

• комісійні.

Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси.

Ресурси банку – це сукупність коштів, які перебувають у його розпорядженні й використовуються для забезпечення діяльності банку.

Суть пасивних операцій полягає в залученні різних видів внесків у рамках депозитних і ощадних операцій, одержанні кредитів від інших банків, емісії різних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються кошти в пасиві комерційного банку.

Джерелами власного капіталу є акціонерний капітал (статутний фонд), резервний капітал (резервні та інші фонди, утворені за рахунок прибутку) і нерозподілений прибуток.

Акціонерний капітал утворюється шляхом випуску банківських акцій, добровільних грошових і матеріальних внесків акціонерів (засновників) банку.

Резервний капітал (резервний фонд) утворюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку, розмір яких установлюється зборами акціонерів. Цей капітал призначений для покриття можливих збитків по операціях банку (наприклад, від непогашених позичок) і інших цілей, пов'язаних із забезпеченням зобов'язань банку.

Нерозподілений прибуток – це частина прибутку, що залишився після виплати дивідендів і відрахувань у резервний фонд. Її збільшення можливе за рахунок нагромадження прибутку шляхом інвестування доходів банку в деякі типи активів (позички або інвестиції).

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку.

Внесок – це кошти (у наявній або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті), передані в банк їх власником або третьою особою з доручення і за рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Операції, пов'язані із залученням коштів у внески, називаються депозитними.

Тому в практиці діяльності комерційних банків внески клієнтів являють собою депозити і є основним джерелом формування банківських ресурсів.

Залежно від вкладника депозити прийнято розділяти на депозити фізичних і юридичних осіб.

Залежно від строку та порядку вилучення депозити підрозділяються на вклади до запитання і термінові.

З погляду призначення депозити можна підрозділяти на три групи: до запитання, термінові і ощадні.

Вклади до запитання (безстрокові депозити) можуть бути вилучені вкладником або передані іншій особі на першу вимогу власника. Вкладникові відкривається поточний рахунок, по якому можна одержати в будь-який час готівку або виписати чек (або інший розрахунково-платіжний документ). У цей час існує два типи вкладів до запитання – безпроцентні поточні рахунки та рахунки, по яких виплачуються відсотки.

Строкові вклади зараховуються на депозитні рахунки на певний строк, і при цьому виплачуються відсотки. Власники депозиту одержують депозитний сертифікат, на якому позначена вкладена сума, ставка відсотка, строк погашення та інші умови договору. Процентні ставки залежать від розміру і строків внеску. До настання строків виплати вкладник може вилучити внесок тільки після попереднього повідомлення, передбаченого договором. Іноді внески можуть вилучатися без попереднього повідомлення, але при цьому, як правило, клієнт втрачає відсоток у формі штрафу за передчасне вилучення.

Ощадні депозити – це не чекові внески, що приносять відсоток, які можна вилучати негайно. Існують наступні типи депозитів: рахунки на ощадній книжці (вкладник для того, щоб зробити внесок або вилучити його, зобов'язаний пред'явити книжку); рахунки з випискою стану ощадного вкладу (вкладник має справу з банком через пошту без застосування ощадних книжок); депозитні рахунки грошового ринку (ощадна книжка використовується, ставка відсотка коректується щотижня кожним банком самостійно відповідно до змін ринкових умов).

11.2. Активні операції комерційного банку. Класифікація позик. Кредитоспроможність позичальників і порядок її визначення

Активні операції – це операції, за допомогою яких банками використовуються ресурси з метою одержання прибутку.

Головною активною операцією банку є видача позичок.

Класифікація кредитів комерційних банків:

1. По призначенню та характеру використання позикових коштів:

а) позички торгово-промисловим підприємствам;

б) позички під нерухомість;

в) споживчі позички;

г) позички на сільське господарство;

д) комерційний кредит;

е) кредити під цінні папери;

ж) кредити, пов'язані з вексельним обігом;

з) міжбанківські позички;

и) позички небанківським фінансовим установам;

к) позички органам влади.

2. По наявності та характеру забезпечення:

а) забезпечені (ломбардні позички). Формами забезпечення зобов'язань по поверненню кредиту можуть бути:

• під заставу майна позичальника,

• гарантія або поручництво,

• переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунків позичальників третій особі,

• договір страхування власності позичальника за непогашені заборгованості по позичці,

• подорожні і товарні документи,

• цінні папери,

• поліси страхування життя,

• інші грошові вимоги позичальника третій особі;

б) незабезпечені (бланкові довірчі) кредити надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позичку.

Форма забезпечення позички визначає ризик кожної кредитної операції для банку. Рівень кредитних ризиків залежно від забезпечення позичок установлений Положенням про порядок формування й використання резервів для покриття можливих втрат по позичках комерційного банку (постанова Правління НБУ № 393 від 29.09.97).

Класифікація виданих позичок і оцінка кредитних ризиків проводиться залежно від наявності відповідного та належним чином оформленого реального забезпечення, а також кількості днів прострочення. Залежно від ступеня ризику позички підрозділяються на п'ять груп:

Рівень резерву (ступінь ризику)

1) Стандартні 2 %.

2) Під контролем 5%.

3) Субстандартні 20%.

4) Сумнівні 50%.

5) Безнадійні – 100%.

3 По строках використання (терміновості):

а) термінові;

б) безстрокові ( до запитання);

в) прострочені;

г) відстрочені.

Термінові – позички, які надані банком на строк, зафіксований за згодою з позичальником. Вони бувають трьох видів:

• короткострокові – до 1 року;

• середньострокові – від 1 до 3 років;

• довгострокові – понад 3 років.

До безстрокових відносять позички, які видані банком на невизначений строк, так звані позички до запитання. Позичальник зобов'язаний погасити таку позичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то кредит погашається по розсуду позичальника.

Простроченими вважаються позички, по яких минули строки повернення, установлені в кредитному договорі між банком і позичальником, а позикові кошти не повернуті останнім. Такі позички враховуються на окремому позичковому рахунку.

Відстрочені – це позички, по яких на прохання позичальника банком ухвалене рішення про перенесення на більш пізніший час строків повернення кредиту. Відстрочка погашення позички оформляється звичайно додатковою угодою до основного кредитного договору і супроводжується встановленням більш високої процентної ставки.

4 По характеру та способу сплати відсотків виділяються позички:

• з фіксованою процентною ставкою (характерно для стабільної економіки, можуть видаватися на короткий строк і в умовах інфляції);

• з плаваючою процентною ставкою (відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються та звичайно прив’язуються до рівня облікової ставки центрального банку і фактично існуючим темпом інфляції);

• з сплатою відсотків у міру використання позикових коштів (звичайні позички) – відсоток стягується через певний час після видачі позички (звичайно раз на місяць);

• з сплатою відсотка одночасно з одержанням позикових коштів (дисконтний кредит) – надання дисконтного кредиту передбачає утримання позичкового відсотка (дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перекладних векселів у клієнтів – векселедержателів).

Кредитний договір – це письмова угода між комерційним банком і позичальником, по якій банк зобов'язується дати кредит на погоджену суму в певний строк і за встановлену плату. Позичальник зобов'язується використовувати та повернути видану позичку, а також виконати всі умови договору.

Позичальник надає в банк клопотання і перелік інших необхідних документів. Висновку кредитного договору передує аналіз кредитоспроможності клієнта і його кредитної історії. Мета і завдання аналізу кредитоспроможності позичальника полягають у визначенні здатності вчасно та у повній сумі погасити заборгованість, ступені ризику, забезпеченості кредиту.

При вивченні кредитоспроможності позичальника велике значення повинне надаватися аналізу коефіцієнтів. Найбільше активно використовуваними є коефіцієнти ліквідності.

1 (46)

Однак необхідно при цьому враховувати склад і якість активів, прийнятих при розрахунках коефіцієнта. Високий коефіцієнт при високій частці неліквідних активів не свідчить про благополуччя позичальника, і навпаки, більш низьке (ніж 2) значення показника при відсутності або незначній наявності неліквідних активів дає підставу вважати надійним фінансове становище клієнта.